Під запах попелу в повітрі -
Злились двоє закоханих у вітрі.
І хоча ще видно було чорну фарбу -
Забули вони якусь там образу.

Згадали ті смаки, ті вечори,
Тому біля вогнища вирішили випити кави.
Виникло бажання дістати листи з вогню,
Але потім вирішили писати іншою любов'ю.

І як наче не було тих сумних днів,
Коли, в сльозах, губились серед альбомів.
У повітрі, біля вогнища закружляло кохання.
Серце радіє: тепер алкоголем його не лікують до світання.

І як же плакали двоє закоханих,
Що колись пішли до інших
З брудною чорною ногою,
Не даючи душі бажаного покою.

Тепер самі вечорами віришили писати пісні,
Щоб знову не загубитись навесні.
І знову навкруги запахло свіжим хлібом,
Не даючи закоханим загубитися з віком!