У Поліанни вони з Олесем довго не засиджувалися, а мама була на роботі, тож її тимчасове запізнення додому зі школи ніхто не помітив. Додому Юля йшла ледь не підстрибуючи від щастя, а серце її співало. Мабуть тому, що це було саме те почуття. Світ для неї став байдужим, якщо не припинив своє існування взагалі. Сонце сяяло прямо над її головою, ніби запевняючи, що все буде просто чудово і ніяк інакше.

Вона забігла до входу у під'їзд бетонними сходинками, приклала ключ до домофона, що видав короткий писк, сигналізуючи, що двері відчинені. У самому підʼїзді було навіть прохолодніше ніж у шкільних коридорах вранці, та Юлі це було байдуже, адже її душу гріло незбагненне тепло — чи то від сонця, чи то від того, що зараз лежало у її портфелі. Вона якомога швидше добігла на третій поверх, відчинила двері своїм ключем та стрімголов увірвалася у квартиру. Скинувши свої кросівки, Юля чимдуж понеслася до своєї кімнати, де кинула наплічник та переводячи подих розвалилася на ліжку. Дивлячись у стелю, вона ніжно потягнулася рукою до рюкзака, звідки дістала те, що так хотіла здобути; те, що нарешті дала їй Поліанна; те, що зʼявилось тільки вчора і вже змінило Юлине життя кардинально.

Нарешті... Юлині очі все-таки отримали можливість повністю насолодитися цим обличчям сповна. Стільки, скільки вона цього сама бажала.

У цьому обличчі досконалим було все. Мʼякий овал підтягнутого стрункого обличчя та витончені криві його рис так і викликали бажання досліджувати його далі. Круглі добрі очі, що так і вабили своєю проникливістю, і навіть намальовані простим олівцем, сяяли фарбами у Юлиній уяві. Може вони в житті затягували глибиною блакиті відкритого моря? Чи вабили загадковістю лісової зелені? А може вони віяли затишком та теплом горіхових карих відтінків? Його мила усмішка змушувала Юлю несвідомо соромʼязливо усміхатися у відповідь. Його розпатлане волосся, що стирчало на всі боки, було на диво гарним і не здавалось неохайним. Уся його зовнішність здавалась...

досконалою?

Замріяну, із порожнім поглядом та дитячою усмішкою, її потурбував звук ключа у замку — схоже, що з роботи повернулась мама. Вона привітала її цілунком та допомогла перенести сумки на кухню. За кілька хвилин звідти вже відчувався запах млинців, що готувалися, і Юлі здалося, що зараз настав найкращий момент. Поки вона не знала, для чого саме, але все одно направилася до кухні.

— Мамо? — почала вона, не знаючи з чого почати.

— Так, сонечко? — відгукнулася та, дивлячись такими самими як у Юлі мохово-зеленими очима.

— Мені треба з тобою дещо обговорити, — відповіла Юля, сідаючи за стіл, — а точніше декого...

Юлина мама розвʼязала фартух та теж сіла за стіл, поруч із нею, дивлячись у її вічі запитальним поглядом. Юля ніколи не думала, що це може бути так важко. Раніше вона не розуміла, чому фільмах та книжках подібні зізнання описані як важкий момент, до якого готуються та збираються з думками досить тривалий час. І тільки зараз вона зрозуміла, що це не кіношна гіпербола. У той момент, вона ледве знайшла в собі сили, аби сказати:

— Мені здається, що дехто мені подобається, — здавленим голосом зізналась Юля, зробивши досить тривалу паузу після «що». Її мама взяла її за руку та добрим поглядом ніби промовляла: «Все добре, Юлю». Проте конкретно цей момент не лякав дівчину, порівняно з тим, коли вона зізнається, що той, хто змусив її серце битися частіше — звичайний малюнок. У той момент її мамі потрібно було знову зробити щось за плитою, тож вона займаючись своїми справами спитала: «І хто ж це?», що змусило Юлю неабияк похолоднішати. Брехати мамі, яка була, мабуть, найближчою її людиною, вона не вміла, проте цього разу щось пішло не так:

— Ну-у-у, це мій знайомий зі школи.

Після того вона пішла до себе у кімнату відчуваючи приємне полегшення та сором за себе водночас. Навіщо вона збрехала? І не аби кому, а рідній матері. Вона сподівалась на те, що та ні про що не запідозрила. Хоча, можливо вона й не збрехала...

Зачинивши двері, Юля завалилася на ліжко, знову втупившись у стелю. Вперше вона задумалася про те, що з нею сталося тоді, вчора. У кохання з першого погляду вона не вірила, бо вважала це антинауковим та чимось, що не піддається здоровому глузду. То, що ж тоді це був за ступор? Кілька хвилин потому її потік думок зупинився, бо вона, згадала, що є дехто, хто просив її показати це портрет одразу щойно вона його дістане. Юля потягнулася до телефону та написала Елі повідомлення: «Треба зустрітися, ТЕРМІНОВО!!!». За кілька хвилин вона вже прямувала на зустріч до кафе неподалік.
За столиком назовні дівчата сіли, замовивши по напою. Ела, побачивши Юлю, вже згорала від нетерплячки дізнатися, що сталося. Розмова почалася звісно з багатьох питань, на які Юля одразу не могла відповісти.

— То, — почала Ела, помішуючи каву, — про що ж ти хотіла розповісти?

— Нашу місію можна офіційно вважати завершеною, Ело! — радісно оголосила Юля, витягаючи з сумки акуратно закручений аркуш паперу. І без того великі, Елині очі збільшилися до розмірів невеликого блюдця. Ела з непідробною цікавістю взяла його до рук та захоплено почала розглядати портрет зображений на ньому. У той момент у її очах раптово згас вогник цікавості і натомість зʼявилась якась легка стурбованість, яку Юля, на щастя для Ели, не помітила. Після того Ела невинно повернула подрузі малюнок та продовжила звичайну розмову, що відбувалася у них кожного дня.

Дорогою додому вона знову поринула у власні думки. Вже автоматично вона ввімкнула музику. Як ніколи вона підходила під її стан, що й досі залишався для неї загадкою:

"Oh, oh - I love you

Oh, oh - I do

I got a sentimental promise for you

Please don't go away, oh yeah..."

——————————

А/Н: ХЕЕЕЕЕЕЙОООООУУУ

Перш за все, вибачте за пізнє оновлення і короткий розділ, але, як я і обіцяла, в цьому розділі ви нарешті дізналися, як виглядає цей портрет, тож МІСІЯ ВИКОНАНА *ДУ ДУ ДУ ДУ ДУ ДУУУУУУУУУ*

Як вам доречі портрет/розділ? Напишіть в коменти)

А на цьому все

Сподіваюсь вам сподобалось)

Keep calm & na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na na

Ваша MarSo ✨

——————————

PS: аби прояснити ситуацію, "Na Na Na" це моя улюблена пісня MCR

НА ЦЬОМУ ВСЕ

Я СПАТИ