Суджин роздивлялась кімнату звукозапису, де п'ять хвилин тому зробили останній на сьогодні запис. Ця дівчина, яку усі так розхвалювали, впоралась на відмінно, хоча Су думала, що може просидіти тут не одну годину, і навіть не дві. Тепер же, поки Юнгі розповідав Шиа як вони будуть працювати наступні дні, Со просто роздивлялась одну з улюблених кімнат, якщо не рахувати робочого кабінету.

Вона давно вже не з'являлась тут, працюючи віддалено. Агентство, в якому вона була спочатку, закінчило з нею свій контракт вже через два роки, тому дівчина радісно прийняла запрошення від Юнгі, який на той момент відкрив свою студію, зібравши невеличку команду. Айдолів до себе не брав, але писати для них пісні брався завжди, знаючи, скільки грошей це могло б йому принести. І приносило!

— Ти чого зависла?

Мін сперся стегнами на стіл, встаючи поруч з Суджин, і склав руки на грудях. Він був єдиним в усій компанії друзів Чонгука, з ким дівчина реально добре спілкувалась. З іншими відносини вона також підтримувала, але в них не було стільки точок зіткнення, навіть з тим же Техьоном. Хоча тут, напевно, скоріше через те, що він був її вчителем.

— Просто звикла до того, що не бачу, як записуються пісні.

— Правда? — підійшла та сама співачка. — Вибачте, я переслухала усі ваші пісні і, якщо чесно, думала, ви присутні на кожному записі, щоб артисти співали виключно так, як це потрібно по вашому баченню.

— Шиа, — посміхнувся Юнгі, — правильно називати їх айдолами. І так, до речі, тепер ти маєш повне право вказувати кому і як співати, Суджин.

Су розвернулась на стільці, підіймаючи погляд на співачку. Усім відома, як Юа. Дівчина, що мала янгольський голос, ідеально передавала почуття і не могла написати жодної власної пісні. І найголовніше — стидалась цього.

Надто багато артистів, айдолів прийшли до модного «я пишу собі сам», тому кожна їхня пісня була про те, які вони круті і як хлопцям чи дівчатам треба бути обережними з ними. Особливо хлопцям, бо якщо щось подібне писалось в сторону дівчат — ставало скандалом ледь не всесвітнього масштабу.

— Мені все подобається в цій пісні, — знизала плечима Суджин і підхопила листок зі столу. — Шиа, ти не проти, якщо я дам тобі домашнє завдання до завтра?

— Просто давай їй його і все, — покачав головою Юнгі. — Ти головна, а все одно запитуєш, ніби підлегла.

— Я зроблю все в кращому вигляді!

— Тоді, — Суджин простягнула папірець з текстом Шиа, — Спробуй переписати пісню так, як би тобі цього хотілося. Зміни обов'язкові.

Юа зітхнула і закусила губу. Складно їй прийдеться сьогодні. Вона якось чула, що айдоли в агентствах в обов'язковому порядку писали тексти пісень під час свого стажування, але в неї життя було геть іншим. Ніхто і ніколи не змушував робити це самостійно, просто даючи пісні, які б більше підійшли до її образу.

Дівчина виходила з кімнати задумливою і не дуже ще до кінця розуміючою, що саме їй робити цієї ночі, щоб вийшло добре і правильно. Навряд чи її будуть сварити завтра, якщо Шиа не зробить потрібного, але хотілось доказати, що вона і це зможе.

— Тільки не кажи, що тобі кортить потрапити до ліги Чонгука з Техьоном, — підтиснула губи Суджин, намагаючись не засміятись.

— Що? — спочатку не зрозумів Юнгі, а після важко зітхнув і склав руки під груддю. — Моя дружина — музика. Серйозно, дуже багато жінок хочуть мене, але я не ведуся, бо вірний.

— Мені якось здавалось, що всі в цьому житті хочуть тільки знайти своє кохання і стати батьками, — Су повернулась в своєму кріслі до комп'ютеру і зосередилась на екрані, де була одна з записаних звукових доріжок. — А потім зустріла дуже багато людей, які мали зовсім інші мрії, які не були такими загальними, як мені здавалось.

— Вони були асексуалами? — підняв очі до стелі Мін. — Якщо чесно, я більше не знаю ще якихось нових розумних слів, а це почув нещодавно в одному відео в ютубі. Виявляється, існують і такі. Серйозно, я колись вважав, що є «традиційна» орієнтація і «не традиційна», все. А, ну ще ці... свінгери. Прикольні люди.

— Я про те, що інші хоч зустрічаються з кимось, а ти сидиш тут в кімнаті і навіть не думаєш про зустрічі з кимось. Тобі точно люди подобаються?

— Ти натякаєш, що я зоофіл? — награно схопився за серце чоловік.

— А казав, що нових розумних слів не знаєш, — засміялась Су. — Як там Чаньоль та Чжуне?

Суджин надто давно не цікавилась старими друзями. Точніше, вона підтримувала з батьками Йоля зв'язок і знала, як там їхній син, чула про їхню групу і їхні досягнення, але після того, як найкращий друг взнав про те, що з нею було — не зміг спокійно знаходитись поруч. Чи це скоріше вона не змогла, бо поїхала в Італію? Другий варіант, адже вона тоді розірвала майже усі контакти з усіма, навіть з Боббі переписуючись ледь не раз на рік. Хоча Чаньоль намагався дописатись до подруги, а Чживон просто попросив обов'язково зустрітись з ними, коли їй стане легше.

Неправильно поступала і знала це, але нічого не могла з собою вдіяти.

— Альбом новий випустили десь місяць тому. Усюди на перших строчках, рвуть усіх і уся, — покачав головою Юнгі. — Що правда, для мене дивно, як їм вдалось зостатись на таких високих позиціях після армії. Зазвичай після неї слава кожного айдола гасне, не витримуючи конкуренції. А, ще ходили чутки, що Чжуне одружується.

— Вони ж не айдоли, — гмикнула Суджин, згадуючи, як цим двом не подобалось, коли їх так називали. — Цікаво, вони прийдуть на свято Чону?

— А ти їх запросила?

Су кивнула. Так, вона відправляла їм запрошення через батьків Йоля, а Боббі — прямо через Чонгука, адже друг так і працював на її чоловіка. Вона просто не розуміла, як їй треба буде реагувати на хлопців, яких не бачила вже не один рік. Чи правильними будуть обійми або краще просто привітатись на словах? Та і чи прийдуть вони взагалі? Чживон так, але Чаньоль і Чжуне — питання з зірочкою.

— Пішли вип'ємо кави, — відштовхнувся від столу Юнгі. — Зараз тут все одно ловити нічого. І розкажеш як раз, що там у вас з Чоном сталось, що він ні з ким спілкуватись не хоче.

Дівчина закусила губу, пригадуючи нещодавню сварку. Чонгук після цього більше нічого не казав, не вмовляв поїхати, але і не дуже сильно радів тому, що сама Су не заводила цієї теми. Кошмарів також більше не було, що не могло не задовільнити не тільки його, але і його дружину. Суджин саме тому і була записана на завтра на прийом до психолога, який міг розповісти, що їй робити далі і як впоратись з тим, що коїлось.

— То ти завтра до психолога? — здивувався Юнгі, коли дівчина повідомила йому про це, вже сидячи в кав'ярні на першому поверсі. — Якщо у тебе знову почались панічні атаки, чи не краще поїхати з Сеулу?

— І ти туди ж, — зітхнула Суджин.

— А, тобто Чонгук тієї ж думки? Це добре, — покивав Юнгі. — Не буду сперечатись, що ти права, і проблему краще вирішувати там, де вона почалась, прорісши корінням, але це не обов'язково.

— Якби знала, що це нікуди не піде, почала б ходити до психолога ще в Італії, — опустила погляд Су. — Але це не означає, що лікар не послав би мене сюди цілеспрямовано.

Кому вона брехала? Вона прекрасно знала, що їй було погано кожного разу, як прилітали до Кореї, але просто закривала на це очі і робила вигляд, ніби все добре, адже знала, що скоро вона повернеться в зону комфорту. В дечому залишалась правою, навряд чи психолог не сказав би їй повертатись сюди і долати перешкоди тут. Зустрітись зі своїм страхом віч на віч.

— Сумніваюсь, — усміхнувся Юнгі. — Якщо у людей починаються панічні атаки через роботу, людям не кажуть змінити своє ставлення, їй кажуть знайти нову роботу. Це не повинно зашкоджувати твоєму здоров'ю, це не правильно. Тому не намагайся знайти для себе відмовку. Просто завтра зустрінься з психологом і проговори це також. Може, тобі треба змінити «роботу», а не своє ставлення до неї.

***

Момо відкинулась на спинку сидіння, знову переводячи погляд з вікна на Йонджуна, який вів машину. Він взяв авто на декілька днів, щоб відвести їх до палаткового табору, про котрий розповів лише в двох словах, а потім сказав, ніби усе останнє повинно стати сюрпризом. Хлопець вів обережно, наспівував пісню якогось айдола по радіо, при чому виходило краще за самого артиста, враховуючи високі ноти. А Хіраї просто дивилась на нього і раділа тому, що коїлось в її житті.

Коли все знову стало спокійно, дівчина зовсім невелику кількість часу не могла зрозуміти чому саме так. Єдине, що непокоїло в цьому спокої — сам спокій. Зазвичай це не прогнозувало нічого хорошого, але зараз навіть не було ніякого відчуття, що щось не так. Напевно, це також було тим самим занепокоєнням номер два, яке не полишало думок Момо.

Хіба вона не отримала усе, чого завжди бажала? Тихе життя, ідеальний хлопець, який вже через якийсь час норовив стати чоловіком, улюблена робота. І все одно щось було не так, не те.

— Про що задумалась?

Йонджун відволік від думок, зосередивши на собі вже не такий розосереджений погляд дівчини. Момо подивилась на нього знову — чіткі тонкі лінії обличчя, пухкі губи милої форми, ніби в дитинки, довгі вії, рівний ніс. Ще годину тому, розглядаючи свого хлопця, ніби вперше, вона помітила родимку на шиї, прямо під горлом кофти.

І чомусь відчувала себе незручно поруч з ним, витонченим і прекрасним, коли в собі бачила геть інше.

— Про те, куди ми їдемо, — посміхнулась.

Не така худа, без ідеально тонких дівочих зап'ясть і стандартних корейських рис обличчя. Насправді кажучи, вона завжди вважала, що в неї доволі типічна японська зовнішність, хоч і красивіша за багатьох, але ж не за всіх. Для корейців Момо скоріше була схожа на екзотику. Можливо, саме тому в перші роки в тому ж університеті завжди намагалась показати себе більш твердою і серйозною.

Коли все змінилось? Коли вона стала такою м'якою і лагідною не тільки по відношенню до людей, але і до їхніх справ? Так, коли полетіла вчитись в Токіо. Там вона була своєю, звичайною, а не виділеною усіма і кожним. Їй ніколи не подобалось бути в центрі уваги. Може, тому завжди відмовлялась від запрошень агентств спробувати себе в ролі айдола.

А от Йонджуну це підійшло б. Та він не схоче цим займатись, хоча Момо не розуміла чому, бо подібна мрія була ледь не найголовнішою в житті дуже багатьох корейців, а Джун так легко від неї відмовлявся, маючи усі козирі в своїх руках.

— Коли вийде перший випуск вам вже казали?

— Ти взагалі не вмикаєш телевізор? — засміявся Йонджун, впевнено тримаючи кермо і кидаючи погляд на свою дівчину. — І в Інтернет також не заходиш?

— Я працюю, мені ніколи, — знизала плечима Момо, надуваючи губи. — Так коли чекати?

— Я, до речі, не дуже зрозумів, навіщо вони настільки сильно спішать, — підтиснув губи хлопець. — Напевно, бояться, що програма не матиме іконічного успіху, але вже не мають змоги відмовитись.

— Чого б це?

— Ну-у-у, — Йонджун облизав губи і втягнув повітря через зуби. — Обіцяй, що нікому не скажеш. Там повинна зайняти перше місце певна група, вже давно домовились. Тому ми скоріше масовка, але можемо непогано взяти уваги і собі, хоча б своїми танцями. З цієї причини і вирішили піти туди. Викладач Чон сварився, але теж вважає це хорошим стартом, щоб вийти на більш крутий рівень, як ті ж викладачі або піти у великі компанії і танцювати разом з артистами на сцені.

— І це найбільша твоя амбіція?

Напевно, це прозвучало дуже грубо, але Йонджун не помітив поганих ноток в голосі дівчини. Сама Момо ж закусила губу, сварячи себе за те, що ляпнула, не подумавши. Вона не мала права втручатись в подібне, це не було її життям, тому не треба туди лізти.

— Не те щоб, — задумався Джун, не відволікаючись від дороги. — Скоріше я хотів би потрапити у дуже велике агентство і стати там хореографом, щоб керувати великими постановками шоу-балету на світових сценах. Але іноді я думаю, що я просто мрійник.

— Зовсім ні.

Це була прекрасна мрія... Ні, це була прекрасна ціль, яку Йонджун повинен був виконати, але постійно не міг прийти до простого розуміння, що він того вартий. Момо було незрозуміло, що його так спиняло, де ховалась та зневіра у себе. З іншого боку, Хіраї дуже боялась стати тією самою людиною для Чхве, яка б допомогла хлопцю дійти своєї мрії, стати його мотиватором. Надто велика відповідальність і зовсім маленьке бажання жити задля когось, коли здавалось, що навіть для себе не пожила нормально.

...Палатковий табір виглядав не те щоб дивно, але на початку весни було якось дивно уявляти себе в холодній палатці. Чи там мались якісь генератори або батареї? Напевно так, тому що людей було не мало, хоча і не дуже багато. Рівно стільки, скільки було нормальним явищем для парочок. Тут не було сімей з дітьми, або когось схожого, — одні тільки закохані. Трохи поодаль стояли чани, звідки йшов пар, і Момо змогла розгледіти, як в тих чанах сиділи люди. Напевно, це було б цікавим досвідом, адже вона ніколи не зважилась би на подібне, якби їй запропонували заздалегідь.

— Як ти знайшов це місце?

Момо посмикала Йонджуна за рукав теплого пальта і обвела поглядом табір. Джун стояв поруч з машиною, обдумуючи, що краще було б першим витягнути і перенести в палатку, чи залишити в авто і не морочити собі голову. Дівчина відволікла його від думок, змушуючи своїм запитання зам'ятись і пригадати, як виясняв за цей табір.

— Дівчата зі стаффу сказали якось, коли я запитав, куди можна було б відвести дівчину на побачення. Вони сказали, що тут доволі романтично, а парочок не так щоб дуже багато. Ну і... тут типу «хороша звукоізоляція».

Ага, від світу, але точно не від тих, хто спав в сусідній палатці. Хоча треба було віддати належне, «кімнати» знаходились на великих відстанях одна від одної, даючи більшу можливість і запалити вогнище або мангал, або всістись великою компанією за одним столом, якщо б такий мався.

— Мило, — покивала Момо, прикидаючи в думках, куди б вона хотіла в першу чергу. — Ця палатка ж наша?

Йонджун покивав. Він спеціально зупинився саме біля їхньої палатки, щоб не треба було далеко йти. Як раз замість столу можна було поставити між палатками ще приблизно три машини.

Момо підхопила два невеликі пакети, де були їжа та напої. Навіть зловила себе на думці, що не хотіла б, аби Йонджун помітив це, бо одразу забрав їх. І це було дивно, бо ще нещодавно вона причитала, що Чімін не зустрів її біля свого під'їзду. Вона тоді так швидко поїхала від нього і більше не спілкувалась з ним. Треба було наліпити собі звання стерви, яка щось для себе порішала, повідомила кому треба і пішла жити далі, залишивши Пака одного з кішкою.

Хоч і розуміла, що Йонджун підходив більше, але не могла зупинити свої думки про те, що їй з ним все одно не так десь ось там всередині, де точно ніхто не побачить. Ось і ще одно занепокоєння.

— Навіщо ти підхопила пакети? — хмурив брови Йонджун, коли Момо вже в палатці розбирала потрібне на зараз, а інше клала в холодильник. — Я б все доніс сам.

Вона ж казала. На одну невеличку секунду стало навіть якось образливо, що він не вважав її за сильну особистість, а бачив в ній слабку дівчину. Але потім стало легше. І слава Камі-самі, що він вважав саме так. Сильною вона завжди встигне побути, при чому навіть поруч з ним. А от бути слабкою — це ще треба вміти, особливо коли твоє навколишнє середовище розповідає, що ти повинна бути ледь не ломовою кобилою, яка працює більше, ніж отримує. І ніхто не подякує, і грошей за це не дасть.

Бути слабкою — дуже зручно.

— Наступного разу залишу там, де лежать, — знизала плечима, у відповідь чуючи добрий гмик. — Ти хотів одразу робити м'ясо чи ближче до вечора?

Йонджун подивився на годинник на зап'ясті і посміхнувся.

— Взагалі-то захід сонця буде вже хвилин через двадцять.

Серйозно? Момо перевірила час на телефоні і закусила губу. Вже і правда було доволі пізно, хоча їй чомусь здавалось, ніби не так вже й багато часу пройшло поки вони їхали. Хоча вони ще заїжджали в магазин і приблизно годину провели там, поки вона не могла обрати кращі овочі під м'ясо, яке не міг до кінця вибрати Йонджун.

Якось так склалось, що хлопцю не дуже подобалось їсти саму тільки траву, поки Хіраї в свою чергу саме це і обожнювала, максимально вбираючи зі свого раціону м'ясні продукти. Ні, вегетаріанкою вона не була, навіть не намагалась стати чи спробувати. Просто намагалась більше їсти рибу і рослинну їжу.

— Тоді які в нас плани?

— М-м-м, — Йонджун задумався, потираючи пальцями підборіддя. — Як на рахунок піти поніжитись в чани з гарячою водою? Один з них розрахований тільки на нас. Я домовлявся, щоб він до цього часу був готовий і чекав, коли ми туди зануримось.

— Краще до їжі, так?

Момо приколювалась, тихенько хихикаючи про себе, бо обличчя розгубленого Йонджуна треба було знімати на відео. Він реально в цей момент намагався знайти відповідь в голові, ніби колись десь вичитував, що краще купатись в гарячій воді до прийому їжі, а не після.

— Йонджун-а, — Хіраї підійшла до свого хлопця, кладучи долоні на його шию, — я жартую. Просто ти такий невинний і милий, що іноді так і хочеться щось подібне запитати.

— Це погано, так? Ти хотіла б когось більш дорослого у відносинах? В плані, щоб не вів себе так невинно?

Чхве заглядав в очі Момо, намагаючись знайти там щось, що змусило б його задуматись над тим, як йому краще вести себе в подальшому, що саме робити. Може, справді треба стати якимось мачо, як казали друзі? Раптом, саме такі завжди подобались Хіраї, а він тут просто був собою.

Але в очах була тільки ніжність, без жодного відтінку сарказму, жалю, або ще чогось, що могло б дати йому підказку. Дівчині усе подобалось.

— Точно не погано, — покачала головою Момо, сильніше стискаючи шию Йонджуна пальцями, але роблячи це з ніжністю і обережністю, буквально на коротку мить. — Просто це не звично. Ніби ти перший, хто дбає саме про мене і мій комфорт, а не будучи повним егоїстом. Я не знаю, правильно це чи ні, але поки мені все подобається. Хіба може не подобатись, коли тобі приділяють увагу?

Може. І вона сама могла прекрасно відповісти собі на це питання. Коли увага надмірна — бісить, тому що здається, ніби крадуть твій час і нервові клітини. Але Йонджун усе робив в міру. Він був увесь ідеальний для Момо. Для будь-якої дівчини, тільки б вона цінувала це. Напевно, його колишня цього не робила.

Ну, сама дура.

— Це добре. Мені вийти, поки ти будеш перевдягатись?

Точно, це ж треба було вдягнути купальник. А Момо ще думала, навіщо Йонджун сказав той з собою взяти. Дівчина покачала головою, адже не бачила сенсу щось приховувати, враховуючи, що сексом вони вже займались і він усе бачив. Та і що в цьому було такого кримінального, щоб вона перевдягалась одна, а він стояв на холоді і чекав її. Ніби йому не треба буде робити потім того ж. Чи він планував, що вона буде вже чекати його в гарячій воді?

— Ти ж не соромишся?

Момо підійняла брів, складаючи руки на грудях. Знову, але цього разу Йонджун не повівся. Широко посміхнувшись, хлопець обійняв її за талію і поцілував у скроню.

Тотальна ніжність, від якої кружило голову.

— З чого б це? Просто треба сходити за своєю сумкою з речами, вона залишилась в машині. Я зараз прийду.

Момо залишилась стояти одна. Коли в Йонджуні прокидався впевнений в собі чоловік, Хіраї ловила себе на думці, що ще через декілька років він точно став би номером один серед жінок, адже такого забрали б з руками і ногами, як-то кажуть. Таких цуценятами розбирають, а їй він ось так просто дістався. Треба радіти!

Дівчина дістала купальник, розглядала його секунд тридцять прискіпливо, а потім кинула на ліжко і почала роздягатись. Коли вона його обирала, їй здавалось, що це для тої ж сауни, тому він би прекрасно підійшов би, але тепер хотілося вдягти щось погарячіше, щоб оголити більше тіла і, обіймаючи Йонджуна, відчувати більше його шкіри.

Варто було згадати хлопця, як він обережно зайшов в палатку, щоб ненароком нікому не було видно, що коїлось всередині. Джун застав Момо в одній тільки нижній білизні, тому закусив губу, пробігаючись поглядом по чужому тілу. В думках одразу з'явився образ Хіраї, яка стогнала, коли він входив в неї. А це ж було не так вже й давно.

І хотілося б повторити.

Момо ніяк не відреагувала на прихід Йонджуна, продовжуючи знімати з себе речі. Хлопець також вирішив сильно не приділяти цьому увагу і просто зробити те саме — перевдягатись. І якщо для Хіраї все було нормально, то Чхве відчував напругу, бо просто не знав куди себе подіти. Йому дуже хотілось запропонувати своїй дівчині залишитись в палатці і випробувати ліжко на м'якість.

Цього, що правда, поки так і не сталось, бо вже через декілька хвилин, вони натягнули на себе халати, що висіли на стіні спеціально для гостей, і йшли в напрямку до чанів. Вода тільки на перший погляд здавалась кип'ятком, але залізати в неї було більше ніж приємно. Це як плавати у відкритому басейні в мінусову температуру. Максимально тепло тілу і ледь прохолодно обличчю, яке знаходилось на відкритому просторі з вітром або взагалі снігом.

— Подобається?

Насправді, Йонджун реально переживав, щоб Момо усе сподобалось в цій маленькій подорожі, адже саме цю зустріч він би хотів назвати їхнім першим великим побаченням. Коли не просто в кафе або іншому тривіальному місці, а десь в незвичайному, куди точно більшість і не зазирає.

— Дуже.

Момо підійшла до свого хлопця ближче. Чани були доволі широкі, тому можна було навіть зробити декілька великих таких кроків або зручно розлягтись. Хоча, напевно, останнє було вже перебільшенням. Але Хіраї справді подобалось. Усі порозходились і зараз по більшості своїй сиділи біля або в самих палатках. Може тому, що ставало прохолодніше.

Дівчина обійняла Йонджуна, притискаючись ближче і намагаючись слухом вловити тремтіння чужого серця. Ось перший удар, другий, а потім воно пришвидшило темп. Зовсім трохи, ледь помітно для слуху, але для самого органу і організму стало доволі швидко.

— Це добре, — обійняв Джун у відповідь, тільки сильніше притискаючи до себе і цілуючи в маківку. — Дякую, що ти зі мною.

Хіраї нічого не відповіла, тільки розтягнувшись в посмішці. Вона зробила правильний вибір, правда? Саме так і треба було поступити з самого початку.

***

Чімін якось не очікував, що Хосок приїде настільки рано. А точніше, раніше на три години, тому застане і Хечжин, яка саме в цей момент в одному тільки домашньому одязі буде готувати сніданок. А як гарно в нього починався вихідний. Виспався, прокинувся поруч з гарною жінкою. От тільки зустріч з другом була назначена зовсім на інший час, та він чомусь вирішив приїхати набагато раніше.

— Приємно з вами познайомитись, Хечжин, — як справжній джентльмен посміхався Хосок жінці. — Чімін розповідав про вас. Не хвилюйтесь, тільки хороше розповідав.

Вона не відреагувала на подібний випад, тільки посміхнулась і кивнула головою. Така спокійна і при цьому дивовижно сильна, що викликало безмежну кількість поваги. І бажання хоч трохи покупатись в промінцях цієї сили. Чіміну, напевно, все-таки не вистачало подібного в його житті.

— Ти чого так рано? — Пак поставив перед Чоном чашку з кавою і сам зі своєю порцією сів поруч. — Ти ж казав, що в тебе якісь справи з самого ранку, тому ти не встигнеш приїхати.

— Як бачиш, встиг.

Хосок розвів руками, типу, вже як сталось. Він кидав погляди на Хечжин, намагаючись знайти в ній якісь мінуси, на котрі міг би вказати другу. Напевно, боявся, що повторилась би історія, як з Дахьон. Ні, точно боявся, тому спостерігав краєм ока за тим, як жінка щось готувала, зовсім їх не слухаючи, і робила маленькі ковтки своєї кави, яку для неї приготував Чімін.

— Хечжин, а ви ж підете разом з Чіміном на свято до друзів?

Чон знав, що Пак пропонував жінці піти з ним, але про відповідь друг так і не розповів. Не те щоб це було чимось дивним, бо Хосок не цікавився саме в нього, та хотілося б знати, як реагувала Хечжин. Чи хотіла вона взагалі знайомитись з друзями чоловіка, з яким мала відносини? Наскільки серйозними вона вважала їхні відносини?

— Я б хотіла, — жінка засмучено посміхнулась і вимкнула вогонь на плиті. — Але завтра сімейна зустріч, яка планувалась вже давно, тому відмінити її не вийде. Та, як бачите, хоч з вами познайомилась. Що правда, якщо я правильно пам'ятаю, ви якось заміняли Чіміна на одному з занять.

Пак приснув, ховаючись за чашкою, пригадавши, що Хосок також добре пам'ятав Хечжин саме з тої заміни. Чон покивав головою, підтискаючи губи і буквально капітулюючи перед жінкою. Вона його зробила, більше він точно не полізе до неї зі своїми питаннями або здогадками. Якщо вона сказала, що в неї заплановані справи, відмінити які вона не в змозі — най так і буде.

— Піду один, — розвів руками Чімін. — Думаю, Чонгук з Суджин не засмутяться і не образяться.

— Їм не до цього взагалі буде, — видихнув Хосок. — Не знаю, що там трапилось, але тепер, коли в них щось стається, це одразу відображається на його поведінці. Якось легше було, коли Гук був максимально нелюдимим. Головне, щоб вони не розсварились.

— Я цього точно не витримаю, — покачав головою Чімін. — Я ж взагалі перестану вірити в кохання.

Хечжин поставила перед чоловіками тарілки і пішла за своєю. Чімін проводив поглядом, поки вона брала свою порцію і сідала поруч з ним, з прямою спиною, ніби її роками вчили бути у всьому ледь не найпрекраснішою жінкою світу. Найвихованішою. Майже принцесою чи королевою.

— Вибачте, що влізаю, але сварки в сім'ї — це нормально. Головне просто не доводити це до абсурду.

Хосок покачав головою. Може, Чімін і зачіпав якось цю тему з Хечжин, але точно не вдавався в подробиці усього того лайна, яке коїлось з ними, поки вони починали будувати відносини і сім'ю.

— Все буде добре, Хо, — видихнув Чімін, беручись за виделку. — В них є Чону. А ще Чонгук ніколи не відмовиться від Суджин і вона від нього ніколи не зможе піти.

Напевно, для чоловіків це звучало правильно і добре, от тільки Хечжин підтиснула губи, намагаючись не втрутитись, бо їй це здавалось залежністю одне від одного і скоріше чимось неправильним. Хіба правильно було мати такі стосунки, в яких ти залежиш від іншого, і в якийсь момент він просто починає вирішувати за тебе твоє життя і чого б ти хотіла? Жінка б скоріше дала пораду бігти від подібного, але це не її друзі і навіть не знайомі.

Сніданок пройшов в розмовах про якісь дрібниці, заняття, обговорюванні учнів і хто на що годний, кого можна було б затягнути на той чи інший конкурс. Хечжин рідно втручалась в розмову, майже увесь час думаючи про щось своє. Та увесь цей час було приємно, що Чімін тримав свою долоню на її коліні, ніжно погладжуючи великим пальцем найгостріше місце. Шкода, що вона була навіть не в шортах, наприклад, а саме в штанях.

...Хечжин вже вдягала верхній одяг і прощалась з Чіміном майже в дверях, коли пролунав дзвінок в ті самі вхідні двері. За ними стояв схвильований Сокджин, про якого жінка також чула з історій про друзів від Чіміна, бачила фото, але не думала, що зустріне його настільки швидко. Чоловік був запиханий, ніби біг від свого дому прямо сюди.

— Що сталось? Ти чого в такому стані?

Чімін поспішно поцілував Хечжин і пропустив Сокджина в квартиру. Ні, не виганяв жінку, спокійно стоячи поруч з нею і чекаючи, коли вона вдягнеться повністю, допоміг зав'язати шарфа на шиї і посміхнувся на останок, коли вона махнула рукою і пішла. Кім роззувався швидко, ледь не вистрибуючи зі своїх чоботів, чому відверто дивувався Хосок, який вийшов на шум з кімнати.

— Ти взагалі читаєш повідомлення, які я скидаю тобі в мессенджерах? — злився Сокджин, на що Чімін тільки знизав плечима. — А варто було б! Твій суд про розлучення перенесли на завтра.

— Що? Хіба так можливо? — підняв Пак брови в здивуванні.

— Якщо сильно домовитись, — усміхнувся Кім. — От тільки домовлявся не я, мене навіть слухати не хотіли. Зате твоя майже колишня дружина потягнула за якісь ниточки, тому суд буде завтра. І дай Бог, як я зрозумів, нам вийти звідти з перемогою. Вони змінили суддю, тому він буде, скоріш за все, на її стороні.

П.С. А я нагадую, нові частини можна прочитати на моєму патреоні: https://www.patreon.com/niceflareon

Також підписуйтесь на мій тг канал, щоб бути в курсі усього, що коїться: https://t.me/niceflareon