«Ну чому світ такий несправедливий?» — думала Ела сидячи на англійській. Мало того, що вона не могла сісти за одну парту до того, з ким хотіла, то ще й потрапила у першу групу. У той момент вона щиро заздрила другій підгрупі, якій усе було дозволено доброю вчителькою, що здавалося б тільки випустилася з університету.

Першу ж групу доля, як вважала Ела, обділила, бо їхню вчительку неможливо було змусити піти на будь-які поступки. Сама їхня вчителька виражено контрастувала з тією, що була у іншій групі: вона була ледь не пенсійного віку, з маленькими очима, ледве помітною черепашиною шиєю та голосом, що нагадував суміш старих дверей та скрипу пенопласту склом. Вона була одна з тих викладачів «радянського виховання», тож не дивно, що вимова у неї була не дуже. Та найбільше особисто Елу дратував той факт, що вони мали вчити саме британську англійську, а не американську, що змушувало її кожного разу вислуховувати «not a movie but a film» до того ж з жахливим акцентом, та інші зауваження з цього розряду від вчительки.

Дізнавшись від Юлі, що сьогодні їй випаде можливість уникнути уроку, Ела вже вигадала надійний на її думку план.

— Нікіта, це читається як байсікл, а не бікукле, — (А/Н: одразу прошу вибачення, якщо вас звуть Нікітою, це було адресовано конкретному хлопцеві, а точніше довбню) вказувала вона одному з хлопців, показуючи пальцем на слово bicycle.

— Ірино Володимирівно, — промовила Юля слабким голосом, спустивши очі на парту та піднявши руку, — мені щось не дуже добре, можна я збігаю до медпункту?

Вчителька на це кинула недовірливий погляд, проте все таки попросила аби хтось провів її, бо, як вона сама казала: «Нам нещасні випадки не потрібні». Не було проблемою здогадатись, хто зголоситься провести Юлю. У той момент, коли скрипнула ручка вхідних дверей, дівчата так і відчули на собі пронизливі погляди однокласників, що також не горіли бажанням слухати правила стосовно past simple.

Ела взяла Юлю під руку та тихо вивела з третього поверху, де проходив їхній урок, на перший до шафок. На щастя для них, медпункт був зовсім не далеко від місця зустрічі, тож план мав пройти на ура.

Серед численних рядів шафок, спершись на одну з них, Олесь спокійно сидів навприсідки та, знову ж таки, щось малював. Здавалося, що якби Юля не позначила свою присутність легким кашлем, то він би їх так і не помітив.
Помітивши Юлю, його очі з незнаних причин загорілися, проте за мить так само швидко згасли при появі Ели у полі його зору.

— Нащо ти привела її? — серйозно запитав Олесь у Юлі, побачивши Елу.

— Ну, по-перше, привіт, — схрестивши руки на грудях промовила Ела.

— Я не просив, аби ти приводила компанію, — все ще дивлячись у Юлині очі, що були сповнені розгубленості. — А ти взагалі, чого не на уроці? — спитав він вже дивлячись на Елу.

— Між іншим, містер довбана геніальність, Юля ніколи не тікала з уроків... — почала Ела, та Олесь перебив її: «Хм, тому вона вирішила звернутися до професіонала, так?». Для Ели це був удар нижче пояса: їй могли казати що завгодно, але вона терпіти не могла, коли їй нагадували про її прогули. Після нетривалої паузи вона все ж насмілилась відповісти щось з розряду «чия б корова мичала».

Олесь не вгавав та продовжував протестувати проти небажаної компанії:

— Я все ще не розумію, що тебе тут тримає? — ледь не переходячи на крик, звертався він до Ели.

— Тебе щось не влаштовує? — ледь не крикнула вона на нього задираючи голову вгору. Незрозуміло, чи то від бурхливу впевненість, чи то через те, що Олесь був на дві голови вищий за неї.

— Вгадай з трьох спроб! — відповів він саркастично усміхаючись.

— Та зупиніться ж ви! — пошепки закричала Юля, ставши між ними. — Мало того, що ця суперечка до біса безглузда, то ще й почують нас мабуть за кілометр.

На диво, це спрацювало і Ела з Олесем трохи роздратовано, проте спокійно, розійшлись по різні боки від Юлі.

— Отож, — почав Олесь, потираючи перенісся, — згадаймо, заради чого ми сюди прийшли, — здавалось, ніби він це говорить більше не до дівчат, а сам собі.

— Портрет, — мʼяко натякнула Юля, соромʼязливо втупившись очима у підлогу. Олесь на це спокійно сказав: «Маю до вас кілька запитань. По-перше, Юль, ти ж ніби знаєш мої принципи та сама говорила про це, то чому ж тоді він тобі потрібен?». Запала незручна мовчанка, яку Юля намагалася припинити своєю відповіддю на Олесеве запитання. Спробу можна сміливо вважати невдалою.

Справу взяла до рук Ела і відповіла сама:

— В першу чергу, аби я могла все таки вкурити, що то за портрет, через який моя найкраща подруга нікого не чує, включно зі мною!

Після цих слів Олесь запитально подивився на Юлю поглядом «Вона зараз про це серйозно?».

Юля, ще тоді почувши про портрет втратила змогу говорити розбірливо. Її думки знову були захоплені тим обличчям, що так ніжно дивилось на неї з аркуша. Звичайно ж вона не змогла нічого відповісти, на що Ела звернула увагу зі словами «Ось! Будь ласка! Результат прямо перед нами!». Вирвати Юлю з польоту її думок зміг лише оглушливий звук кроків у коридорі.

— Шухер! — ледь встигла вимовити Ела, смикнувши Юлю й Олеся за шафки, де з коридору їх не було видно. Після того, як кроки припинилися, вони продовжили розмову, але вже в стишеному тоні.

— Юль, схоже я починаю усвідомлювати масштаби цієї ситуації, — мовив Олесь , дивлячись на неї. Ела, почувши це, саркастично здивувалася й широко розплющила очі, — я би радий був його тобі дати... — продовжив він зробивши глибокий видих, проте Юля розгублено перебила його: «Але є щось?».

— Точніше чогось немає, — закінчив Олесь, прикривши обличчя долонями.

Ела театрально плеснула себе долонею по лобі, тихо кажучи «Господи, який же ти довбень». Юля ж спробувала якось знайти вихід: «Може ми зможемо побачитись й поговорити про це особисто?». Олесь на це схвально кивнув, а Ела раптово згадала про їхню конспірацію:

— Чорт, Юль! — смикнула вона подругу за плече. — Ми ж мали в медпункт іти, нас запідозрять!

Олесь стурбовано поглянув та поцікавився: «А що, комусь стало погано?», на що Ела відповіла: «Так, мене зараз збудить від твоїх дурних питань. Звісно ж ні, треба ж було, якось вийти, щоб ця розмова відбулася!». На цих словах вони пішли назад до класу максимально швидко, залишивши Олеся самого біля.

Дорогою, Ела спитала у Юлі: «Що ти мала на увазі під «побачитись й поговорити особисто»?». Юля мʼяко пояснила: «Мені треба зʼясувати, що вже там трапилося». Ела, за кілька метрів від класу, запитала: «Це ж не перетворюється на якусь «манічку»?». Юля заспокоюючи її відповіла «Ні, звичайно», хоча переступаючи поріг класу, подумки додала «Можливо».

——————————

А/Н: хееееееейооооооо

Ось новий розділ, як і обіцяла)

Які думки? Народ, напишіть у коменти. Хоч щось, хехе

А на цьому поки все)

Keep calm & МЯУ МЯУ

Ваша MarSo✨