— Ще раз дякую, що погодився піти зі мною.

Шиа вкотре дякувала Хьонджину, поки вони йшли по торговому центру. Насправді, хлопець не сильно розумів, що саме він тут забув і навіщо взагалі погодився вгодити дівчині, з якою займався танцями, але і відмовитись просто не зміг. Хотілось би все списати на те, що він просто хороший і не міг залишити співачку одну в біді, особливо, коли вона просила помічі, але йому просто треба було хоч якось згаяти час. Завтра дуже рано їх збиратимуть у студії, щоб їхати на зйомки, тому треба було максимально довго десь потинятися.

Приблизно до завтрашнього ранку.

— Дрібниці, — відмахнувся Хьонджин. — І все-таки, що саме ти хотіла йому подарувати?

Дівчина попросила хлопця допомогти з вибором подарунка, а точніше чоловічим поглядом на ті чи інші речі. Хто ж знав, що в неї мався друг в Сеулі, про якого ніхто ні слухом, ні духом. Хоча й не дивно, з чого б?

— Я думала про худі або якийсь костюм. Він айдол, — дівчина замовкла. — В нього все є. Насправді, я реально не знаю, що йому подарувати.

— Зроби щось своїми руками, — знизав плечима Хьонджин. — Такі подарунки найкращі для людей, в яких все є.

Насправді він так не вважав, але це справді було в якомусь журналі, де відповідали на питання про подарунки. Що правда, якщо Джин правильно пам'ятав, то там було про закоханих. А чи був той хлопець коханцем Шиа — точно невідомо.

— Справді? — дівчина моментально увімкнула телефон, зупиняючись. — Треба подивитись, де найближча майстерня. А що саме краще зробити? Сказати чесно, я не дуже вмію щось робити руками.

Шиа цього завжди соромилась. В неї ніколи не виходило ні приготувати щось, ні намалювати, ні зліпити. Дівчина завжди була під чиїмось контролем, тому зовсім нічого не розуміла, що саме і як їй треба буде робити. Навіть згадалось, як колись вона вважала, що навіть звичайні кружки просто з'являються самі собою, а не хтось займається цією роботою, потім вимальовуючи візерунки.

— А які в нього хобі, якщо не враховувати те, що він айдол?

Хьонджин продумував в голові, чим саме вона могла б вразити хлопця, до якого йшла на день народження. Взагалі, він, напевно, не зовсім правильно поставив питання. Треба було запитувати спочатку зовсім інше.

— Він колись колекціонував комах в бурштині, — нахмурилась дівчина, ніби пригадуючи, як це виглядало. — Хіба з цим можна щось придумати?

— Можна, — покивав головою Хьонджин. — Пішли, я знаю одне місце, куди треба сходити і вточнити дещо.

Він протягнув руку Шиа, на що дівчина без задніх думок вклала свою долоню в його. Зі сторони вони могли виглядати, як парочка, хоча це нікого з них зовсім не хвилювало. Співачка була відомою, але в доброму маскуванні виглядала прекрасно, бо її ніхто не впізнавав. Перука з волоссям іншого кольору, окуляри та кепка робили свою справу. Хьонджина же взагалі ніхто не знав, хіба що якісь знайомі, але Сеул надто великий для подібних зустрічей.

Хлопець зупинився навпроти книжного магазину і впевнено повів туди Шиа. Дівчина відмітила про себе, що магазин був більше схожим на бібліотеку, тому здивовано відкривала рота і йшла, захоплено посміхаючись.

— Добрий день, чи можу я допомогти?

До них підійшла одна з продавчинь, коли вони зупинилися біля однієї з секцій, і Хьонджин очима намагався знайти щось тільки йому одному відоме.

— Так, — кивнув хлопець, трохи сильніше стискаючи долоню Шиа, ніби йому було незручно розмовляти з незнайомими людьми. — Скажіть, будь ласка, у вас є якісь раритетні книжки про комах? Можливо, є щось старих років випуску, як, наприклад, двадцятого сторіччя?

Консультант задумалась на декілька секунд, опускаючи погляд на підлогу. Шиа в цей момент дивилась великими очами на Хьонджина крізь сонцезахисні окуляри. Просто неймовірно, як він до цього додумався?

— Здається було дещо, — звела брови жінка. — Підійдіть, будь ласка, на касу. Я зараз подивлюсь по нашій базі.

— Але ж це не я зробила своїми руками, — зауважила Шиа, коли консультант відійшла від них.

— Якщо дуже хочеться, відведу потім в одне місце, де роблять браслети, а потім вставляють туди каміння. От своїми руками вставиш туди бурштин.

Дівчина загорілась ідеєю, радісно киваючи. А ще відмічала про себе, що Хьонджин досі тримав її долоню в своїй, несильно стискаючи, але навіть не думаючи відпускати. Шиа мовчала. Сказати чесно, їй подобалось відчуття, коли Джин тримав її за руку. Напевно, можна було набудувати собі величезних замків прямо в той момент, але їй здавалось, що такий, як він, навряд чи погляне в її сторону. Точно не як на дівчину, з якою б він зустрічався.

Біля каси їх вже чекала та сама продавчиня, тепло посміхаючись. Це означало, що вона знайшла те, що вони шукали. І вже через декілька хвилин, Шиа задоволено розплачувалась за нову книжку, яка виглядала доволі старою, що не дивно, вважаючи, що та була видана в тисяча дев'ятсот вісімдесят третьому році. Просто неймовірно, що вони змогли знайти.

Поки Хьонджин відмічав про себе її вартість, дівчина думала про те, як би їй знову взяти хлопця за руку. Вони йшли, розмовляючи на віддалені теми, зовсім поруч, але більше не тримаючись одне за одного.

На цій вулиці було не так багато людей, та і походило це на більш безлюдний район, де зазвичай концентрувались виключно лиходії. Напевно, тому Шиа намагалась йти трохи за Хьонджином, виглядаючи з-за його плеча.

— Кого боїшся?

Хлопець зупинився, через що дівчина врізалась йому в плече і потерла носа.

— Нікого, — насупилась Шиа. — Просто мені тут якось ніяково.

— Згоден, цей район не для тебе, принцесо.

— Чому це прозвучало, ніби я в чомусь винна?

Хьонджин задумався на секунду. Він не вважав дівчину винною в тому, що вона народилась з золотою ложкою в роті, чи тому, що вона добилась багатьох висот, про які він міг лише мріяти. Але його все одно щось чіпляло всередині. Він вже не один раз помічав за собою, що поряд з нею не хотів показувати себе з поганої сторони, та і взагалі бажав бути чемним і добрим.

— Просто характер в мене гнилий, не звертай уваги.

— Тому два дні тому ти погодився сходити зі мною до притулку і погуляти з собаками?

Цікаві в неї були поняття про добрих і гнилих людей. Але ж та прогулянка зовсім не відміняла факту його не дуже милого характеру, правда?

— Я просто люблю собак. Вони кращі за людей.

— Згодна, — покивала головою Шиа, дивуючи Хьонджина відповіддю. — Що? Ти чекав, ніби я скажу щось інше? В шоу-бізнесі дуже багато не зовсім добрих людей. Вони змушують робити не найприємніші речі, робити такі кроки, на які я б в житті не погодилась. Все заради піару, нових прихильників і втримання старих. Люди куди гірші за тварин, я давно це для себе зрозуміла. Може, тому ти мені і подобаєшся, що ти справжній і не намагаєшся показувати себе не таким, який ти насправді.

Хьонджин здивовано підняв брови.

— Я тобі подобаюсь?

— Гей, ми ж вже прийшли? — стрепенулась дівчина, бажаючи провалитись під землю. — Давай скоріше, я дуже хочу зробити цю... прикрасу... з бурштину.

— Ага.

Хьонджин по-доброму засміявся, змушуючи дівчину підтиснути губи. Сама ж дурна, знала, що не можна надто сильно балакати, а то могла ось так проговоритись. І що тепер? Він буде вважати її черговою закоханою в нього дурнушкою?

— Розслабся, — хлопець поклав долоню дівчині на плече, трохи стискаючи. — Сказати чесно, в тебе це скоро пройде.

Шиа не встигла сказати ні слова, бо прийшлося зриватись з місця, щоб не залишитись самій посеред безлюдної вулиці. Їй дуже хотілося поговорити ще, зрозуміти, що саме він мав на увазі, чому сказав саме ці слова. Навіть коли вони вже прийшли на місце, дівчина думала тільки про це. І ще про те, що почула дещо дуже цікаве — Хьонджин колись працював тут. Приблизно рік тому.

Наступні години, поки хлопці займались відливанням потрібної форми, майстрували, вони з Джином сиділи разом в окремій кімнаті, де Банчан, з яким працював Хьонджин, розповідав про нього смішні історії. Останній спокійно дозволяв це робити, іноді сміючись сам. Навіть, коли Шиа позвали самостійно вставити декілька бурштинів на вибір, Хван стояв поруч і підказував. Навіть одного разу підхопив її руки своїми і направляв.

Романтично? Шиа була настільки зосереджена, що не зовсім зрозуміла радості та романтики цього моменту, тому потім дуже засмутилась, що була такою розтяпою. Треба було насолодитись, можливо, прийняти більше дотиків, доторкнутись самій.

Ще з першої зустрічі вона дивилась на нього, як на когось недосяжного. Того, кому ніколи не буде потрібна, бо він вільний і любить свою свободу, а вона — птаха в золотій клітці, якій на долі написано співати для охочих, не бачачи жодного просвіту в темному царстві. Але навіть просто відчути поруч з Хьонджином легкість і надію, що в неї також може бути так — за радість.

— Чому ти сказав, що в мене це пройде?

Шиа запитувала, коли вони вийшли з майстерні. Треба було зловити таксі, а дівчині надто сильно не хотілося йти від Хьонджина, поруч з котрим було легко і тепло. Хлопець зупинився, здивовано підіймаючи брови і придивляючись до співачки.

— Ти ж чула, де я працював.

— І що? Це так погано, що ти там працював?

— Я заробляв там не мільйони доларів. Взагалі навряд чи колись буду мати такі гроші.

Хьонджин не розумів, чому Шиа не бачила цього. Чому навіть зараз хмурила брови і дивилась на нього з нерозумінням, ніби в цьому нічого такого і не було. Яка різниця, що там в нього і з якої причини, правда? Але ж це повинно її цікавити!

— Добре, скажу по-іншому. Я бідний, в мене ні вони за душею немає, — і ніби в доказ відтягнув пусті кишені спортивних штанів. — Навіть в ресторан тебе зводити не зможу. А оскільки в мене немає грошей, то і твоя симпатія пройде швидше, ніж ти думаєш.

— А якщо ні? — уперто запитала Шиа, складаючи руки під груддю. — До того ж, що заважає тобі заробляти? Власне бажання? Мені це якось не дуже важливо. А от тобі точно — так, інакше б ти за це так не чіплявся.

— Що ти маєш на увазі? — звів брови на переніссі Хьонджин, повністю повертаючись корпусом до Шиа.

— Гадаю, що ти не в перший раз навіть просто думаєш, що не вартий когось через те, що не вистачає грошей. Але багато дівчат не піклуються про це, бо їм важлива людина, а не її статус чи кількість папірців в гаманці. Хлопець, з яким я зустрічалась був дуже багатим і мені кожного разу здавалось, ніби я його не варта. Моя психолог тоді запитала, що саме заважає мені заробляти більше? Або є другий варіант — замінити хлопця. Я заробляю набагато більше за нього зараз. Я трохи збилась з курсу, — похитала головою дівчина, аби повернути думки на свої місця. — Я веду до того, що ти сам поставив собі рамки. Хьонджин, ти подобаєшся мені і без грошей.

— Це все одно нічого не змінює.

— Тоді, ми можемо бути хоча б друзями?

— Ми ж нібито і є.

Хьонджин нагадував про момент їхньої першої зустрічі, коли дівчина попросила стати її другом. Шиа покивала, пригадуючи. Для неї це скоріше були формальності, адже в Кореї так було прийнято, як їй здавалось. А тепер хлопець злився на неї, що вона висказалась.

— Тоді, — прикусила губу Шиа. — Тоді можу я запросити тебе до себе, щоб поїсти піцу чи можемо щось приготувати, бо в мене багато продуктів лежить без діла, і подивитись якесь кіно?

Хлопець тяжко видихнув. Взагалі, це було б добре, адже усі його речі для поїздки були в студії, а переночувати десь треба було. З іншого боку, ще не так пізно, аби кудись їхати і проситись потім заночувати. Та і звідки ці думки про ночівлю, якщо Шиа про це ні слова не сказала. Але годинник показував, що час був підходящий. Останній автобус якраз повинен був від'їжджати через півтори години, а до цього можна було і фільм подивитись.

От тільки їм треба ще до її дому доїхати.

— Ми не встигнемо, я тоді запізнюсь на останній автобус.

— Поспиш в мене.

Шиа боялась, що буде виглядати прилипалою, але їй дуже хотілося ще провести час разом. Про відчуття, що по квартирі буде ходити ще хтось, окрім неї, вона вирішила подумати потім. Не час зараз думати про почуття, яких ще навіть не відчула, правда ж?

— Мені завтра дуже рано вставати. Якщо пам'ятаєш, ми їдемо за місто до тренувального табору, де будуть проходити зйомки.

— А в мене зрання фарбування і макіяж. Я ж потім піду на день народження.

В Шиа колотилось серце, вириваючись з грудних тенет. Вона так сильно боялась, що робила щось неправильне. Тато якось казав, що не можна першою робити кроки до хлопців, розповідати про свої почуття, закохуватись з першого погляду. У випадку дівчини — з першого відео, де вона побачила, як він танцював. Хіба могла вона тепер відмовити собі в тому, щоб просто бути поруч з ним?

Але відчувала, що зробила неправильно, коли запропонувала стати друзями. Не варто було цього робити. Треба було бути легшою, милішою і не йти напролом. Хьонджин тепер, напевно, думав про неї всяке. Навіть образливо якось стало.

Хлопець закусив щоку зсередини, обдумуючи все. Йому не хотілося бути винним в тому, що зруйнував рожеві замки співачки, з якою йому ще працювати. Гратись почуттями також не хотілося, адже це було вже чимось за межами. Давати їй надію, що він колись стане кращою версією себе чи просто багатшим — не варіант. Але...

— Я ніколи не стану хорошою парою для тебе, — покачав головою Хьонджин. — Закохайся в когось іншого, добре?

Шиа гірко всміхнулась. А чого вона чекала? Він з самого початку їй не обіцяв нічого, але хоча б не намагався бути тим, кого дівчина потім би зненавиділа.

— Обов'язково, — покивала Шиа. — Тільки завтра, добре? А сьогодні пішли їсти до мене додому і дивитись якесь кіно? Залишишся спати на дивані, він розкладається і тоді виходить навіть ширшим, ніж ліжко.

Хьонджин вагався, придивляючись до дівчини. Цікаво, якби він зустрів її років тринадцять тому, не спустився би на таке дно, звідки не було виходу?

***

Суджин пам'ятала це відчуття. Ніби мотузка навколо шиї зав'язувалась і здавлювала все більше. В легені майже не поступав кисень, через що перед очима почали мерехтіти білі чайки. Такі звичні, якщо пригадати. Вона часто ловила їх, коли в неї починались панічні атаки. Навіть зараз.

Перед очима розпливався образ якогось чоловіка. Прямо перед нею. Над нею. Цей хтось стояв і дивився. Вона відчувала його посмішку, пальці, що стягували мотузку на шиї, бачила блиск очей, які пам'ятала ще з дитинства. Але найголовнішим було те, що вона нічого не могла зробити. Зовсім нічого. Тільки лежати і дивитись, відчувати, як усе тіло зводило судорогою в агонії, в бажанні скоріше вмерти, аби тільки більше не відчувати нічого подібного.

Суджин не розуміла, в який момент вона почала боятись своїх снів. Коли саме наступила секунда постійної тривожності, ніби хтось знову сидить у темному кутку, наче чудовисько з дитинства, і чекає на удачу аби вийти і придушити її. Руки на плечах і фантомні відчуття, як пальці опускались униз, щоб залити своїм брудом усе тіло. Знову зробити її тою, ким Су була до зустрічі с Чонгуком.

Чонгук.

Треба було схопитись якомога сильніше за нього в своїх думках, щоб перестати бачити цей сон від якого нудило, зводило усе в нутрощах, не даючи зробити навіть ковтку кисню. Будь ласка, врятуйте!

Бо Су пам'ятала цю посмішку на губах чоловіка надто добре. Гидка і бридка, яка визивала біль. Буквально фізичний біль, від котрого просто неможливо було ні відмитись, ні заспокоїтись, ні відштовхнути його. Нічого. А після нього буде ще гірше, адже вона відвикла, тому в цей раз буде зовсім погано. Невже треба буде звикати знову?

Різке світло від настільної лампи змусило відкрити очі... Вона увесь цей час спала? Тоді чому це все було настільки реальним? Зате тепер тіло відчувалось прекрасно. Як тремтіли руки, паморочилось в голові, а думки спліталися в тугий вузол, не бажаючи знаходити кінці для розкрутки.

— Суджин, подивись на мене. Люба, з тобою все добре. Це був просто жахливий сон. Ти в безпеці, обіцяю.

Нові відчуття тіла. Її обіймали сильні руки Чонгука, притискаючи до себе якомога сильніше. Шум у вухах, який ще секунду назад непокоїв, тепер відходив на другий план. Чонгук, напевно, сильно перелякався через неї, тому до нових почуттів додалась провина, що йому прийшлося прокинутись посеред ночі. Суджин кинула погляд на електронний годинник — третя ранку. Казали, що саме в цей час уся нечисть прокидалась і намагалась дістатись до людей.

— Тобі легше?

Чон все ще тримав її в обіймах, але трохи віддалився і дивився прямо в очі, шукаючи там свідомого погляду. Дружина підтиснула губи і кивнула. Це був просто страшний сон і нічого більше, правда?

Котрий за рахунком?

Скільки вона вже їх бачила за ті декілька тижнів, які вони живуть в Сеулі? Треба було сходити до психотерапевта знову, почати новий курс лікування. Вдалося втекти минулого разу, але ж не вирішити проблему. А Суджин так боялась все зіпсувати в їхньому новому житті без минулого.

— Су, тебе щось непокоїть?

— Все добре, — покачала головою Суджин. — Ти сам сказав, що це просто був поганий сон.

— Тоді розповіси мені, що саме тобі снилося?

Суджин опустила погляд, ніби намагаючись знайти унизу підказку, що саме їй треба було сказати. Чи варто було ділитись тим, що снилось вже не перший раз? Але чим відрізнялось цього разу, що навіть Чонгук прокинувся? Невже в цей раз було гірше? Сон сильно не відрізнявся від минулих...

Хоча сьогодні це не здавалось сном, воно ніби програвалось прямо на її очах в реальному житті.

— Я не дуже добре пам'ятаю.

— Небо моє, ти в безпеці, — ніби читаючи думки, казав Чонгук. — Су, тобі справді так погано в Сеулі?

Погляд моментально знайшов очі навпроти, щоб здивовано дивитись і робити спроби знайти там хоч щось, хоч натяк, як він здогадався. Це німе питання було все одно почуто, не дивлячись на те, що вуста його не промовляли.

— Ти змінилась. З того моменту, як ми приїхали. І чесно кажучи, я взагалі не розумію, що мені робити, аби тобі стало краще. Може, нам треба повернутись? Більше не будемо прилітати в Корею, щоб не травмувати тебе. Хочеш?

— Хіба я не повинна з цим впоратись?

— Ціною свого здоров'я? — звів брови Чонгук, розлютившись, але повністю втримуючись від криків. — Насерти на мої нервові клітини, на мої бажання, тому що для мене головне — це ти! В моєму житті є дві найважливіші людини — ти і Чону. Якщо тобі погано в Кореї, то просто скажи мені, і ми поїдемо звідси. Я боюся за тебе.

— Ти свою травму пережив, чи не так? — закусила губу Суджин, прекрасно знаючи відповідь. — А я просто втекла. Чонгук, я хочу знову почати ходити до лікаря. Будь ласка, Корея і мій дім також, я не можу тікати кожного разу, коли відчуватиму біль, коли пригадуватиму...

— То тобі снився Дальсу?

Чонгук і так здогадувався про це, але до останнього хотів вірити, що у Суджин просто погані спогади про Корею, про Сеул. Йому хотілось вірити, що їй полегшало, а виявлялось, що, скоріше, стало тільки гірше.

— Ми повернемось додому одразу після свята Чону з нашими друзями. До лікаря почнеш ходити там, або починай тут, а продовжиш онлайн. Зараз це прекрасний вихід із ситуації.

— Але, Чонгук, це не правильно!

— Це правильно! — прошипів чоловік, намагаючись бути якомога тихіше, щоб не розбудити сина в сусідній кімнаті. — Я переживаю, щоб з тобою все було добре. І якщо краще тобі не стало, якщо тебе досі настільки сильно тригерить Сеул, то я не хочу тут більше знаходитись. Колись обов'язково, але не зараз.

— Саме зараз, — Суджин відчувала, як підступали сльози. — Зараз я розумію, що по-іншому просто не зможу вирішити проблему, яка стала мені кісткою поперек горла і не дає ні дихати, ні жити спокійно. Так, мені тут погано, але іншого способу вийти з цієї ситуації я не бачу. Зрозуміла це нещодавно. Тепер я розумію, що моє місце тут, і я маю право тут залишитись, щоб вирішити щось. Ти не маєш права забороняти мені це.

— Ти сказала мені на нашій обітниці, щоб я брав відповідальність за тебе, щоб головним в сім'ї був я, і саме я вирішував проблеми. То як ти не можеш зрозуміти, що саме мене непокоїть? — жовна так і гралися на обличчі Чонгука, розказуючи, що він відчував в той момент. — Я боюсь знову пережити те, що було п'ять років тому, майже шість. Знову проходити через сльози, панічні атаки, біль, який я просто не міг перекрити собою. Сказати, що я відчував кожного разу? Нікчемність. Нічого не можу вдіяти, тільки дивитись зі сторони, як моя кохана вмирає всередині в мене на очах. Давай поїдемо додому і повільно будемо з лікарем вирішувати цю проблему? Чому ти так намагаєшся зробити це одним пострілом?

Суджин відчула, як покотилась перша солона крапля по щоці, друга і третя. Коли вони останнього разу ось так сварились? Не через побутові проблеми, забуваючи про корінь сварки вже через хвилину, як і про образи. А коли ніби більше не розуміли одне одного.

В ту саму ніч, коли Чонгук дізнався, що його обманювали, бо Су виявилась дівчиною.

— Пластир зривають різко, хіба не так?

— А можна ретельно намочити і обережно зняти, щоб не висмикнути нічого, не залишити почервонінь на шкірі. Зробити це максимально безпечно і не боляче. Я не розумію тебе, Со Суджин, навіщо йти в саме пекло, якщо можна цього не робити? Може, ти і з Дальсу ще зустрітись хочеш? Пробачити його?

Якби вона тільки могла це зробити. Їй сміливості не вистачить на такі авантюри. Але, можливо, психотерапевт міг би підказати, як можна було вчинити в такому випадку і при цьому не наближатись до Дальсу більше ніколи в своєму житті.

— Але ж ти бачився з мамою. Навіть зараз іноді приходиш до неї.

— Дивлюсь здалеку, навіть не спілкуючись, бо просто не зможу. Я не розумію, як можна вибачити ту, яка зруйнувала моє життя. Су, будь ласка, поїдемо після свята...

— Ні!

— Так! Я навіть чути не хочу про твоє бажання залишитись в Сеулі, якщо тебе настільки криє.

— Чонгук!

— Ма-ам, та-ат, — в дверях показався заспаний Чону, який тримав свою улюблену іграшку у формі хмаринки. — Ма-а-ам.

Хлопчик підбіг до ліжка маленькими крочками, забрався до батьків своїми силами і всівся посередині, ніби збираючись зупинити конфлікт, який відчув. Чону не дуже розумів, що саме коїлось, адже вперше чув, щоб батьки злились одне на одного, тому тепер хитав головою із сторони в сторону, переводячи погляд з мами на тата.

— Вибач, ми тебе розбудили?

Суджин підхопила за тулуб сина і посадила собі на ноги. Чонгук більше не сварився, не намагався бути правим і відстоювати свою думку. Зараз здавалось, ніби вони знову сварились через якусь дрібницю. Хоча на цей раз це важко було так назвати.

— Ти прийшов спати до нас?

Гук питав на автоматі, повністю зосереджуючи усю свою увагу на дружині, яка зараз посміхалась і гралась з щічками сина, пощипуючи. Малий сміявся і не звертав більше уваги на дивне розжарене повітря навколо. Воно потроху спадало, дозволяючи просто вільно дихати. Дещо залишилось несказаним, невирішеним, але треба було відіспатись, поїхати завтра в салон і перевірити роботу. Треба заїхати до батька, ввечері посидіти з Чону, поки Су буде виділяти час виключно для себе і своєї роботи.

Треба вмовити її поїхати додому, не затримуючись в Сеулі більше, ніж повинні.

***

Момо передивлялась відео з сьогоднішнього заняття, нервово постукуючи ногою по підлозі. Буквально відстукувала дивний чіткий ритм. В чаті під'їзду написали, що світло увімкнуть не раніше дванадцятої ночі, а Хіраї потрібно було працювати над відосами, які хотіла загрузити на ютуб. Ще коли жила в Японії, знімала деякі влоги, в тому числі про красу — та в основному про танці та повсякденні будні, як танцюристки, — але вже близько року нічого не викладала. А тут прийшло бажання і згадалось, що давно вже закинула ноут в найтемніше місце в квартирі.

А все тому, що на тому ноутбуці був не тільки доступ до її сторінки чи відео, які колись монтувала, але ще і Масакі, з яким вона тоді зустрічалась. Передивлятись не хотілось, надто боляче різало по серцю гострим кінцем ножа. Надто образливо було згадувати, як саме вони розійшлись.

Який сенс мали ті стосунки взагалі?

Годинник показував п'яту вечора. Можна було завалитись до якогось кафе і попрацювати там, але Момо чомусь вагалась. Їй завжди було важко сидіти ось так за компом у людних місцях. Здавалось, ніби вона недостатньо заплатила, прийшла чомусь одна і замовила тільки каву. Тому зараз сиділа вдома і чекала на диво, раптом світло дадуть.

А тут ще й проблема звідки не чекали — через те, що немає електрики, то води і газу не було також. Ні голову помити, ні їсти приготувати. Добре, що хоч двері були не з новомодним електронним замком, який так пропонували.

І Камі з ним, з тим відео в блог, але голову б помити. Може, поїхати в студію чи в зал? Найжахливіше те, що вони також знаходились в районі ураження електростанції, яку прийшлось аварійно, терміново вимкнути. Надто великою виявилась площа.

В голові пішли варіанти до кого б можна було напроситись додому, щоб хоча б прийняти душ. Сана відпадала, адже вони з Техьоном кудись полетіли на декілька днів і прилетять тільки післязавтра перед вечіркою в Су та Чонгука. До речі, до них теж не варіант, адже, коли Момо набирала, то вони збирались до брата Чона на якусь сімейну вечерю. Йонджун тим паче відпадав, адже вже другий день знаходився в тренувальному таборі, майже не відповідаючи на смс. Постійні зйомки вимотували, тому вони з хлопцями просто падали без сил і моментально засинали.

Варіанти скінчились, їх більше просто не було. І що їй тепер робити? Може, сходити в магазин і купити щось випити? Ага, як же! Світла там також немає. Яка іронія, ну чесне слово!

Момо зайшла в Інстаграм, перегортуючи сторіс, але не знаходячи жодного, кого було б цікаво подивитись. В діректі також в основному були відповіді на її нещодавні оновлення, запитання, коли вона повернеться на ютуб. Приблизно один раз на тиждень Хіраї приходилось відповідати на них і молитись, щоб їх не стало більше.

Очі впали на діалог з Пак Чіміном. Скільки вже пройшло з їхньої бесіди? Півтора чи два тижні? Але вона його давно не бачила, рівно з того моменту, як вони з Йонджуном вийшли з ресторану, а чоловік сидів в машині. Момо майже і забула про те, що вони взагалі спілкувалися і стало трохи образливо, адже це саме він хотів бути з нею друзями, хіба не так?

hi.momo:

Вона гарна

Це було, щоб звернути на себе увагу своїм повідомленням, так? Бо нічого іншого їй в голову навіть не приходило. Було б ще дивніше напиши вона йому просте «привіт, як справи?».

Момо закусила губу. Що вона взагалі робила і навіщо? Камі-сама, хоч би він і не відповідав на її повідомлення, просто проігнорувавши. Він точно міг так вчинити і, напевно, вона б навіть зраділа.

j.m.park:

Хто?

І справді, хто? Невже не зміг здогадатись, просто прочитавши повідомлення? Це ж елементарно, ні?

hi.momo:

Твоя нова коханка

Сиділа з тобою в машині не так давно

Момо відкинулась на спинку і нахмурила брови. Сама написала, сама образилась, відверто не розуміла навіщо взагалі це зробила, тому тепер сиділа і дивилась в одну точку. Чімін не відповідав довго, хвилин п'ять, які здались дівчині надто повільними. Хіба міг час спливати настільки повільно?

j.m.park:

Мені треба виправдовуватись?

Чи ти просто по-дружньому написала факт?

hi.momo:

Мені просто нудно

Виправдовуватись перед ним? Тричі «ха»! Це навіть не смішно, оскільки це виглядало б, ніби вона вдавалась до ревнощів, яких не було. Хто він такий, щоб вона ревнувала його? Але щось в середині не хотіло відпускати це дивне почуття, що вона не хотіла бачити його поруч з кимось.

j.m.park:

Подивись серіал

Або ще щось

Що роблять дівчата, коли залишаються на самоті?

hi.momo:

Мастурбують.

Поганий жарт, але палець вже натиснув «відправити». Чімін швидко прочитав повідомлення, але нічого не відповідав, напевно, прибуваючи в шоці, що взагалі побачив це. З іншої сторони, нічого такого в ньому не було. Та Момо не могла зрозуміти чому їй хотілось розпускати свого язика і кидатись отрутою.

j.m.park:

Цікаво

Можна послухати?

Він чекав, що вона йому голосове запише? Чи теж просто приколювався і все? Дівчина вийшла з діалогу, постукала пальцем по столу, відрахувавши секунд десять про себе і знову заглянула в телефон. Їй добре пам'яталось, як добавляла Чіміна в чорний список, тому тепер дивилась на його ім'я в ньому. Другим був Масакі, більше нікого заблокованого.

Не пройшло і тридцяти секунд після розблокування, як Момо натиснула на номер і той автоматично набрався. Тепер в динаміку були чутні гудки. А в голові бігла усього лиш одна строчка, якого бісу Хіраї вирішила поговорити з Чіміном по телефону? Розмовляти ні з ким чи як?

— Слухаю.

На секунду Момо випала з реальності. Ні, вона очікувала, що Чімін відповість на дзвінок, але, якщо чесно, саме в цей момент, тепер не знала, що їй говорити. В голові купкувались думки, не знаходячи для себе правильного напрямку і розбігаючись після хто куди.

— Пак Чімін?

— Момо? — голос був здивований, але потім почувся гмик. — Дзвониш, щоб я послухав?

— Нічого тут слухати, — знизала плечима дівчина, ніби він міг її бачити. — Мені просто хотілось з кимось побалакати, а ми ж типу друзі.

— Оу, добре, — погодився Чімін. — Про що будем балакати?

— Як познайомився з новою коханкою?

Момо кусала губи, поки чекала відповідь, відраховувала секунди в повній впевненості, що Чімін зараз просто кине слухавку і не буде розмовляти з нею. Дівчина виставляла шипи і відверто вірила, що робить все правильно, не розуміючи чому вона взагалі робила щось подібне.

— Вона мати одного з моїх учнів, — максимально спокійний голос на тому кінці проводу. — Ти хотіла, щоб я дочекався тебе, поки ти будеш з Йонджуном?

— Не біси, — огризнулась Момо, розуміючи на що він навіть не натякав, а казав прямо. — Я просто запитала, бо мені... хотілось взнати хто її перукар.

На тому кінці засміялись. Ідеальна причина, Момо, навіть не придертись взагалі ні до чого. От прямо просто нема слів, одні тільки емоції. Як в Чіміна, який не міг зупинити сміх і повинен був розповісти їй, що саме з нею не так.

— Господи, — приводив дихання в порядок Пак, все ще маючи усмішку в голосі. — Я вточню в неї цей момент.

— Коли?

— Не знаю, — чутно було, як він ширше розтягувався в посмішці. — Треба і це уточнити, бо ми не домовлялись на якусь конкретну дату. Я також задам питання, — зачекав декілька секунд і, зрозумівши тишу, як погодження, запитав: — Коли ти перестанеш випускати на мене голки? Це виглядає, звичайно, дуже мило, але зовсім трошки втомлює постійно ламати твою оборону. Ми ж вже домовились ніби, що ми просто друзі, а ти все одно сприймаєш мене як ворога. Навіть подзвонила сама, але постійно плюєшся якоюсь отрутою.

Момо мовчала, намагаючись зберегти останні краплі спокою. А справді, чого вона вела себе незрозуміло як? Чому дзвонила тому, хто її бісив? Але найцікавіше, чому вона все одно десь в середині себе шукала його уваги і, не дивлячись на те, що вже забула про його існування, варто було згадати, бажала почути голос, побачити від нього повідомлення?

Невже знов на ті самі граблі?

Тільки тепер і вона у відносинах, а це вже неправильно. Момо ж погодилась бути друзями, тоді чого відчуває, що саме друзями їй з Чіміном бути зовсім не хочеться? Може, було б правильно зараз скинути виклик і забути про нього знову? Вона вилікується і все буде добре.

— Якщо б ти не був одруженим з самого початку, навряд чи б ми зараз розмовляли по телефону.

— Так, — без зайвих вагань погодився Пак, — тому що зараз ти була б поруч зі мною на кухні. Може, кормила б Каліко. А можливо, ми б займались сексом на столі чи прямо у підвіконня. Тобі де більше подобається?

— Ніде, — відрізала Момо. — З тобою мені ніде не подобається. В мене є хлопець, ти — досі одружений, хоч і «розлучаєшся», і при цьому ти в нових відносинах. Тому я не хочу з тобою сексу.

— А що ти хочеш?

— Помити голову, — шмигнула носом дівчина, — і попрацювати над новим відео.

— Хто заважає? Чи ти дзвонила, щоб отримати мого дозволу? Я дозволяю.

І це звучало так інтимно, ніби вони не просто розмовляли по телефону, а займались чимось непристойним. Його голос різко став на декілька тонів нижчий, як здалось. А в грудях все стиснулось до розміру маленької точки, збиваючи дихання і саму Момо з ніг. Їй подобалась подібна поведінка у чоловіків, коли вони були головніші за неї.

— По всьому району немає світла, через що немає і теплої води, і навіть газу, щоб приготувати щось поїсти.

— Чому не поїдеш до Йонджуна?

— Ти забув, де він?

— Ні, але він що, не залишив тобі навіть ключів від його дому?

— Ні.

Мовчання з обох сторін. Не більше хвилини, яка кожному з них здалась майже вічністю. Просто до неможливості. Що Момо хотіла зараз почути? Який Йонджун поганий, що не продумав цей момент? Та ніхто взагалі не міг продумати подібне!

— Приїжджай до мене, я скину адресу. Просто помиєш голову, попрацюєш, а я зроблю тобі кави і пригощу печивом. Не розраховуй на більше, добре?

Останні слова були скоріше сказані, щоб Момо не відчувала себе погано, так? Але дівчина відчула полегшення, ніби їй дозволили видихнути накоплений кисень. Це звучало, ніби обіцянка, що вони просто друзі, як домовились, і ними залишаться. Що Хіраї зможе бути вірною собі і своїм обіцянкам.

Що Чімін буде просто поруч, очікуючи, коли вона прийде до нього.

П.С. А п'яний автор, бо в нього день народження, нагадує, нові частини можна прочитати на моєму патреоні: https://www.patreon.com/niceflareon

Також підписуйтесь на мій тг канал, щоб бути в курсі усього, що коїться: https://t.me/niceflareon