Якби хтось сказав Момо, що чанма в цьому році не буде закінчуватись аж до середини серпня, вона б точно залишалась по максимуму вдома і виходила виключно, щоб приїхати на роботу та поїхати назад. Це все одно не змінило б нічого, але могло б хоч трохи відтягнути невідворотне, від якого зовсім не змогла втекти. Жодного разу так і не змогла втекти.

Ні тоді в квітні, коли на неї обрушився гейт за розкуті танці в її блозі, ні зараз. Тоді це було притягнуто за вуха, бо вона мала право танцювати усе, що їй заманеться, і на кар'єрі Йонджуна не залишило тіні, якого запросили стати ведучим на розважально-музичному шоу для айдолів, і яке стало неймовірно рейтинговим з першого ж випуску. А Момо тепер усі знали, як його дівчину, адже він зовсім не цурався викладати їхні сумісні фото в той же Інстаграм. Проти були тільки корейські нетізени, але добре, що їх дуже швидко попустило.

В цей раз людей не попустить ще довго, а Йонджун не зможе тримати оборону перед таким натовпом. До того ж, маючи за спиною агентство, з яким уклав контракт на початку липня. В той самий день, коли почався чанма.

— Здається, мені треба залишитись в Сеулі ще хоча б на кілька днів.

Навпроти сиділа Міна і підтискала губи, дивлячись в свій телефон. Усі новини тільки про це і казали. Сана і Суджин, які сиділи поруч взагалі нічого не могли промовити, бо не було слів. Та і звідки би їм узятись, якщо на це інакше, як «маячня» — більше нічого і не скажеш!

— Хіба в тебе немає розкладу, якому ти повинна слідувати? — закотила очі Хіраї, беручись на чашку з гарячим чаєм. — Я не маленька дитина і зі мною залишаться дівчата.

— Я просто не розумію, як тільки нахабства вистачило!

Хоч Міна і намагалась не сильно кричати, та й сіли вони спеціально подалі від усіх, але все одно не могла припинити злитись. Її розпирало від злості. Приїхала на декілька днів, щоб побачити подругу, і ніби привезла з собою з Японії і минуле, від якого та так відчайдушно втікала.

— Але ж вона права, — знизала плечами Момо. — Масакі зраджував їй зі мною.

Напевно, будь Хіраї на місці Мінамі Юкі теж згорала б від болю, розривалась від почуттів зсередини. Хоча, скоріш за все Момо б не вистачило сміливості і злості розповісти усім, що їй зраджували з кимось. І найстрашнішим було те, що про це взнали батьки, подзвонили вже тричі кожний, але дівчина не підіймала слухавки. Їй і відповісти то нічого було.

Вони знали Масакі особисто, спілкувались з ним і постійно запрошували на сімейні вечері. Так, вони не запитували, чому пара розійшлась, ставши на сторону Момо, яка ні слова не проронила, але зараз були у повному шоці від того, що буквально коїлось за їхніми спинами.

— Вона ж в курсі, що псує життя не тобі, а твоєму хлопцю? — причитала Міна. — Хоча я здогадуюсь, чого саме вона добивалась. Але вона ж не отримає це, правда?

Момо відвела погляд, втупившись кудись в стіну. Така рівна, ідеально профарбована. І зовсім пуста, як і Хіраї всередині. Звідки там чомусь взятись? Випалена пустеля з перемолотими кістками, почуттями і одним простим питанням: «за що?». Ні, дівчина розуміла, за що їй так прилетіло, але хіба вона вже не покінчила з цим? Не покінчила з ним, варто їй було взнати про те, що сама накоїла?

Одна зустріч з Мінамі — навіки обірвані зв'язки з Японією. Момо тоді довго в себе приходила, Міна не дасть збрехати. Але жінці цього виявилось замало. Надто мало, щоб не спробувати ще хоч щось, щоб показати яке ж у Хіраї гниле нутро. Яке воно ще може бути, якщо вона влізла в чужу сім'ю? Навіть якщо не знала, що там взагалі була сім'я. Їй про це не сказали, не попередили, не дали змоги навіть запідозрити щось недобре в чоловікові, в якого закохалася.

Коли вчора ця новина з'явилась в усіх ЗМІ, і ті почали її розкручувати, Момо не проходила усі стадії — прийняла одразу. З першої строчки, з першого удару серця, яке ухнуло кудись вниз з наміром ніколи більше не підійматись. В груддях просто нещадно боліло, випалюючи ту саму безкрайню пустелю, від якої навіть втекти було неможливо.

Як, коли та пустеля в тобі? Від себе ж не втечеш, навіть якщо будеш найстараннішим учнем, найкращим бігуном у світі.

— Не знаю, — знизала плечима Момо, не надто зосереджуючись на словах і питаннях подруги. — Так кажеш, ніби це мені вирішувати.

— А кому? — моментально склала руки під груддю Сана. — Це ваші з Йонджуном стосунки, тож вам і вирішувати.

— Його агентству, — покачала головою Момо. — Ти ж і сама розумієш, що я можу все зіпсувати, якщо навіть просто буду поруч з ним. Йому цього не пробачать.

— Та кого це хвилює?!

Ну от Хіраї, наприклад, хвилювало. І ще двісті п'ятдесят тисяч людей, які були підписані на Йонджуна в Інстаграмі; приблизно три тисячі чоловік, що залишали коментарі під фото та відео Момо; десять тисяч, котрі лайкали коментарі в статтях про дівчину на Naver. Але який сенс доказувати, щось доводити, коли все і так зрозуміло, правда?

— Ти зараз в його агентство поїдеш?

Суджин була єдиною, хто сприйняв цю новину досить спокійно. Вона просто мовчки підтримувала будь-яке рішення подруги, не намагаючись влізти зі своєю думкою. Насправді ж, у Со просто не було навіть гадки на рахунок цієї ситуації. Хіба треба щось казати, коли людина того не потребувала? Ніби Момо і сама не знала, як йшли справи. От тільки людина, яка б вправляла мізки, також потрібна. В Хіраї таких дві.

— Машина повинна під'їхати за п'ять хвилин, вони наберуть, — кивнула Момо. — Мені іноді здається, що я очікувала на це, на такий кінець. Просто хотілось вірити, що щастя буде довшим.

— Твою ж направо, ну коли ти стала така песимістична? — закотила очі Міна. — Чому після того, як ви розійшлись з Масакі ти стала ось така? Де та, кого я знала? Сильна і незалежна, яка не ховала голову в пісок? Чи в тебе просто період такий?

Момо опустила погляд на чашку. Якби їй хотілось знову опинитись в обіймах Йонджуна в цей момент, прокинутись від того, як тебе цілують в ніс і дивляться щиро-щиро закоханим поглядом. Як в очах навпроти плещеться цілий океан ніжності і безкрайнього бажання кохати.

Треба мислити позитивно, так?

Недовгу тишу, поки усі чекали відповіді Момо, розриває зовсім не її голос, а звичний дзвінок айфону. Хіраї навіть слухавки підіймати не треба, на екрані видно, що дзвонив менеджер з агентства. Тому вона просто вимкнула звук і в пару ковтків допила свій чай, ставший температури кімнати.

— Мені пора.

Вона обов'язково набере потім і виплачеться, якщо буде потрібний настрій. Та зараз його нема. Можливо, вона просто ще не дійшла до цього моменту? Після стадії прийняття яка стадія наступна? Чи це кінцева станція і Момо треба сходити на перон, щоб пересісти в інший потяг?

Менеджер не каже жодного слова, мовчки довозячи дівчину до потрібної будівлі. Спеціально до чорного входу, щоб не зустріти журналістів або фанатів, які б в момент закидали її чимось не надто приємним. І справа не тільки в запаху, але іноді навіть і в вазі, яка могла б стати причиною серйозної травми.

Поки Хіраї підіймалась на потрібний поверх, перевірила телефон, де керівник студії в чаті просила взяти неоплачувану відпустку на невизначений термін, поки все не прийде до норми. Момо просто відписалась сухим «ок», а про себе думала, що було б непогано і справді полетіти кудись у відпустку. Може до Італії? Хоча ні, вона ще жодного разу не була в Празі. Пройшлась би по Карловому мосту.

В кімнаті, куди привів менеджер — а сам втік якомога швидше, ніби злодій з місця злочину, — сидів тільки Йонджун. Нервово відстукував п'яткою по підлозі, кусав великий палець, тримаючи в іншій руці телефон і точно вчитуючись в коментарі. В кожен з них, ніби це допоможе йому знищити їх. Не допоможе, Момо вже просиділа так вчора години з чотири перед сном. Тому прокинулась сьогодні з мішками під очима і величезним бажанням не вставати з ліжка, поки все це лайно не закінчиться.

— Джун-а.

Тихо, але впевнено. І Йонджун повернувся до неї, реально не почувши, як відкривались двері і хтось заходив. Взагалі він думав, що це хтось з персоналу, або директор, бо той повинен був теж прийти десь в цю хвилину. Чхве не очікував, що Момо приїде. Взагалі не розраховував, що їй прийдеться через усе це проходити. Він просто не знав, як впоратись з усією тією лавиною, яка впала на нього і мала намір розчавити до мокрого місця під своєю вагою.

— Мо.

Йонджун підірвався зі свого місця. Вони не бачились лише три дні, а його розривало на частини. Ніби, коли їхав на Чеджу зі знімальною групою, щось відчував, знав, що треба було залишитись. А тепер вигрібав.

Ткнувся їй носом в ліву ключицю, утискуючи собою в закриті двері. Це ще й хороша спроба нікого не впускати. Обійняв, ледь не здавлюючи легені, бо ж ребра почали боліти від такого зовнішнього напору.

— Ми все вирішимо, — пробуркотів, опаляючи оголену шкіру диханням. — Момо, будь ласка.

— Я ще нічого не сказала.

— А я вже все зрозумів.

Найгірший страх, що брав за неіснуючі зябра і виривав їх з корінням. Щоб більше не відросли, як друга шкіра в ящірки. Щоб навіки залишити без права вибору, навіть якщо десь ще теплилась надія.

— Я вже говорив по телефону з директором, вони вирішують це питання, тому ми зможемо це подолати, правда, — Йонджун відірвався від Момо, щоб зазирнути їй у вічі. — Просто повір мені, добре? Ти ж віриш мені?

Погляд цуценяти, якого можуть кинути в будь-який момент, ніби він відчував це десь на підкірці. Просто знав, що таке могло статись, тому намагався усіма правдами і неправдами завірити, що він виправиться і буде кращим в майбутньому.

— Вірю, — моргнула Момо і моментально опустила погляд. — І яке буде вирішення?

За ручку двері смикнули, даючи сигнал, що хтось хотів зайти. Йонджун вимушено відійшов, утягуючи за талію Момо, але так і не відпускаючи від себе.

Зайшов директор Ю, хмурий, втомлений і не бажаючий вести довгі розмови з ким би то не було. Та цю розмову провести повинен був. В нього просто не було виходу, сам же запросив сюди Момо, та ще й Йонджун приїхав спеціально раніше зі зйомок.

— Ви всядетесь чи вам з порогу розповідати?

Хіраї кивнула і потягнула свого хлопця на диван. Директору Ю завжди подобалась ця серйозність і деяка професійність в цій дівчині, з якою його познайомили ще місяць тому. Така могла б дістатись незнаних висот, але одразу сказала, що вона хотіла б куди більш тихішого життя, ніж їй пропонували.

— Для громадськості ви розійдетесь вже сьогодні, — припечатав директор Ю. — Вони потребують на це. Також це допоможе Йонджуну, а Момо коментатори та фанати залишать в спокої... через деякий час.

Хіраї знала. Підозрювала, що саме так і буде. В цього є світла сторона, а є темна — бачитись стане набагато складніше. Йонджун сильніше стиснув дівочу долоню і на секунду Момо відчула, як він затремтів. Чи то від злості, чи від неочікуванності. Невже він не розумів, що як мінімум привселюдно їм тепер не вдасться зустрічатись?

— Але ж ви казали...

— Йонджун, ви зможете бачитись, жити разом, коли вам заманеться. Просто тепер це треба буде робити таємно і тихо. Без того гучного розголосу, який ти робив в Інстаграмі. Тепер розумієш, чому ніхто ніколи не виставляє своїх стосунків на показ людям?

— Я маю право це робити. Я не належу своїм фанатам, навіть якщо вони платять за якісь товари або ще щось. Я жива людина!

— Йонджун, припини, — осікла його Момо. — Це справді краще рішення. Чи ти хочеш розійтись взагалі? Краще тихо, ніж потім вихлебтувати наслідки.

І Джун це знав. Не міг змиритись з цим, але прекрасно знав. Просто, напевно, сподівався, що йому дадуть ще варіанти, в яких знайдеться один той самий, що зможе привести його до найліпшого рішення проблеми.

Просто встав — при цьому обережно розтискаючи долоню, щоб залишити дівочу покоїтись тепер в неї на колінах, — і вийшов з кабінету. Йому потрібен був час, щоб привести думки до ладу. Ось хто знаходився на стаді переговорів з цією новиною. Новинами. І старою, і новою — обома.

— Вибач, — зітхнув директор Ю.

— Ви не маєте вибачатись, — прикрила очі Момо. — Дякую, що не стали вмовляти розійтись зі мною по-справжньому. Хоча, напевно, це також скоро станеться, просто вичікуєте правильний час, коли Йонджун змириться з цією думкою.

— Він не айдол, щоб я ліз в його особисте життя, якщо воно не заважає його кар'єрі. Та і цей скандал можна обернути на свою користь, але треба, щоб він взявся за розум. Прошу, приведи його до ладу.

— Не будете просити?

Директор Ю тільки зітхнув. Що він міг сказати? Йонджун ведучий на шоу, агентство тільки почало домовлятись за перші реклами. Через кілька років з цього хлопця міг би вирости дуже крутий артист телебачення, готовий комерційний продукт, якщо грубо кажучи. От тільки директор завжди бачив в кожному своїх дітей, або друзів, якщо ті були його віку. Та і він взагалі не спеціалізувався на тих же айдолах, тому не знав їхніх історій і як з ними впоратись.

— Це вирішувати вам двом, я не буду лізти. Але зараз готовлять новину, що ви посварились ще три дні тому і розійшлись. Вибач, але деякий час все одно будуть тебе ненавидіти.

— Я розумію, — знизала плечима Момо. — Якщо так краще для нього, то все добре.

Ні, не добре. Вже ввечері її буде вивертати, колотити і поглинати. Але це пізніше, а зараз Хіраї впевнено йшла по коридору, продумуючи, що сказати Йонджуну, щоб він погодився. Камі-сама, та вона ніколи не думала, що її занесе в такі нетрі, з яких не вирватись. Сім'я і діти? Ага, як же! Правду все-таки кажуть, шоу-бізнес не приносить щастя в особисте життя, тільки знищує його.

— Мамо, припини! — почувся за однією з дверей голос Джуна. — Я не збираюсь розходитись з Момо. Я кохаю її, казав же!

Приємно. Зовсім трохи. Десь там, десь дуже глибоко. Але ближче до поверхні образливо, що почула ці слова саме так, а не особисто. І зовсім зовні — абсолютний шум в голові з чітким бажанням повіситись десь недалеко.

Момо ж навіть не познайомилась нормально з батьками Йонджуна. В них зустріч була запланована тільки через декілька днів, коли згідно розкладу Джун повертався зі зйомок. А тут все перегралось. Знайомитись вони не поїдуть. Кінець п'єси.

— Мамо, будь ласка, я прошу тебе. Скільки разів казати, що ти просто не знаєш всієї правди? Я? Тобто ти реально вважаєш, що вона мені про це не розповідала?

Не розповідала, навіть поверхнево не торкалась тієї історії. Дивно, але з Йонджуном не могла просто. Він не знав жодної подробиці, а їй просто не хотілось пригадувати це саме при ньому. Це як якесь кримінальне минуле, про яке коханій людині розповідати не хочеться, бо прорве греблю і не вивезеш такої напруги. Прийдеться казати про кожну деталь, а не просто промовити, що «ну, так, було».

Воно не просто було, воно залишило слід в Момо. На все життя. І вона, справді, була винною.

— Та не робила вона цього. Просто вислухай мене, вам треба зустрітись і вона сама тобі все розповість. Вона дуже хороша і заслуговує хоча б на те, щоб ти вислухала її.

Ага, як же. Момо зітхнула, притулившись головою до стіни. Йонджун стояв спиною, жестикулював вільною рукою, а в голосі було чутно помітне тремтіння. Він боявся. Реально не знав, що саме там сталось, але намагався виправдати свою дівчину. Не перед матір'ю.

Перед собою.

Почувся смачний мат, що супроводжував скинутий дзвінок матері. Вона точно не захотіла його слухати. Напевно, і правильно зробила, чи не так?

— Все, що казала та жінка — правда.

Йонджун обернувся на голос Момо, моментально підіймаючи брови і дивлячись так здивовано. Він не питав, просто вірив їй без слів. От тільки навіщо, якщо можна запитати і отримати чітку відповідь? Хіраї б не мовчала. Але чомусь у них і розмови ніколи не заходили за колишніх, а в цій ситуації Джун, напевно, просто не встиг. Так запевняла себе дівчина.

Так хотів би вірити Йонджун.

— Ти б ніколи не зруйнувала чужу сім'ю.

— Ти просто надто хорошої думки про мене, — Момо підійшла ближче до свого хлопця. — Я не знаю, що нам робити далі. Просто не уявляю, як воно піде. Тому вагаюсь, а чи воно взагалі нам треба?

Втікала. Точно втікала. І робила це знову і знову. У наступних відносинах варто буде прийти якійсь проблемі — повторить завчену дію? Ідіотка. Хто там казав, що вона сильна і незалежна? Міна? Тепер впору було б посперечатись. Зломлена, слабка і зовсім не бажаюча робити спроби врятувати те, що залишилось.

А так хотілось простого і тихого щастя. Так в який момент, обираючи того, з ким усе це буде в стовідсотковій вірогідності, сталось так, що все полетіло під три чорти? Треба було залишатись одній.

А може просто накручувала себе і зараз це робила особливо. Почула розмову Йонджуна з матір'ю і зробила свої висновки. Прийшла до рішення, яке вважала самим правильним. Таким, яке ніхто оспорити не зможе.

— Що?

Джун глупо кліпав очима, не вірячи в те, що казала Момо. Відкривав рота, ніби риба, яку викинуло на берег. Тільки на це питання голосових зв'язок і вистачило. А вона стояла непохитно, впевнено і втомлено. І єдине питання при спробі зазирнути в її очі було «а ти мене кохала?». Напевно, ні. Просто Йонджун вважав, що його любові на двох вистачить. Так, саме так і вважав.

— Спочатку я думала, що краще буде розійтись для всіх, при цьому все одно залишившись разом. А зараз розумію, що мене не приймуть і через рік, і кілька років. Не хочу, щоб ти обирав між мною і кар'єрою, — між нею та його сім'єю, хоча і не сказала це вголос. — Тому обираю за тебе. Дякую за ці місяці, я була найщасливішою дівчиною на Землі.

Головне піти, поки Йонджун в шоці. Поки не прийшов в себе від шоку і не зробив спробу зупинити її. Поки стояв і не ворушився, тільки бігаючи очима по усій кімнаті. Ось так, із сторони в сторону, ніби коліщатка в голові намагались пропустити усю інформацію через себе і видати кінцевий результат.

Момо встигла, забігла в ліфт, вийшла через чорний хід і опустила нижче козирок, щоб не видно було очей. Маску повище і зробити вигляд, що тоді її точно ніхто не впізнає. Ну так, дуже смішно. Більшості людей багатомільйонної столиці вона не потрібна, це схованка скоріше для тих, хто нею цікавився і міг щось вдіяти. Це було б по заслузі?

Хіраї закотила очі, помітивши Йонджуна, застиглого у дверях. Голого по пояс, в одних тільки домашніх шортах, з палаючими очима. Це був перший раз, коли вона ночувала в нього, а він усе проспав зранку. Журив себе за це, бо хотів сам приготувати сніданок, але замість цього спостерігав, як ту саму футболку, що була на ньому вчора, нахабно вкрали і вдягли на своє голе тіло. Голе, бо бачив, що Момо поклала речі в пральну машину та ввімкнула її.

— Проспав все на світі, — причитав Йонджун, підходячи ближче до дівчини. — Можу я тоді чимось допомогти хоча б?

Момо покачала головою. Їй не потрібна була поміч, бо вона вже мішала салат, встигши приготувати усе останнє ще раніше. Хоча можна було попросити його, щоб розвісив білизну сушитись, коли можна буде витягати.

Закінчивши з салатом, дівчина опустила погляд вниз, де покоїлись руки Джуна. Тонкі пальці, такі довгі, що хотілось запитати, чи не грав він на фортепіано, як Суджин. Момо добре пам'ятала, що колись в нього був свій фанклуб і вони усім розповідали, що хлопець вмів буквально усе, за що б не брався. А ще згадалось, що саме через своїх фанаток Чхве її бісив.

— Чого смієшся? — поклав голову їй на плече Йонджун.

— Та так, — повернулась до нього Хіраї, через що хлопцю прийшлось трохи відсунутись. — Цікаво, твої фанатки з універу ще слідкують за тобою?

— Так, в соц мережах, — не задумуючись відповів Джун, викликаючи здивування. — Вони мені періодично пишуть. Нещодавно поздоровляли, що почав зустрічатись з тобою. Просили передати, щоб ти мене берегла.

Серйозно? Ось так просто взяли і написали? Які свідомі і добрі дівчатка, а вона на них наговорювала. Чи дуже скоро все зміниться і встане на свої місця, де Момо знову стане поганою? Хоча, в них вже точно є свої хлопці, якщо вони взагалі не повиходили заміж.

— М-м-м, то може, — Хіраї облизала губи, проводячи рукою по торсу Джуна, щоб дістатись шортів, — я присвою тебе собі ще один раз. Як гадаєш, твій стіл витримає?

Йонджун здивовано кліпав очима, то опускаючи погляд вниз, то знов підіймаючи до губ Момо. Вона казала дивні речі. Ні, він був згодний на усе, що вона запропонує, але ось так прямо. Якщо чесно, Джун був зовсім не готовий, уявляючи собі, що вона буде сором'язливою в більшості випадків, але вона скоріше була прямолінійною. Іноді навіть ненажерливою в своїх бажаннях.

В Чхве ніколи не було таких дівчат.

Тому просто йшов за нею, куди вона вела. Без супротиву, з повною впевненістю, що Момо привести може хіба що до Раю, не менше. Надто закоханий був. Кивнув і підхопив за стегна, щоб зробити лише кілька кроків назад і обернутись до столу. Посадив Хіраї і поцілував. Ловив згадку, що ще не почистив зуби, але її чомусь це не хвилювало, тому що вона віддавалась йому.

Цілувала у відповідь, заривалась пальцями йому в волосся, відтягуючи прядки, щоб відсунути трохи його губи і вхопитись за підборіддя. Пройтись поцілунками вниз по шиї, торкнувшись ледь вагомо кадика. Поки він тремтячими руками підіймав її футболку і намагався згадати, в якому з карманів презерватив.

Момо знайшла сама, не думаючи зупиняти поцілунків. Сама розкрила, поки він приспустив шорти, а потім пройшовся пальцями по внутрішній стороні її стегон. Відчув, що вона волога, пройшовся ребром долоні, намалював круги навколо клітору. Ловив дихання, що так і норовило зірватись. Чекав на стогін, не даючи змоги приблизити себе ближче. Німо вмовляв дати йому бажане.

Отримав, коли на пробу пройшовся від лобка і до входу. Тоді і зірвався. Одразу на свій улюблений темп, не віддаючи навіть собі самому звітів, чому його так понесло. Чому з'їхав з глузду в одну секунду, коли побачив вогники в очах навпроти. Тримав спеціально під колінами дівочі ноги, змінивши кут входу, щоб їй було приємніше.

А вона голову закинула, сусідів будила своїм голосом, якщо ті ще не прокинулись. Хваталась пальцями за плечі Йонджуна, відчуваючи, як в роті ставало пекельно сухо, тому намагалась притягнути свого хлопця ближче, аби поцілувати знову. Вже в котрий раз. До тремтіння в руках і всьому тілі. До білих плям перед очима, що буквально під закритими віками виглядали кругами, що йшли по воді від крапель.

— Блять... блять...

Усе на що її вистачало. Бо більше не було сил взагалі ні на що, навіть якщо дуже постаратись. Від такої напруги тільки сильніше його стискала, від чого Йонджуну гірше ставало. Вело ще більше, вимикаючи тормози і знаходячи в ньому буквально останній край, за який ступити легше не придумаєш.

Симфонія з голосів майже в унісон. Йонджун тримав міцно, хоча відчував при цьому, як м'язи рук відмовлялись працювати. Якщо б не тримав, Момо точно б вже впала спиною на стіл і, скоріш за все, повалила на підлогу кілька піал з якимись цукерками, підставку для салфеток і перечницю. А Джун залишав короткі відбитки губ на дівочій шкірі і притискався своїм лобом до її, заглядаючи прямо в очі.

— Здається машинка вимкнулась, — продихалась Момо. — Розвісиш? А я поки накрию на стіл.

Вона не хотіла плакати. Тільки забутись і все. Забути про усіх, що вони взагалі існують в цьому світі. Хіба це так важко? Це ж максимально просто, навіть якщо не просто уявляти, а реально робити щось для цього. Видихнула, ще більше натягнула на очі кепку і йшла. Просто йшла, сподіваючись, що дощ, який ледь закінчився, не нагряне знову, бо вона без парасольки.

Завернувши по невідомому маршруту, дівчина помітила жінку попереду, яка тягнула дві великі сумки. Точно з магазину йшла. От тільки незрозуміло, чому не попросила когось допомогти. Невже нікого не було?

Момо завжди робила щось подібне, коли в неї був поганий настрій — не прибиралась, як усі інші, — йшла в продуктовий магазин, купляла купу всього і тягнула все на собі аж до самого дому. А потім їхала в зал, щоб потанцювати. Або в клуб, де можна було б просто розвіятись і викинути усі зайві думки з голови.

От тільки ця жінка точно купувала продукти не для цього. А Момо могла б понести і провітрити голову. Класно ж придумала, правда?

— Вам допомогти?

Жінка здивовано перевела погляд на Хіраї, яка спеціально приспустила маску, щоб було видно обличчя. Дівчина навіть не придивлялась, як та вдягнена. А виявилось, що дуже добре. Тоді чому не взяла таксі? Чи Момо чогось не розуміла?

— А тобі самій не важко буде?

— Все нормально, не переживайте! Давайте я понесу, кажіть куди йти.

Місіс Хан не сперечалась, віддала одну з сумок в руки дівчини і пішла далі. Придивлялась хвилин з п'ять і не хотіла давати і другу. Причитала, що молоденьким таке точно носити не можна, бо потім це може вилитись у щось погане.

— Хотіла піти тільки за деякими продуктами, — продовжувала місіс Хан. — Як на зло, там були акції і я не втрималась. Треба було подзвонити чоловікові, але телефон забула вдома, тому навіть таксі визвати не вийшло. А ловити ось по дорозі не здалось мені гарною ідеєю. Раніше і виходу не було, і жили по молодості в маленькому місті, де всі усіх знали, тому допомогти кожен визивався. А в Сеулі людей багато, а допомогти старенькій тільки ти і запропонувала.

— Не така ви і старенька.

Момо вперше за цей день посміхнулась. Тепло розливалось в середині від простого відношення цієї жінки до дівчини, яка просто допомогла донести одну з сумок. Скільки місіс Хан років цікаво? Приблизно п'ятдесят? Вона виглядала доволі молодою, якщо насправді старша.

— Мені шістдесят в цьому році виповнилось, — гордо сказала вона. — Син приїхав поздоровляти з онуками. Брат чоловіка з племінниками також. Ми майже з дитинства з чоловіком та його братом дружили. Донсоль бігав за нами хвостиком, поки маленький був, а потім вимахав, бізнес свій відкрив, брата змусив також цим займатись. Так і в Сеул переїхати прийшлось. В мене з сім'ї лише тільки мама з татом і були, а тепер от яка сім'я велика. Треба буде зібратись хоч ще один раз якось разом. Скоро у племінника день народження, от і зберемось. Єдине, що нам завжди не вистачало дівчаток в сім'ї, одні тільки хлопці і народжувались.

В таких розмовах Момо довела жінку додому, нарешті радісно посміхаючись. Можна було забути про усі свої проблеми, коли хтось таким чином розповідав про своє життя. Старше покоління завжди любило розповідати якомога більше своїх історій. Ніби намагались передати спадщину у вигляді власних помилок і цікавих щасливих моментів.

— Зайди в дім, я тобі чаю наллю.

Хіраї не відмовлялась. Не бачила сенсу, це ж усього лиш чай. Поки вона буде його пити, можна буде просто послухати ще історій, або навіть...

Так, десь на середині чашки розповіла свою. Не в усіх подробицях, просто про те, що зруйнувала чужу сім'ю. Може, і не навмисно, але зробила це. Очікувала, напевно, що її виженуть чи просто проведуть величезну бесіду. А побачила тільки хмурий погляд і качання головою.

— Сама ж сказала, що не знала, — місіс Хан присунула до Момо ближче піалу з печивом. — Звинувачуєш себе, але взагалі не знаєш, що насправді коїлось в стосунках тих двох. Чоловіки ніколи не уходять просто так до коханок. Жінок це також стосується. Ми усі в цьому маємо спільну рису — зраджуємо тільки тоді, коли вже більше не можемо знаходити кохане в людині поруч. Ладно, не прямо усі, але точно більшість. Припини винити себе.

Місіс Хан хотіла познайомити Момо і зі своїм чоловіком, казала, що треба доповісти, що не перевелись ще добрі люди серед молоді, та той, як виявилось, спав. Попросила зайти до неї якось обов'язково, розповісти як справи і послухати ще її історій, бо онуків привезуть тільки завтра, бо вихідний. Та взагалі їх тільки на вихідні і привозять. Пообіцяла, що познайомить якось з племінником, ніби він по віку Хіраї підходить, хоча дівчина уявляла собі когось старшого, ніж треба.

Може тому Момо стало легше на душі за цими теплими розмовами. Вони навіть номерами обмінялись. Може тому Хіраї змогла дійти додому з легким серцем і зібратись. Оскільки поруч більше не було світлої місіс Хан, дівчина стала відчувати, як сутінки знову находили на неї, як знову з'являлись погані думки і звинувачення себе. Тому бар і став кращим рішенням, щоб просто напитись і приїхати в квартиру, аби вирубитись десь на ліжку, навіть не роздягаючись.

Парасольку з собою не брала, бо збиралась все одно на таксі їздити. І в барі самому не розмовляла ні з ким, хоча були претенденти. Швидко відходили, побачивши, як в дівчини в черговий раз закотились очі, або вона просто попросила її не чіпати. Бачили, що нічого не вийде, тому просто йшли до когось іншого. Навіть бармен, звиклий розмовляти зі своїми клієнтами, просто мовчки спостерігав і не наривався. Знав, що якщо схоче — сама розповість, так усі робили. А він покладе цю історію в свою скарбничку, щоб потім написати нову пісню. Дуже йому подобалось писати твори, але поки збирав і нікому не показував.

Навіть коли Момо вже була доволі п'яна, не дозволила нікому набрати, щоб забрали її. Впевнено сиділа і пила, поклавши підборіддя на внутрішню сторону долоні. До неї більше ніхто не підходив, напевно, зрозуміли, що це як мінімум не мало сенсу. Усі, окрім...

— Так підтримуєш обличчя... боїшся, що воно впаде? Як у тебе взагалі пити виходить, якщо воно походу до руки приліпилось?

...Чіміна.

А він тут як з'явився? Ще й так нахабно, що просто слів не було! Момо пошукала поглядом якусь жінку чи, може, когось з його друзів, але не було жодного. Взагалі нікого поруч з ним, тільки він сам.

— А де всі?

— Цікаве питання, — кивнув Чімін. — Тебе хто саме цікавить?

— Ті, хто з тобою прийшов.

— Друг повинен був приїхати, — Пак облизав губи і видихнув. — Я приїхав раніше і, побачивши тебе, набрав йому, що сьогодні не вийде.

— А при чому тут я?

Тому що Чімін бачив новини. Кожну з них прочитав. Тому що, побачивши дівчину в барі, зрозумів, що не зможе просто пройти повз неї і зробити вигляд, що вони незнайомі. Вона б його навіть не впізнала, бо дуже п'яна, але все ж таки.

— Поїхали, я відвезу тебе додому. Добре?

— Ні, — покачала головою Момо і схопилась за стакан. — Треба було йти в якийсь маленький магазинчик і пити соджу. Там би точно не зустріла взагалі нікого.

Окрім можливих фанатів, які б або знущались над нею, або зняли і виставили в соц мережі. Обидва варіанти погані настільки, що Момо приїхала сюди. Обрала такий бар, щоб не зустрітись з кимось. Хоча кому вона брехала, Сеул хоч і наповнений мільйонами людей, але надто маленький, щоб з кимось з них тут не зустрітись.

— Тобі треба додому, Момо. Якщо ти звалишся прямо тут, так і знай, відвезу тебе до себе. Будеш спати на дивані з відкритим балконом, щоб на ранок кімната не пропахла перегаром.

Він, може, і погрожував, але це було так смішно. От Момо і засміялась, а бармен чомусь ні. Напевно, не дочув. А може не знав всієї історії цих двох. Ні, точно не знав, тому Хіраї більше не шукала короткими поглядами у нього підтримки.

— Забирай мене до себе, — зробила спробу встати Момо, ледь не звалившись, якби не вчасно спіймавший її Чімін. — Забирай і допоможи забути все. Ти ж зі мною також зраджував. Камі-сама, невже мені справді так не щастило на чоловіків, що я обирала мудаків, які не любили своїх дружин?

— Не кричи, людям подібні шоу в барах не подобаються.

— А ти відвезеш мене до себе?

І так тяжко видихнув, дивлячись на неї сумним поглядом. Хотілось би йому про все поговорити і завірити її, що ні в чому невинна. Та вона ж вже сама все вирішила. І її б до Йонджуна відвезти, тільки Чімін не знав, де той живе.

— Ми розійшлись, — відповіла на питання Пака Момо. — Я вільна, тому тепер ми можемо спокійно з тобою цілуватись. Стоп, а ти все ще з тією... бля, а я не знаю її імені. Як її звуть?

— Припини, — Чімін утримував дівчину за талію і заглядав в п'яні, темні, великі очі. — Хочеш до мене — поїхали до мене.