Після зустрічі з Веронікою Фабіо відвіз нас додому. Джессіка пішла до себе в кімнату, поки ми з Кано вирішили разом приготувати вечерю. Ну як разом... більшу частину роботи робив він, поки я спостерігала за ним, сидячи за столом, або коли таки вмовила його віддати мені ніж і допомогти різати овочі. Фабіо не Фабіо, якби не почав відволікати мене. Він став позаду мене, поставив свої руки на мої, і ми разом робили салат. При цьому бруднилися, сміялися, іноді відволікалися і цілувалися, поки не згадували, що голодні.

Так минуло близько години, поки ми приготували поїсти. Я не помітила, як багато він наготував. Поки я розглядала всі страви, він накрив стіл для п'яти людей і я почала запитувати себе.

— Ми чекаємо на гостей?

— Так, — він посміхнувся і продовжив розкладати виделки з ножами.

— А хто до нас прийде?

Він мовчить. Я й забула, що в нього є погана звичка не розповідати мені все раніше, ніж він покаже.

Я рада, що повернулася. Як би я не намагалася забути Фабіо і ненавидіти його — я все одно любила. Тут, у його пентхаусі, я нарешті відчула себе живою. Знову. Здається, що ці два роки я просто існувала і не могла знайти себе. Весь час ходила у пошуках і намагалася знайти своє призначення чи сенс, заради якого варто жити. І я знайшла його. Це був не лише Фабіо. Це було більше.

Сім'я.

Заради сім'ї варто жити.

Чую, як відчиняються двері, що й вириває мене з роздумів. Тільки зараз помічаю, що дивилася в одну точку і думала про останні події у житті.

— Де ця мандрівниця?!

Щойно чую знайомий голос, миттю встаю і виходжу в коридор. Біля вхідних дверей стоїть моя сестра, а за нею Дерек. Сама того не помічаючи, починаю ревіти і кидаюсь в їхні обійми. Я дуже сумувала за ними. Мені не вистачало цих двох.

— Я тебе ненавиджу за це, — шепоче Келлі і ми з нею сміємося крізь сльози, після чого я усуваюсь від сестри та друга.

Келлі ставить руки мені на плечі і розглядає мене, після чого говорить про те, якою гарною я стала. Фабіо підходить, обіймає мене позаду за талію і ставить голову на плече, поки мене розпитують про два роки мого життя. До нас приєднується Джессіка і невдовзі ми всі переміщуємося за стіл, де Келлі та Дерек продовжують розповідати про те, що робили ці два роки. Дивно, але вони добре ладнають.

Ще пів години йде на те, щоб Келлі пораділа за мене і малюка, який росте в мені. Вона фантазує про те, якою гарною тіткою буде і як балуватиме його, коли він підросте.

— У нас також є новина! — вимовляє Дерек. — Я зустрічаюся з твоєю сестрою.

— Що? — протягую я з посмішкою. — Ви серйозно?! Це ж чудово! Я мушу знати, як ви двоє зійшлися!

— Нас познайомили Вільям та Вероніка, які зайшли до нас у ресторан. З ними була і Келлі. Це було десь через місяць після того, як ти зникла. У нас почалася розмова і ми обмінялися номерами з Келлі. Ну а потім ми гуляли і вийшло так, що я запросив її на побачення і ми поцілувалися, — відповів Дерек.

— І як давно ви разом?

— Рік і три місяці, — відповідає моя сестра і я бачу, як вона червоніє, коли Дерек переплітає їхні пальці.

— Ви такі милі! — посміхаюся, коли Дерек цілує Келлі у скроню і відчуваю, як Фабіо притягує мене до себе в обійми.

Ближче до десяти Дерек та Келлі прощаються, після чого йдуть. Фабіо і Джессіка прибирають все, а я тим часом приймаю душ, адже він не дозволяє мені допомагати їм. Фабіо хоче, щоб я більше відпочивала. Ця його турбота трохи напружує мене, але з ним сперечатися в цьому плані марно.

Незабаром я вже лежу в ліжку і чекаю на Фабіо. Він не змушує довго чекати і приходить хвилин за 10, після чого лягає поруч зі мною. Хлопець вимикає світло і обіймає мене за талію, притягуючи впритул до себе. Цього вечора ми мовчимо і не розмовляємо. Нам достатньо тиші. Сьогодні хочеться спокою. На відміну від мене, він незабаром починає засинати. Не знаю чому, але мене останніми днями мучить безсоння.

Як тільки я починаю засинати через якийсь час, то розумію, що хочу їсти. І не просто щось, а дуже хочу чогось солодкого. Хочу підвестися, але його міцна рука утримує мене за талію, і я не можу не розбудити його.

— Фабі.. — пошепки говорю я.

— Що? — крізь сон бурмоче він.

— Хочу щось солодке, — він розплющує очі і включає лампу на тумбочці.

Тьмяне світло заливає кімнату і мені вдається розглянути Фабіо. Він дуже сонний і, напевно, ще стомлений, але все одно підіймається з ліжка, натягуючи на себе шорти і, взявши мене за руку, йде на кухню.

— Що ти хочеш? — запитує в мене.

— А що у нас є?

Він відкриває одну з кухонних шафок і я дивлюся весь вміст у ньому. Мій погляд зупиняється на нутеллі і я показую на неї вказівним пальцем, тому що через невеликий зріст не можу дотягнутися до неї. Фабіо дістає її і відкриває, після чого простягає мені. Він тягнеться за хлібом, але я починаю ложкою їсти її прямо з банки і Кано хмуриться.

— Не їж багато солодкого. І взагалі, не варто їсти її без нічого.

— Ти знаєш, що буває, якщо заборонити щось вагітній жінці? — Тичу ложкою в його бік і хмурюся. — Спробуй тільки відібрати в мене цю банку, і я вб'ю тебе однією ложкою.

Фабіо посміхається, обіймає мене за талію і ставить голову на плече. Він стоїть мовчки, спостерігаючи за мною, доки я з'їдаю чверть банки.

— Хочеш? — запитую в нього і простягаю ложку.

Він киває і з'їдає вміст, після чого я починаю позіхати. Фабіо прибирає банку назад у шафу, миє ложку і ми йдемо назад у ліжко. Здається, він починає розуміти, що йому буде нелегко.

— Фабі, — звертаюсь до нього, коли він гасить світло і обіймає мене.

— Що ще?

— Придбаєш мені завтра фруктів?

— Куплю, — каже він і втикається носом мені в шию. — Спи вже, Ребекко.

Тихо сміюся, після чого таки засинаю.

***

Серпень. Спекотний місяць літа, на який я так довго чекала! Дивлюся на годинник у кухні і стукаю пальцями по стільниці, чекаючи на прихід Фабіо. Вранці йому довелося піти на роботу, але він обіцяв повернутись до обіду.

Чую, як відчиняються вхідні двері і швидко йду в коридор, де потрапляю до його обіймів і цілую.

— Як же я сумував за тим, як ти зустрічаєш мене, — бурмотить Фабіо, відсторонюючись. — Як ти почуваєшся?

— Добре, — посміхаюся я і Фабіо опускається навпочіпки, цілуючи мій живіт.

— А ти як, малюку? Добре поводишся?

— З ним також все добре.

Фабіо переплітає наші пальці і ми підіймаємося нагору. Сьогодні у нас щось на кшталт невеликого сімейного свята. Ми дізнаємося стать дитини!

Поки Фабіо йде в душ, я переодягаюся у білу сукню. З чорним кольором я зав'язала край, тому що від нього не завжди радісні спогади, і вирішила перейти на білий колір. Він мені дуже подобався, і Фабіо сказав, що пасує.

Через півгодини, коли обидва були готові, ми вирушили до автомобілю. Дорога забрала у нас забагато часу, тому що ми вирішили орендувати будинок для цього вікенду. Там був і басейн, і тераса, і великий задній двір, взагалі ціла мрія!

— Все добре? — запитує Фабіо, коли я прокидаюся під кінець дороги.

— Так. Тільки хочу солодкого, — сміюся я. — І ягід.

— В пакетах є твоя улюблена нутелла, — відповів брюнет. — І полуниця. Підійде?

— Звісно! — посміхаюся, після чого ми виходимо з машини.

Чекаю, поки Фабіо дістане кілька пакетів з продуктами і, коли він зачиняє автомобіль, ми йдемо до будинку.

На вулиці досить спекотно та сонячно, тому вирішуємо посидіти на терасі. Тут був невеликий стіл, стільці, а також підвісне крісло. Мені дедалі більше починав подобатися цей будинок.

Ми з Фабіо ввійшли на кухню, де вже були Келлі та Джессіка. Виявляється, ми приїхали останніми. Вероніка та Вільям були на задньому дворі разом з Алессандро, а Дерек та Меттью вирушили до магазину за напоями.

— Торт привезли? — запитую у сестри і вона киває. — Добре. Вам допомогти?

— Ні, не треба. Ми майже закінчили. Ви можете йти на вулицю, — відповідає Келлі.

— От і чудово, — посміхається Фабіо і веде мене звідси.

Я сідаю у підвісне крісло і спостерігаю, як Фабіо бере на руки Алессандро і починає з ним розмовляти. Він запитує, як у нього справи, чи не дістає він батьків, а потім каже, що коли малюк підросте, то вони разом дратуватимуть Вільяма. Ми всі сміємось, після чого він повертає племінника його батькам і йде до мене.

— Тобі подобається цей будинок? — запитує в мене.

— Так, дуже гарний.

— Пам'ятаєш, що ти мені нещодавно сказала?

— Що саме?

— Ти мені розповідала, що було б добре купити будинок з великим заднім двором, де наша дитина могла б бігати та гратися, бо в місті шумно, — відповів Фабіо і посміхнувся.

— Так, казала.

— Тому я й запитую. Тобі подобається наш новий будинок?

На мить я замовкаю, бо розумію, що Фабіо купив цей будинок. Підіймаюсь з місця, сміюся, цілую і не вірю у його слова. Варто мені тільки сказати, як він одразу купив будинок. Я в захваті від нього.

— Досить обжиматися вже! — кричить Вільям. — Давайте нарешті дізнаємося стать дитини і вип'ємо!

Ми сміємось і йдемо до столу, де вже сидять абсолютно всі. Підходимо до своїх місць, але не сідаємо. Розглядаю торт, доки Фабіо бере ножа. Зверху на ньому кілька кульок різної форми синього та рожевого кольору, і кожна половина з глазур'ю таких же кольорів.

Найпростіший, але найважливіший торт у нашому житті.

Келлі дістає смартфон і починає знімати відео, коли я починаю різати торт.

— Ти готова? — запитує Фабіо і я киваю.

Кано дістає шматочок і ми бачимо рожеві коржі, після чого всі кричать від радості. Я посміхаюся, починаю плакати від радості та цілу Фабіо. У нас буде донька. Маленька принцеса. У неї будуть чудові батьки і не менш класні дядьки та тітки.

Ця дівчинка буде найщасливішою.

— Це ще не все, — каже Фабіо.

Кано з усмішкою бере коробочку з рук Вільяма і стає на одне коліно. Я вже знаю, що він хоче зробити і завмираю на одному місці, уважно спостерігаючи за його діями. Фабіо відкриває коробочку і тримає її переді мною, а друга його долоня бере мене за руку.

— Пам'ятаєш, як я вперше зробив тобі пропозицію? Це було у салоні. Тоді ми не були такі близькі і ти часто діяла мені на нерви, — сміюся крізь сльози і долонею починаю витирати їх зі своїх щік. — Ні ти, ні я тоді не знали, що на нас чекає. І знаєш, Бекка, я не вмію говорити всю цю романтичну дурню, але хочу сказати, що я щасливий, що ти з'явилася в моєму житті. Станеш моєю дружиною знову?

Киваю йому, продовжуючи плакати, а він тим часом піднімається, одягає на мій палець обручку і цілує мене в губи. Сьогодні один із щасливих днів у моєму житті.