Промені сонця розбудили сплячого Фабіо, який до останнього ніжився у ліжку. Цієї ночі він нарешті зумів спокійно поспати за останні два роки.

Його кохана повернулася додому.

Він був нескінченно радий цьому. Скільки часу він мріяв про це? Скільки безсонних ночей провів поодинці, мріючи ще хоч раз побачити свою дружину? Хоча б на мить торкнутися її тіла, вдихнути її запах... Все це нарешті стало для нього реальністю, хоча він вважав, що цього більше не станеться.

Остаточно прокинувшись, Фабіо перевернувся на інший бік, сподіваючись обійняти Ребекку, але, як виявилося, ліва сторона ліжка була порожня і холодна. Швидше за все, вона готувала сніданок або сиділа у вітальні, граючи з кішкою. Кано підвівся з ліжка і подався вниз на пошуки своєї, як він вважав, дружини.

Але її ніде не було. Він обшукав весь пентхаус, не розуміючи, що відбувається. Вона втекла? Чи пішла кудись і зараз повернеться? Що відбувається? Чому вона так з ним вчинила?

Схопивши свій телефон, він зателефонував Вільяму. Пролунало кілька нестерпних гудків, перш ніж той підняв слухавку. Вчора, до приходу Ребекки, Фабіо вдалося поїхати до лікарні, де була Вероніка. Лікарі сказали, що цього тижня швидше за все будуть пологи, тому їй доведеться перебувати у лікарні. Вільям більшу частину часу проведе з нею, аж до виписки.

— Як ви? — спитав Фабіо.

— Все гаразд, брате, — відповів Вільям. — Чому так рано телефонуєш?

— Я не можу знайти Ребекку. Ймовірно, що вночі вона втекла. Мені треба знати куди.

— Я здогадуюсь де вона, але перш ніж ти це почуєш, я хочу перевірю все. Я якраз під'їжджаю до офісу.

— Добре. Буду там за півгодини, — відповів Фабіо, завершивши виклик.

Він хвилювався за Ребекку. Россі визволив свого брата і, мабуть, повернувся на свою територію. Але що, якщо ні? Що якщо він нападатиме на Ребекку? Що якщо він завдасть їй шкоди, а вона зможе захиститися?

Відкинувши ці думки убік, Фабіо нагодував голодну Карамель і миттю одягнувся. Зачинивши двері на ключ, він спустився до паркінгу, після чого сів у машину і, натиснувши на педаль, виїхав в бік офісу.

Зараз важлива кожна хвилина.

Кожна секунда.

Адже на кону стоїть життя його коханої!

Опинившись в офісі, він піднявся до кабінету, де на нього вже чекав Вільям. Відчинивши двері, він пройшов за стіл і, навіть не спромігшись сказати звичайне «Привіт» братові, відразу ж запитав:

— Де Ребекка?

Було начхати на все. Абсолютно всі важливі для нього речі відійшли на другий план. Важливою була лише її безпека.

— Сядь, будь ласка, — відповів Вільям і дочекався, поки Кано зробить це, після чого продовжив говорити. — Це складно. Я не знаю, як краще тобі про це сказати. Спочатку скажи мені, що між вами сталося?

— Вона прийшла до мене, ми поговорили, посварилися, а потім переспали. Я прокидаюся вранці, а її немає! — обурився Фабіо, розводячи руками в різні боки. — Тепер кажи мені все як є.

— Ти знаєш, що я завжди дбав про тебе. Мені шкода, що саме від мене ти це все почуєш. Мені шкода, що повинен завдати тобі такого болю.

— Та кажи вже! — крикнув Фабіо, перебуваючи на межі зриву.

— Вчора вона не випадково опинилась у Нью-Йорку, —  якомога спокійніше промовив Вільям. —  Ребекка... Вона разом з Фернандо. Я підозрюю, що всі ці два роки вона була саме з ним, у його будинку в Лос-Анджелесі. Саме туди вона повернулася, коли пішла від тебе сьогодні вночі.

Фабіо навіть не знав, що відповісти. Руки, здавалося, самі знесли все, що було на столі. Він підвівся з місця, люто вилаявся і скуйовдив волосся на голові, після чого штовхнув стілець.

Як таке могло статися?

Як його кохана змогла так жорстоко вчинити з ним і зрадити?

Ні, звичайно, він знав, що вона вважала саме його зрадником, але, чорт забирай, чому поїхала саме туди? Чому це зробила? Чому бісовий Вегас? Її ж могли вбити! Як вона взагалі там вижила, та ще й зійшлася з Россі?

— Стривай, —  трохи заспокоївшись, сказав Фабіо. —  Ти казав, що у Россі Консільєрі — це дівчина. Це ж не...

— Ребекка. Саме вона, — відповів Вільям.

— Я... Дідько! — він посміявся так, що навіть Вільяма це налякало і він вже тисячу разів прокляв Ребекку за її вчинок. —  Я в шоці! Просто, трясця, в шоці! Додуматися до такого! — він знову штовхнув стілець і той не витримавши, зламався. — Лайно!

Фабіо вважав, що гірше вже не буде, але почуте від брата, породило в ньому ще більший гнів. Він навіть не знав куди його подіти! Скільки ще йому доведеться дізнатися? Що ще приховала від нього Ребекка?

— Я вб'ю його! — закричав Фабіо і вийшов із кабінету.

— Фабіо, стій! Не роби дурниць! Він цього швидше за все і чекає!

— Мені начхати! Я рознесу до біса цей Вегас! Я спалю його!

Ребекка

Мені було важко покидати пентхаус Фабіо. Мені було важко залишати його, знаючи, що на ранок він про все дізнається: про мою втечу, про моє життя, про ці два роки...

Сумнівів у цьому не було. Вільям розкаже все. І в тому, що Фабіо може спробувати повернути мене, я теж не сумнівалася, але, швидше за все, зраду він мені не пробачить.

Повернувшись до Лос-Анджелесу, я миттю пройшла у свою орендовану квартиру і зібрала всі речі. Залишатися тут я більше не маю наміру.

Фернандо брехав мені, а брехунів я ненавиджу. Він зруйнував всю ту довіру, яку зміг заслужити.

Головне завдання зараз для мене було забрати звідси Джессіку. Так, саме її. Я полюбила цю дівчинку, як рідну молодшу сестру. Якщо я піду, то більше не зможу її побачити, а вона, швидше за все, буде дуже зламана.

Зупинившись неподалік будинку Россі, я вийшла з автомобіля. Вже була глибока ніч, через що я була рада. Мені не треба буде стикатися з Фернандо, Лівіо чи Крістіаном.

На територію будинку я потрапила без проблем. Я знала всю систему безпеки, тож вимкнула її до того, як увійшла сюди. Те саме я провернула і з камерами. Довго я тут не затримаюсь, тому сумніваюся, що Россі помітять мене.

Заходити до будинку було поганим варіантом. Кімната Джессіки була мало не наприкінці самого будинку. Мене точно хтось почує, коли я туди йтиму, і тоді все пропало.

Зібравши всі сили, я почала дертися у вікно Джессіки. Добре, що це був лише другий поверх, а не третій!

Мені вдалося тихими стуками у вікно розбудити її. Вона відчинила його і я влізла в кімнату.

— Ти чому через вікно заходиш? Дверей для тебе більше не існує? —  запитує вона і я відразу закриваю їй рота долонею, щоб ніхто не прокинувся від шуму.

— Говори тихіше, — прошепотіла я. — І взагалі, у мене мало часу. Я їду звідси. Назавжди. Я не можу тобі поки що пояснити, але обіцяю зробити це пізніше, якщо ти хочеш поїхати разом зі мною. Ти можеш, звісно, залишитися тут, але ми більше не побачимося.

— Що? Чому? —  прошепотіла вона, як тільки я прибрала долоню.

— Фернандо весь час брехав мені. Я не можу тобі зараз пояснити. Це надто довго!

— Добре... — відповіла вона і відчинила шафу. — Куди ми вирушаємо?

— Ти їдеш зі мною?

— Звичайно ж. Ти мені, як старша сестра. Я не зможу без тебе. Саме ти весь час була поряд зі мною, — відповіла Джесс, дістаючи невелику сумку і закидуючи одяг. — А Россі... Я так і не відчула їх своєю родиною, на відміну від тебе.

— Добре. Багато речей не набирай. Якщо щось буде потрібно — я все тобі куплю, — додала я.

Джесіці знадобилося 10 хвилин, щоб зібратися. Ми знову відкрили вікно, яке вона зачинила, як тільки я залізла, і вже хотіли вибиратися, як я помітила важливу деталь.

— Стій, —  рукою я зупинила Джессіку і придивилася до території. — Камери знову увімкнулися. Хтось не спить.

— Правильно, — двері відчинилися і на порозі з'явився Фернандо. — Що за цирк, Ребекко? Що ти взагалі робиш?