Ребекка

Як і казав вчора цей хлопець він пішов ще до того, як я прокинулась. Ліжко на другій половині було холодним, що означало те, що власник пентхаусу давно покинув його.

До речі, було б добре дізнатися його ім'я...

Я підвелася з ліжка і подивилась у вікно, роздивляючись Манхеттен. Дідько, у мафії має бути дуже багато грошей, якщо він дозволив собі жити тут. Ніколи раніше мені не доводилося насолоджуватися таким краєвидом.

Виходжу з кімнати, так само в його сорочці, і ходжу босими ногами по пентхаусу. На щастя, тут дуже тепло. Напевно, підлога тут з підігрівом. Вчора я навіть не хотіла тут ні на що дивитись, але зараз розглядала кожну деталь, хоч і не була до кінця впевнена, що мені дозволено всюди ходити.

Я знайшла кухню та оглянула все. Можливо, мені пощастить, і я знайду щось на сніданок. Відкриваю холодильник і бачу, що він повністю забитий продуктами та вже готовою їжею. Для мене це було дивним. По-перше, він мафіозі, по-друге, він чоловік! Не міг наївній та молодій дівчині потрапити такий класний хлопець! Хіба що в нього була якась прислуга...

Подивившись на все, я взяла молоко і знайшла в тумбі кукурудзяні пластівці, після чого поснідала і помила посуд.

Вийшовши в коридор, я підійшла до вхідних дверей і зрозуміла, що вони замкнені. Ключі я ніде не знайшла. Він замкнув мене? Може він маніяк? І поки я собі тут ходжу, розглядаючи його дім, він десь там вигадує способи розважитися зі мною, як його покидьок-батько?

Перевіряю ще раз двері і, як минулого разу, переконуюсь, що вони замкнені. В мене, швидше за все, не буде шансу втекти. Все-таки я сподіваюся, що він не такий поганий як я собі думаю. Якщо що, треба знайти якийсь предмет, щоб вирубити його та піти звідси.

Цілий день я провела сидячи на дивані — дивилася фільми по телевізору. У мене навіть не було речей. Телефон та сумка залишилися у моїй квартирі. Мене звідти забрали зовсім без нічого. Я навіть пропустила сьогоднішню зміну у ресторані. Макс напевно буде злий і викличе Дерека. Не маю сумніву, що обидва вже дзвонили мені близько 10 разів. Дерек обов'язково влаштує мені допит щодо цього.

На годиннику було близько 10 години вечора, коли я почула, як відчинилися вхідні двері. Краєм ока я помітила біля них того самого хлопця. Він був не в настрої, хоч я не можу бути впевнена у цьому. Брюнет вмів приховувати свої емоції.

Одягнений він був так само, як і вчора: чорна сорочка, з двома розстебнутими верхніми ґудзиками, і чорні штани. Хлопець був вродливий, у цьому навіть не було сумнівів. Трясця, і чому я взагалі так реагую? Прокинься, Ребекко! Ти у квартирі незнайомця! Тобі має бути страшно! Але ж він врятував мене... Значить, він хороший? Але мафіозі не може бути хорошим! Дідько, чому складно так?

— Ребекко, ти тут? — з його губ злетіло дуже дурне запитання, але не дратуватиму його ще більше і спокійно відповім.

— А де мені бути? — запитала я і він зайшов у вітальню. Так, спокійно не вийшло. Краще б замовкнула. — Ти ж замкнув мене. Не стрибати ж із двадцять сьомого поверху, — заради Бога, помовч уже, Ребекко! Не провокуй його!

— У мене є для тебе дуже гарна пропозиція. Впевнений, ти не зможеш відмовитись, сказав той і сів на диван.

Фабіо

Прокинувшись вранці, я побачив зовсім розслаблене обличчя Ребеки. Вона тихенько сопіла, згорнувшись у калачик і закутавшись у ковдру. Я постарався якомога тихіше зібратися і зачинив двері на замо́к. Про всяк випадок, я попросив одного зі своїх охоронців стояти біля дверей квартири. Мало що цій дівчинці прийде в голову? Мій батько лише чекає на момент, щоб погратися з кимось і впевнений, що Ребекка перша в його списку. Він любив лякати людей, а ламати їх — ще більше.

У мене були деякі справи в місті, тому я якомога швидше намагався їх вирішити. Хоча, звичайно, у мене не вийшло. Коли я вже збирався додому, мені зателефонував батько.

— Фабіо, терміново приїжджай додому. Я хочу поговорити з тобою.

Він навіть не спромігся почути мою відповідь і скинув! Я вилаявся і змінив маршрут. Розвернув машину в бік його будинку і хутко дістався туди. Мені вже шкода Ребекку, яка сидить одна в моєму пентхаусі. Цікаво, чи вона досі ходить у моїй сорочці? Вчора вона страшенно привабливо в ній виглядала! Господи, про що я думаю? Фабіо, зосередься. Не можна відволікатися на якусь божевільну дівчину.

За 10 хвилин я припаркувався біля будинку свого батька і зайшов усередину. Привітавшись зі своїм старшим братом, я подався до кабінету, де й сидів мій старий.

— Проходь, — сказав він.

— Говори швидше, мені треба додому, — відповів я, навіть не зачиняючи двері.

Вже й так було пізно. Напевно, Ребекка вже навигадувала собі всі можливі для мене прізвиська: починаючи від маніяка і закінчуючи покидьком. Якби не батько, я вже був би вдома і спокійно б їй усе пояснив. Сумніваюсь, що вона розуміє, в якій небезпеці опинилася.

— Не можеш ніяк відлипнути від тієї білявки? — усміхнувся батько. — Цікава штучка, чи не так? Я б сам із задоволенням зараз із нею погрався, але візьмуся за це пізніше.

— Ближче до справи, — я не хотів чути його розповіді про те, що він зробив би з нею.

Вона ніколи не потрапить до рук цього старого хрича.

— Я знайшов тобі ідеальну дружину, — відповів батько і мої руки стиснулися в кулаки. Я ненавиджу, коли вирішують щось за мене. — Ваша вечірка на честь заручин відбудеться через місяць. Я вже про все домовився.

— Що?! Я не одружуватимусь ні на кому!

— Мене не хвилює. Ти знаєш правила, — спокійно додав батько.

— Ніколи в житті.

— Ти зробиш, що я сказав!

— Мрій, — промимрив я.

— Можеш поки що насолодитися своєю білявкою. Після того, як ти одружишся, я її відберу.

— Ще чого.

Я розвернувся й вийшов із його кабінету, а невдовзі й із цього проклятого будинку. Я ненавидів свого батька, але нічого не міг з ним вдіяти. Мій брат відмовлявся стати наступним Доном мафії і тепер ним змушений був стати я. Я міг би, звичайно, вбити старого, але робити цього не стану. Наші солдати та Капо мене зненавидять і вб'ють ще гіршими способами.

Я сів за кермо, розстебнув два верхні ґудзики, щоб було легше дихати і якнайшвидше дістався пентхаусу. У мене зрів хороший план, за допомогою якого мені вдасться обіграти свого батька і уникнути заручин із незнайомою мені дівчиною.

Відпустивши охоронця додому, я відчинив двері ключем. Звичайно, я знав, що Ребекка все ще тут, але все ж таки вирішив запитати і побачив її у вітальні. На жаль, для мене, на ній не було моєї сорочки. Ребекка була одягнена у свій одяг. Оглянувши її, я подумав, що, напевно, їй було весь день нудно тут. Наступного разу попрошу охоронця сидіти тут, щоб їй хоч було з ким побалакати.

Я сів на диван, зберігаючи між нами дистанцію і став уважно придивлятися до її реакції на мої слова:

— У мене є для тебе дуже гарна пропозиція. Впевнений, що ти не зможеш відмовитись, — блондинка підняла на мене свій зацікавлений погляд.

Зелено-сірі очі уважно вивчали мене ще з моменту, як я зайшов у пентхаус. Вона намагалася приховати це, але я все ж таки помітив. Аж надто відверто вона витріщалася на мене.

— Спершу дозволь мені дізнатися твоє ім'я, — відповіла Ребекка.

— Фабіо Кано, — спокійно й миттєво відповів я.

— Іспанець? — вона трохи схилила голову набік і ще більш уважно вивчала моє обличчя.

Їй справді було цікаво дізнатися про мене?

— Італієць. Наполовину.

— А друга половина?

Це дівчисько добре змусить мене понервуватись! Чого вона все не вгамується? Чому їй так цікаво дізнаватися про мене? Хоче пролізти в мою гнилу душу? Чи намагається дізнатися побільше, щоб потім, у зручний для неї час, скористатися цим?

— Американець, — відповів я.

— Добре.

Нарешті вона вгамувалась і перестала ставити запитання, хоча продовжувала вивчати мене своїми зелено-сірими очима.

— То ти мене вислухаєш? — поцікавився я.

— Так.

— Тоді йдемо до кімнати, — додав я, підводячись із дивана. — Я хочу прилягти.

— А тут не можна? — я глянув на неї похмурим поглядом і вона замовкла, після чого піднялася і пішла слідом за мною.

Зараз я дійсно потребував м'якого ліжка. День був стомлюючим, особливо зустріч із батьком, після якого в мене головний біль. Ця людина постійно змушує мене злитися, разом зі своїми ідіотськими ідеями та діями.

— Що в тебе за пропозиція? — запитала Ребекка, сівши на край ліжка з того боку, де минулої ночі спала.

Дідько, а вона взагалі знає, як притискалася до мене вночі? Може сказати їй і змусити понервуватись? Я тоді навіть не міг поворухнутися! Боявся розбудити та налякати її.

Цієї ночі я мало спав. Все дивився на неї і думав, як цей ангел опинився поряд зі мною. Довге волосся приємно лоскотало моє плече, а її голова спокійно лежала на моїй руці. Я ледве стримав у собі порив обійняти цю дівчину. Хотів просто притиснути до себе тендітне тільце і вдихати її аромат.

Від неї віяло спокоєм. Мені ніколи не доводилося раніше відчувати це.

Я відігнав усі ці думки геть і зняв з себе сорочку, після чого кинув її в кошик для брудного одягу. Те саме зробив і з брюками. Миттю переодягнувся в чорну футболку і сірі спортивні штани і розвалився на ліжку, тоді як Ребекка все ще сиділа з краю, зберігаючи дистанцію і дивилася на мене.

— Мій батько захотів, щоб я одружився, — почав я.

Цікаво було побачити, що вона відповість.

— Вітаю, — без особливої ​​зацікавленості відповіла дівчина.

— Але я цього не хочу. Він запропонує мені якусь малолітку, у якої навіть не питатимуть. Я надто молодий, щоб одружитися. Сім'я, діти... це така дурня.

— І що ти хочеш від мене?

— У мене немає вибору, як і в тебе. Тому пропоную тобі угоду: ми оголосимо про наші заручини і через тиждень одружуємося. Це займе лише півроку, доки я не стану Доном мафії. Тоді я гарантую тобі повну свободу та захист, а я зможу уникнути створення своєї «щасливої ​​родини».

— Мені яка вигода з цього? — все ніяк не вгамовувалося зі своїми питаннями дівчисько.

— Мій батько хоче тебе. Ти все ще розплачуєшся за борги свого старого, — коротко додав я.

— Він мені більше ніхто, — з якоюсь гіркотою в голосі промовила Ребекка.

— Мого батька це найменше хвилює, — посміхнувся я, продовжуючи спостерігати за білявкою.

— Як я можу бути впевнена, що ти мене не чіпатимеш і я буду в безпеці? Що якщо мене вб'ють, викрадуть чи ще щось гірше?

— Ти драматизуєш. Тебе навіть і пальцем ніхто не чіпатиме. А ще з тобою постійно будуть охоронці. Якщо хтось і посміє торкнутися тебе — він труп.

— Пів року і не на день більше? — уточнила Ребекка.

— Так.

— Добре. Де в тебе папір та ручка?

— Ти так швидко погодилася? Ось так відразу?

Я був здивований. Думав, що їй, як і всім жінкам, цитую: «Потрібен час, щоб подумати». Мені нарешті трапилася нормальна дівчина чи вона просто божевільна?

— Чому б і ні?

Я важко зітхнув, підвівся з ліжка і приніс їй аркуш паперу та ручкою. Дівчина почала щось писати, потім знову підняла свій погляд на мене.

— Встановимо правила.

Все ж таки божевільна. Можна було просто їх сказати, а вона тут пише цілий шлюбний контракт!

— Добре. Які? — я змирився з її дивностями і сів поруч.

— Перше: ти ніколи не посмієш торкатися до мене без мого дозволу.

— Добре, — відповів я. Цілком логічне правило з її боку. — Друге: ти не ставитимеш питання про мою роботу.

— Справедливо, — відповіла білявка. — Третє: маю повну свободу дій. Я ходитиму куди захочу і ти не заборониш мені продовжувати працювати.

— Дружина майбутнього Дона працюватиме? — пирхнув я. — Це абсурд, Ребекко.

— Абсурд те, що я взагалі на це погодилася, але я краще побуду півроку твоєю дружиною, аніж іграшкою твого батька-покидька. І ще, ти також не будеш мене запитувати про мою роботу.

— Гаразд. Припустимо, — відповів я, ховаючи глибоко в собі перші пориви агресії. — Але без охоронців ти нікуди не підеш. Цей світ надто небезпечний для тебе.

Я зрозумів, що мені потрібно змиритися з її характером, якщо хочу, щоб цей план спрацював. Може до біса це? Адже ще не пізно пошкодувати і скасувати все?

— Четверте: ти повністю переїжджаєш до мене і живеш тут, поки не оформимо розлучення.

— Але сплю в окремій спальні, — додала дівчина, і я кивнув.

— П'яте: поки ми одружені, ти не можеш з кимось зустрічатися і перебувати з кимось на публіці. Це спричинить проблеми.

— Тебе це теж стосується, Ромео, — хихикнула дівчина і я кинув на неї незадоволений погляд. — Шосте: я оплачую всі свої покупки.

— Ні! — сказав я.

Ось із цим я точно не змирюся. Який я чоловік, якщо не зможу оплатити покупки своєї дружини?

— Як твій чоловік, я беру всі витрати на себе. Це буде занадто підозріло, якщо ти за все платитимеш сама.

— Гаразд. Мені ж легше. Заощаджу, — відповіла дівчина. — Щось ще?

— Поки що ні. Якщо ще будуть якісь правила, то напишемо пізніше, — відповів я.

— Добре. Що мені потрібно про тебе знати?

— Про що ти? — їй мало було тих запитань, якими вона закидала мене у вітальні? По-моєму достатньо!

— Ну, якщо мене запитають щось, то я навіть не знаю що відповісти! Розкажи про себе якнайбільше, — усміхнулася вона і відклала папір із ручкою убік.

— Тобі про мене не треба знати, — насупився я.

Чим менше знає — тим краще для неї. І для мене у тому числі. Не вистачало мені ще прив'язатися до неї.

— Вони не питатимуть про мене. А ось про тебе – так.

— Добре, — відповіла білявка і почала розповідати мені про себе. — Ребекка Андерсон. Двадцять три роки. Закінчила факультет журналістики та проходжу стажування, сподіваючись отримати постійне місце роботи. А ще я працюю два роки у ресторані барменом. Матері в мене немає, є тільки батько і ти про нього чув, можливо, і не раз, я впевнена. Друзів у мене майже немає, окрім колеги-бармена. Хлопця також немає.

— Добре, — відповів я.

На цьому, мабуть, зупинимося. Більшого мені не потрібно, а якщо знадобиться, то я без проблем дізнаюся.

— Я не маю нічого цікавого в житті, що я могла ще тобі розповісти. Якщо щось треба буде — питай.

— Тоді можемо поки що розходитися.

— На добраніч, — відповіла вона, підводячись з ліжка.

— Хорошої ночі, — відповів я. — І, до речі, завтра поїдемо по твої речі, після чого купимо тобі щось на вечірку, на честь заручин.

— Добре. Це все?

— Ні, — відповів я, згадуючи її вчорашню спробу втечі. — Не намагайся більше від мене втекти. Я знайду тебе будь де. В крайньому випадку, якщо мені набриднуть твої втечі — то я із задоволенням віддам тебе батькові чи його вірним собакам.

Ребекка зачинила двері і попрямувала в іншу спальню, про яку я розповів їй раніше.

Сподіваюся, я не пошкодую про своє рішення.