Фабіо

— Як просуваються справи із заручинами?

— Та відчепись ти вже!

Вкотре мені набридав Вільям зі своїми запитаннями про заручини. Нині мені зовсім було не до цього.

— Що там з Лас-Вегасом? Хто їхній Дон?

Заходжу до невеликої зали, де сиділи кілька моїх головних помічників та хакерів.

— Россі, — відповів Томас.

— Россі? Що за Россі?

— Зараз покажу, — хлопець підвівся і за допомогою проектора показав нам кілька фотографій. — Точно визначити хто з них Дон я поки що не можу. Лас-Вегас останні два роки став надто таємничим. Подейкують, що Консільєрі — дівчина.

— Дівчина? — від чоловіків почулися смішки.

— Жінки не можуть керувати мафією. Вони надто слабкі для цього, — сказав один із них.

— Не всі, — суворо відповів я. — Я просив вас не ображати жінок. Так? — після того, як я підвищив тон, всі замовкли. — Томасе, йди шукай ще інформацію. Мені потрібне все. Абсолютно все про них!

— Перш ніж я піду, я хотів би сказати, що сім'я Дона складається з трьох людей: двоє хлопців і дівчина.

— Ця дівчина і є Консільєрі? — поцікавився Вільям.

— Ні. Дівчина, яка Консільєрі, взагалі не зрозуміло, звідки взялася. Її дуже добре приховують. Щось там не чисто.

— Добре. Можеш бути вільним, — додав я і Томас зник.

Обговоривши ще кілька справ з іншими, усі залишили зал. Ми з Вільямом вийшли останні і попрямували до мого особистого кабінету.

— Фабіо...

— Вільям, заткнися до бісової матері! Адріана займається всією підготовкою до заручин! Все! Відчепись!

— Добре, — усміхнувся брат.

Йому точно подобалося дратувати мене.

Минуло ще близько півтора тижні, перш ніж ми дізналися імена членів сім'ї Россі. Однією загадкою залишалася дівчина, яка була Консільєрі. Як з'ясувалося, їхній Дон — це зведений брат Вероніки. Фернандо був жорстоким виродком, хоча, за розповідями Роні, —поряд із сім'єю він був гарною людиною. Россі ніколи не карав просто так. Він був справедливим Доном.

— Малий у нас! — крикнув десь з коридору солдат.

— Вони його зловили? Серйозно? — здивувався Вільям.

Слідом за старшим братом, я вийшов з кабінету і ми попрямували до підвалу. Біля входу стояло кілька солдатів.

— Ви що реально його зловили? — запитав Вільям.

— Хлопець загрався в мафію і сам прийшов на нашу територію. Точно сказати навіщо ми можемо, він мовчить.

— Залишайтеся тут, — відповів я і відчинив двері.

Тут не було нічого крім стільця, на якому власне і сидів хлопчина. Лівіо Россі — молодший брат Дона. На що він сподівався, коли прийшов на мою територію? Як він зумів взагалі сюди дістатися?

— Ну що? Як справи? — я взяв стілець і сів навпроти нього, зберігаючи дистанцію.

— Пішов ти.

— Що тобі потрібно? Для чого прийшов сюди?

— Не твоя собача справа! — гаркнув хлопець і підняв свій погляд на мене.

— Ну годі, хлопче. А хочу з тобою поговорити по хорошому, а ти гаркаєш до мене. Говори навіщо прийшов.

Рудий промовчав і тоді я, не стримавшись, ударив його в обличчя. Лас-Вегас давно почав мені переходити дорогу і я щиро ненавидів їхню мафію.

***

— Вечірка на честь заручин прекрасна, Фабіо, — посміхнулася Вероніка.

Я байдуже кивнув і продовжив спостерігати за офіціантами, які розкладали закуски на столи. Я навіть не знав, що вечірка проходитиме тут. Всю роботу я залишив на свою наречену. Ні, не змушував її. Вона сама цього захотіла. Дівчина приїжджала сюди, щоб домовитись за меню, обговорити деталі деяких декорацій та навіть склала список гостей.

— Адріана добре постаралася, — відповів я.

— Все ж таки класну дружину ти собі вибрав. Характер у неї, звичайно, є, але це не завадить. Дівчина вона чудова. Тобі безперечно пощастило, — додав Вільям.

— Можливо, — відповів я і побачив Адріану, яка прямувала до мене.

Дівчина була одягнена у світло-блакитну сукню з туфлями такого ж кольору. Темне волосся, трохи завите в локони, гарно лежало на її плечах. Ця дівчина не боялася суспільства, як інші. Вона відразу ж сподобалася мені, як дружина, тому що не була схожа на тих боягузливих дівчаток, з якими я раніше зустрічався. Карло добре виховав свою дочку, за що я був йому вдячний. Приємно знати, що серед мафії ще є чоловіки, які не залякують своїх дітей, не принижують їх і не насильствують.

— Привіт, — усміхнулася дівчина. — Ви якраз прийшли вчасно. У мене все готове. Залишилося лише дочекатися гостей.

— Це чудово, Адріана, — посміхнулася Вероніка. — Ти мені подобаєшся і добре впишешся в нашу сім'ю.

— Дякую, Вероніка, — з усмішкою відповіла Адріана і знову звернулася до Фабіо. — Я хотіла б, щоб ти особисто все перевірив. Раптом тобі щось не сподобається?

— В цьому немає необхідності. Я довіряю тобі, — відповів я.

Мені зовсім не хотілося робити все, що пов'язане з весіллям. Звичайно, було егоїстично з мого боку все звалити на Адріану, але я знав, що вона сама цим не займається, тому був спокійний.

Хоча, яке мені взагалі діло до неї?

Приблизно за півгодини почали збиратися гості. Я разом з Вільямом зустрічав гостей, поки Адріана була поруч із Веронікою. З кожним днем ​​їй було все важче з великим животом, але вона добре трималася. Тим часом Вільям не міг дочекатися дати пологів, щоб побачитися з сином, хоча до них залишався ще майже місяць.

Коли гості нарешті зібралися, я вийшов у центр зали, захопивши келих шампанського. Поруч зі мною стояла Адріана. Я привернув увагу гостей і, коли в залі стало тихо, почав говорити:

— Дякую всім, що розділили з нами цей день. Багато хто з вас знає, як важко мені було ці два роки. З того моменту, як не стало моєї дружини Ребекки, поряд зі мною був мій брат, його вірна дружина, а тепер ще й буде племінник. Сьогодні, я хочу познайомити вас зі своєю нареченою Адріаною...

— Лягайте! — почувся крик одного з солдатів.

Постріл. За ним ще й ще... Я миттю взяв за руку Адріану і побіг до укриття.

— Що відбувається? — запитала вона.

— Сиди тихо. Я не знаю, що це, але все буде добре, — відповів я, знімаючи пістолет з запобіжника.

— Виходь, матір твою! — крикнув чоловічий голос. — Ти тільки на словах такий сміливий, Фабіо?

— Хто ти такий?!

— Фернандо Россі, власною персоною, — посміхнувся хлопець. — Думав, що схопиш мого брата, і я нічого не зроблю?! Я вб'ю тебе!

— Ти першим помреш, покидьку! — гаркнув я і пустив кілька куль у його бік.

Фернандо спритно ухилився. Я дивувався, що він прийшов сюди майже без нікого і вбив майже всю мою охорону. Я знав, що він, як Дон, дуже сильний. Про це йшло багато чуток. І зараз, коли я зіткнувся з ним віч-на-віч, переконався в цьому.

Між нами тривала стрілянина. Більшість моїх солдатів відвели гостей, а Вільям, швидше за все, відвів Вероніку в безпечне місце.

Повз мене промайнула куля і я почув жіночий голос:

— Припиніть!

Я завмер, бо побачив її. Вона стояла серед зали й тримала в руках пістолети. Кожен із них був спрямований на мене та на Фернандо.

Я не міг повіритив те, що бачив. Минуло бісових два роки і ось вона, тут, стоїть переді мною.

Я не знав, що робити.

Я завмер і просто розглядав свою дружину. Така ж шалено красива, як і була раніше: світле волосся, акуратне личко і яскраві зелені очі. Але щось змінилося... Я відчував це.

— Забирайся! — крикнула вона мені. — Швидше!

Кілька разів моргнувши, я швидко прийшов до тями, після чого кивнув і попрямував до Адріани. Схопивши її за руку, почув, як кілька разів стріляли і поряд з нами з'явилася Ребекка. Вона йшла ззаду, доки ми бігли до машини.

Як, чорт забирай, це розуміти? Де вона була два роки?