Ребекка

Стук дверей. Я різко розплющую очі і оглядаю вітальню. Цієї ночі я не зімкнула очей. Заснула тільки під ранок і те на пів години. Все чекала і чекала на Фабіо.

Дивлюсь у вікно. Сонце тільки починає підніматися, розфарбовуючи небо у жовтий та помаранчевий кольори. Меттью швидше за все ще спить в одній із гостьових кімнат.

У вітальню заходить Фабіо і, побачивши мене на дивані, зупиняється. Звичайно, чому б йому не здивуватись? Його дружина сидить на підлозі, спиною притулившись до дивана, а на столі стоїть майже порожня пляшка з-під вина.

— Бекко, ти всю ніч тут сиділа? — його погляд пробігається по моєму тілу і я помічаю, як сильно він хвилюється.

— Я чекала на тебе... — тихо кажу я. — Я хвилювалася Фабіо! Ти міг хоча б подзвонити чи написати мені?! Де ти був усю ніч?!

— Бекко, пробач мені...

Він опускається навколішки поряд зі мною і, притягнувши до себе, обійняв. Я опиняюся на його колінах і міцно хапаюсь руками за чорну сорочку. Він ніжно гладить мене по голові, шепочучи якісь приємні слова, але я зараз не розрізняю нічого.

Пам'ятаю лише як він узяв мене на руки і відніс до нашого ліжка. Потім якийсь час його знову не було. Я чула звуки води. Скоріш за все він був у душі. А коли мій чоловік повернувся, він ліг у ліжко поряд зі мною і притиснув до себе, міцно обійнявши талію. Ще дуже багато разів Фабіо шепотів: «Пробач мені».

Тоді я ще не знала, за що він стільки разів вибачався.

Я провела в ліжку весь день і всю ніч. Фабіо також. Він увесь час був поруч зі мною. Іноді йому вдавалося засинати. А коли він не спав, весь час обіймав мене, гладив по волоссю, цілував у щоки, губи, щось шепотів і вибачався.

Наступного ранку я прокидаюся, коли Фабіо вже немає. Він залишив мені смс, що має вирішити кілька справ. Ввечері ми повинні з'явитися на вечірці, де він уже чекатиме на мене. Також він повідомив, що мене відвезе Меттью.

Підіймаюсь з ліжка і прямую у ванну. Голова трохи боліла від кількості випитого мною алкоголю вчора, але я не намагалася не зважати на це. Важливо було те, де провів минулої ночі Фабіо. Може він поїхав до офісу? Чи зняв номер у готелі?

Тоді чому він не подзвонив мені? Чому не залишив хоча б смс? Я хіба не заслуговую на це?

Виходжу з душу, обмотую тіло рушником і прямую до спальні, де вдягаю халат і розчісую вологе волосся. Потрібно буде поїхати до салону, щоб зробити зачіску та макіяж. У мене немає сил та бажання робити все самою.

Після того, як переодягаюся, я спускаюся на кухню. Сніданок уже стоїть на столі — панкейки з кленовим сиропом та кавою. Я не сумнівалася, що це все зробив Фабіо. На щастя для мене, сніданок ще був теплим.

Поснідавши, я записуюсь у салон і заходжу до вітальні. Тут уже було прибрано. Мабуть, Фабіо теж побував тут і прибрав усе. На столі помічаю вазу з букетом білих та чорних троянд, яких було, як я нарахувала, вісімдесят п'ять. Я вдихаю їхній запах і знаходжу записку.

«Пробач мені за ту ніч. Я заснув у машині і не зміг зателефонувати тобі. Сподіваюся, що ці квіти загладять мою провину. Обіцяю, що невдовзі відвезу тебе до Італії.

Гарного дня, amore mio.

p.s. У тебе в шафі вже висить сукня для сьогоднішнього вечора. Сподіваюся, що вона тобі сподобається»

У мене як камінь із плечей упав. Він просто заснув у машині. Я нервово посміхаюся, дивуючись своїй поведінці вчора, після чого відправляю йому смс із вдячністю за квіти та сукню.

Точно, сукня!

Піднімаюсь на другий поверх і відчиняю шафу в спальні. Дістаю чорний чохол із сукнею та ставлю його на ліжко, після чого тягну вниз блискавку. Довга чорна сукня на одне плече із закритою спиною. Мені подобається. Сьогодні я знову Дівчина у чорному.

Чую як стукає в двері Меттью і впускаю його. Він погодився відвезти мене до салону. Кладу сукню назад у чохол, одягаю чорні штани та білу блузку, після чого збираю волосся у високий хвіст і, захопивши чохол із сукнею, спускаюся на перший поверх.

Меттью підвозить мене на своїй машині до салону. Він допомагає віднести мою сукню і сідає біля входу на диван, розглядаючи приміщення та вулицю.

— Доброго дня, місіс Кано, — посміхається дівчина. — Прошу, проходьте. Ваш майстер вже чекає на вас.

— Дякую.

Сідаю в крісло і доки перукар працює над моїм волоссям, гортаю стрічку в Інстаграм.

+ 1 повідомлення

Дивно. Мені майже ніколи не надходять повідомлення з невідомих номерів. Це не може бути хтось із близьких, бо крім родини Кано та Келлі у мене нікого немає. Можливо, це мій тато? Чи черговий банк із пропозицією взяти кредит?

Відкриваю смс та читаю вміст у ній.

Анонім: Ну що, Кано? Все ще любиш свого чоловіка?

Що за чортівня?

+ 1 повідомлення

Відео? Що взагалі відбувається? Нервно відкриваю відео поки майстер йде і переглядаю його.

***

— Що ти робиш?

Брюнетка сміється, сидячи навколішки, в одному з ресторанів Нью-Йорка.

Хлоя Бекер. Колишня наречена Фабіо, який повинен був одружитися з нею до зустрічі з Ребеккою.

— Ти моя. Тільки ти. Крім тебе, немає нікого іншого. Я люблю одну тебе і готовий говорити це цілу вічність, — Фабіо залишив кілька поцілунків на її шиї. — Чула? Ти моя.

— Ти залишишся сьогодні зі мною? Чи маєш якісь справи?

— Крихітко, всі мої справи зачекають. Ти — важливіше.

***

Вимикаю відео та піднімаю погляд дивлячись на себе у дзеркалі. Сльози одна за одною стікають по щоках і туш, яку нещодавно наніс візажист, почала змішуватися зі сльозами, роблячи їх чорними.

— Ні, ні! Чому ви плачете? Ви зіпсуєте макіяж, місіс Кано! — запитує візажист, коли повертається і помічає, як я плачу.

— Ребекка? — поряд з візажистом з'явився Меттью і, трохи відсунувши жінку, зупинився поряд зі мною. — Що трапилося?

— Він увесь час був з нею, Меттью, — шепочу я. — Він був із нею!

— Ребекко, заспокойся. Хто з ким був? Я нічого не розумію. Я дзвоню Фабіо.

— Ні, не дзвони йому! — хапаю його за зап'ястя, бо він уже збирався діставати телефон. — Попроси мені принести шампанське.

— Ти розкажеш мені, що трапилося?

— Це... через батька, — брешу я якомога переконливіше.

Він не ставить більше запитань. Я знаю, що Меттью зараз зателефонує Фабіо, якщо я йому скажу правду. Він пообіцяв не дзвонити, перш ніж зник за стіною.

***

— Фабіо, де ж твоя дружина? — запитує господар будинку.

— Мій охоронець незабаром привезе її. Можете не хвилюватись. Це ж жінки.. зачіска, макіяж. Ну, ви самі розумієте, — з усмішкою відповідає Кано.

— Моя дружина така сама, — чоловік посміхається і отримує гнівний погляд з боку його дружини. — Не будемо вас відволікати. Насолоджуйтесь вечором.

Фабіо кивнув йому і взяв у офіціанта шампанське. Він розглядав зал і рахував хвилини до приїзду Ребекки. Без неї вечірка здавалася не такою цікавою. Як би смішно це не звучало, але йому не вистачало її колючих фраз і сварок між ними, після яких вони майже відразу мирилися і, повернувшись додому, обіймалися до самого ранку.

До нього підходять Вероніка та Вільям, які теж приїхали на вечірку, і виривають із власних думок.

— Де Ребекка? Я не можу додзвонитися, — питає Вероніка.

— Меттью сказав, що скоро будуть, — спокійно відповідає Фабіо. — У мене є...

— Ах, ось вона! — Вільям вказує на Ребекку, яка в цей час заходить до зали.

— Щось сталося. Подивіться на її обличчя, — схвильовано зауважила Вероніка.

Фабіо і сам помітив зміни у дружині, а саме її розгублений погляд. Гучно стукаючи підборами, вона впевненою ходою попрямувала в їхній бік, але різко зупинилася, залишаючи між ними дистанцію два метри. Дівчина взяла в офіціанта келих шампанського і випила його залпом, тим самим звернувши увагу деяких гостей.

— Що з нею? — Роні глянула на чоловіка в очікуванні відповіді, але той лише знизав плечима.

Ребекка поставила порожній келих на тацю і взяла інший. Вона лише на мить звернула погляд на Фабіо, після чого подивилася кудись управо, звертаючи увагу на гостей.

— Хвилинку уваги! — кричить білявка. — Я хочу дещо сказати, — музика майже затихла, але все ще долинала з динаміків.

Гості по черзі почали обертатися і миттю притихли. Фабіо зовсім не розумів, що відбувається і залишив свій порожній келих на столі, після чого швидким кроком пішов до дружини. Він зупинився менше ніж за метр від неї і пошепки сказав:

— Ребекко, що ти робиш?

— Стривай! Адже тобі теж потрібне шампанське! — вона з усмішкою взяла ще один келих і простягла його чоловікові, який нервово відібрав його.

— Ребекко, що трапилося? — він хотів взяти її за зап'ястя, але дівчина зробила крок назад.

— Не чіпай мене, — грізно шепоче блондинка. — Я хочу підняти цей келих, — вона підіймає його трохи вище голови і уважно дивиться на Фабіо. — За мого відданого чоловіка, хвойду Хлою Беккер і позаминулу ніч, яку вони провели разом! — дівчина залпом осушила келих і знову подивилася на чоловіка, але цього разу в її очах був страшенний біль та образа.

Фабіо хапає дружину за зап'ястя, перед цим залишивши келихи на таці та тягне на вулицю.

— Не чіпай мене! — шипить Ребека, забираючи руку.

— Якого біса ти робиш?! — кричить він і обертається, залишаючи між ними дистанцію за кілька сантиметрів.

— Ти зрадив мені? — запитує дівчина, ігноруючи його питання.

— Як ти дізналася? — з холодом цікавиться Фабіо.

— Тобто це правда...? Ти був із нею тоді?! Так?! Ти був із Хлоєю?!

— Так! Я був із нею! — знову підвищує голос Фабіо. — Тієї ночі коли ти мене чекала я був у готелі з Хлоєю!

Він хотів торкнутися її плечей, аби трохи заспокоїти дружину, яка вже й так привернула достатньо уваги гостей, але Ребекка відштовхує його руки і підіймає свою долоню у повітря.

Дзвінкий удар. Щока Фабіо вмить починає червоніти. Вільям та Вероніка, які слідом за ними вийшли на вулицю, застигли біля дверей і не могли повірити у те, що відбувається. Вільям не впізнавав свого брата. То був не він. Фабіо не міг так зробити з тією, кого любить.

— Не смій торкатися мене після того, як ти чіпав цю повію, — шипить йому в обличчя Ребекка, після чого прямує до машини. — Гори в пеклі, — промовляє вона наостанок і їде геть.

— Покидьок, — Вільям завдає удару по обличчю, через що молодший брат трохи похитнувся, але зумів не впасти. — Як ти взагалі міг зрадити Ребеці, та ще й з Хлоєю?

Фабіо промовчав, опустивши погляд униз. Нині він більше нагадував п'ятирічного хлопчика, який завинив перед батьками, ніж дорослого чоловіка.

Хлопець і сам до кінця нічого не розумів.

— Я думав, ти краще за нашого батька, але дивлюся, що ти у нас весь у татка, — додає Вільям. — Ти мені більше не брат. У нашій родині з жінками так не роблять. Бачити тебе не хочу.

Він однією рукою обійняв дружину за талію і повів її до машини. Кинувши на молодшого брата останній погляд, Вільям сів за кермо і поїхав.

Фабіо після кількох хвилин напруженої тиші теж їде додому. Піднявшись у пентхаус, він прямує до спальні. Можливо, йому пощастить поговорити з дружиною, коли вона заспокоїтися.

Зайшовши до спальні, він помічає, що всі шафи відкриті, а полиці на них порожні. Ребекка забрала всі речі і поїхала, залишивши по собі лише сукню на застеленому ліжку, в якій була сьогодні на вечірці. Він оглянув все в домі, але ніде не помітив жодної її речі і не відчув присутності дівчини.

Все, що залишилося від неї — це запах солодких парфумів.