Даніель

Я тихо відчиняю двері номеру і перевіряю, чи хтось є в коридорі. Переконавшись, що гості досі сплять, а персонал ще не прийшов на роботу, я киваю Амелії і вона виходить з номеру, дякуючи мені за допомогу.

Я зачиняю двері і розстібаю два ґудзики біля шиї, які заважають мені дихати. І все через це маленьке, гарненьке чортеня.

Декілька годин тому

Мене знову мучило безсоння і я вирішив піти до Амелії. Я знав, що сьогодні вона знову працює вночі і хотів би обговорити ту ніч. Стільки всього я хотів сказати їй. В першу чергу — вибачитися за свою дурнувату поведінку.

Тихо спускаючись сходами, щоб ненароком не налякати Амелію, я почув її кроки, а точніше — стукіт підборів. Звуки стихли і я виглянув у хол, де помітив за роялем Амелію. Вона, ніби зачарована, сиділа перед ним і уважно дивилася на чорно-білі клавіші. Її права рука здіймається вгору і натискає першу клавішу, потім обережно другу, третю, четверту..

Я впізнаю композицію, яку грає Амелія. Мене дивує не тільки те, що вона наважилася зіграти, а й ще те з якою легкістю її руки грають. Відчуття, ніби її долоні — пір'їнки. Пальчики дуже ніжно торкаються клавіш і я на мить думаю, як би вони відчувалися на моїй шкірі.

Мене настільки зачаровує її гра, що я, сам того не розуміючи, насолоджуся. Амелія чудова піаністка і я не можу зрозуміти, чому вона покинула цю справу.

Тихо спостерігаючи за нею, я помічаю крапельки на клавішах. Вона плаче. Я — дурень, бо не одразу це побачив і зрозумів. Мені потрібно було одразу здогадатися і забрати її! Я ж знав про її страх, хоч вона і не зізнавалася у ньому.

Швидко підходжу до неї і кладу руку на її плече. Амелія різко перестає грати і піднімається зі стільця, а потім, перш ніж я встигаю щось сказати їй, швидко вибігає. Я помічаю за вікном дощ, тому хутко біжу за нею. Дурне дівчисько! Вона ж застудитися може!

Амелія вибігає на вулицю, під жахливу, сильну зливу і миттю промокає, так само як і я. Не знаю чому, але я біжу за нею. Я хвилююся за своє маленьке чортеня.

— Амелія!

Кличу її, але вона не зупиняється. Дурне дівчисько! Але ж таке гарне...

Нарешті, наздогнавши її, я хапаю Амелію і притягую у свої обійми. Не знаю, чи через страх, чи через холод це відбувається, але все її тіло трясеться. Вона така налякана, така беззахисна, що мені хочеться тримати її в обіймах доти, доки не буду впевнений, що із нею все гаразд.

Амелія плаче, і я не впевнений, що вона зможе сьогодні і далі працювати. Переконуюся у цьому тоді, коли вона починає падати. Обережно ловлю її, беру на руки і розумію, що вона сильно змерзла. Її потрібно негайно зігріти і вкласти спати, тому я негайно несу її до ліфту.

Притискаючи до себе дівчину, я майже впевнений, що відчуваю весь її біль. Я не можу спокійно дивитися на те, як із її очей не перестають литися сльози, тому тихо кажу: «Не плач, маленька», після чого Амелія трішки, але все ж таки заспокоюється.

— А як же робота? — запитує вона, коли ми опиняємося в ліфті.

— Начхати на роботу. Твій стан — важливіше.

Не одразу, але я розумію значення своїх слів. Це наче зізнаватися комусь у коханні. Ти показуєш людині, що вона тобі не байдужа. В нашому випадку, все навпаки. Я не закоханий в Амелію, хоча ловив себе на думках, що вона мені симпатизує, але не хочу зізнаватися у цьому навіть собі. Амелія хороша дівчина, але я боюся, що ми не створені одне для одного.

Хоча, як знати? Час все обов'язково покаже.

Відчинивши двері ключ-картою, я одразу ж відніс Амелію до ванної. З нашого одягу можна було вичавити декілька відер води. Дівчина далі тряслася від холоду, але здається зовсім нічого не відчувала через свої страх та паніку. Я вирішив, що краще буде їй допомогти і почав знімати одяг, залишаючи її у білизні. Тільки коли я протягнув їй теплі рушник та халат, то зрозумів, наскільки гарне у неї тіло. Амелія, здається, не помітила як я задивлявся на неї, але коли вона почала піднімати свій погляд на мене, взявши речі, то я хутко пішов з ванної.

Моє серце намагалось вистрибнути з грудей, а речі ставали неймовірно тісними. Я думав, що треба увімкнути сильніше кондиціонер, але миттю згадав про Амелію і навіть трішки додав температури у спальні, аби вона швидше зігрілась.

Поки чортеня було у ванній, я зробив їй чаю, який зазвичай заварював для себе. Вона виходить із ванної, і я беру її за руку, ведучи до спальні. Її рука була дуже теплою та ніжною. Цей короткий дотик був дуже приємним для мене. Не пам'ятаю, коли востаннє отримував задоволення просто від того, що тримаю руку дівчини.

Вклавши її спати, я пішов до ресепшену і сидів там до самісінького ранку, думаючи над тим, що сталося між мною і Амелією.

Зараз

Минуло вже декілька годин з того часу , як Амелія пішла, але я досі не міг забути ті декілька секунд, коли тримав її руку у своїй. Я бажав, щоб ці секунди перетворилися у роки.

***

Амелія

Додому я дісталася досить швидко завдяки таксі, яке викликав для мене Даніель. Ми не говорили на рахунок минулої ночі, і я щиро сподівалася, що ми не будемо її обговорювати.

У мене було три вихідних дня, які я успішно провела у ліжку. Нічні зміни та стрес після тієї ночі зіграли важливу роль і мій організм дуже втомився. Дякуючи Мії, я добре харчувалася, тому що подруга кожного дня приносила мені чогось смачненького (мені просто було лінь щось готувати).

У понеділок я прокинулася близько 5 ранку. Моє тіло дякувало мені за такий відпочинок, і я, повністю задоволена життям, пішла на роботу. Сьогодні, мене не лякав рояль, який стояв прямо перед очима. Мене лякала зустріч із Даніелем.

На жаль, мені знову доведеться працювати разом з Катрін. Сподіваюся, що вона не буде мені надокучати. Її почуття до Даніеля — фальшиві. Їй потрібно тільки грошей, і вона готова на все, щоб у неї не було суперників. Хоча, хіба я їй суперниця? Мені він навіть не потрібний. До того ж, якби ми змагалися, то впевнена, що я б перемогла.

— Доброго ранку.

Вітаюся з нею і стаю поруч, тримаючи невеличку дистанцію. Вона киває мені, не відповідаючи зовсім нічого.

Що ж, так навіть краще.

День проходить дуже нудно і довго. Ні Мія, ні Крістоф сьогодні не працюють, тому мені немає з ким поговорити.

Під час обідньої перерви на мій телефон приходить смс від Мії, яка пише, що зараз прийде до мене. Клянуся, я люблю цю дівчину! Вона врятує цей день!

Бажаючи зустрітися із нею якомога швидше, я хутко з'їдаю решту обіду, дякую Маркусу за їжу і біжу назад до ресепшену.

Коли я приходжу, то Катрін йде обідати. За декілька хвилин приходить Мія і стоїть по той бік стійки. Ми розмовляємо, розказуючи одна одній останні новини. Але я нічого не кажу про ті дві ночі поруч із Даніелем. Воно не таке вже і важливе.

— Доброго дня.

До готелю заходить блондин, одягнутий в джинси, білу футболку. зелений жилет та такого ж кольору кепку. В руках він тримає букет білих троянд і впевнено прямує в наш бік.

— Доброго, — відповідаю йому. — Чим можу допомогти?

— Мені потрібна дівчина на ім'я Амелія Скотт.

— Ох, невже знову квіти? — бормочу я, але, на щастя, мене ніхто не чує.

— Розпишіться будь ласка, — каже хлопець, а потім віддає букет. — Гарного дня, пані.

Я не втрачаю час. Поки Мія роздивляється букет, беру до рук телефон і шукаю номер Крістофа. Він, після декількох гудків, бере слухавку.

— Щось сталося? Зараз не дуже можу розмовляти, — відповідає він, пропускаючи всі формальності.

— Я просила тебе більше не надсилати мені букетів, Крістофе, — майже скиглю від втомленості.

— Я не надсилав тобі квітів, — каже він, нерозуміючи ситуацію.

— Справді? — дивлюся на букет і здивовану Мію. — Це, мабуть, хтось інший.

— Зажди. Тобі надіслали букет?

— Ну, так.

— Немає записки?

Я починаю шукати хоч якийсь шматочок папірця. І коли знаходжу, то радію, хоч і завчасно.

«Гарного дня, красуня»

І це все? Чому не вказано ім'я?

— Ти тут, Амеліє? — голос Крістофа повертає мене у реальність.

— Так, так. Тут не написано від кого він. Я тобі пізніше напишу.

Не чекаючи його відповіді, я натискаю кнопку «Завершення виклику» і кладу телефон до кишені. Мія, із палаючими очима, дивиться в мій бік і якось підозріло посміхається.

— Ти нічого не хочеш мені розповісти? — запитує Мія.

— Зовсім нічого.

— І ти гадки не маєш, від кого можуть бути ці квіти?

— Ні.

— Тут, до речі, рівно сімнадцять троянд.

— Сімнадцять?

— Сімнадцять. Відправник, напевно, пошкодував грошей на тебе. Як тільки дізнаєшся хто це — пішли його куди подалі. Ти заслуговуєш набагато більше троянд.

Поки ми обговорюємо квіти, сюди повертається Катрін. Вона якось недобре дивиться на букет, але потім приділяє всю увагу своєму смартфону.

— Удачі тобі з нею, — каже Мія і йде з готелю.

Я трішки розчарована тим, що так мало з нею поговорила, але їй потрібно йти по справах, тому я не можу нічого сказати подрузі. Я беру квіти і кладу їх собі до шкафчику в роздягальні, тому що не хочу, щоб кожен роздивлявся їх. Знаю я, як швидко розносяться плітки і якими вони бувають.

Коли я повертаюся до ресепшену, там стоїть Даніель. Катрін знову із ним фліртує, і я ледве стримуюся, щоб не закотити очі. Перш ніж Даніель помічає мене, я ховаюся за дверима, але пізно.

— Я бачив Вас, пані Скотт, — каже Даніель. — Мені потрібно з Вами поговорити.

Я нервово видихаю і йду до нього, обходячи Катрін. Намаюся не звертати увагу на її злий погляд, зосереджуючись на тому, що хоче від мене Даніель.

— Ходімо, — він веде мене до своєї машини і спирається на капот. — Ми можемо обговорити ті дві ночі?

— А ти можеш не верещати на всю вулицю? Люди можуть нас не так зрозуміти, — відповідаю я тихо і злісно. — Мені немає що з тобою обговорювати. Це не твоя справа, — я майже обертаюся, коли його рука хапає мою, і цим самим він зупиняє мене.

— Ні, це моя справа.

— З якого дива?

— Ти — мій працівник. Я маю повне право знати, що з тобою коїться. А раптом це заважатиме тобі працювати?

— Моє особисте життя не заважитиме роботі, повір. І до того ж, воно тебе не повинно цікавити.

— Яка ж ти вперта. Невже не хочеться з кимось поділитися своїм болем?

Я на мить затамовую подих і дивлюся в його карі очі. Його дотик на моїй руці стає більш ніжнішим, як і погляд. Мені не хочеться тікати від нього. Мені хочеться бігти вперед, прямо у його обійми.

— Це тебе не стосується, — кажу я і моя рука вислизає із його.

— Пробач, я перейшов межу, — каже він, протираючи рукою шию. — Якщо ти захочеш, то я вислухаю тебе. Хоча впевнений, що в тебе є для цього друзі.

Але я не впевнена, що хочу говорити це саме друзям.

Хочу говорити це тобі.

— Так, ти все правильно кажеш, — відповідаю я, незважаючи на те, що хочу сказати зовсім протилежне. — Я вдячна тобі за допомогу тоді, але, будь ласка, більше не приходь до мене, коли я працюю. Колеги можуть не те подумати. До того ж, Катрін скоро вчепиться і не відпустить мене, доки я не перестану дихати.

Я бачу, як він стримує сміх, тому що накриває рот своєю долонею, посміхаючись.

— До речі, вона зараз дивиться на нас, — додає Даніель.

— Вона веде себе як підліток, — виривається у мене і він все ж таки сміється.

— Ти не проти влаштувати для неї ще одне шоу? Мені подобається, коли вона злиться. До того ж, вона вже не так фліртує зі мною. Можливо, у мене вийде нарешті здихатися її.

— А воно мені потрібно?

— Ще одну премію?

— Тобі грошей не шкода?

— Для хороших справ — ні.

— Тоді згода, — я посміхаюся і йду до дверей. — Я закінчую о п'ятій, — кричу і знову бачу його посмішку.