Момо здивовано дивилась на відео, де Сана показувала з себе корову, яка захищала якийсь типу кущ всередині кімнати. Нападала на інших, мичала їм в обличчя, а потім дзвінко сміялась і аплодувала разом з усіма. Так, це називалось уроком акторської майстерності, куди подруга вже дуже давно хотіла сходити, а тепер о восьмій годині вечора присилала ось такі відоси.

— Що ти там дивишся?

До столику підійшов Йонджун, присідаючи поруч. Від нього так і несло паром і жаром після фінської сауни, куди так полюбляв ходити. Момо більше подобалось поплавати в басейні якомога довше і обов'язково піти в римську, де хоч дихати можна було. Та і обливатися після такого крижаною водою їй не подобалось, краще вже піти і поплавати ще раз.

Але хлопцю йшло бути з рожевими щоками, ніби він не з сауни вийшов. Навіть пісня заграла якась з сексуальним підтекстом. Щось з американського, але Момо не надто прислуховувалась.

— Сана тільки вийшла з пробного уроку акторського, тепер висилає відео, — відвернулась дівчина до телефону, щоб зупинити відео. — Маю здогадку, що знімав Техьон, який вирішив не приймати в цьому участь, бо більше схоже на дитячий садок.

— Хах, я відходив приблизно рік тому.

Момо здивовано підійняла брови і повернулась до Йонджуна, щоб зрозуміти, він приколювався чи казав правду. Але хлопець дивився впевнено, розслаблено, ніби те, що він розповідав, взагалі не було секретом.

— Не дивись так на мене, — закотив очі Джун, відкидаючись на спинку дивану. — В мене була проблема з емоціями під час танцю, тому я пішов це виправляти.

— Точно, я і забула, що ти іноді танцював, ніби тобі колодою по лицю дали.

Йонджун засміявся, адже зрозумів жарт, згадав їхній спільний танець, коли він дуже боявся сплохувати. Там не тільки таке обличчя було. Взагалі, напевно, з ближнього розгляду страшно було б дивитись.

А Момо спостерігала зараз за своїм хлопцем. В одним плавальних шортах і спеціальній шапочці, щоб не спалити волосся, накачаний і дуже сексуальний. Чому вона п'ять років тому не помічала його ось такого? Чому носа воротила? Що її не влаштовувало в ньому такому?

Хоча, вона — як і казала Сана, — навіть не намагалась придивитись до Йонджуна. Просто відмовляла собі в цьому задоволенні.

— Ти мені вже тоді подобалась, — відсміявся Джун.

— Скажи ще, що після мене ні в кого не закохувався і беріг вірність.

— Не скажу, — покачав головою. — Буду чесним, одного разу закохався і розлюбив. Я взагалі думав, що більше ніколи тебе не побачу, хіба що по телевізору чи якось здалеку.

Йонджун облизав губи і відвів погляд прямо перед собою. Підхопив пляшку зі столу і зробив пару ковтків. Він насправді не думав, що вони колись зійдуться. Це скоріше було навіть не з фантастики, але точно щось з неможливого.

— Ти ж не скажеш, що любив мене? — підтиснула губи Момо.

— Брехати не буду, — поставив назад пляшку і подивився на дівчину. — Але я думаю, що зараз дуже хочу твоєї любові. І обов'язково подарувати тобі свою. В мене таке відчуття, ніби тепер просто прийшов час. І те, що ми будуємо — воно правильне.

Момо також хотілося вірити в це. Зовсім трохи за останні тижні їй почало здаватися, що її життя насправді змінюється в кращу сторону. Вона була на своєму місці, в неї була улюблена робота, добрі друзі, кохана людина. Усе ніби ставало на свої місця. Тільки все одно десь всередині сиділо щось маленьке і заважало мислити тверезо.

— Дякую, що дочекався.

Щастя, яке неможливо описати словами — ось, що відчував Йонджун в цей момент, кусаючи губи, аби не надто сильно розтягнутися в посмішці. Він і так зі сторони, напевно, виглядав дивним. Але йому було головне, щоб Момо не подумала про нього зайвого.

— Може пішли в сауну?

— Ні, — Хіраї покачала головою. — Я в твою фінську точно не піду, там взагалі неможливо сидіти. Ще посиджу і піду в римську. Може, краще потім знову підемо плавати?

Йонджун кивнув і радісно побіг грітись в спекотній дерев'яній кімнаті. Так, в лаундж-зоні після приблизно дев'яноста градусів відчувався відвертий холод, через що хотілося скоріше втекти хоча б кудись.

Момо взялась за телефон, проводжаючи свого хлопця поглядом. Треба було відповісти Сані про її походеньки. Але погляд зачепився за новий коментар в Інстаграм.

j.m.park: «Круто вийшло»

Не сказати, що Момо була популярною в соц. мережах, але її знали багато танцюристів і взагалі людей з їхньої спільної сфери. Тому і було дивно, чому вони жодного разу одне про одного не чулися. А ще більш дивним було те, що він зміг знайти її аккаунт.

Зацікавленість до добра не доводить в більшості випадків, але Момо точно знала, що простий перегляд чужої сторінки не зробить їй гірше. Виявилось, що Чімін підписався на неї, тому синеньким горіло «підписатися у відповідь». Хіраї закусила губу і зосередилась на перегляді шапки та самих фотографій.

Нічого надприродного, простий опис того, що він вчитель танців, в яких студіях викладає — тут стало легше, адже він не викладав там, де працювала вона, — посилання на його студію. На фото чітко було видно його обличчя, а не прес, та і взагалі фото виявилось прости селфі, а не чимось розпещеним, як очікувалось. Фотографії перегортувалися швидше, бо в них на диво не було нічого зайвого — тільки танці і фото або його самого, або з друзями.

Момо, що ти намагалась знайти? Щасливі фото з дружиною? Хоча Масакі взагалі не мав аккаунту в Інстаграм, а Хіраї мала думку, що саме так і повинно бути у справжніх чоловіків. Тепер навіть смішно згадувати.

Але хотілося зрозуміти, чим так не влаштовувала дружина, що Пак вирішив і розвестись, і наліво сходити. Може, тому дівчина залізла в його відмічені і почала передивлятись фотографії там? Дивно, але про них завжди забувають і не чистять, а саме там і ховаються цікаві таємниці людей.

Знайшла.

Фото у басейні, де жінка обіймала Чіміна і звабливо посміхалась у камеру, ніби не свого чоловіка привабити хотіла, а усіх інших, хто буде дивитись. Її сторінка не виявилась сильно інформативною, бо окрім «любляча дружина» і купи фоток з дорогих ресторанів, в неї знайшлося тільки декілька з Паком, в тому числі з весілля і ще декілька з подругами.

Ко Дахьон.

В голові Момо не в'язався образ люблячої дружини і усіх цих фото, де жінка скоріше намагалась показати, що вона дуже дорога. У Сани та Суджин також були сім'ї, але вони ніколи не робили з себе «Інстаграм-тьолочок». Мінатозакі навіть якось дивилась на подібне і сказала, що це найогидніше, що вона бачила.

Хоча у випадку Хіраї це могло бути просто упередженою думкою. Хто вона така, щоб засуджувати цю жінку, коли взагалі не знала, яка та по характеру, веде себе по життю і так далі. Повідомлення Сані дівчина так і не відправила, вимкнувши телефон, замість цього пішла до сауни, аби просто відчути жар і не думати ні про що.

***

Хьонджин намагався згадати, навіщо погодився зайти на чашку кави до кабінету викладача Чона. Той щось хотів йому сказати, але Хван відчував, що навряд чи це було чимось приємним. Можливо, його навіть знову будуть вмовляти викладати в студії, бо він чув, що один з вчителів їде з країни і потрібна буде заміна.

— Розслаб булки, хлопче, — Чон Хосок весело посміхнувся і поставив на стіл чашки з кавою, після сівши навпроти Хьонджина. — Так, мені потрібен викладач, але я пам'ятаю, що ти не хочеш. Тільки ти так жодного разу і сказав мені справжню причину чому. Наскільки мені відомо, в тебе є тільки ще одна невеличка робота, за яку платять копійки.

— Вам збрехали, за неї платять не копійки, — усміхнувся на одну сторону Хван. — Хоча це все одно не надто великі гроші.

— Тому збираєшся піти звідти?

— Нам скоро зніматися в шоу, я повинен піти звідти, — покивав головою хлопець, беручи чашку в руки. — Хоч мене ніхто і не взнає, але перестраховка повинна бути. Та, якщо не для пропонування роботи, чому позвали?

Хосок взяв папку, що лежала поруч з ним, і протягнув її Хьонджинові. Що ще залишалось робити, як не взяти і прочитати те, про що там розповідалось. Цікавим було те, що там була просто інформація про співачку, яку дуже любили дівчата зі студії, постійно про неї розмовляючи і прослуховуючи її треки. Але дівчина була американкою з корейським корінням, не більше.

— І що? Навіщо мені ця інформація?

— Вона приїхала кілька місяців тому в Корею, — зробив ковток кави Хосок. — Хоче випустити міні-альбом корейською і просуватися тут також. Як я зрозумів, її зацікавив наш ринок і те, що він може дати, плюсом типу новий стиль в музиці, який усі називають кей-попом. І їй потрібна людина, яка поставить танці до усіх пісень з альбому. Я рекомендував тебе, вона погодилась, що ти кращий варіант.

— Хочете сказати, ця співачка звернулась до нашої студії? — підняв брови Хьонджин. — Але тоді чому ви рекомендуєте мене? Вона точно сподівалась, що танці будете ставити ви, або, наприклад, вчитель Пак.

— Так би і казала, але її цікавлять нові обличчя.

Хьонджин знову опустив голову до папки. Дівчина, на яку він ніколи не звертав уваги, коли хтось показував кліпи на телефоні чи ще якось. Маленьке лице, великі очі, пухкі губи, щічки, як в маленької дитини. Вона уся здавалась йому якоюсь феєю. Тією найгарнішою дівчиною з потоку в універі, яка ніколи йому належати не буде. Не по своїй волі точно.

Хоча ні, вона була схожа на ляльку, яку мріє отримати кожен, а в кінці така дістанеться тому, хто більше заплатить. Скільки він таких бачив? Навіть в школі, а тепер кого не зустрінеш, так усі з якимись багатими чоловіками, старшими років на двадцять. Це фетіш якийсь на чоловіків старше?

— Вони дуже добре заплатять, — як останній аргумент, сказав Хосок. — Цього з головою вистачить на те, щоб твоєму діду дали належне піклування, а ви змогли хоча б знімати хорошу квартиру. До того ж, скоріш за все потім візьмуть з собою в тур, де ти отримаєш ще більше.

— В нас багато хлопців, які з радістю візьмуться за подібне, до того заради тієї, яку обожнюють, — Хьонджин відклав папку і взяв чашку, щоб відпити. — Чому ви постійно намагаєтесь витягнути мене з того лайна, в якому я сиджу?

Хосок видихнув, роблячи черговий ковток. Йому завжди було складно з цим хлопцем, якого знав вже років десять, ще з тих часів, коли був простим викладачем «по приколу», як здавалось. Тоді в нього була мрія вирватись з Сеулу, а перед очима навчання і ціла купа дітлахів, тому що став вчителем танців для малих початківців — були потрібні гроші. Тоді зрозумів, що не зможе їх кинути, хотів відкрити перед ними той світ, якого сам не бачив, і той, який розумів.

Тоді і познайомився з улюбленою двійкою, які були разом з самого дитинства — Хьонджин та Фелікс. Пізніше приєднався Субін, а потім і Йонджун. Та тільки в Хвані Хосок бачив себе — хлопця, який усе своє дитинство мріяв про сцену, і навіть пройшов прослуховування в айдольське агентство. Аж потім раптом щось сталось з дідусем. І так не дуже багата сім'я стала ще біднішою.

Мрія Хьонджина розбилася вщент.

— Тому що ти сам себе туди загнав, — Хосок намагався знайти погляд хлопця навпроти, але той взагалі не дивився в його бік. — Я знаю, на що ти здатний і що можеш принести індустрії розваг, як постановник. І хочу, щоб ти також це побачив і зрозумів.

— Я прекрасно розумію, — закотив очі Хван. — Сам собі суперечу. Мені потрібні гроші, але заробляю я їх незрозумілим способом, а навіть коли пропонують в рази більше відмовляюсь. Не можу зрозуміти, чому поступаю так кожного разу, ніби з клітки вирватись не можу. Знаєте, хочу заробити багато грошей, але постійно думаю, що вони... брудні? Або що я не вартий їх чесним шляхом? Мені треба до психолога, так?

На останньому питанні Хьонджин все-таки подивився в очі вчителю. Хосок побачив так стільки відчаю і одночасно надії. Дитині було вже двадцять чотири роки, а він досі не міг розібратись з головною проблемою — порятунок.

— Погодься на цю роботу, — кивнув сам собі Хосок. — Там будуть нові люди, нові можливості. Нехай це буде твоїм першим кроком.

— А якщо це буде невдалим кроком? Якщо я їм не сподобаюсь?

— Я впевнений в тобі більше, ніж ти сам думаєш, — посміхнувся Хосок, встаючи. — Взагалі-то, ця дівчина вже тут, займається в окремому залі. Пішли, я вас познайомлю.

Хьонджин ще секунд п'ять дивився на чашку в своїх долонях, а потім випив усе і дзвінко поставив ту на стіл. В голові крутилися думки, але чомусь в перший раз за стільки років хлопець був згоден піти знову за своєю маленькою мрією. Навіть в шоу він не планував сильно виділятися, аби тільки потім дали роботу трохи краще, при чому скоріш за все там, звідки уходив.

В окремому залі майже не горіло світло, дівчина танцювала в інтимній обстановці. На секунду навіть здалось, що скоріш за все їй подобалось щось таке. Але тоді Хьонджин не дуже розумів, чому співачці закортіло працювати в Кореї, де всі більше цінять концепт милих розумниць, які постійно роблять егьо.

Та Хван встиг оцінити поглядом худу фігуру в великих хіп-хоповських штанях з низькою посадкою, топі і кофті, яку дівчина зняла з однієї руки. По ній було видно, скільки вона заробляла, а Хьонджин в думках підраховував скільки років йому треба не їсти, щоб просто купити собі речі тих же марок.

Але рухалась вона ідеально, жодного зайвого руху.

— Вибач, — постукав по стіні Хосок, відволікаючи співачку від танців. — Я привів твого нового вчителя-постановника. Знайомся, це Хван Хьонджин. Хьонджин, це Ю Шиа, більш відома як Юа.

— Приємно познайомитись.

Дівчина розтягнулась в посмішці і поклонилась, ніби Хьонджин тут був зіркою, а не вона. Прийшлося виправляти ситуацію і теж кланятись, при чому намагатись зробити це нижче, ніж вона. Зі сторони ця картина виглядала дуже смішною. Особливо для Хосока, котрому вдалось подібне побачити, тому і намагався не засміятись надто голосно.

— Ви б себе бачили, — ледь тримався чоловік. — Знаєте, ви, як айдоли з якогось шоу, де вони не можуть вирішити, хто з них більш поважна людина.

Хьонджин прокашлявся, помічаючи, як Юа тихенько просміялась у відповідь на заяву вчителя Чона. Так, тепер Хвану було мінімум стидно за подібну поведінку, хоча він не вважав себе неправим в даній ситуації. Хіба в Америці не дають руку для рукостискання?

— Мені також приємно.

Хван здавався собі болванчиком, який тільки і вмів, що кивати головою на кожне своє ж слово. Але хлопець міг тепер з впевненістю сказати друзям, що співачка в житті була куди красивішою, ніж на фото або в кліпах, що вони показували. І точно лялька, якій насправді не цікаво нічого, окрім неї самої, а також звідки дістати гроші на нову сумочку.

— Ви ж старший за мене, правильно? Хосок казав, вам двадцять чотири.

Юа не втрачала посмішки, що здавалось Хьонджину награним. Цікаво, були спеціальні школи, де вчили постійно посміхатись і не втрачати гарного настрою, навіть коли перед тобою стояв хтось такий похмурий, як він?

— Так. А ви хіба молодше?

— Ну, — а от і впала посмішка, адже дівчина втратила впевненість, здивувавшись. — Мені двадцять один. Я виглядаю старше за свій вік?

Шиа торкалась свого обличчя, піднявши брови, з найпечальнішим видом з можливих. Їй було настільки образливо, що зробили натяк на її зовнішність? Хоча на думку Хьонджина дівчина виглядала навіть молодшою, ніж їй самій здавалось. Просто він реально не дивився на те, скільки їй років. Чисто по логіці вирішив, що вона приблизно одного віку з ним, адже в противному випадку якось зарано вона стала відомою в світі.

— Вибач його, — вийшов вперед Хосок, яскраво посміхаючись. — Просто так і не навчився робити компліменти дівчатам. Але ж він потрібен, як хореограф-постановник, а не хлопчик-фанат, який тільки і вміє, що компліменти робити.

— Ти правий, — засміялась Юа. — Просто була здивована, тому що почула подібне вперше в житті. Я буду дуже рада нашій спільній роботі, вчитель Хван!

Вона була надто солодкою, в Хьонджина аж зуби зводило. Йому хотілось пробитись через цей шар милості і приємності, який його так дратував. Він не розумів, навіщо співачка грала роль саме такої дівчини, адже камер поруч не було. Жодної. Юа могла не прикидатися, а який в неї справжній характер Хвану було до лампочки — хоч найгірша мегера з можливих. Все одно.

— Буду радий попрацювати разом, — ще раз поклонився Хьонджин. — Якщо ви не проти, я хотів би вже приступити. Чи можна почути матеріали, до яких потрібні танці?

Було відчуття, ніби Юа на секунду розгубилась, адже не очікувала подібного настрою. Можливо, вона думала, що він буде придумувати танець на ходу? Або його взагалі для краси взяли? Чи як?

— Так, звичайно! — Юа кинулась до телефону, підхоплюючи його з підлоги поруч з колонкою. — Можете написати мені свій номер або пошту? Я вишлю вам туди файлом.

— Ви можете зараз по блютузу передати, — знизав плечима Хван. — Я підписаний своїм ім'ям корейськими літерами.

— А, добре, зараз знайду, — покивала дівчина, закушуючи пухку губу і цим привертаючи увагу хлопця, тепер зосередженого на цьому жесті. — Але номер все одно треба буде записати. Можливо, у вас будуть якісь питання, або ще щось. Може, просто закортить поспілкуватись з кимось. Я чула, що в Кореї прийнято запрошувати на обід, тому я могла б написати якось, і ми б зібрались усі разом.

Хто «усі разом» Хьонджин не уточнював, все ще споглядаючи за чужими губами. В голову лізли звичні думки, які важко було назвати дитячими. Він сподівався, що вона не буде співати щось надто сексуальне, або надто рожеве, як зараз намагалась себе вести. Ні, чесно, цікаво було б подивитись на Юа, коли вона розлючена, плаче або просто виглядає, як звичайна людина. Але навіть просто стоячи поруч, Шиа виглядала зіркою, якою була перед камерами.

— Навряд чи, мені захочеться поспілкуватись з кимось. В мене є друзі.

— Повезло, — не втрачаючи посмішки, сумно сказала Шиа. — Я б теж хотіла мати друзів. Може, ти б погодився стати моїм першим другом?

Хьонджин перевів погляд на викладача Чона, який виглядав зараз так, ніби батько на дитячому святі. Гордістю так і перло, незрозуміло тільки за кого з двох. Але відверто відмовляти в таких умовах Хван просто не міг. Краще потім просто відповідати рідше, а там і спілкування зійде до чисто робочих відносин. Навіщо йому зайві проблеми, правда?

— Звичайно.

***

Чімін в котре перевіряв годинник, задумуючись над тим, щоб піти до якогось адміністратора і запитати, чи не затримали рейс. Звичайно, це було б дивно, що Пак нічого не чув, знаходячись в залі, але перевірка лишньою не була. Та час впевнено рухався до потрібної відмітки, коли друзі вже повинні були вийти. Що правда, чоловік стояв не один, багато людей очікували тут своїх родичів саме з цього рейсу.

А ще бісило те, що Чімін не вдягнувся досить тепло, а в аеропорті як на зло вимкнути опалювання — якісь проблеми з трубами. Якби знав, не всідався в машину в легкій курточці і без шапки, а тепер відчував, як мерзнуть вуха.

Нарешті відчинились двері і увесь натовп з рейсу потік прямо до очікуючих на них друзів та родичів. Пак поглядом намагався виловити знайомі обличчя, але нічого не виходило, адже людей було надто багато.

— Чімін-ші!

Цей голос неможливо не впізнати. Доволі високий, але з басовитими нотками, які ідеально проявляли себе, коли чоловік воркував англійською. А за звуком виловити поглядом і самого Чонгука стало в рази легше. Друг посміхався, махаючи рукою, другою тримаючи ручку великої валізи. Поруч з ним стояла Суджин зі знов остриженим волоссям під каре і повністю уся її увага була виділена дитячому візку, в якому сидів малий Чону.

— Дякую, що зустрічаєш.

Чонгук обійняв друга, після перемикаючи свою увагу на сина, якому геть не подобалось сидіти у візку. Він так просив, щоб його взяли на руки. Зате дядю Чіміна ледь помічав, зосередившись виключно на своїх батьках.

— Хіба я міг цього не зробити? — знизав плечима Пак і кивнув Суджин на вітання. — Що правда, я думав, у вас буде більше речей, а не одна велика валіза.

— Ми вирішили, що усе потрібне купимо вже тут, — посміхнулась дівчина, спостерігаючи за Чонгуком, який брав на руки сина. — Чонгук же казав, що ми збираємось тут залишитись і пожити в Кореї?

— Та ну, я хотів зробити їм сюрприз прямо на вечірці, — закотив очі Чон.

Чімін за ці роки неодноразово дивувався ідилії, яка була в цієї сім'ї. Чонгук ніколи не розповідав, сварились вони з дружиною чи ні, постійно залишаючи деякі таємниці особистого життя під сьома замками. Та, можливо, це і правильно було. Паку взагалі було головне розуміти, що були ще пари, які не розвелись через те, що більше не хотіли відносин одне з одним. Важко було б зрозуміти, що ідеал, який ти малював собі, розбився вщент.

— Дядько Щімі!

Майже трирічний Чону на руках в друга нарешті переключився на Чіміна, радісно підіймаючи ручки і після тягнучи їх до нового об'єкту зацікавленості. Йому передалися очі батька, але колір взяли собі змішаний — щось між зеленим і карим. Цікаве поєднання. Однак посмішка точно була маминою, тут і сперечатись не треба.

— Давно не бачились, господине Чону, — розтанув Пак. — Як ваші справи?

Малий у відповідь на простягнуті до нього Чімінові долоні, свої підтягнув до грудей і з коротким криком зробив вигляд, ніби соромився. Наймиліша дитина у світі. Хоча Пак інших в такому віці і не бачив якось, тому порівнювати було ні з ким.

— Мій син не хоче до тебе на руки, відвали, — Чонгук повернувся спиною, щоб закрити простір до Чону собою. — Зроби свого і радій життю.

Скажи це хтось інший, Чімін би розлютився, але від друзів такі стьоби терпів. Чонгук був правий, Чімін давно вже хотів і свою дитину, але вже склалось так, як склалось. Тут не попишеш.

— Припиніть, — похитала головою Суджин. — Краще пішли до машини. Я так втомилась за цей політ, а нам ще валізу розбирати. Навіть не уявляєш, як спати хочеться. Я б душу зараз за це віддала.

— Мама злиться.

— Мама в захваті, що батько поспить, а їй усе робити.

Чонгук підняв брови в такому здивуванні, наче вперше дружину побачив. Він був схожий в цей момент на бідного маленького кролика, якого звинувачували в усіх смертних гріхах. Найневинніший з невинних. Дивно було дивитись і бачити таке від того, кого вважав геть іншим — впевненим, що відстоював своє слово, завжди намагався бути головним і постійно усюди ставав лідером, якому ніхто слова упоперек сказати не міг.

— Я сам валізу розберу, чесне слово, — і знов великі невинні очі. — А мама ляже поспить. Чону, може приготуємо для мами ще щось смачненьке? Як тобі ідея?

— Та!

Суджин розтанула, хоча не сильно-то і намагалась вдавати з себе ображену. Цього ніхто не помічав, але вона кидала погляд по сторонах, ніби намагаючись перевірити, що там нікого не було, або навпаки хтось все-таки був. Вже вдома вона видихне і їй стане крапельку легше, адже там в чотирьох стінах поруч з чоловіком буде безпечніше. Зараз також безпечно, але в жодному разі не можна відходити від Чона.

А їй здавалось, вона поборола свій страх, скинула тягар з душі.

— Добре! Що будем готувати мамі?

— Кіпап!

Су, спростувавши свої підозри, повністю переключилась на коханих людей. Так, кімпаб був непоганою стравою, яку дуже любив сам Чону, тому взагалі не було ніякого здивування, що він запропонував саме її.

— Але ж мама любить пулькогі або чампон, Чону, — трохи підкинув сина Чонгук, бо той з'їжджав вниз, на що малий дзвінко засміявся, вважаючи це розвагою. — Давай зробимо мамі чампон, а тобі кімпаб, згоден?

Чону так і кивав, радісно посміхаючись, після чого обійняв батька, поки вони усі разом йшли до машини Чіміна. Чонгук вкотре подумав, що не треба було минулого разу замовляти таксі, але і залишати машину прямо перед аеропортом на добрих півроку точно було не кращою ідеєю.

Поки Чімін відкривав двері і допомагав Суджин встановити дитяче сидіння в машині, Чонгук клав валізу і сумки в багажник. Кожну секунду Пак все більше відчував, як сумував за першими днями шлюбу з Дахьон, коли вони закохані і щасливі мріяли про майбутнє. А потім не найприємніший момент в житті.

— Чіммі, ви з Дахьон ще офіційно не розлучились? Я маю на увазі до кінця.

Суджин сіла на задньому поруч з Чону, поки той дивився у вікно на багатоповерхівки. Чонгук всівся поруч з другом на передньому і в цей момент намагався знайти хоч якусь радіостанцію, де крутили музику, а не чергове інтерв'ю з айдолом.

— Не до кінця, але він вже близько.

— Ти краще скажи, де ти тепер мешкаєш, — знайшовши бажане, Чонгук переключився на Чіміна. — Сокджин казав, що це стерво вигнала тебе з квартири.

— Не лайся при дитині, — зауважила Суджин.

— Я сам пішов з дому, — вивернув руль ліворуч Чімін, не відволікаючись від дороги. — Хай забирає квартиру, тільки щоб мене більше не торкалась. А я зараз живу на два поверхи нижче Техьона з Саною.

— До речі про це, ми з Саною хотіли познайомити тебе з нашою подругою...

Суджин замовкла моментально, відвівши погляд. Вона геть забула, що Момо почала зустрічатись з Йонджуном. Знайомити подругу з Чіміном було б, як мінімум, недоречно, але слова вилетіли самі собою, Су навіть зупинити їх вчасно не змогла. І тепер згодна була битись головою об щось важке, бо не прослідкувала.

— Дякую, — посміхнувся в заднє дзеркало Чімін. — Але по-перше, я поки що хочу побути один, а по-друге — вже є дівчина, з якою б я хотів відносини. Думаю, колись в нас знов до цього дійде.

У Суджин відлягло, що вона, не приховуючи, радісно видихнула, — не треба нічого придумувати чи якось відговорюватись. Але Пак не став уточнювати, що у Момо зараз був хлопець, і вони добре один одного знали. Чоловіку хотілось вірити, що ці відносини не будуть довгими, а Чімін за цей час зможе прийти в себе і сповна відчути знову холостяцьке життя.

— Що означає «знов»? — зацікавився Чонгук, повертаючись корпусом до друга. — А ну зізнавайся, ти з нею вже переспав, але їй не потрібні відносини? Вперше в житті тобі дали відчути те, що ти робив з іншими?

— Хто б казав, — засміявся Чімін, пригадуючи усі походеньки друга. — Тебе вчасно взяли під каблук. А я захотів туди сам, от і отримав по перше число. Та і взагалі, ти такий балакучий став у шлюбі. Суджин, ти цього кроля морквою годуєш, щоб в нього краще розмовляти виходило?

— Капусткою і молочком!

І поки Чімін сміявся, думаючи, що це жарт, Суджин сиділа уся червона. Добре, що Чону вже дорослий і вони перейшли на каші та інше. Зате Чонгук склав руки на груддях і був більше схожий на задоволеного кота, котрому дали улюблені сосиски.

Су відволіклась на повідомлення в чаті з подругами. Слухати жарти чоловіка і його друга не хотілося, а у сина злипались оченята, тому він точно засне вже через п'ять хвилин максимум. Чоловіки також це побачили, тому стали говорити тихіше і радіо прикрутили.

Момо-чан [20:47]:

Тільки мені так не везе?

Я, напевно, проклята

Мінатозакі-сама [20:51]:

А хто тебе прокляв?

Я погано пам'ятаю відьом, окрім тебе

Та що сталось?

Момо-чан [20:53]:

Дуже смішно, хохочунеможу

Давайте зустрінемось завтра у мене

Я все розкажу

Мені потрібно наєбенитись

Суджин одразу зрозуміла, що тут потрібна важка артилерія, адже там точно не могло статись щось менше, ніж кінець світу. Дівчина видихнула і закусила губу. Її досі лякав Сеул, хоча вона прекрасно розуміла, що це було просто поганою рефлексією, дурними спогадами, які переслідували навіть після того, як усе скінчилось. Але на душі було неспокійно і це дико дратувало.

***

Момо рахувала вікна, в котрих горіло світло, поки Йонджун розповідав якусь дивну історію про сусідського кота, котрий вирішив покричати вночі. Звичайно, ця розповідь потребувала уваги, але насправді не так сильно, як могло б здаватись. Хіраї скоріше хотілося, щоб хлопець взяв її руку і сунув ту собі в кишеню, де було б тепло. Це реально було б романтично і прикольно.

Але вони просто йшли поруч.

Вони взагалі за увесь час з початку відносин навіть за руки не тримались. Тому Момо було просто цікаво дізнатись, що саме стало причиною для такого холоду. Чи може Йонджун соромився людей? Тоді краще було зайти хоча б в під'їзд будинку? Але це вже виглядало б по-збочинські. Ні?

— Ми прийшли.

Йонджун ніжно посміхався, дивився на дівчину своїми кошачими очима і бажав тільки, щоб вона дивилась на нього у відповідь. Момо збилась з рахунку, помічаючи, що вони і справді прийшли до її будинку. Треба було б просто попрощатися і зайти, але...

— Джун, я тобі казала, що в мене щоки змерзли?

І це справді було так. І вона справді цього не казала. Ставила цим запитанням хлопця у глухий кут і десь там всередині себе раділа, що змогла подовжити хвилини поруч з об'єктом інтересу.

— Ні, — покачав головою Йонджун і зробив маленький крок ближче. — Треба погріти?

Дурне питання, Джун!

Момо підтиснула губи, роблячи ображений вигляд. Хотілось, щоб хлопець самостійно обійняв щоки долонями, а потім поцілував. І обов'язково, щоб були метелики в животі і відчуття легкості і легкого невдоволення, котре зазвичай залишалось в таких випадках. А ще щастя і безмежна радість! А після можна буде і...

Йонджун зробив ще один крок, швидко озирнувся по сторонах і два рази поцілував в обидві дівочі щоки. Надто мило, можна навіть розтанути за секунду. Тільки Момо вже не п'ятнадцять і її геть не влаштовувало подібне знущання.

— А в губи?

Джун закусив губу, роздумуючи, але зробив те, чого вона просила. Короткий дотик, ніби він намагався впоратись з завданням на «відмінно», а виходило на «так собі».

— Йонджун, я хочу з тобою нормально поцілуватись. Ми не дораму знімаємо, — стримувалась, аби демонстративно не закотити очі. — І дітьми нас вже не назвеш. Щось не так? Ти не хочеш зі мною цілуватись? Я тобі огидна?

— Що ти таке кажеш? — випучив очі Джун, ще з декілька секунд не знаходячи правильних слів, аби все пояснити. — Просто... просто я боюсь, що це буде занадто швидко. Хіба ви не любите, коли спочатку цукерково-букетний період, а вже потім...

— Не любимо, — покачала головою Момо, перериваючи хлопця. — Йонджун, ти хіба перший раз у відносинах?

— Ні, — знизав плечима хлопець, повністю втрачаючи посмішку і тепер виглядаючи максимально невпевнено. — Але саме перед тобою я боюсь стратити. Я хочу бути ідеальним для тебе.

Тепер у глухий кут поставили Момо. Що їй потрібно було відповідати на це? Що він і так ідеальний по усім міркам, які мали можливість з'явитись в її голові? Що йому не треба нічого доказувати, адже вона йому і так вірить, бо все бачить? Як в таких ситуаціях ведуть себе інші?

— Тоді просто поцілуй мене, або я зроблю це сама.

Більше їй сказати точно було нічого. Особливо після того, як Йонджун нахилився нижче і обережно торкнувся її губ своїми. Знов легкий дотик, але потім більш впевнено і наполегливо. Хлопець намагався передати усю ніжність, якою володів на той момент, і навіть більше. Лиш би тільки їй подобалось.

А Момо тріумфувала у душі, раділа кожному новому руху губ. Навіть відчула мурахи, коли чужий язик вторгся в її простір, бажаючи своїми повільними рухами збити її з ніг. Хіраї обійняла хлопця за плечі, відчуваючи у відповідь долоні в районі попереку. Але заважали шари одежі, яку захотілося якнайшвидше зняти.

Йонджун ставав більш наполегливим з кожним рухом, ближче притуляв до себе, стискаючи пальцями дівочку зимову куртку. Він і сам не знав, йому дякувати Бога чи благати вберегти, адже долоні так і тягнулись за край, де — він добре пам'ятав, — була лише тонка кофтинка, яка відділяла його від можливості доторкнутись до голої шкіри. Це буквально можна було назвати мрією, яка перетворювалась на життя!

— Стій, — все-таки зміг зупинити себе і Момо хлопець. — Мені вже час бігти.

— Зайди до мене на чай.

Момо здавалась собі п'яною і не знаходила в цьому нічого дивовижного. Це було прекрасно, адже вона давно не відчувала подібного. Це не було схожим на шалену пристрасть, а скоріше на щось ніжне, таке потрібне і тендітне. І хотілось спробувати на смак, вияснити, наскільки це приємне відчуття, коли Йонджун буде поруч в буквальному сенсі, коли вони...

— Або на рамен.

Згадала. Згадала, як запрошували на це дійство в Кореї. Вона вже і забула, що були подібні дивакуваті фразочки.

— Момо, — Йонджун відійшов на декілька кроків назад, не знаючи куди діти погляд. — Я не думаю, що це вірна ідея... ми надто швидко...

— Кого ти соромишся?

— Та нікого.

Він не відчував сорому, але в голові крутилась геть інша картинка. Йонджуну хотілось бути правильним, а не бігти надто швидко. Боявся, що швидко набридне? Так, напевно, це був один з перших варіантів в його думках, які складались в один малюнок.

— Просто, — Джун зловив погляд Момо, яка в цей момент хмурилась, — я хочу, щоб це було ідеально, а не спонтанно. Хочу підготувати все, щоб... я ідіот, так?

В Хіраї в голові крутилось усього лишень дві думки, які не хотіли покидати свій пост. Так, ти ідіот, який веде себе, як маленька дитина, і це бісить. Але при цьому все дуже мило, і Момо повинна розтанути в момент, ніби морозиво на сонці. Якої версії дотримуватись?

— Я реально боюсь усе зіпсувати. Напишу перед сном, окей?

Хіба так повинні були починатись ідеальні відносини? Чи це Хіраї просто чіплялась до кожної деталі, а в нормальних людей саме так і траплялось: вони починали зустрічатись, гуляли, потім починали триматись за руки, через місяць цілувались, а через півроку, нарешті, спали одне з одним. Лайно.

Одразу згадалось, що останні відносини починались з романтичних побачень. Коли вона переспала з Масакі в перший раз? На друге, третє побачення? А перед цим в неї були відносини, там також все було надто швидко? Може, і справді треба не бігти так швидко, а рухатись повільно, але впевнено?

— Так, буду чекати.

Момо не очікала поцілунків, просто розвернулась і пішла до дверей. Навіть не помітила, як Йонджун потягнувся вперед, щоб торкнутись дівочих губ, а потім ще довго стояв, відчуваючи себе ідіотом. Треба було зайти і якщо б діло зайшло... Бляха, та він навіть презервативи не брав. Яка ідеальність? Його роз'їдало прямо зсередини чимось надто болючим. Він сплохував.

Треба було просто не вийожуватись.

...Хіраї написала повідомлення в чат з Саною і Суджин, а потім прийнялась роззуватись. Звук нових повідомлень змушував дівчину закатувати очі, бо вона точно знала, хто саме з подруг відповів. Треба було поїхати зустрічати Су, а не йти з Йонджуном. Сама винна. Ще й відчувала тепер, ніби нав'язувалась своєму ж хлопцю. Просто неможливо!

Чисто зі звички зайшла в Інстаграм і прочитала декілька повідомлень, які їй писали в дірект. Якісь вогники на сторіс з мемом, або кілька слів про танець з репетиції, що вона викладала сьогодні. Нічого нового. Зовсім.

Зверху синім кольором горіли запити. Цілих три штуки, в яких нічого кращого, ніж чийсь дікпік вона точно не побачить. Але почистити, щоб не ялозило очі, треба, тому і зайшла туди, гортаючи пальцем чужі повідомлення вліво, аби видалити. Обидва, а на третьому зупинилась.

j.m.park: «Тобі сподобається»

В нього взагалі мізки відбило? Момо ще з секунд тридцять не могла вирішити, чи варто їй робити з його повідомленням те саме, що з іншими. Навряд чи він вислав їй своє багатство, але що саме було в тих повідомленнях дуже хотілося знати.

Натиснула і зайшла в діалог.

j.m.park:

Yorxe – Down with me

Послухай

Тобі сподобається

Момо не довго думала, одразу знаходячи цю пісню в айтюнс і вмикаючи собі на повну, поки роздягалась і залазила в душову кабіну. Надто коротка, що захотілось увімкнути ще раз, аби посмакувати в повному обсязі. Так, їй подобалось. Пак Чімін вгадав.

Пройшло близько півгодини з того моменту, як вона стала під гарячий душ, про який мріяла. Краще, ніж вдома, точно ніде не буде. Цікаво, Чіміну було видно, що вона прочитала повідомлення?

Момо вважала, що вона геть зійшла з розуму, вилетіла зі свистом на кінцевій станції. А все тому, що знову відкрила діалог з ним і помістила його в «основні». Що саме їй варто було написати йому у відповідь, зберігаючи при цьому максимальний нейтралітет?

В голові досі гуляли думки про те, що вона зовсім не розуміла відносин нормальних людей. Або краще сказати нормальних відносин у людей? Камі-сама, як же все складно!

hi.momo:

Куди саме ти забереш?

Він точно мав не це на увазі, коли скидав пісню, але Момо закусувала губу і чекала відповідь. Навіть не вдяглась нормально, вкотре радіючи, що її вікна виходили на якийсь парк, де вночі ніхто ніколи не гуляв. Та в думках пролетіло, що хоча б білизну вдягти було варто. І поставити собі чайник, бо їй просто необхідний чай! От прямо зараз!

j.m.park:

На танці

Станцюєш зі мною?

Зовсім трохи в голові Момо це виглядало так, ніби вона спілкувалась з маніяком. Чи може сама ним була? Краще їй перестати дивитись подібні серіали на ніч, але серія вже була увімкнена і йшла п'ята хвилина, коли прийшло повідомлення від Пака. Хіраї одразу схопилась за телефон, відставляючи чашку на журнальний столик.

hi.momo:

Не фліртуй

Я не для цього написала

Ага-ага. Саме тому відповіла на його повідомлення найтупішим питанням з усіх можливих, ніби сама з ним загравала. Треба було зробити пару ковтків гарячого чаю і ошпарити собі язика, щоб менше писалося усіляке подібне. Що вона взагалі коїла? Хіба сама не вирішила, що не буде більше ніколи ні бачитись, ні спілкуватись з Чіміном? Навіщо тоді відповідала на його повідомлення в діректі?

Зовсім дурна стала.

j.m.park:

Не втримався

В мене сьогодні друг з дружиною повернулись до Кореї

Я їм заздрю

hi.momo:

Чому?

j.m.park:

Колись я теж хотів таку сім'ю, як в них

Чим зайнята?

Момо сглитнула і подивилась на екран телевізора, де Нетфлікс транслював один з корейських серіалів. Вчора вона подивилась усього дві серії, а потім перед сном програвала в голові моменти.

hi.momo:

Дивлюсь серіал

І фото екрану, де якраз в цей момент була зображена головна акторка. Момо відстукувала ритм ногою, поки чекала відповідь. Вона думала про щось неправильне, просто тому що спілкувалась з Паком. І задавалась питанням: чому не може зупинитись? Просто вийди з діалогу і добав його в чорний список і тут також. Хіба то складно?

j.m.park:

Я зараз їду додому

Як приїду, увімкну і собі його

Клас, тепер в них з'явилась тема для обговорення. Як додивиться серіал, обов'язково напише їй, щоб запитати в неї як їй, сподобалось? А Момо і відповісти то нічого буде, вона вже половину серії, напевно, пропустила, бо просто переписувалась з Чіміном. А краще б з Йонджуном. Але не дивлячись, що на годиннику було вже більше десяти, а хлопець завжди лягав приблизно в цей час, від нього не було жодного смс.

j.m.park:

Ти подумала?

Ми ж можемо залишитись друзями і іноді ось так просто переписуватись?

П.С. А я нагадую, нові частини можна прочитати на моєму патреоні: https://www.patreon.com/niceflareon

Також підписуйтесь на мій тг канал, щоб бути в курсі усього, що коїться: https://t.me/niceflareon