Через місяць

— Стій, кому кажу!

Фабіо ганяється за Ребеккою вздовж берега, поки та сміється і тікає від нього. Цей тиждень вони вирішили провести на Мальдівах і цього разу до них приєдналися Вільям та Вероніка.

— Впіймав!

Брюнет хапає дружину за талію і перекидає її собі через плече, від чого вона з переляку голосно пищить. Ребекка заливається сміхом і починає бити його руками по спині, за що отримує легкий удар по дупі.

— Боляче! — обурюється білявка.

— Зате перестанеш мене бити, — усміхається Фабіо і несе її у воду.

— Ні! Ні! Я лише привела себе до ладу! Не смій!

Фабіо разом із нею пірнає. Було тільки чутно, як заверещала Ребекка, після чого був гучний сплеск води.

— Ці двоє ніколи не вгамовуються, - посміхається Вільям, сидячи на піску. — Фабіо дуже прив'язався до Ребекки за останній місяць.

— Це називається "кохання", якщо тобі незнайоме це слово, —відповідає йому Вероніка, потягуючи коктейль через трубочку.

Вони побачили, як з води з'явилися Фабіо і Ребекка, які дуже голосно сміялися. Дівчина починає бризкати його водою, лаючись, поки він вибачається за свою витівку. Хоч він іноді й нестерпний, вона дуже любила свого чоловіка. Їй подобалося проводити з ним час. Їй подобалося, як він цілував її губи та обіймав, шепотів щось приємне чи розповідав цікаві історії.

— Ти божевільний! — кричить блондинка і проводить руками по мокрому волоссю.

— Знаю, — усміхається Кано і притягує її до себе за талію. — Зізнайся просто, що тобі це подобається.

— Я і не приховую, - її руки обвиваються навколо його шиї і хлопець накриває своїми губи дівчини.

— Агов, парочка! — кричить Вільям. — Досить телячих ніжностей! Вилізайте!

— Йди до біса! — кричить Фабіо і Ребекка починає сміятися. — Чого хоче моя королева? Виходимо з води чи ще поплаваємо?

— Думаю, що настав час виходити. Я хочу трохи відпочити у номері перед від'їздом.

— Як скажете, Ваша Величносте, — усміхається Фабіо і притягує її ще для одного поцілунку.

Він підіймає Ребекку на руках і витягає з води. Хлопець ставить її на ноги тільки на березі і загортає в рушник, після чого вони вирушають у віллу і перевдягаються в сухий одяг.

— Шкода, що ввечері треба їхати. Я сумуватиму за такими моментами.

Ребекка була трохи розчарована, адже їм не завжди виходить кудись поїхати через роботу чоловіка в мафії. Незабаром Фабіо стане Доном і не зможе багато часу приділяти своїй дружині так, як робить це зараз. — Не переймайся, Бекко, — каже він, складаючи останні речі у валізу. — Згадай, що влітку ми полетимо до Італії.

Куточки її губ піднімаються в посмішці і блондинка притискається до нього для недовгих обіймів. Разом з Вільямом та Веронікою вони обідають в одному з ресторанів і незабаром уже сидять у літаку, прямуючи додому.

***

— У мене гонка за чотири години. Ти поїдеш зі мною?

— Тільки якщо ти поїдеш зі мною на тренування, — усміхається Ребекка і Фабіо киває.

— Добре. Тоді не втрачатимемо часу.

Ребекка перевдягається у спеціальну форму, в якій тренувалася вона та інші хлопці з мафії. Дівчина змогла вмовити свого чоловіка тренуватись разом з іншими, а не особисто з ним. Він не відразу, але все ж таки погодився за умови, що час від часу керуватиме всім.

Як тільки вона перевдягається, то одразу ж закріплює кобуру з пістолетом та ножами на поясі. Оглянувши себе в дзеркалі, Ребекка переконалася, що готова йти. До спальні заходить Фабіо і, як тільки помічає свою дружину, підходить до неї, обіймаючи ззаду за талію і залишаючи поцілунок на шиї.

— Виглядаєш, як солдат в мафії, — усміхається він і кладе голову їй на плече.

— Тоді, можливо, візьмеш мене в мафію? Я була б хорошим бійцем і допомагала тобі вести справи.

— Виключено. Я не робитиму цього, — відповідає Кано і усувається. — Нам вже час йти. Ти готова?

— Хвилину.

Ребекка швидко збирає волосся в гульку і, накинувши теплу куртку, разом з чоловіком виходить з пентхаусу, а потім сідає в машину.

— Ми встигнемо після тренування заїхати додому? — запитує вона, коли машина виїжджає з підземного паркування. — Я забула взяти змінний одяг.

— Знаю, — відповідає Фабіо. — Тому закинув сумку на заднє сидіння.

Ребекка обертається і бачить свою сумку, після чого посміхається. Губи Фабіо теж здригнулися в легкій усмішці. Він завжди дбав про неї і допомагав у чому тільки міг.

— Що б я без тебе робила, — каже вона, залишаючи на його щоці поцілунок.

— Боюся уявити.

Мерседес заїжджає на підземне паркування. Пара виходить із машини і за руку прямує до ліфту. Тренування має розпочатися за дві хвилини. Вони якраз вчасно.

— Ребекко, привіт! — посміхається блондин.

Він так само як і вона проходив тренування. Декілька разів їх ставили в пару на тренуваннях і дівчина встигла з ним познайомитись. Оскар (так звали хлопця) дуже добре ставився до неї. Фабіо теж добре його прийняв, хоч спочатку й був дуже обережний. Блондин був старший за Ребекку на рік. Він незабаром мав вступити до мафії. Через те, що хлопець тривалий час хворів, йому було дозволено не займатися своїми обов'язками.

— Привіт, Оскар, — усміхається Ребекка. — Сьогодні нас знову поставлять у пару?

— Швидше за все, — хлопець усміхається і тисне руку її чоловікові. — Радий бачити, Фабіо.

— Я теж, Оскар, — усміхнувся Кано. — Як твоя рука?

— Все добре спасибі.

— Почнемо, — перериває крик Вільяма.

Старший брат Фабіо також іноді допомагав йому проводити тренування. Вони разом усім керували і намагалися якомога швидше готувати хлопців до всього.

— Успіхів, — Фабіо непомітно для інших залишає поцілунок на губах Ребекки і відпускає її руку. — Ставайте у пари, — звертається він до всіх. — Почнемо з розминки. Удари в стегна та ребра. І пам'ятайте — це поки що лише навчання. Не треба ламати кістки своїм приятелям, — усміхається Фабіо.

Ребекка вміло починає завдавати ударів Оскару. Він ухилявся, як тільки міг і завдав їй ударів у відповідь, але в нього це виходило менш вміло, ніж у дівчини. Так триває близько пів години, поки спантеличений хлопець не падає на спину і Ребекка ставить свою ногу йому на живіт, злегка натиснувши.

— Ти труп, Оскаре, — усміхається блондинка.

— Мені навіть приємно, що мене перемогла дружина Фабіо Кано, — сміється Оскар.

Фабіо киває їм, показуючи, що задоволений результатом, і йде перевіряти наявність помилок в інших солдатів. Ребекка простягає руку своєму напарнику і той піднімається.

— Ти гарна в бою, Ребекко. З тебе вийшов би чудовий боєць, — каже Оскар, відкриваючи пляшку з водою.

— Дякую, — вона прямує за рушником, щоб витерти обличчя. — Але цього не буде, — додає Ребекка, сідаючи по-турецьки на борцівському килимі. — Фабіо забороняє мені.

— Якби моя майбутня дружина теж цього захотіла, я вчинив би точно, як твій чоловік. Нізащо б не дозволив своїй жінці бруднити руки в таких справах, — відповідає Оскар і сідає поряд. — До того ж, це небезпечно.

— Я люблю небезпеку, — усміхається дівчина, дивлячись на чоловіка.

— Небезпека теж тебе любить, — Оскар киває у бік Фабіо і отримує удар у плече. — Ауч. Калікою зробиш.

— Іди вже, небезпека.

Посидівши ще близько хвилини, вони підіймаються, паралельно із цим розмовляючи на різні теми. Спускаючись на чотири поверхи нижче, всі заходять до тиру і беруть до рук приготовані пістолети.

— Спробуйте сьогодні стріляти цими пістолетами. Вони заряджені червоною фарбою. Наперед кажу: так, вона легко змивається. Чим більше потрапите у суперника — тим краще. Почали.

Ребекка починає стріляти в Оскара, паралельно з цим ухиляючись від його пострілів. Хлопець робив те саме, але в неї виходило краще.

Пізніше вони починають стріляти в мішені і лише за годину тренування закінчується.

— Молодці. На сьогодні вистачить, — каже Вільям.

Усі починають збирати речі та поступово йти. Ребека підходить до чоловіка, який простягає їй пляшку з водою, і випиває залпом майже половину.

— Ти добре справляєшся, Ребекко, — каже Фабіо, прямуючи до роздягальні. — Швидше і краще вчишся, ніж більшість хлопців.

— Дякую, — з усмішкою відповідає Ребекка.

Прийнявши душ і переодягнувшись, Ребекка за руку з Фабіо прямує до машини. Гонка за годину і йому потрібно було підготуватися та перевірити все. У машині вони сидять у тиші. Іноді Фабіо кидав погляди на дівчину, перевіряючи, чи не заснула вона після довгого і стомлюючого тренування.

Коли вони приїжджають до місця проведення гонки, Фабіо виходить із машини та відчиняє двері для дружини. Він відразу ж знаходить поглядом Вільяма та Меттью, з якими залишить Ребекку.

— Успіхів, — дівчина цілує його в щоку, перш ніж відпустити.

— Удача для слабаків, — усміхається хлопець і зауважує кілька репортерів. — Але дякую. Мені й досі не віриться, що через мене ти відмовилася від роботи... — трохи сумно вимовляє він.

— Фабі, — Ребекка накриває своїми долонями його обличчя. — Я це зробила, бо я люблю тебе. І я робитиму це завжди. Я завжди вибиратиму тебе. Незалежно від ситуації. Скільки разів мені треба сказати це, щоб ти повірив у моє кохання і в те, наскільки ти важливий для мене?

Фабіо нахиляється до неї для поцілунку і його губи вмить накривають губи дівчини. Він знав, що не заслуговує на таку жертву. Він знав, що згодом вона пошкодує про це. Він знав, що скоро, можливо, вона зненавидить себе та його за це.

— Мені час, — тихо вимовляє Кано, відсторонюючись. — Побачимося після гонки. Меттью і Вільям приглянуть за тобою.

Ребекка з сумною усмішкою відпускає Фабіо і той йде до своєї команди.

Меттью вмить з'являється поряд із дівчиною і вони разом прямують ближче до трибун, де вже збирався народ. Тут було кілька журналістів, котрі сподівалися взяти інтерв'ю у гонщиків, і самі гонщики, які вже на лінії старту стояли біля своїй автомобілів. Хтось із них розмовляв із командою, хтось між собою.

Ребекка шукала поглядом Фабіо. Побачивши його біля звичного червоно-жовтого гоночного автомобіля, вона злегка посміхається і спостерігає за ним здалеку. Той, ніби відчувши її погляд, обертається і махає їй рукою.

— Це його останні перегони, — Вільям сідає поряд з ними і простягає Ребеці стаканчик з кавою, поглядаючи на молодшого брата. — Батько вимагає, щоб він частіше знаходився в офісі та займався справами, а не бавився з машинами.

— Чому він мені не сказав? — Ребекка стурбовано поглянула на чоловіка, яким порався з машиною і перевіряв чи все гаразд.

— Він не хотів тебе засмучувати, адже ти пожертвувала роботою заради його секрету. Але я вважаю, що ти маєш знати і підтримати його. Фабіо не вміє говорити про свої почуття. Йому краще намагатися показати це діями чи взагалі приховати.

— Так, я це помітила..

Перегони, як здалося Ребеці, проходили досить швидко. Це був один єдиний заїзд, який більше нагадував якусь суперечку, ніж гонку. Можливо, так воно і було, але вдаватися до деталей вона не стала.

Фабіо фінішував першим. Він зупинив машину і під радісні вигуки людей вийшов із машини. Гонщик зник з поля зору, як тільки помітив, що починають набігати журналісти. Всі починають потроху розходитися, в той час як Ребекка прямує на пошуки чоловіка.

Не подобалася їй його скритність.

Через кілька хвилин вона все ж таки знаходить його вже переодягнутим у звичайний одяг, поряд з командою. Вони про щось розмовляли і Фабіо потис руку одному з них. Він не відразу помітив свою дружину, а вона стояла і мовчки спостерігала, бо не хотіла переривати розмови. Кано дав знак Меттью, що той може бути вільний, і жестом покликав дружину до себе. Він нічого не каже їй, лише однією рукою обіймає за талію і продовжує розмовляти, намагаючись якнайшвидше закінчити розмову.

— До зустрічі, — він прощається з хлопцями і прямує до машини. — Щось трапилося?

— Просто хотіла швидше побачитися з тобою, — усміхається дівчина.

— Їдьмо додому? Я так хочу лягти в ліжко і відпочити.

— Добре, — Фабіо відчиняє їй двері автомобіля. — Якщо хочеш, я можу тобі сьогодні приготувати найсмачнішу вечерю у твоєму житті, а потім зробити масаж.

— Було б непогано. Я була б шалено вдячна тобі, — усміхається Ребекка.

— Наскільки вдячна? — посміхається Фабіо і сідає за кермо.

— Залежить від того, як ти добре все зробиш.

Він посміхається і заводить машину. Через деякий час вони вже перебували в пентхаусі, де Ребекка пішла приймати душ, поки Фабіо порався з вечерею. Він майже ніколи не готував, але заради своєї дружини почав це робити. Йому подобалося піклуватися про неї.

— Дуже смачно пахне, — промовляє білявка, обіймаючи його ззаду.

Від неї смачно, як здалося Фабіо, пахло гелем для душу. Кілька пасм вологого волосся торкнулися його оголеної спини і краплинки прохолодної води неприємно почали стікати вниз, але брюнет навіть не зрушив з місця і не скривився, адже хотів відчувати тепло коханої дівчини.

— Ще б пак. Це ж я готував, — усміхається Фабіо і, залишивши все, миттю обертається до неї, забираючи обійми. — Як твоя робота у ресторані?

— Непогано, — відповідає дівчина. — Дерек почав зустрічатися з якоюсь дівчиною і обіцяв познайомити нас із нею. Макс поїхав кудись за кордон на відпочинок із сім'єю. А у вас як справи?

— Бекка, ми ж домовилися, що я не розповідатиму про мафію. Це заборонена тема. Я не хочу втягувати тебе у все це лайно.

— Злюка, — Ребекка показує йому язик і сідає за стіл, на що її чоловік лише сміється і починає сервірувати стіл.

Ребеці він не дозволив допомагати, хоча вона намагалася. Фабіо дбайливо посадив її на стілець і вона, посміхнувшись, мовчки продовжила спостерігати за чоловіком. Кано дістав із верхньої полиці вино, яке нещодавно полюбила його дружина, та залишив пляшку на столі, після чого поставив тарілки зі стравами на стіл.

— Приємної вечері, amore mio, — з усмішкою звернувся до неї він і налив вино в келихи.

— Дякую, — відповіла білявка, посміхнувшись.

Після гарної вечері і трьох келихів вина, Ребекка попрямувала до спальні, поки Фабіо приймав душ. Дівчина нанесла крем на руки і чекала на чоловіка. Через деякий час він повернувся до кімнати і застав жінку, яка вже спала. Кано не став її будити і, накривши ковдрою, ліг поряд міцно обіймаючи за талію.

Ребекка

— Трясця твоїй матері, Вільяме, ти ідіот?!

Саме після цієї фрази я остаточно прокидаюсь і, накинувши халат, спускаюся на перший поверх.

— Як же ти дістав мене зі своїми дурнимим ідеями! Я казав тобі не лізти туди? Казав! То якого біса ти тоді не послухався мене?!

— Звідки я міг знати, що так вийде? Я довіряв Майку так само, як і ти! Я не міг знати, що він виявиться зрадником!

Чую голос Вільяма і підходжу ближче до дверей у вітальню, де були брати Кано. Сильніше закутавшись у халат, я почала слухати їхню розмову. Фабіо дуже злився. Мені хотілося підійти до нього та заспокоїти, але я знаю, що зараз не варто відволікати їх.

— Та тому, що я підозрював його і тому вирішив відправити Широ! — щось впало і я затиснула рота рукою, щоб не видати зайвого звуку через свій переляк.

— Чому ти мені не сказав?!

— Я не повинен тобі говорити про все! Особливо якщо я сам не впевнений у своїх словах!

— У будь-якому випадку, ми обидва винні і разом це виправлятимемо. Ти за те, що не сказав, а я за те, що зробив.

— Лайно, — бурмотить Фабіо і прямо перед моїм обличчям відчиняє двері. — Ребекка? — на його обличчі враз здалося занепокоєння. — Як давно ти тут стоїш?

— Не надто довго...

— Вибач, ми тебе розбудили, так? — він обіймає мене. — Мені треба буде поїхати. Я не знаю коли повернуся.

— Може краще залишишся? Мені не подобається все це, — кажу я, обіймаючи його у відповідь.

— Ребекко, я тобі все поясню коли приїду. Обіцяю, — Фабіо цілує мене в лоба, після чого відпускає. — Але зараз мені справді треба їхати. З тобою буде Метью.

— Але...

— Ребекко, — він ставить руки на мої плечі і суворо дивиться на мене. — Не поводься зараз, як дитина. Мені справді треба їхати. Я повернуся дуже пізно, швидше за все лише під ранок. Краще не чекай на мене і лягай спати. Я обіцяю, що подзвоню тобі ближче до вечора.

— Фабі, у мене погане передчуття, — хапаю його за руку, переплітаю наші пальці і знову притискаюсь до нього. — Будь ласка, не їдь. Відправ когось іншого. Я тебе прошу...

Він лише цілує мене в лоба, відпускає мою руку і, накинувши куртку, разом із братом покидає пентхаус. Я переборола себе і не заплакала, хоч дуже хотілося. Мене не залишало почуття тривоги. Щось має статися. Щось погане. І я дуже турбуюся через це. Мені було байдуже до того, що, можливо, це станеться зі мною. Я боялася за Фабіо. Лише за нього.

День проходив, як у тумані. Я майже нічого не робила. Лише читала книгу і дивилася на годинник.

Година. Друга. Третя.

Фабіо все не дзвонив і не підіймав слухавку. Вільям теж. Вероніка намагалася додзвонитися до свого чоловіка, але він скидав.

Ближче до півночі мені зателефонувала Вероніка і повідомила, що Вільям повернувся додому. Це означає, що Фабіо незабаром має з'явитися.

Перша ночі ночі. Друга.

Його все немає та немає.

Меттью заснув і я не стала його будити. Тільки вкрила його ковдрою. Він, мабуть, втомився за день, адже перед цим казав, що його нареченій було дуже погано і він всю ніч провів поряд з нею, поки не приїхав сюди.

А я так і сиділа у вітальні весь цей час. У темряві, з пляшкою вина, і чекала на нього. Лише тьмяне світло від лампи трохи освітлювало кімнату.

Знову беру до рук телефон. Вже вкотре намагаюся додзвонитися до чоловіка.

— Абонент тимчасово недоступний.

Завершую виклик, після чого кидаю телефон кудись вбік, не витримую і плачу.

Так я й просиділа всю ніч разом із келихом у руках та пляшкою на столі в очікуванні Фабіо.