Вже через декілька тижнів вона залишить це холодне місто, де — немає ніякого сумніву, — Хіраї не відчувала себе вдома. Від слова «взагалі». Більше схоже було, що вона приїхала погостити до родичів, з якими відносини були досить натягнутими.

І все ж, нічого не поробиш, робота — є робота.

Та і холодним місто було ще я завдяки зимі, що завітала не так вже й давно, аби дітлахи пораділи снігу. Напевно, якщо б Момо була вдома — теж би на кілька годин перетворилась на малу дитину.

— Подвійний віскі з колою, будь ласка.

Момо відірвалась від спостерігання падаючого снігу за вікном та перевела погляд на чоловіка, що зробив замовлення. Її увагу привернув знайомий акцент, від якого вона відвикла за час перебування то в Японії, то в Америці. Ані там, ані там не розмовляли корейською, але якщо в Токіо було достатньо корейців, що навчалися, в Лос-Анджелесі їх майже не було. Скоріше за все, їм куди більше подобався Нью-Йорк, де Хіраї зараз і знаходилась зараз по роботі, Вашингтон чи взагалі, наприклад, Канада, а не Сполучені Штати.

Чоловік насуплював брови, відстукував щось швидко по барній стійці вказівним пальцем, спираючись на другу долоню обличчям. Він зовсім не виглядав, як усі ті люди, що прийшли веселитися в бар, бо наступила чергова п'ятниця. Скоріше, чимось обурений та засмучений — так би його описала Момо.

— Виглядаєте так, ніби ви вирішили себе добити.

Для чоловіка було дивно почути ідеальну корейську від дівчини, що взагалі не виглядала як кореянка. Момо це прекрасно розуміла, бо той стиль вже давно пішов з її життя, зараз вона вдягалась більш на манер американок, хоча фарбуватись кожного ранку часто геть забувала взагалі. Та і навіщо, якщо це потрібно було тільки на важливі заходи, напрочуд, конкурсів чи виступів на сцені.

— Хіба що трохи, — хмикнув чоловік, розглядаючи дівчину. — Я вже й так доволі п'яний.

Хіраї покивала головою. По ньому було видно, що він пив не перший стакан, але тримався впевнено, що могло казати про його стійкість до алкоголю. Момо не могла таким похвалитись, бо все ніяк не могла допити нормально свій джин з тоніком, від якого її вже трохи несло. Напевно, тому і причепилась до чоловіка з дивними питаннями. А може, просто набридло дивитися у вікно і сумувати, бо алкоголь дуже часто давав їй меланхолічний настрій.

— Що ж, ви кращі за мене в цьому виді спорту, — дівчина відсалютувала келихом, спостерігаючи, як чоловіку поставили на барну стійку його замовлення. — Я зовсім не вмію пити.

— Жінки завжди так говорять, а потім перепивають нас. Це образливо, хоча і мило також.

— О, в мене так не виходить, — покачала головою Момо, зробивши перший ковток за п'ятнадцять хвилин. — Я геть розучилась пити. Хоча і п'ять років тому в мене з цим було не дуже, але вдавалося тримати себе в руках, тому і пила тільки з подругами.

— Тоді, напевно, серед них ви були найтверезішою і завжди контролювали вечірку.

Момо розсміялась, підхоплюючи посмішку чоловіка, що сидів поруч, і дозволила собі його трохи більше роздивитися. Скільки йому? Років тридцять, мабуть. Хоча, можливо, і старший, що було б не дивно, бо азіати завжди виглядали молодшими за свій вік. З американцями в цьому плані було легше. З фарбованим русим волоссям, з зеленими лінзами в очах, які йому аж ніяк не підходили, пухкими губами і грайливими очима. В такого можна було б з легкістю закохатись ще в школі чи університеті, але зараз він куди більше підходив для чогось іншого. Та і взагалі зараз його скоріше можна було приписати до тих самих чоловіків, які ідеально вдягаються в бар, щоб прибрати на ніч до рук дівчину. І, треба сказати, це діяло.

До того ж, судячи по відсутності кільця на пальці, він не був одруженим. Принаймні, зараз. А те, що було колись не дуже то і хвилювало. Хоча...

— Хіба вас не чекає вдома дружина з дітьми?

— Мене ніхто не чекає вдома, — не задумуючись ані на секунду, але все одно якось сумно відповів чоловік, зводячи брови у переніссі. — Хіба що моя кішка Каліко.

— Це ви, типу, не заморочувались з ім'ям?

Чоловік посміхнувся, підтверджуючи думки Момо. Господи, як можна було назвати кішку видом її забарвлення? Але чомусь це не було чимось дурним, а скоріше милим. Напевно, саме так він і приваблював жінок, — окрім свого зовнішнього виду, — щоб вони захоплювались ним. Кому не подобаються чоловіки, що люблять котиків? Правильно, таких представниць жіночої статі майже не існує.

— Як би ви подивились на запрошення поїхати до мене? В мене з вікон номеру відкривається чудовий вид.

Вона була повністю права в своїх думках, з якої причини він прийшов до бару.

Момо розтягнулась в посмішці, почувши питання, яке думала запитати сама трохи пізніше. Так навіть краще, її точно ніхто не буде звинувачувати в тому, що вона робила якісь кроки перша. Хоч тут можна видихнути і просто розслабитись. Тому вона і кивнула, кидаючи погляд на свій келих і сподіваючись, що її не вирве, якщо вип'є все залпом.

— А казали не вмієте, — усміхнувся чоловік.

Казала і була права, коли вже в таксі відчула, як її повело. Звичне бажання танцювати було нестерпним, але зараз хотілося скоріше просто десь подриґатись, а не вивіреними рухами підкорювати танцювальний майданчик. Тішило, що їхали вони не так вже й довго. Чи то просто внутрішній годинник зламався? А вона собі напридумувала, що вони не більше десяти хвилин пробули в дорозі?

Момо добре пам'ятала, як чоловік розрахувався і повів її до себе в номер — вид звідти і справді був чудовий, — як сильні руки підняли за талію та перенесли на постіль, при цьому утримуючи контакт поглядами. А далі все ніби уривками, як в кіно постійно показують, але Хіраї подобалось геть усе! І поцілунки, бо в нього були дуже м'які губи, що не залишили жодного сантиметру без своєї уваги; і рухи, що одночасно здавалися такими плавними і сильними; пальці, які важко було назвати ідеальними, бо не були такими довгими, як хотілось, але безперечно доставляли максимум задоволення, покраще за багатьох.

— Я звільнив душ.

Хіраї дивилась у вікно на такі далекі і одночасно близькі вогні, коли чоловік вийшов з ванної кімнати, змусивши перевести погляд на нього. В широких спальних штанях і з рушником на плечі. Гарно, нічого не скажеш. Живи вони в одному місті, можна було б завести з ним якісь відносини. А зустрічайся вони, Момо б вже на ліжку не лежала, а робила дещо цікавіше прямо перед на колінах.

— Там є рушник на мене?

Дівчина не соромилась свого тіла, спокійно встаючи з ліжка і проходячи поруч з чоловіком. Їй здавалось, що вона була якоюсь німфою, що зваблювала того, хто стояв прямо перед нею. А він дивився, розглядав, пожирав очима, але не рухався, ніби вичікував, чекав на знак, що можна зірватися в будь-який момент.

— Є, — кивнув він, — і також я повісив там чисту футболку. Щоб тобі було в чому спати.

— Може, я сплю гола.

Відповіді на це Момо вже не почула, тріумфуючи в душі, тому що відчула себе якось левицею, яка звабила вожака зграї. Чи навряд цей чоловік виглядав саме так, але відчуття таким було точно. Певно, Хіраї просто занадто давно ні з ким не була.

Чоловіка вона застала полулежачим в ліжку, він перевіряв стрічку Інстаграм чи Твіттеру, а може з кимось переписувався, бо іноді пальці щось виписували по сенсору. Момо підійшла ближче, аби забрати свої речі, які ідеально склали і поклали на крісло. Треба було швидше вдягтись.

— Я думав, ти ще залишишся.

— Навіщо? — пожала плечима Момо, вдягаючись. — Ми знову будемо займатись сексом?

— Я мав намір виспатись, але з тобою.

Хіраї тільки посміхнулась, відчуваючи мурах, побігших по хребту. Він був не місцевим, скластися з ним не могло нічого. Хоча дещо і справді могло бути — нічого серйозного, просто зустрічі, щоб розвіятись. Та і враховуючи, що скоро повертатися в Сеул, а Корея не така вже й велика, щоб не зустрітися на пару ночей.

— Я хочу додому, в мене завтра важкий день.

Та змінювати своїм намірам Момо не збиралась. Йому потрібно самому зробити крок вперед, бо вона більше не хотіла переживати з цього приводу і думати, як їй зберегти відносини з кимось, хто їй сподобався.

— Може тоді хоча б залишиш свій номер?

Момо посміхнулась, дістаючи з сумочки листок, щоб написати на ньому потрібні цифри. І з такою ж милою посмішкою вийти з готелю, майже не стоячи під падаючим снігом, одразу сісти в таксі.

***

В голові трохи паморочилось, тиск підскакував від хвилювання. Хіраї усього лишень давала невеличкий майстер-клас, але все одно було якось ніяково. Виспатися все-таки не вийшло, бо в голову лізли думки про те, чи не забула вона нічого до своєї маленької програми.

Господи, стільки мороки тільки через те, що останній раз, який вона давала майстер-клас, був ще в Японії два роки тому. Все-таки секс хоч і розрядив її, але не дав спокійно доспати після, все ще знаходячись в стані збудження. Навіть образливо.

Але заняття пройшло доволі непогано, враховуючи, що було дуже багато тих, хто прийшов з хіп-хопу з надією спробувати щось нове. Пластичність контемпорарі їм давалась складніше, ніж іншим. Для Момо це не було чимось дивовижним, але вона за ці п'ять років встигла потанцювати в багатьох стилях та напрямках. Тому і приділяла їм на класі більше уваги, сама колись плакала, що в неї проблеми з дуже чіткими рухами того ж вогу, наприклад. Навіть обмінялася з усіма Інстаграмами, щоб спілкуватись після та слідкувати за новими відео з танців.

Хіраї йшла по коридору, сильно не приділяючи увагу людям, що снували навколо. Кожен займався своїм ділом. Старші учасники конкурсу вже своє відтанцювали, тому і були в неї на майстер-класі, та і зовсім малі вже повинні були закінчувати. А може і закінчили вже, треба було звіритись з годинником. А значить, залишились тільки підлітки від дванадцяти до вісімнадцяти років.

Звук вхідного смс визвав мурах по всьому тілі від неочікуваності і бажання викинути телефон якомога далі від себе, щоб більше ніхто не зміг до неї додзвонитися. Але це могла бути Суджин, яка висилала фото малого Чону́, а може Сана, яка вибирала купальник, бо вони з Техьоном збиралися у відпустку в Таїланд.

Daddy Mochi [17:04]:

Привіт, це той хлопець, з яким ти провела декілька годин вночі

Ні, погано звучить

Привіт! Ми познайомились з тобою в барі вчора

Хотів запитати в тебе, які плани на вечір?

Момо готова була буквально розсміятися на увесь коридор, спостерігаючи, як приходили повідомлення на головний екран. Він серйозно назвав себе Дедді Моті? Хоча, сперечатись важко, коли він посміхався, то був дуже схожим на цей десерт.

— Виглядаєш так, ніби усю ніч трахалась, не вилазячи з ліжка, а тепер тобі твій коханець виписує повідомлення. Закидує нюдси?

Момо перевела погляд на підійшовшу подругу і прикрила очі. Так, напевно, зі сторони вона саме так і виглядала. Особливо після того, як ще і протанцювала майже дві години з учнями, і насправді читала смс-ки від коханця.

— Не усю ніч, але мені сподобалось.

Вирішивши відповісти чоловіку пізніше, Момо повністю зосередилась на подрузі, з якою вчилася ще в Японії, і от вже два роки, як танцювала разом в одному гурті. Скільки країн вони переїздили разом, коли працювали на відомих зірок у їх турах? Вони з Шерон, напевно, і не вирахують. Хоча Хіраї було легше називати подругу японським ім'ям — Міна.

— Я вже думала ти вирішила забути про чоловіків назавжди.

— Ну дякую, — закотила очі Момо, відчуваючи, як Міна похлопала по плечу. — Я навіть не сумнівалася, що ти напридумувала собі чогось незрозумілого.

— Просто знаю тебе вже п'ять років, — пожала плечима подруга. — Знаєш, як я переживала останнього разу?

Момо опустила очі, пригадуючи, в якій істериці була ще півроку тому, коли дізналась, що той, з ким вона зустрічалась вже майже чотири роки виявився одруженим. Ось тобі і уся казка, просто прекрасно. Тоді вона і заріклася, що більше ніколи не буде мати ніяких відносин з одруженими. Тільки, якщо це чоловіки подруг, бо з ними вона максимум віталася, і взагалі в них чоловіків якось не бачила.

— Вибач, я тоді була зовсім не в порядку. Але зараз в мене все добре.

— Можливо, тобі просто потрібен хтось, кого ти добре знаєш і від нього не прийдеться чекати підлянки?

— Може.

А може просто потрібен Дедді Моті, який витягне з нудьги по колишньому, в якого була сім'я, про яку Момо була ні сном ні духом. Так, вона не буде ні з ким зустрічатися, бо нікого підходящого зі знайомих в неї просто немає. Де б їм взятися? Усі якось давно у відносинах, сім'ях. Чи роботі, але тоді їм взагалі ніхто не потрібен, ніяка друга половинка.

Та і Хіраї без такого подарунка долі точно якось переживе. Можливо рокам к тридцяти вона і справді також схоче вийти заміж, завести дітей. Якщо подивитись на Суджин, то бути мамою — щастя, подруга реально розквітла і тепер більше схожа на янгола.

Поки Момо блукала в своїх думках, вони з Міною вийшли на балкон, звідки відкривався прекрасний вид на сцену, де готувалися групи підлітків разом зі своїми вчителями. Цікаво, що зараз репетирували танець більше схожий на якесь бойове мистецтво, Хіраї навіть зависла на декілька секунд.

— Як можна бути таким сексуальним усього лишень в чорній водолазці і строгих штанях?

Момо подивилась на подругу, не до кінця розуміючи про що вона запитувала. А точніше про кого. Прийшлося прослідкувати за поглядом і виловити вчителя підлітків. І, о Господи, це ж той чоловік, з яким вона переспала вночі. Це він, виявляється, вчитель танців? І це він Дедді Моті? Як так могло статися?

Але сперечатися було дуже важко — сексуальний. І вночі в одних вільних штанях також.

— І не посперечаєшся.

— Ага, до речі, після конкурсу він буде давати майстер-клас з капоейри. З наших майже усі йдуть, я теж таке не пропущу.

— І як же його звуть?

Напевно, в голосі Момо проскочила все-таки зацікавленість, бо Міна більше не дивилась на гарячого вчителя біля сцени, — тільки на подругу. Навіть покачала головою, визиваючи у Хіраї бажання почесати за мочкою вуха, бо погляд був скоріше осуджуючим.

Але ж справді цікаво, хто ховався за таким смішним нікнеймом.

— Пак Чімін, в нього своя школа танців в Кореї, вони звідти і прилетіли. Але на нього можна тільки дивитися зі сторони, — на секунду Міна замовкла, даючи Момо переварити інформацію, щоб прийти до своїх логічних висновків. — Він одружений, Момо-чан, не наступай на ці граблі в другий раз. Це того не варте.

Десь по хребту вдарило занадто сильно, аби не схопитися за поручень. Боляче, справді боляче. Але ж Момо не бачила на його пальці кільця, жодного. Хоча не дивно, в колишнього також не було жодних каблучок, та і завіряв він про свою самотність дуже впевнено.

— Он як, — хмикнула Хіраї і видихнула. — Вибач, але на його майстер-клас мені краще не ходити. Та і я все одно тут більше не потрібна, поїду додому.

Міна не відреагувала на це, знала, що приблизно так і буде. Хіба могла бути в Момо інша реакція на подібну заяву? Вистачило одного разу, більше таких пригод не треба їм обом, бо ще раз заспокоювати та приводити до тями подругу дівчина не зможе. Це буде точно поза межами її здібностей.

Хіраї же в цей момент намагалась не думати ні про що, щоб не задуматись з приводу Чіміна, який виявився одруженим. Господи, знов на ті самі граблі. Добре, що хоч рано взнала про все, а не колись знов через чотири роки. Було б епічно, рівно, як і те, що її досі тягнуло на не зрозуміло кого, а їх до неї.

Згадала про телефон дівчина тільки тоді, коли, перевдягаючись, хотіла визвати таксі. Так і зависла з повідомленнями від Дедді Моті. Клас, Момо, ти просто феноменальна! Везе, ніби утопленику, чесне слово. А ще знову розболілася голова. Треба буде приїхати додому і одразу лягти спати.

Руки так і чесалися відповісти на повідомлення якимось сарказмом чи наїздом по типу «плани на вечір в мене прості — дивитись, як усі одружені чоловіки, які зраджують дружинам, горять в пеклі». Це було б неймовірно! Ще б на реакцію при цьому подивитися.

Але Момо стрималась, просто видаляючи діалог, а номер відправляючи в чорний список. Так точно не полізе більше до неї, просто не допишеться.

***

Хіраї ще в таксі радісно посміхалась, розповідаючи Міні про місця, які вони проїжджали, і що там було цікавого. Подруга приїхала з нею на кілька днів, але відмовилась жити в її невеликій квартирі, яку залишили батьки перед тим, як повернутися в Японію. Мьоі, — прізвище дівчини, — аргументувала тим, що до Момо міг прийти якийсь хлопець, тоді вона б точно була там лишньою.

Але де Хіраї візьме хлопця? Це навіть не смішно! Звідки йому взятися?

Та зараз, читаючи коментарі під новим постом в Інстаграм, фото для якого зробила Міна, Момо розуміла, що хлопців в Сеулі було предостатньо. Бажання — нуль. Ось тобі керівник власного кафе на Мьондоні, з іншого боку хлопець, що нещодавно отримав роботу і тепер вихвалявся новим фото з бейджиком. Але ще гіршими були ті, хто виписував в приватні, бо там через лише одне фото розігралося ціле невиоране поле незрозумілих чоловіків.

Момо кривилася і хотіла розплакатись, бо просто елементарно втомилася від одних тільки повідомлень. А Міна хотіла, щоб вона з ними ще і зустрічалась? Та Боже збав від такого щастя!

— Ти ж замовила мені квітковий чай, правда?

Навпроти Хіраї сіла Сана, закидуючи ногу на ногу, а сумку на сусідній стілець. Успішна скрипачка, щасливо і глибоко заміжня. Момо навіть соромно стало, що вона так і не побувала ані на весіллі Суджин, ані на весіллі Мінатозакі. Ось до чого приводить навчання закордоном, коли в тебе немає часу на любих друзів, бо ти постійно зайнятий лише танцями і навчанням.

— Вибач, але мені тільки меню встигли покласти на стіл.

— А потім не підходили, бо ти занурилась в свій телефон? — кривляючи подругу, питала Сана. — Що там такого цікавого?

— Купа чоловіків із дікпіками, — пожала плечима Момо, заздрячи Сані, бо тій просто не смілі висилати щось подібне, бо бачили, що вона заміжня. — Знаєш, як важко жити в наші часи без пари?

Мінатозакі хмикнула і зосередилась на меню. Так, це точно цікаве, ніж вислуховувати Момо, яка зустрічалась з кимось більше семи місяців тому, але так і не познайомила з ним, а потім ще і розлучилась. Прекрасно!

— Що заважає знайти когось?

Хіраї видихнула, відчуваючи обуреність, бо це Сані було легко питати щось подібне. В неї вже був викладач Кім, в якого вона закохалась і якого закохала в себе, а в Момо нікого такого не було взагалі! Вона не встигала, як подруги, розділятись на два фронти і радіти життю. Та останні п'ять років пройшли майже як в тумані, бо постійно було одне навчання, а потім робота в турах по всьому світу.

Одні відносини — і ті вийшли відвертим лайном, якщо так задуматись.

— Де пропонуєш шукати?

Дівчина знову відволіклась на телефон, майже не вникаючи в те, про які спортзали, ресторани та бари казала подруга. Взагалі, звідки вона знала про щось подібне, якщо мала чоловіка? Але це скоріше можна було пояснити тим, що вони з Техьоном не одноразово любили по тих же барах походити, аби випити по парі коктейлів і поїхати до свого гніздечка. Зайшовши в Какао, куди не заходила, напевно, усі п'ять років, Момо насупилась, роздивляючись останній діалог з висвітленим ім'ям.

Чхве Йонджун.

— Мені квітковий чай зі шматочками манго і цезар.

Момо перевела погляд на Сану, яка уважно дивилась на неї разом з підійшовшою офіціанткою, що також очікувала на замовлення. Прийшлось відволіктись від думок та роздивляння діалогу з людиною, про існування якої Хіраї не пам'ятала всі п'ять років.

— Мені те ж саме, дякую.

Чхве Йонджун [17:48]:

Ти повернулась в Сеул?

Надовго?

— Ти ж наїздилась зі своїми турами, правда?

Як влучно співпало питання Сани з повідомленнями від хлопця, з яким була усього лише на одному побаченні і взагалі не очікувала, що він її пам'ятав. Бо вона його, чесно кажучи, ні.

— Ти хотіла, щоб я поїздила ще?

— В тому й справа, — скривилась Мінатозакі, складаючи руки на грудях. — Я також, буває, літаю по різних країнах, але не заганяю себе. Серйозно, давай я поговорю з Техьоном, їм точно потрібні танцівники, до того ж такі освічені!

— Я вже і так знайшла тут роботу.

А це означало, що і залишалась тут в Сеулі на доволі довгий термін. Можливо, на усе життя, якщо і заміж через років п'ять вийде. Було б, до речі, ідеально, але не факт, що могло статися.

Момо-чан [17:57]:

А що?

— Де? Чому одразу не сказала? Навіщо приховувати?

Хіраї подивилась на подругу, не знаючи, що відповісти. Вона і не збиралась приховувати щось, просто якось до слова не приходилось. Ну, приїхала і приїхала. Ну, буде тут жити і ладно. Все-таки Корея їй чомусь була ближча до душі, ніж Японія, але потуги переїхати жити в рідну країну також були, коли їй поступило два запрошення: в Сеул та в Токіо. Чому вона тоді обрала саме перше?

— В танцювальній студії Dream. До того ж в них видають абонементи в спортзал та басейн, я просто не могла відмовитись.

— Звикла постійно плавати? — якось ображено звучала Сана. — Багате життя — воно таке, постійно плаваєш, в тебе свій будинок і вид на океан.

Чхве Йонджун [18:02]:

Ти не змінилась

І смайлик з широкою посмішкою в кінці, який зазвичай вважали за сміх. Момо хмикнула у відповідь на обидві фрази, як від подруги, так і від Йонджуна.

— Я ніколи не заробляла стільки грошей, щоб купити собі будинок з басейном і видом на океан. Я по-твоєму Скрудж Макдак, чи хто?

— Скоріше «чи хто».

Сана відверто глузувала, прикриваючи долонею губи, щоб не засміятись в увесь голос. Так, вона добре знала, що дівчина не заробляла надто багато, хоча і достатньо, щоб жити в своє задоволення. А ще за роки турів назбирала собі на невелику квартиру, плюс допомогли мама з татом, тому і було вирішено, що в Сеулі буде де жити. Хоча з таким же успіхом, якщо б Момо обрала Токіо, вони б просто купили невеличку квартирку там. Дівчині ж багато і не треба: аби було де спати, їсти та завести якусь маленьку собачку.

Момо-чан [18:04]:

Зате ти пофарбував волосся

І тобі роблять милі макіяжі

Але тобі личить

Так, встигла зайти на секунду в його профіль та передивитись декілька фотографій, де він робив селфі чи позував на сходах. Схоже, для когось було абсолютно нормальним жити, як один з танцівників айдолів. Хоча це було доволі очікувано, бо він ще тоді іноді так підзаробляв гроші. Було тільки дивно, що з його зовнішністю він сам не став якимось артистом.

— Дікпіки роздивляєшся? — голос Сани вивив з думок, змушуючи подивитись на свою володарку. — Невже чийсь член виглядає настільки мило, що ти так солодко посміхаєшся?

— Геть забула, що ти збоченка.

Туше.

Це було боляче. Сана навіть носом шмигнула, показуючи усю свою всесвітню образу. Прямо такий вигляд і був — посилаю тобі промені завданої кривди енергетичним шляхом, відчуй їх усією своєю єством. Але тільки на Момо це ніколи не працювало. Там, де одна була трохи навіжена в своїй поведінці, то друга частіше віддавала сарказмом та трохи зневажливим поглядом. Вони підходили одна одній. Можливо, тому Суджин була для них чудовим перемикачем, який прекрасно міг заспокоїти кожну.

Чхве Йонджун [18:05]:

Велике дякую, мила пані

І знову смайлик. Тільки на цей раз більше схожий на те, як люди зазвичай кажуть «дякую» і майже плачуть при цьому. Дивне видовище, якщо чесно. А хоча, може це тому, що Момо якось відвикла, що чоловіки могли вести себе подібним чином. А може це просто Йонджун сміявся так.

— Так що там в тебе насправді? — знову запитала Сана, виглядаючи офіціантку з їхнім чаєм. — Судячи по звуку, ти з кимось переписуєшся, але мені не кажеш.

Момо покачала головою, знов відволікаючись на звуки мобільного і повідомлення, що висвічувались на екрані.

Чхве Йонджун [18:06]:

Я хотів запропонувати зустрітися?

Ти вільна сьогодні ввечері?

А він не так вже й довго думав перед тим, як запитати щось подібне. Але в Момо не було жодного бажання бачитись хоча б з кимось зі своїх старих знайомих. Навіщо? Щоб поговорити, як їм класно вчилось разом? Так він на рік її молодший і в них зі спільного — сумісна постановка танцю та одне невдале побачення. До чого їм бачитись? Позгадувати, як вони увесь день гуляли парком?

— Це Йонджун.

— Хто?

Сана кліпала очима, вмикаючи мозкові процеси, щоб хоча б спробувати зрозуміти хто це. Можливо, якийсь відомий танцюрист, про якого Мінатозакі повинна обов'язково знати? Чи про якого розповідала Момо, що хотіла б в нього навчатися? А може це взагалі хтось з їх трупи? Але в них нібито не було корейців.

— Чхве Йонджун. П'ять років тому ми разом ставили номер. Він нас ще тоді з Суджин і познайомив.

Момо-чан [18:08]:

Я збиралась дивитися серіал і щось їсти

Писати, паралельно відповідаючи подрузі було навіть забавно. Поки Сана додумувала можна було відволіктись на написання повідомлення, де Момо максимально чітко показувала свою позицію, що вона нічого не хоче. Просто посидіти вдома за телевізором — дорамами, наприклад, за якими скучила, — та якимись чіпсами — біло б прекрасно! Як давно вона не їла подібної їжі, це ж буде чистий кайф!

— Точно, згадала! — викрикнула Сана, радісно посміхаючись. — Ти ж з ним ще на побачення ходила, і ми з Суджин благали тебе дати йому ще один шанс. І що він?

А що він особисто? В чаті висвічувалось таке цікаве «Йонджун пише...», що в душі просиналась тривога. Може, Момо просто боялася зустрітися з ним і все? От зараз він напише їй, що нічого сидіти вдома і погода за вікном пречудова! Ага, як же, сніг і метелиця. Хіраї і до Сани доїхала насилу, бо краще б залишилась в теплій квартирі, а не усе це.

Чхве Йонджун [18:09]:

У мене домашній кінотеатр

— Підозрюю, що хоче моєї смерті, — покивала головою Момо, хватаючись за телефон. — Сказав, що в нього домашній кінотеатр.

— А ну стій!

Потрібно вже запам'ятати, що при Сані краще не казати нічого компрометуючого, щоб потім в тебе не забирали смартфону, аби прочитати усю переписку з іншою людиною. Але відбирати телефон назад можливості просто не було, бо принесли чай, і прийшлося ввічливо посміхатися, поки Мінатозакі радісно попискувала. Все-таки знаходитись далеко від людини, яку добре знаєш, іноді виходить боком. Стаються такі ситуації, а тобі залишається тільки лупати очками і посміхатися.

— Я повторю те, що сказала п'ять років тому: дай йому другий шанс, він на це заслуговує.

— Що ти там йому вже написала?

Момо закотила очі, прекрасно пам'ятаючи поведінку своєї подруги. До того ж краєм бачила, як її пальці літали по сенсору. Вона ж точно щось відповіла, але тільки Хіраї буде потім соромно, а не комусь іншому.

— Відповідала в твої манері, — протягнула телефон колись ліпша подруга, що перестала бути нею в цей момент. — І він вже щось пише.

Момо-чан [18:10]:

Якось ти швидко, не здається?

Ось тобі і здрастуйте, приїхали! К спілкуватися з цією людиною, якщо вона робить усе ніби тобі на зло. Може, Момо в минулому житті їй щось заборгувала, що вона з нею так чинить? Як по іншому пояснити подібне?

І це взагалі не було в манері Хіраї, бо вона скоріше б на це відповіла щось, напрочуд, «поздоровляю» і вийшла з діалогу. Якщо в Америці ще було якось цікаво з кимось загравати, то зі старим знайомим це було дуже дивно і визивало тільки відчуття легкої нудоти, бо якось соромно. І взагалі, Момо не хотіла нічого подібного! Чомусь їй реально було важко уявити себе і Йонджуна на побаченні знову.

— Момо, дай йому шанс. Ти нічого не втратиш, а, можливо, навіть отримаєш! Ось коли в тебе останнього разу був секс? Ще при тому колишньому, який виявився повним мудаком?

Чхве Йонджун [18:12]:

Це вже вирішуй сама

Я пропоную зараз як друг

Чи давній знайомий, з яким ти вчилась в одному універі

— Приблизно місяць тому, коли була на змаганнях у Нью-Йорку.

Момо цього і не приховувала, це не було якоюсь величезною тайною. Але теж якось до слова не приходилось, тому вона і не казала про це Сані та Суджин. А може просто було соромно, що знову потрапила на мудака, який був одруженим.

Може і правда потрібно вже просто знайти когось, кого вона добре знає і з ним можна буде бути впевненою, що в них навіть спільні знайомі є. Тоді точно не вийде приховати, що в нього ще хтось є чи ще якусь занадто погану правду. Це, звичайно, теж сумнівно, але якось здавалось більш безпечним.

— Зараз не зрозуміла, — насупилась Сана. — А чому ти кажеш про це тільки зараз?

— Я повинна звітуватись кожного разу, як з кимось пересплю?

— Тобі так не сподобалось, що ти вирішила про це не згадувати?

Момо покивала головою. Краще вже подруга буде думати так, аніж влазити ще більше в те лайно. По іншому Хіраї це не назвала б. Якою ж скотинякою треба бути, щоб зраджувати своїй дружині, коли ти полетів в іншу країну на змагання? Просто немає слів. А вона ж на нього ще й повелася! І яка різниця, що секс був ідеальним, хоча і пам'ятала вона його уривками завдяки алкоголю? Можливо, її обманювали спогади, і насправді все було як раз дуже і дуже погано.

Вирішено! Один вечір з Йонджуном не змінить нічого! Якщо все буде так погано, як тоді в парку, Момо може просто поїхати додому і забути цього хлопця назавжди. Та і він сам сказав, що вони будуть скоріше, як друзі, а не прийшовші на побачення. Хоча подібне виглядало би більше, що вони коханці.

Момо-чан [18:15]:

Добре

Пиши адресу

***

Треба було шукати квартиру краще, щоб вона була поруч з роботою. Але зараз вже пізно якось думати про щось подібне, тому Момо просто роздивлялась багатоповерхівку, в якій жив Йонджун. Так, вона все-таки приїхала, ще і їжу не забула, а тепер просто не знала як їй усе це донести. Краще було замовити все на його адресу і попередити.

— Допомогти?

Хіраї перевела погляд з сумок, які витягнула з таксі, на хлопця, що стояв майже поруч з нею і посміхався, натягуючи нижче кепку. Йонджун в житті виглядав був куди більше привабливим, ніж на фото. Але треба було зауважити, що він став куди більш мужнім, ніж п'ять років тому. Зараз він був дорослим чоловіком з теплою посмішкою добре знайомого хлопця з минулого життя.

— Так, візьмеш пакети?

Ну а чого було відмовлятися? По правді кажучи, Момо не звикла до того, щоб власноруч таскати пакети з їжею чи ще чимось. Зазвичай це робили друзі, колишній, або на крайній випадок самі кур'єри, які робили доставку, а сама дівчина тільки хіба що відкривала їм двері та платила. Так і зараз, не бачачи нічого кримінального в подібному просто вказала на свій тягар і посміхнулась.

Тільки вже у ліфті згадалось, що в ЛА чоловіки не дуже грішили подібним, бо там таке не було прийнятим, але ніколи не відмовляли, коли Момо просила про це. Тому залишок шляху до квартири дівчина іноді кидала погляди на Йонджуна, що ані трохи не засмутився подібною ситуацією. Цікаво, в Сеулі якось змінилася правила гри?

— Роззувайся, ванна з лівої сторони, — сказав хлопець, коли вони зайшли і він майже одним рухом скинув з себе кеди з підігнутими п'ятками, щоб було швидше виходити. — Ми могли просто замовити щось онлайн.

Момо посміхнулась, роззуваючись і знімаючи з себе тепле пальто, звідки стирчав капюшон від худі. Поглядом прослідкувавши, куди пішов Йонджун, дівчина позначила для себе приблизний шлях до кухні, де тепер лежала замовлена курочка, а ще смачніший кімпаб, який вона обожнювала ще коли жила в Сеулі.

— Ти ж не довго чекав мене на холоді, правда?

Питання було задане, як тільки Йонджун зайшов до ванної, щоб також вимити руки. Він тільки кивнув, але погляд відвів і закусив губу, ніби показуючи, що взагалі-то чекав довгенько. До того ж червоні щоки та долоні тільки доповнювали образ трохи змерзлого хлопця з вулиці. Момо навіть відчула докір совісті з цього приводу. Навіщо він зробив щось подібне, якщо міг чекати в холі будинку?

— Дякую, що пам'ятаєш, як я люблю курочку.

— Ага, з темним пивом, ми тоді усі разом збиралися, щоб відсвяткувати наш виступ.

Хоча він і був затьмарений тим, що сталося з Суджин після концерту і як усі за неї переживали, але після того, як прийшло повідомлення від вчителя Кіма, що все добре і дівчина в порядку, вечірка пішла в хід. До того ж ще і як закінчення екзаменів.

Момо прикусила губу, роздивляючись Йонджуна, що встиг зняти з себе зимню куртку, кепку, і тепер ретельно вимивав руки. Дівчині пам'яталось, як вона була такою ж прискіпливою, коли тільки почався карантин. Надто боялася, що могла захворіти, і це завадило б її навчанню.

— Ти стала ще гарнішою.

Це точно був погляд через дзеркало, який повинен був визвати мурах по шкірі і думки про те, який цей момент романтичний. Але Момо відчула тільки щось віддалене, скоріше нагадуюче бажання почесати потилицю і розтягнути безглузду посмішку.

— А в переписці казав, що не змінилась.

— По фото здавалось, що ні, — Йонджун витер руки маленьким рушником і показав головою іти за ним. — Але ти змінилась, стала трохи іншою. Це придає шарму.

— Заграєш зі мною?

Вони зайшли на кухню, де Йонджун видав їй келихи для пива, а усе останнє прямо в пакетах забрав з собою і повів у кімнату. Цікаво, що вікна вже були закриті, щоб не пробивалось світло від ліхтарів та вікон сусідніх домівок, а замість телевізора прямо перед ліжком висіло полотно, на якому і можна було дивитися фільми.

— Вибач, — зам'явся Джун, виставляючи пакети на столик поруч ліжка, — я намагався щось придумати хоча б з диваном, але не вийшло. Але постіль широка, тому, сподіваюсь, буде норм.

— Та мені і норм, — пожала плечима Момо. — Тільки тоді кімпаб точно мій!

Чого їй було переживати з цього приводу? В неї навіть лишніх думок не закрадалось, що він міг би з нею щось зробити, адже... це ж Йонджун. Йому подобалась Суджин, а з Момо вони на побачення ходили, бо хотіли перевірити чи є в них хоч натяки на почуття один до одного. Але не було навіть елементарного поцілунку чи тримання за ручки. Геть нічого з цього не було, просто прогулянка друзів, після якої Хіраї вирішила, що їм не по дорозі.

Але тепер вони виросли. Він більше не хлопець, що на рік її молодший, і вона дивилась на нього відповідно. До того ж Йонджун точно хвилювався, бо постійно закушував губу і боявся навіть подивитися на Момо, не знаючи чого від неї чекати.

— Кімпаб і пиво — якось не дуже на смак.

— Тому я пива так багато і не брала, не збиралася сильно його пити.

— Я теж не п'ю багато, — нарешті подивився на неї Джун. — В нас завтра ще репетиція, тому не хочеться бути розм'якшим.

Момо покивала, вона розуміла, про що він казав. І одразу провела для себе паралель зі своїм колишнім, який навпаки ніколи не міг допетрити про щось подібне. Йому було важливо, аби пив не тільки він, а ще і вона, хоча в неї були репетиції, навчання, важливі екзамени — усе це вторинне, а не головне.

Фільм був доволі цікавим, якийсь сімейний новорічний фільм з Лі Донуком, котрий колись був улюбленим актором Момо, поки вона жила в Кореї. Чи краще сказати — поки в неї був час дивитись щось подібне?

Розпито було усього дві банки пива, зате курочка з кімпабом були повністю з'їдені. Йонджун вже якось сонно прикривав повіки, ніби спати йому хотілося саме від алкоголю, але другим моментом було те, що він полулежав на ліжку, що стимулювало влягтися спати вже зараз. Момо в свою чергу тільки кидала короткі погляди і намагались непримітно сміятися з хлопця.

Цього разу в їх зустрічі не було ніяковості та незручності, але при цьому вони під час фільму перекидалися своїми думками про ту чи іншу ситуацію героїв на екрані. В цьому було щось миле і комфортне, хотілося залишитись і подивитись ще якийсь фільм, щоб обговорити і його. Але Йонджун засинав, тому залишатися в його квартирі було, як мінімум, неправильно.

— Мені вже час їхати додому.

Момо боялась, що могла випадково ушкодити проектор, а з другого боку встати з ліжка елементарно не вийшло б, тому що там стіна і вікно, тому шлях був тільки через Йонджуна. Інших варіантів дівчина не знайшла, тому крадучись збиралась перелізти через хлопця, щоб сходити у вбиральню, а потім збиратися додому. Правда, ще треба було розбудити Джуна, але це можна було залишити до її виходу.

— Ай, боляче!

Напевно, навіть після пива вона вже не така граціозна і добре думаюча людина, бо примудрилась надавити Йонджуну на живіт долонею зі всієї сили. Бодібілдером її назвати було б важко, але оскільки хлопець був в розслабленому стані, йому дісталося по повній.

— Вибач, будь ласка, я не хотіла!

Момо прибрала долоню, але встояти на одній руці, яка вже знаходилась на краю ліжка, — важка робота, тому дівчина зісковзнула і впала на Йонджуна обличчям в той самий живіт. Знов почувся стогін, і хлопець засовався під Хіраї.

Господи, як же соромно!

— Вибач, — відскочила Момо, підіймаючись і вдивляючись в розбудженого Йонджуна. — Здається, мені реально потрібно додому.

— Все нормально, — сів Джун і повернувся до дівчини, — просто не очікував. Але давай будемо вважати, що тепер ти мені винна.

У Момо серце йойкнуло. Затьохкало, мов птаха. Тільки зараз дівчина задумалась, що Йонджун ідеально підходив під той варіант, за який вона думала. В них є знайомі, а враховуючи, що вони будуть в одній індустрії, то їх скоро стане ще більше. В нього точно немає дівчини, бо та б вже жила з ним. А можливо, Хіраї просто пам'ятала, яким був Джун, коли вони вчилися. Він подобався багатьом дівчатам, але навіть не дивився на них, бо його погляд був спрямований на навчання. Прямо, як в неї. Чи навряд в нього з'явився хтось, правда?

— Що саме?

Йонджун закусив губу, обдумуючи, чи варто йому казати, бо боявся, що відмовить. Це було прекрасно видно по тому, як ховав погляд і відстукував пальцем дивний ритм по спортивних штанях.

Боже, та навіть в цьому він їй прекрасно підходив — вони обоє зараз виглядали домашніми в своїх спортивних костюмах. Не на побаченні, а просто посиденьки, як у старих знайомих. І не важливо взагалі, що саме так воно і було насправді. Навряд чи Йонджун дивився на неї, як на свою стару знайому. Може, Момо це так тільки здавалось, але якщо це правда, то чому не спробувати?

— Сходи зі мною на побачення... будь ласка.

P.S. Другу главу вже можна знайти на патреоні. Також, повністю робота буде викладена сюди після того, як я її повністю допишу, тому глави можна буде читати виключно на патреоні. Можливо, трохи пізніше виставлю також другу главу на ватпад для більшого розуміння, чи хотіли б ви прочитати продовження! Будь ласка, подаруйте багато любові новій роботі 🤍

https://www.patreon.com/niceflareon