Йонджун ніколи не думав, що буде стояти перед дзеркалом, роздивляючи себе, бо сьогодні йшов на чергове побачення з Момо. Принаймні, він саме так називав їх для себе, не міг по-іншому. Йому подобалась ця дівчина, і правильно було б запропонувати їй зустрічатися офіційно. Подарувати парні каблучки, наприклад, щоб були не тільки слова. Десь через півроку-рік запропонувати з'їхатись, а ще через кілька років завести сім'ю.

П'ять років тому Йонджун вже ходив на перше «побачення» з Момо, але тоді і сам зрозумів, що вийшло взагалі не так, як жадалося. Він після цього ще довго корив себе, хотів зустрітись ще раз, щоб зробити все правильно, та дівчина полетіла навчатись в Японію.

— Нагадай, чому ти виганяєш мене з квартири?

Хьонджин почісував потилицю, насуплюючи брови. Він геть не розумів, чому його висилають до студії раніше на клятих п'ять годин, які можна було витратити на сон чи пограти в якусь гру на приставці. Але ні, тепер йому потрібно було їхати незрозуміло куди, аби потрапити до Субіна чи Фелікса. Треба буде їм подзвонити спочатку, а то раптом, вони теж «зайняті».

— Тому що вона моя.

— Аргументний аргумент, — хмикнув хлопець, схрестивши руки на грудях. — Добре, запитаю по-іншому. Ти для кого так вирядився? Для новенької адміністраторки в студії? Так в неї сьогодні вихідний.

Взагалі не дивно, що цей хлопак знав про геть усе, що коїлось в студії. Іноді здавалося, що він там жив, ніби в нього свого дому немає. Але насправді він просто не любив приходити додому, де його чекали батьки. З'їжджати від них також не було можливості — усі свої гроші він віддавав у сім'ю, бо дідусь був важкохворий. Тому часто хлопець ночував у друзів, в студії, або у дівчат, з якими мав відносини. Звичайно, якщо це можна було назвати відносинами.

— Для дівчини, з якою хочу зустрічатися.

Хьонджин присвиснув. Цікаво виявлялося, коли так. З одного боку він був радий за друга, якого знав вже доволі давно, з іншого — все одно відчував, що його просто кинули на призволяще, обмінявши на якусь дівчину. А отже, треба було вижати з Йонджуна максимум інформації.

— Може скажеш тоді хоч як її звуть і де ви познайомились?

— Щоб ти потім усій команді розповів? Я обов'язково вас познайомлю з нею, — Йонджун видихнув, кусаючи губи. — Справді, я дуже на це сподіваюсь.

— Хочеш сказати, що може бути не так? Тобі жодна дівчина ніколи не відмовляла!

Що правда, то правда. Йонджун добре пам'ятав, що в університеті в нього навіть свій фанклуб був, але це якось його не дуже захоплювало. Та і спочатку Джуну сподобалась Суджин, хоча він швидко зрозумів, що вона скоріше здавалася йому людиною, потребуючою допомоги. Не те, щоб він допомагав усім і кожному, але хотілося підтримати її морально хоч чимось. Симпатія стала якимись дружніми почуттями, до того ж в їх компанії з'явилась Момо. Та, хто насправді заволоділа думками хлопця, але не піддавалась на жоден його флірт, ласкаві слова і все інше. Вона не бачила в ньому нікого, окрім знайомого.

А тут удача повернулась до нього лицем і запропонувала ще раз спробувати себе в ролі завойовника тої, що так подобалась. Невпевненість була присутня, але дуже хотілося вірити в краще, що Йонджун і намагався робити.

— Ми знайомі ще з універу. Вона мені подобалась, але відшила мене і полетіла навчатись в Японію.

— Та? — здивовано випучив очі Хьонджин.

Йому не вірилось, що щось подібне було можливим. За ті роки, що вони знайомі, Джун, звичайно, не ліз під кожну спідницю, але жодного разу не отримував відмов. Просто в голові не складалося в пазлик, як цьому хлопцю могли сказати «ні».

— Нема слів, Йонджун, ти серйозно? Тобто ти намагаєшся зараз зробити її своєю, а потім помститися і кинути, як вона тебе?

— Я реально тобі схожий на таке лайно?

Хьонджин піджав губи, але покачав головою. Ніколи не був схожий, та якось дуже хотілося вірити в праведну помсту тій, хто зробила колись боляче його другові. Що в цьому такого? Ніби це щось незвичне, чесне слово.

— Хьонджин-а, тобі ж ніхто за все життя не подобався, так? От коли з'явиться дівчина, яка стане для тебе...

— Бла-бла-бла, — перервав промову старшого хлопець, насуплюючись. — Я це вже чув. Можна якусь нову пісню?

— Ти типу не збираєшся починати серйозні відносини хоч з кимось?

— З ким?

Питання і справді було доволі цікавим, адже в їх гурті не було жодної дівчини. Та і в центрі, де вони займалися, не було жодної, яку Хьонджин би захотів бачити поруч з собою. Він саме так і казав, що ті взагалі не підпадають під його смак.

— Ханні? Можливо, Даніель?

— Хочеш, щоб твого друга за грати посадили? Я був про тебе кращої думки!

Ну, добре, перегнув. Вони були ще неповнолітні, а тому на них не дивився ніхто у такому сенсі. Хоча хлопці їх віку постійно задивлялися, навіть смішно було дивитись, як вони прилипали до вікон, аби просто подивитися, як дівчата танцювали. Але скільки разів Йонджун помічав погляди тієї ж Ханні в бік Хьонджина, коли той проходив десь поруч. Даніель же здавалася скоріше прекрасним антагоністом, з яким вийшов би прекрасний дует.

Та Хьонджин був правий — малеча зараз точно була під забороною.

— Візьми тоді зі старших. Чонха чи Хьона.

— Та ти спеціально наді мною знущаєшся! Чонха запрограмована виключно на роботу, а в Хьони взагалі чоловік є.

Точно, Йонджун і забув про це. Його взагалі ніколи не цікавили дівчата, з якими в нього були робочі відносини. Якось заводити щось більше на роботі було не по його темі. А ось Хьонджин...

— Тобто ти вже думав про них в такому ключі?

— Завались, — закотив очі Хьонджин. — Думав. І цим малим я не знадоблюсь. Давай будемо чесними, кому потрібний хлопець, який усі гроші віддає своїй сім'ї, тому живе у друзів постійно? Я надто мілка риба.

— Ну, якщо так подумати, то я теж, — закусив губу Йонджун, вперше задумавшись про це. — Гадаєш, усім потрібні чоловіки, які володіють компаніями чи заробляють дуже багато грошей?

— Ну давай згадаємо, — друг почав загинати пальці, перераховуючи тих, про кого розповідав сам Йонджун якось. — Суджин, яка вийшла за Чон Чонгука. Мені навіть страшно уявляти скільки в нього бабла. Сана, ще з універу закохана в Кім Техьона, який зараз вважається одним з найголовніших і найвідоміших вчителів вокалу в Кореї. Сакура, з якою ти зустрічався. Вона ж знайшла тоді собі якогось хахаля на двадцять років її старшого, зате з великою кількістю грошей. Або Чорін, яка кинула Субіна, бо знайшла собі якогось айдола. Типу Бін з нас найбагатший, але, бляха, навіть в ньому знайшли не таку рису — не айдол, який обличчя продає, а просто танцюрист. Кому я такий потрібний без грошей, зате з талантом? Я — реаліст.

Настрій в Йонджуна якось знизився, адже такої відвертості він зовсім не хотів почути. Це було занадто навіть для нього. Ніколи не брав собі за головну задачу в житті стати багатим, але, якщо це справді могло стати на заваді його відносин з кимось. Сакура, в яку він був закоханий два роки тому, справді пішла від нього, бо в того мужика було усе, чого Джун не хотів добиватися. Йому було добре в простих речах, в звичайних дрібницях і розумінні, що він просто займався улюбленою справою, ще й отримуючи за неї гроші.

Але якщо Момо в якийсь момент цього стане замало?

— Ти прийшов до мене псувати мені настрій?

— Взагалі-то це ти почав цю тему. Сподіваюсь, ця дівчина не така і тобі конкретно повезло. Ти заслуговуєш на те, щоб тебе любили просто за те, що ти є.

Але Момо його не любила. І щось підказувало, що не полюбить. Вони будуть добрими друзями, навіть коли почнуть зустрічатися залишаться саме ними. Він буде їй подобатись, з них вийде добра сім'я, напевно, адже вона буде побудована не тільки на пристрасті та коханні. Та чи правильні це будуть відносини?

— Ти що, сам не віриш в те, що у вас з нею щось вийде?

Хьонджин облокотився на стіну. Не йому вчити друга, як правильно спілкуватися з дівчиною, щоб та в тебе закохалась. Але геть іншою проблемою стояла дивна невпевненість в собі Йонджуна, котрої Джин ніколи не бачив. Це реально було дивно, адже за ті роки, що вони знайомі, друг ніколи не був таким.

— Справа в тому, що вірю, — зітхнув Джун, повертаючись до Хьонджина. — Вже щось виходить. Просто є таке відчуття, що я просто гарний варіант, а не той, в кого вона буде по-справжньому закохана.

— Можливо, так навіть краще. Не думав про це? — хлопець відштовхнувся та, підійшовши ближче до друга, поклав йому руку на плече. — Ти перспективний! Не забувай, нам запропонували прийняти участь в танцювальному шоу на Нонет. Якщо ми гарно себе покажемо на всю країну, нас будуть розбирати з руками і ногами. Уяви, так, ми не будемо безмежно багаті, але зможемо дозволити собі куди більше. Тоді і можливостей добавиться. Просто докажи їй, що достойний бути з нею, якщо вона тобі прямо так подобається.

— Ти тому не хочеш заводити відносини зараз? Тому що потім буде більше варіантів?

Хьонджин зітхнув. Він прекрасно знав, що варто тільки дівчині дізнатись, що він не з багатіїв, та і усі гроші витрачає на родину — в них більше навіть сексу ніколи не буде. Кому він потрібен такий бідний? Тому, коли з'являться можливості, коли з'являться гроші, тоді йому вдасться знайти хоч якусь подружку. А мріяти, що на нього подивиться хоч хтось після того, як він розкаже правду, не хотілося. Це було б нечесно в першу чергу перед самим собою.

— Саме так.

Не став заперечувати, просто погодився, щоб більше йому не задавали питань.

В цей момент в кожного з них одночасно прийшли повідомлення на телефони. Хлопці переглянулися між собою та полізли в кармани джинсів.

Момо-чан [12:40]:

Я трохи запізнююсь, тому не спіши

Добре?

Мале стерво [12:40]:

Я знайшла твої кросівки в другому залі для тренувань

Можна я їх вже викинула?

Серйозно, вони так смерділи

Ти ноги взагалі миєш?

Йонджун радісно посміхався новому повідомленню, відповідаючи, що нічого страшного в її запізненні не бачив, тому з радістю зачекає її, навіть, якщо приїде раніше. Хьонджин, що в цей момент кривив обличчя, читаючи повідомлення від тої, кого ніколи не хотів бачити в своїй телефонній книзі, не витримав, зазирнувши в екран другові.

— Ти ж не збираєшся відправляти їй щось настільки ванільне? Чи вона обожнює, коли хлопці схожі на айдолів і спеціально корчать з себе не пойми що?

— Пропонуєш відповісти по іншому?

— Просто «ок-ни» їй і все. Навіщо придумувати ребус цілий?

— Хочеш, щоб я виглядав не як милий хлопець, з якого вийде гарний чоловік? Краще бути крутим, але сумнівним варіантом?

— Господи, та ти ж для себе все вже вирішив, — засміявся Хьонджин. — Роби, як хочеш. Можливо, їй справді подобаються саме такі. Але хіба в тебе немає зв'язків, щоб запитати, які в неї смаки?

— І що це мені дасть? — зітхнув Йонджун, відправляючи просте «добре, нічого страшного». — Треба буде Сані подзвонити, поки буду їхати. Та, чесно кажучи, я не хочу показувати себе, як когось іншого. До того ж, вже запізно, вона знає мене таким, який я є.

Хьонджин тільки кивнув головою, переводячи погляд в дзеркало. Йонджун був правий — пізно прикидатися іншою людиною, коли дівчина і так знає, хто ти і з чим тебе їдять. Питання тільки в тому, щоб ти їй подобався. Хоча якщо вона досі спілкується з Джуном, то можна спокійно видихнути — вона, як мінімум, йому симпатизує.

— А тобі хто писав?

— Ма... — Хьонджин спіткнувся на слові, розуміючи, що не міг сказати про мале стерво. — Мама писала. Запитувала, чи я їв.

Чомусь розповідати другові про цю малечу не хотілося. Знав, що не оцінить навіть того, що взагалі мав її номер. В них була не така велика різниця у віці, але все ж таки, мала була неповнолітньою.

Даніель прийшла до них рік тому разом зі своєю подружкою Ханні, але Хьонджин одразу помітив їх для себе, як тих, з ким він не може мати нічого спільного. Але не пройшло і двох тижнів, як стався просто прекрасний казус — його спіймали на гарячому. Хто ж знав, що вона вирішить зайти в підсобку вночі, бо затрималась після тренування і збиралася протерти поли. Тоді вони в перший раз і посварилися, а дівчину, з якою він намагався тоді переспати, — так і не встигнувши нормально війти, — більше не бачив, бо та кудись поїхала.

З тих пір ця малеча діставала його кожного разу, та ще й заважала фліртувати з дівчатами. Звичайно, усі в їх гурті вважали, що він їй просто сподобався, тому вона намагалась поширювати про нього плітки серед дівчат, та вони якось не сильно велись на це, все одно тягнувшись до хлопця.

Бісили вони один одного, якщо коротко.

— Я вже подумав, що дівчина якась, — знизав плечима Йонджун, вбуваючись. — Але не хочеш казати — твоє право. І вдягайся, я вже буду виходити.

— Вона ж запізнюється.

— Я, якби, вже також.

Хьонджин закотив очі, дістаючи телефон і паралельно накидуючи на себе зимову куртку та шапку. Треба було набрати Субіну і запитати, чи вдома він. Як ні, то прийдеться їхати до Фелікса, котрий в цей момент точно міг бути зайнятий чимось не дуже пристойним, тому не хотілося його біснувати. Але і відповісти все-таки малій теж потрібно було.

Хьонджин [12:53]:

Закинь їх у мою шафку

Не будь стервом, чистьоха

***

— Ми тоді два роки прожили в тій квартирі. Знімали на двох і кожні вихідні бухали так, ніби збирались померти молодими.

Хіраї сміялася з кожного слова, яке казав Йонджун, згадуючи їхнє минуле. Хоч з того моменту і пройшло п'ять років, але небагато чого змінилось. Та все-таки почути про подальше життя без неї було цікаво. Вона знала, що коїлось в життях Сани та Суджин, але ніколи не цікавилась, як пішли шляхи інших з їхньої невеличкої компанії.

Так і виявилось, що Йонджун з Тейоном майже одразу після її від'їзду почали знімати разом квартиру. Тепер же сусід грав, як гітарист, разом з відомими айдолами, доволі часто пропадаючи в турах. Життя Джуна також склалось добре, хоча хлопець не сперечався з тим, що не мав великого багатства за душею. Вирішив, що потрібно бути чесним, до того ж вона прекрасно все і сама бачила, коли була в нього вдома. Все-так через слова Хьонджина хлопець переживав, що така його проблема могла стати на заваді їх з Момо відносинам.

— Все-таки я почав добре заробляти, — покивав Йонджун, підтискаючи губи. — Для двадцяти п'яти років я добре постарався. А скоро точно зароблю ще більше і зможу називатися справжнім чоловіком.

Момо трохи смішили такі його фрази, бо вона вважала його справжнім. Хіба він міг бути якимось іншим? Так, вона ніколи не дивилась в його сторону, намагаючись відчути щось до нього, а тепер посміхалась, коли бачила вхідне смс, сміялась з його жартів і хотіла проводити більше часу разом. Напевно, дівчата все-таки були праві, але почни вони зустрічатися тоді, чи навряд вона б змогла довчитися в Японії, а потім полетіти до Америки.

— Господи, — Момо сховала обличчя в долонях, — я ж геть забула, що ти молодший за мене на рік.

— То мені тепер називати тебе «нуна»?

— Не смішно, — але сама сміялась, підтримуючи широку посмішку хлопця. — Але, справді, ти великий молодець. Сумніваюсь, що я б так змогла. Якщо б не мама з татом, я б теж просто знімала якусь невеличку квартирку.

— Ми могли б знімати разом.

Момо закусила губу. З однієї сторони їй подобалось, коли Йонджун казав щось подібне, з іншої — хотілось його хоч трохи пригальмувати. Вони бачились майже кожен день вже два тижні поспіль, Хіраї навіть ночувала в нього, а він проявляв себе справжнім джентльменом, лягаючи на дивані. Справді кажучи, вона подумувала запросити його до себе на вечерю, що було б куди романтичніше простих переглядів кіно у Йонджуна вдома.

Та при цьому кожного разу стидалась сказати прості слова. Якщо виходити з простої логіки їхніх постійних зустрічей, котрі можна було спокійно називати побаченнями, то вони вже ті самі два тижні і зустрічалися. Але Момо не могла змусити себе зробити більший крок, а не просто якісь маленькі крочки.

— Вибач, я знов за своє.

— Ні, все нормально, — Хіраї випрямила спину і завела волосся за вухо, потайки спостерігаючи за реакцією. — Думаю, це була гарна ідея, якщо б я теж знімала квартиру. Я маю на увазі з тобою.

— Ти могла б переїхати до мене.

Йонджун сказав, не подумавши, тому вже через секунду лаяв себе в голові і відводив погляд, щоб не зустрітися з Момо очима. Це він точно зарано запропонував. Хотів же зачекати і зробити це пізніше, а тепер виглядає бозна як.

— Ну-у-у, — протягнула Хіраї, по акторськи кладучи пальці на підборіддя. — Якби я знімала квартиру — погодилась би. Але зараз згодна іноді залишатися ночувати, або ти в мене.

Момо і сама розуміла, що хоч ніяких офіційних запропонувань зустрічатись і не було, але вони вже точно підходили до цих слів. За ці два тижні можна було б це вже зробити, та якось воно все відтягувалось і відтягувалось. Хіраї зробила про себе висновок, що це було через неї, певно. Адже це вона провела колись між ними межу, от тепер і пожинала те, що посіяла.

Йонджун закусив губу, ретельно обдумуючи кожне слово, сказане дівчиною, як і те, що він повинен був сказати сам. В голові крутилась купа думок та не підбиралось жодного речення, щоб хоч щось відповісти. Вона справді казала йому про те, що він міг заночувати в неї? Чи вона в нього? Це Момо так робила крок йому назустріч?

— Ти завис.

— Знаю... тобто, так, вибач, — виправився Йонджун, стрепенувшись. — Просто трохи не очікував. Ці слова повинні були прозвучати після того, як я запропоную тобі зустрічатися офіційно, хіба ні?

— Тоді пропонуй вже скоріше.

За цей час Момо писали багато чоловіків, але вона зостановила свій вибір на Йонджунові, бо він і правда підходив по усіх параметрах. Прямо, як Сана і казала. Варто їй було почути, як пройшла перша зустріч, як вона охрестила подругу з Джуном новою парою року. Цікаво, на якій саме премії треба було забирати статуетку? Хоча, а виграли би вони? Не факт.

— Тоді, Хіраї Момо, ти станеш моєю дівчиною?

Йонджун м'явся, опускав очі і вперше в своєму житті відчував, що дуже боявся не тільки відповіді, але і того, як він себе почував. Адже ніколи не було так стидно за те, що казав, пропонуючи відносини.

Боявся, що йому відмовлять? Може, зовсім трохи.

Боявся, що не підходив їй? Стовідсотково.

Та у Момо була своя думка на цей рахунок, якої хлопець не знав і навіть не здогадувався. Та їй подобалось дивитись на такого милого і файного Йонджуна. Він не намагався бути найгарячішим чоловіком Сеулу, не фліртував надто впевнено, від нього за кілометр несло ніжністю і відчуттям, що саме за таких виходять заміж, щоб ніколи не розлучатись і мати прекрасну сім'ю, якій усі будуть заздрити. Його не треба буде розгадувати, як того ж Чонгука, про якого якось розповідала Суджин. Не треба буде перевчати під себе, що змогла зробити Сана з Техьоном, і те тільки наполовину.

З м'яким Йонджуном можна буде просто бути. Це саме те, чого Момо шукала ще з дитинства, дивлячись на відносини батьків. Ніжного та люблячого чоловіка, що був би схожим на її батька.

— Так, стану.

Хіраї дивилась на Йонджуна, намагаючись вловити його реакцію. Емоції майже не змінювались, ніби він її недочув, та потім розтягнувся в посмішці. Такій широкій і відкритій. Саме такій, яка повинна була бути в її чоловіка, як вважала Момо.

Хлопець підняв очі, помічаючи, як Хіраї на автоматі складала серветку в ідеальний трикутник, як вирівнювала виделку, навіть не помічаючи нічого подібного за собою. Йонджун добре пам'ятав це ще з їх першої зустрічі. Коли вона була в кафе або десь, де мала щось своє — розставляла все, ніби перфекціонистка в певних аспектах. Та варто було їй потрапити в чужу квартиру, будинок, місцевість — намагалась, беручи щось, поставити це саме туди, звідки брала, щоб ніхто навіть і не помітив ніколи, що воно було використане. Джун бачив в цьому щось миле і тому тепер ще більше розтягував посмішку, спостерігаючи за рухами дівчини.

Вона подобалась йому вся, він би дивився на неї годинами, просто радіючи, що вона поруч з ним. Йонджун ніколи не вважав, що мав привласнювати собі когось, не намагався бути головним у відносинах, віддаючи перевагу вирішенню проблем разом. Джуну хотілося бути рівним зі своєю другою половиною і він дуже сподівався, що Момо хотіла того ж.

— До речі, це правда, що ваша команда буде приймати участь в шоу від Нонет? — Хіраї стиснула губи, щоб не розтягнути посмішку навіть на міліметр, показуючи, яка вона раділа за хлопця. — Коли будуть зйомки і можна буде позвати фанатів, ти ж мені скажеш? Я хотіла б прийти з плакатом і підтримувати тебе.

— Тільки мене?

— Ну от познайомиш мене зі своїми друзями з команди, тоді буду і їх підтримувати.

Момо хотілося прибрати цю незручність між ними, яка червоною ниткою проходила ще з тієї зустрічі в парку. Їй здавалося, що той Йонджун, якого вона знала тоді, зараз сховався у мушлі і намагався дуже акуратно робити хоч якісь кроки назустріч. Хоча головний крок він зробив — написав їй і навіть запропонував зустрітися.

— Я поговорю з ними сьогодні.

Йонджун в очах Момо справді виглядав ідеально підходящим під якісь її забаганки. При цьому хоч один раз на зустріч вона розуміла, що усе це більше виглядало так, ніби було абсолютно неправильним. Він не належав їй, а це було однією з найважливіших умов — відчувати, що вона комусь належала так само, як цей хтось належав їй. Чого боялася тільки? Що зрадять?

Смішно.

Навіть тим, хто вже давно привласнив собі свою другу половину зраджують, тому це не захистить. Але чомусь хотілось вірити, що в такому випадку це буде тим самим захистом. Обітницею, яку неможливо порушити, тому і сумнівалася навіть зараз, постукуючи нігтем об екран телефону і дивлячись на розквітаючого Йонджуна. З ним поруч приємно, він ідеал.

Саме тому пора зав'язувати шукати проблеми там, де їх і не було ніколи.

Смартфон загорівся новим повідомленням зі спільного чату, вібруючи під пальцями і змушуючи подивитись, що там вислали, а головне хто.

Мінатозакі-сама [14:57]:

Як там зустріч?

Я чекаю сумісних фоток

Ви вже поцілувалися?

Суджин [14:58]:

Досить

Прошу, будь ласка

Ти ж зайдеш ще далі, а я не витримаю

Мінатозакі-сама [14:59]:

Ти надто чутлива, Суджин-і

Я все ще чекаю, коли ти розповіси про ваш секс с Чонгуком

Великим, владним, але заради тебе стаючим м'якеньким, ніби улюблене тістечко

Суджин [15:01]:

Щось я забула, де в неї кнопка вимкнення?

Момо-чан [15:01]:

Вона викинула її приблизно на першому курсі

А можливо раніше, просто добре приховувала

— Хтось з дівчат?

— Так, вибач, це Сана з Суджин.

Відклавши телефон, Момо вирішила прочитати та відповісти на повідомлення пізніше. Суджин вже можна спокійно залишати один на один з Саною і знати, що нічого не станеться. Якщо чесно, то Хіраї сподівалась, що у Со вийде зробити з Мінатозакі людину, бо в Техьона не дуже вийшло. Він надто потурав їй, дозволяючи усе, чого б її душі захотілося, навіть коли це стосувалось його самого.

— Як у них справи?

— До речі, — радісно ляснула в долоні Момо, — Суджин скоро прилітає з чоловіком та сином до Сеулу. Вони будуть робити свято для малого, тому я думала, може ти хотів би сходити туди зі мною? Число повідомлять пізніше, і якби в тебе вийшло...

Хіраї спеціально не договорила в надії, що він сам закінчить її речення своїм погодженням. Це було б прекрасно і ще більше зробило його ідеальним у неї в очах.

— Суджин народила сина? Коли? — дивуванню не було меж. — Звичайно, я згоден!

Момо і забула, що не розповідала нічого ні про Сану, ні про Суджин. Чомусь їй здавалось, що оскільки вони були усі колись знайомі, то не було б нічого дивовижного в тому, що він би і так усе знав. Та він крутився в інших колах, Мінатозакі більшу частину часу присвячувала Техьону або своїй роботі; Со цікавилась чоловіком та сином, до того ж проживала в Італії, де точно ділились новинами тільки з найріднішими та близькими.

— Так, чотири роки тому Суджин вийшла заміж, як і Сана. А через рік у Су з чоловіком народився син, вони назвали його Чону. Чув би ти історії про те, яким він був невгамовним в перший рік життя. Я тоді злякалась і думала, що ніколи не погоджусь на дитину.

— Зараз вже спокійніше?

— Моє відношення чи Чону?

Йонджун розтягувався в посмішці, бо йому подобалось навіть не те, що Момо розповідала йому про своїх подруг, яких він давно знав, а те як вона це робила. З легким сумом, що ті часи пройшли і радістю, що це сталося колись. В цей момент вона ховала очі за віями, розглядаючи візерунки на керамічній чашці. Її б таку помістити в їх спільну квартиру — як би та не виглядала, — тоді Джун був би найщасливішим чоловіком в світі. Адже вона точно була б ідеально домашньою, ніби вони вже багато років разом.

— Твоє відношення, але і про Чону мені також цікаво.

Йому було цікаво, як би вона вела себе поруч з дітьми. Чи гралася? Чи, можливо, була з ними строгою? Співала б колискові на ніч чи просто цілувала перед сном, накриваючи ковдрою, щоб було тепліше? Його цікавило геть усе.

— Змінилось. Мені подобаються діти, але Чону подобається набагато більше. Мені вдалося побачити його кілька разів та погратися з ним. Цей малий точно далеко піде. Але Су каже, що його прадідусь вже сміється, приговорюючи, що той стане лікарем.

— Чому?

— Малий не хоче дивитися навіть мультиків якихось, але кожного разу навіть у рекламі завжди довго роздивляється, коли розповідають про лікарів.

— Можливо, в цьому є сенс. Мама казала, що коли я був малим, дивився тільки музикальні мультики і фільми, і щоб там обов'язково були танці. Програми, де співали та танцювали айдоли також були моїми улюбленими.

— Серйозно? Де ж я звернула не туди? В мене такого не було.

Момо артистично засмутилась і відвернулась до вікна. Так, її це оминуло. Вона обожнювала дивитись мультики про принцес. Чи подібне поширювалось тільки на хлопчиків? Треба буде запитати в подруг, як в них проходило подібне в дитинстві.

Насправді кажучи, Хіраї не пам'ятала такого з дитячих років, як і ніколи не чула історій про те, як поводила себе. Точніше, історії були, але батьки завжди казали, що вона була дуже активною малою, допоки їй не виповнилось близько дванадцяти років. Тоді Момо стала більш закритою, не так охоче йшла на контакт з новими людьми, хлопців часто відшивала ще на моменті знайомства.

Стерво.

Та і це змінилось за роки, зробивши з неї не те щоб гарну акторку, але здібну точно. Вона легко управлялась з ролями по типу милої сусідки чи підлеглої у їх трупі, та близькі знали, якою вона бувала насправді — могла огризнутися, все ще відшивала людей і дуже не любила посміхатися тим, хто їй не подобався.

Парадокс: ненавидіти лицемірство, але грати певні ролі, коли того потребувала ситуація.

— Може, ти просто ніколи не цікавилась про це у батьків?

— Хіба вони не повинні розповідати смішні історії своєї дитини на кожен день народження?

— Це звідки в тебе така думка?

— Від Суджин, — покивала Момо, згадуючи кожен з таких свят. — Жодного не обходиться без якихось цікавих історій.

— То може твої просто розповідають їх своїм друзям? — хитро примружився Йонджун. — Мої, наприклад, мовчали допоки я сам не спитав, а тепер як не приїду, так мені одразу усе пригадують.

— Чому в такі моменти мені здається, ніби в мене не такі добрі відносини з батьками?

Момо неодноразово чула подібне в трупі чи від тієї ж Сани, або свого колишнього. Але її відносини з батьками завжди були однаковими, рівними. Вони любили один одного, проявляли це усіляко, та все одно намагалися ніколи не лізти зверху більше, ніж треба. Цікаво було б дещо спитати в Йонджуна.

— Як віднеслися твої, коли ти поступив на хореографічний і вирішив стати танцюристом, а не якимось лікарем чи юристом?

Йонджун на хвилину задумався, перебираючи в голові спогади, що коїлося в ті дні. Момо смиренно чекала на його відповідь, поглядаючи в свій телефон на повідомлення, через які загорався екран та розряджалася батарея. Скільки разів Хіраї просила в чаті не писати по двадцять повідомлень по одному слову? Її це бісило, але залишалось тільки зітхати і сподіватись, що колись її перестане це дратувати.

— Вони не оцінили мою ідею, але дали мені два роки, щоб я показав їм хоч якісь результати. Якби їх не було, зараз я б вчився на офісного планктона, як вони і хотіли. Був би бухгалтером в якійсь фірмі.

— Тобі б не пішло, вибач за правду.

Йонджун на це засміявся, киваючи, що повністю з цим згоден і взагалі не має нічого проти такої правди. До того ж було приємно, що вона розділяла його мрію, розуміла, що йому подобалися саме танці. Що вона не сказала, що Джун міг би колись спробувати і це, як прийде час. Хотілося відтягнути це максимально і до цього часу вирішити, як би йому поступити, щоб жити далі після.

— О котрій тобі на тренування?

— О шостій, та треба поїхати трохи раніше, щоб зустрітись ще з хлопцями. Мені ж треба обсудити, коли можна їх познайомити з моєю дівчиною... Круто звучить: Момо — моя дівчина.

***

Хьонджин точно прийшов найпершим до залу з усієї групи, що робило боляче його серденьку. Ненавидів сидіти тут без діла. А оскільки усі зали в таких час були вже зайняті, то йому залишалося просто хитатися по усій будівлі. Субін з Феліксом, звичайно, сказали, що він міг би приїхати до когось з них — прямо так в чаті й написали, — та була друга проблема в обличчі малого стервиська. Даніель дала зрозуміти, що щось зробила з його кросівками.

Тепер дійшовши до залу, де вона займалась, стояв і дивився наплавні лінії тіл недоторканних дівчат, яким ще мінімум рік до повноліття. Деяких можна було назвати дерев'яними, та це був усього лишень майстер клас для усіх бажаючих, тому це було не дивовижно. Але це також натякало на думку, що тут були дівчата і старші, а це вже визивало посмішку.

Вистачило декількох хвилин, щоб на Хьонджина звернули увагу, адже стіни були зі скла, тому дивитись міг будь-хто бажаючий. От як, хлопець, що знайшов очима Даніель, і тепер не відпускав поглядом. Змушував також дивитись на нього, а ще краще вийти.

Музика зупинилась і викладач дала їм десять хвилин на перерву. Напевно, теж здогадувалась, навіщо сюди прийшов Хьонджин. Хоча скоріш за все, вона сподівалась, що він прийшов до неї.

Даніель закотила очі і скосила погляд на подругу. Ханні дивилась виключно на хлопця, а отже виходити при ній було заборонено. Так Ель або образить свого улюбленого гарбузика, або викличе надто багато питань, на які зовсім не хотілося давати відповідей. Тому пішла до свого рюкзака, аби взяти води і зробити пару ковтків.

— Даніель Марш, я довго чекатиму, щоб ти вийшла?

Так, двері в залу відкрилися, щоб тільки голова Хьонджина з цією гиденькою посмішкою влізла, аби запитати її. Як же вона ненавиділа цього хвастуватого покидька. Як не розуміла, чому він так подобався подругам та знайомим зі студії, так і не розуміла зараз. Особливо після того, як побачила його в підсобці.

Питання в очах Ханні вже виникло, а тому нічого не залишалося, окрім як зробити вигляд, що це не до неї зверталися. Та ще гірше буде, як Хьонджин зайде до залу і виведе її під усі ці погляди. Вже краще вийти самій. Ще одна галочка в списку «за що Даніель Марш ненавидить Хван Хьонджина».

— Ого, ти вмієш бути слухняною, коли на тебе дивляться люди, Марш.

— Для тебе я Мо Джихьо, — склала руки на грудях дівчина. — Не смій називати мене не моїм корейським ім'ям.

— Як страшно, і що ти мені зробиш?

Добре, що вони відійшли на добру відстань від залу, об ніхто звідти не зміг почути, про вони тут «спілкувались». Цього тільки не вистачало. Досить і того, що вони вже напридумували собі казна-чого, а їй тепер розгрібати це добро.

— Розкажу усім про твій маленький член?

— Хах, а який потрібен на твою думку? Реально вважаєш, що в дівчат влізає двадцять п'ять сантиметрів? Моїх вісімнадцяти прекрасно вистачає.

— Фу, не хочу цього чути!

— Ти перша завела цю тему, — покачав головою Хьонджин, насуплюючись. — Згоден, не з малолітнім стервом спілкуватись на тему сексу. Взагалі невпевнений, що він в тебе колись буде.

У Даніель автоматично відкрився рот від обурення. Та як йому взагалі могло в голову прийти щось подібне? Це він такими словами називав її якоюсь фригідною чи не сексуальною? Досить і того, що він її малоліткою вважає, та ще й стервом. Таких образ в свою сторону вона точно не прийме.

— Не повезе ж твоїй дівчині, в неї хлопець буде аб'юзером.

— Мала, це ти почала котити на мене бочку, кажучи щось про мій член, окей? Хто з нас ще аб'юзер? — видихнув Хьонджин. — Каву будеш?

Вони як раз стояли поруч з автоматом, тому він просто запитав те, як робив завжди. Хоч Даніель перед ним стояла, хоч інша дівчина, хоч хтось з його друзів. Проста ввічливість, якій його привчили ще в дитинстві.

— Обійдусь.

— Як хочеш, — вже натискав на кнопки хлопець. — Розкажеш мені, де мої кросівки?

— Я ж написала, що викинула їх.

— Тобто на подібну хєрню в тебе вистачило і розуму, і совісті?

Стало зовсім трохи стидно за себе, та Даніель не подавала виду, закотивши очі і стиснувши губи. Ще не вистачало, що він реально подумав, що вона стидалась того, про що казала. В них точно була сумісна неприязнь один до одного.

— Це все, що ти хотів дізнатись від мене? Бо взагалі-то заняття, якщо ти не помітив.

— Ага, — Хьонджин забрав свій стаканчик і скосив погляд на дівчину. — В третій вісімці ти постійно робиш помилку. Точніше, надто зажата, треба бути більш плавною.

— На виступі буду обов'язково! — одразу стиснула кулаки Даніель, моментально згадуючи той рух. — Мені сімнадцять, а там потрібно танцювати так, ніби...

Дівчина замовкла, поки Хьонджин насолоджувався шоу, яке зміг побачити. Ага, точно, він же казав, не було в неї ніколи і ні з ким. Не дивно було б навіть, якщо вона і не цілувалась ніколи, що вже казати про секс і якісь сексуальні рухи, навіть якщо ті в танці.

— Я можу позайматись з тобою, але поверни мені кросівки.

— Нізащо! Знаючи тебе, ти і мене в підсобку затягнеш!

— Дякую, але в тюрму ніколи не хотів, — знизав плечима хлопець, роблячи ковток дешевої кави. — Просто розкрив би тебе. Я гарний вчитель, ти можеш в будь кого запитати, хто навчався в мене.

І це була правда. Кращими в їх студії були тільки вчитель Пак чи керівник студії пан Чон. Обох обожнювали усією студією, про них знав кожен. Хоча вчитель Пак приходив тільки по певних днях, бо взагалі-то мав власну студію, яку відкрив не так давно — приблизно в той час, як у викладача Чона студія розширилась. Точніше, він з'їхав зі старого приміщення, переїхавши сюди.

Тому Хьонджина завжди вважали одним з найкращих танцюристів, але він усе ще не погоджувався давати уроки сам. Пам'яталось, як керівник Чон особисто просив його взятися за якусь невеличку групу, але хлопець відмовився. Кожного разу відмовлявся, бо вважав, що не міг навчити чомусь новому, придумати самому хореографію — тільки допомогти в виправленні помилок чи чогось подібного. Тому, напевно, до нього завжди вишиковувались черги, та і тут він брався не за кожного.

— І от прямо ніколи не брався за когось з причини, щоб потім трахнути?

— Давно тебе по губах не били? — скривився Хьонджин. — Ніколи не казали, що дівчина, яка матюкається, ніколи собі хлопця не знайде?

— Може, я хлопця і не шукаю.

Даніель взагалі вважала, що їй не потрібні чоловіки в її житті, вистачало того, як розвелися декілька років тому батьки, після чого вона не довіряла жодному хлопцю в своєму житті. Зате для Хьонджина все встало на свої місця.

— То ти по дівчатам? Це тому ти ходиш усюди з тією дівчинкою? Вона сама хоч про це знає? — завалив питаннями, а потім просто розтягнувся в посмішці. — Тоді тобі точно нічого боятися на заняттях у мене. Приходь завтра після тренування у третю залу, я буду там з шостої години. І запам'ятай, я ніколи не торкнусь дівчини, в якої вже є почуття до когось іншого, до того ж якщо вона неповнолітня.

Даніель стояла, не в змозі сказати і слова, бо Хьонджин вже пішов, а вона стояла ніби німа рибка. І що їй тепер робити? Цей Хван взагалі знав, що подобався Ханні? Які в біса почуття до Даніель?

***

— Ніколи не розуміла, хіба це зручно, бігти по біговій доріжці і при цьому розмовляти в людьми по відеозв'язку?

— Коли б розтягувалась — було б куди незручніше, тому просто говоріть зі мною.

Момо поставила собі швидкість на дев'ятку і просто бігла в своє задоволення. Головне, щоб в навушниках була якась музика, або — як в даному випадку, — здзвін з кимось з подруг. Сьогодні вийшло поговорити з обома.

— Не забудь, за три тижні ми прилетимо і я чекаю вас з Йонджуном на свято, — посміхнулась в камеру Суджин, яка стояла в цей момент на кухні і щось ретельно готувала. — Я так давно не бачила його. Добре, що ви все-таки вирішили зійтись.

— Це все я постаралась.

Сана гордо кивала головою, усім своїм видом показуючи, яка вона насправді молодець, що влаштувала життя подрузі. Момо хотілося на це покачати головою, але тоді вона б точно злетіла з доріжки. А ловити її тут навряд чи хтось буде. Скоріше вона просто носа собі розіб'є і тоді буде весело. І картина яка буде гарна — красунчик Йонджун і поруч Хіраї зі зламаним носом.

Аплодисменти. Це кінець вистави.

— Я в тобі не сумнівалась навіть, — засміялась Суджин, помішуючи щось в каструлі. — Та все-таки мені цікаво дещо інше, чому ти майже нічого не розповідала нам про колишнього?

— А треба було?

Момо відвела погляд на скло перед собою. Якщо опустити очі трохи нижче, можна помітити, як гарно плавали люди в басейні, де вона не так давно була. Добре, що вона взяла сюди абонемент, як радила Суджин. Виявилось, це був тренажерний зал його друга, який він відкрив не так давно, до того ж тут були спеціальні зали для танців. Певно, цей «хтось» володів ще й невеличкою студією.

— Коли ви розійшлись, ти просто сказала, що він покидьок, — підняла брови Суджин, поки Сана кивала, погоджуючись. — А могла б розповісти, що саме все-таки сталося.

А чи був сенс приховувати цей факт?

Не було, та Момо жодного разу так і не змогла торкнутись питання як сказати про це подругам. Міні було важко витягувати її з того лайна, в яке намагалась втиснутись Хіраї з завидним бажанням. З іншого боку, це вже був пройдений етап її життя, тому не розказувати подругам вже просто не можна було.

— Спочатку я взнала, що він зрадив мені, — дівчина стала по краях доріжки і натиснула кнопку «вимкнути» на великому екрані. — Та виявилось пізніше, що зраджував він зі мною. Своїй дружині. Я думала, що там і помру. До того ж, він в цій зраді звинувачував мене, типу це я його звабила, а він же такий гарний сім'янин, він ніколи б не позіхнувся першим на другу жінку.

— Що?

— Якого?

В один голос. Момо навіть скривилася від такого крику в самі вуха. Вона ж нібито не ставила таку велику гучність, чому ж так кричало?

Дівчина не відповіла нічого, тільки знизала плечима, підхоплюючи свої речі і тримаючи телефон перед собою. Зараз треба було піти в зал для тренувань, що знаходився поверхом вище, та порозтягуватися. А потім можна буде ще потанцювати. Вона скучила за цим відчуттям, хоча буквально вчора проводила тренування на новому місці роботи. Все-таки круто, що студія, де вона працювала, знаходилась прямо поруч з тренажерним залом.

— Повністю погоджуюсь, він — покидьок!

Сана розмахувала руками. Саме в цей момент в кімнату зайшов Кім Техьон. От тобі і колишній викладач, якого знали усі дівчата їх універу. Як в Мінатозакі вийшло прибрати його до рук досі залишалося загадкою, бо дівчина просто не могла це пояснити, частіш за все кажучи щось напрочуд:

— Просто я була наполегливою, а він дуже м'яким. Тоді зорі зійшлись і ми стали коханцями.

Це навіть смішно іноді було слухати, особливо, коли в цей момент поруч сидів сам Техьон і стискав губи, аби не засміятися. А як він витріщав очі в цей момент, по-акторськи киваючи, бо треба було обов'язково погоджуватись з дружиною. Та по ньому було одразу видно, що щось в цій відповіді було зовсім не так, як здавалось.

— Сана, я приготував вечерю, іди їсти.

— Техьон, ти ж мені ніколи не зрадиш?

— Навіть, якщо ти сама попросиш про це — не буду. Краще вже подихнути десь самотужки.

На це сміялася вже не тільки Момо, але і Суджин, бісячи Сану. Вона точно хотіла почути негативну відповідь, але геть не таку, яку отримала.

— Іди їсти, це корисно робити. Особливо, якщо це робить твій чоловік, — перестала сміятись Суджин і просто розпливлася в посмішці.

— Я теж хочу, щоб мені готували.

Момо вже зайшла до зали, увімкнула світло, поставила речі і з чистою душею почала розтягуватись.

— Все буде. Дай Йонджуну час.

— Час на що? — увірвався в розмову Техьон, прекрасно чуючи розмови дівчат. — Стривай, той самий Йонджун, який танцював з Момо на вашому виступі?

— Так точно, викладач Кім, — відсалютувала Сана і протороторила перед відключенням. — Дівчата, я побігла їсти. Усім гарного часу доби!

— Я теж піду, треба доготувати, а то скоро мої Чони повернуться з прогулянки. Люблю тебе, гарного вечора.

І також відключилась. Момо залишилась одна в повній тиші залу. Іноді було чутно, як хтось опускав залізо. Щось було в такій атмосфері тренажерних залів, що притягувало не тільки погляд, але і усе тіло. Дівчині подобалось знаходитись тут постійно, навіть коли змінювався інтер'єр, люди, міста чи країни.

Вже через півгодини Момо лежала на підлозі і гортала пісні в телефоні, щоб обрати щось для танцю. Іноді вмикала, закриваючи очі і думаючи, чи підходила та для сьогоднішнього настрою. Але і ця якось не йшла. Чомусь саме в цей день сильно хотілося розвернутися і піти додому, а не залишатися тут в залі.

Відповіддю чому в неї було таке бажання стало відкриття дверей і надто знайоме обличчя, хоча бачила вона його не так щоб чітко, скоріше в темряві, а потім здалеку. Та великі пухкі губи, хитрі очі з поглядом найсексуальнішого чоловіка Кореї було неможливо не впізнати.

— А я ще подумав, що точно тебе бачив, коли ти заходила. Ну привіт, німфо.

— Добрий вечір, Пак Чімін.

А я нагадую, нові частини можна прочитати на моєму патреоні: https://www.patreon.com/niceflareon

Також подписуйтесь на мій тг канал, щоб бути в курсі усього, що коїться: https://t.me/niceflareon

Нові частини виходять у четвер (іноді у середу) та неділю, тобто кожні півтори тижня. Наступна частина вийде вже 25-го грудня, але її можна прочитати раніше на патреоні.