"І коли здається, що вся моя сутність переплетена зі скрутою та болем, згадую, що любов - це не просто радість, але й здатність пробуджувати сильних духом, вмілих змагатись зі скрутою, що зберігається у моєму серці завдяки пережитим випробуванням та болісним досвідам"

Здавалося, Мар'яна почула ті наповненні гіркотою слова, бо саме у той момент серце її пропустило кілька ударів і вона сильно схопилася за стіл; біль у грудях тяжко було ігнорувати, та вона мусила - перед нею лежав лист з екзаменом і двадцять одне пусте поле для відповідей.

Зараз вона була не просто дівчиною, котрої коханий пішов боронити край, а мати поїхала закордон; не просто людиною, що пішла у волонтери і боролася проти своїх страхів сам на сам. Вона до усього того була й хворою дівчиною. Люди з раковою кахексією відчувають великий розлад у своєму організмі. Зниження апетиту та почуття насичення раніше вибудованого графіка їжі - це часто перший симптом ракової кахексії. Крім того, пацієнти з раковою кахексією можуть відчувати швидку втрату маси тіла та м'язової маси, що призводить до слабості і виснаження.

Стан Мар'яни погіршувався усе швидше і на другій сесії вона почувала себе людиною, яка дуже довго та інтенсивно тренувалась, а потім не їла кілька днів. Відчуття слабкості, запаморочення голови, виснаження, болі в м'язах і нудота переслідували її, куди б вона не пішла. Однак, Мар'яна змушувала себе їсти і приймала які не які ліки, порекомендовані в аптеці. Це не дуже допомогало, але вона відчувала, ніби хоча б щось контролює у своєму житті і це втішало її серце.

У цей нелегкий час вона знаходила кілька хвилин на день, щоб посидіти у тихій бібліотеці посеред високих квітів, що нагадували їй джунглі, і жадібно писала свою власну книгу. Людині, яка помирає, завжди вкрай необхідно залишити щось по собі. Одні віддають себе у картини, інші - у власний бізнес, та Мар'яна вирішила залишитися на листках тоненької книжечки. Цей романтизм: вічно жити посеред невеликих річок тексту притягував її увагу ще з дитинства, тож не було нічого дивного в тому, що вона вибрала саме таку домовину.

Час на писання вона посвячувала мудро, не відволікаючись від сесії і не забираючи його у відпочинку. Згодом цю книгу про маленького хлопчика, який відчув на собі усю отруту жахливої війни, будуть ставити на полички книжних магазинів.

Літо закінчилося так само швидко, як і весна, залишивши за собою важливі моменти для історії України, але війна продовжувалася. Найважливіша новина для життя Мар'яни, окрім воєнних дій, стала те, що мати Тараса дізналася про хворобу і негайно домовилася зі знайомим лікарем, щоб той узявся за її лікування. І той в'язкий чолов'яга таки узявся. Якийсь давній борг, або сильна закоханість до матері Тараса підштовхнули його до прийняття такого рішення. Повністю безкоштовно доктор Олійник щодня дзвонив до дівчини, питав про її стан, що вона їла, та просто теревенів про все на світі. Такі розмови вже стали звичкою і навіть покращували психологічний стан дівчини, допомогали відволіктися від переживань.

Десятого дня вересня, коли Мар'яна працювала в офісі, роздався дзвінок від матері Тараса. Такі дзвінки дівчина завжди брала швидко, але кожного разу зі страхом, що трапилося жахливе.

- Ало, мамо?

- Мар'яна, Марічка, - так вона іноді звала дівчину, коли піддавалася емоціям. - мені сказали нічого не говорити, та я не могла мовчати... Марічко..

Дівчина ледве трималася, щоб не прикрикнути від жаху "Та що таке, мамо? " але слова застрягли у горлі, коли її стілець хтось прокрутив на усі 180°. У новенькій формі, з легкою борідкою, густою зачіскою середньої довжини та з нахабною широкою посмішкою від вуха до вуха, неначе усі ці місяці чекання були лише нічним жахіттям, над дівчиною нависав гарний юнак.

- Тарас повернувся! - слова були сказані вже у повітря. Телефон безнадійно лежав на столі, покинутий сам на сам з монологом щасливої матері, поки двоє дітей сціпилися у міцних обіймах.

Щасливі сльози в хаотичному порядку перемішувалися зі сміхом, цілунками та шепотом.

- Як ти.. Коли.. Чого..

Вона хотіла багато чого запитати "Як ти тут опинився?", " Коли повернувся", "Чого не писав?", "Що з тобою трапилося?", але слів не вистачало. Вони якимсь чином перемішалися і втікли.

- Я ж обіцяв, що повернусь до тебе.

Про працю можна було вже забути. Мар'яна схопила хлопця та сіла на метро додому, уважно слухаючи його розповіді. Війна змінила Тараса, вона не могла б інакше. Його сміх і посмішки залишилися такими як й були, тільки очі майже не посміхалися, а руки тримали сильніше, ніж раніше. Мар'яна помітила, як за весь шлях додому він ні разу не відпустив її, на стільки міцно стискаючи долоню, що кістки, здавалося б, скоро тріснуть. Але дівчина не жалілася, вона приймала усю біль, ніби хотіла забрати половину його болю.

Вдома не було нікого, коли вони доїхали. Мати розуміла ситуацію краще, ніж будь-хто (вона була жінкою розумною та сучасною, і добре знала чого хочуть юнацькі серця). Мати швиденько накрила на стіл та вийшла на вулицю, щоб дати дітям трохи часу побути наодинці. Але коли діти приїхали, вони були настільки зосереджені один на одному, що зовсім цього не помітили.

Мар'яна розуміла, що війна й досі триває і скоро їй потрібно знову його відпустити, тільки ось, ця зустріч стала подихом свіжого повітря після усіх переживань. Вона знову могла дихати, мріяти, бажати. Тож, вона бажала, бажала так гаряче і солодко, ніби це бажання зривали усю ту страшенну війну з них обох. Тарас бажав цього моменту не менше. О, як довго він чекав на зустріч з тою, кого його серце вибрало ще у школі! О, скільки молитв слухав Бог про цю щасливу мить. Він не так боявся померти, як не зустрітися з нею.

- Кохаю тебе. - шепотіли гарячі вуста двох молодих людей. - Кохаю. Кохаю!

"Любов - найсильніший лік для душі, який допомагає перемогти навіть найбільші переживання і темряву, що влаштовуються в нашому серці"

На цьому кінчається книга, хоча історія продовжується. Дякую усім хто читав, голосував і/або ставив зірочки. Обожнюю 😘❤✨