Амелія

— Чого тобі?

Даніель зачиняє двері і йде до дивану. Він сідає, бере зі столу пляшку з водою і декількома ковтками спорожнює її.

— Сідай, — каже він.

— Я краще постою.

— Як хочеш, — хлопець ставить пляшку назад на стіл і дивиться на мене. — Я тебе покликав, тому що хотів попросити, щоб ти припинила так себе поводити. Припини до мене говорити на «ти» і поводити себе, як стерво.

— То я стерво?

— Стерво.

— Добре, пане Нахабо.

— Що? Як ти тільки що мене назвала?

— Я тобі не папуга, щоб двічі повторювати. Якщо не почув з першого разу, то раджу перевірити слух.

— Ти...

— Ще раз стервом назвеш?

— Я тебе звільню, якщо не припиниш зі мною так розмовляти.

— Звільняй. Вперед. Хто тоді тобі допоможе здихатись Катрін?

— Сам якось впораюсь.

— Справді? Хочу це побачити.

Обертаюся в бік дверей і вже хочу їх відкрити, як важко він вдихає повітря.

— Стій.

Зупиняюсь і трішки обертаюся в бік, щоб мати змогу побачити його обличчя.

— Я не буду тебе звільняти. Але розмовляй зі мною, будь ласка, як потрібно, а не як тобі заманеться. Я твій бос, а не подруга.

— Намагатимусь.

Відкриваю двері і йду геть з цього номеру, а пізніше і з готелю. Він мене дратує. У кого ж син такий пихатий народився?

Даніель

Паскудне дівчисько.

Амелія Скотт колись точно доведе мене до могили і ще сама закриє кришку труни, посміхаючись.

— Як же я її ненавиджу, — бормочу я, знімаючи з себе одяг, на дорозі до ванної кімнати.

Потрібно дати їй урок. Та ще й такий урок, щоб вона запам'ятала це на все своє чортове життя. Як взагалі можна бути такою? Дівчина повинна бути ніжна, стримана, турботлива, покірна, а не пихата, язиката, вперта, і хто знає, яка вона ще?

Чортеня. Ніяк по-іншому бути не може.

Поки стою під гарячим душем, то думаю над тим, як помститися Амелії за всі її висловлювання.

І в мене з'являється досить чудова ідея.

Швидко вийшовши з ванної кімнати, я йду до вітальні, де знаходиться мій телефон. Увімкнувши його, я шукаю номер пані Вернер.

— Так, пане Філц?

— В мене є для вас справа. Потрібно трішки змінити графік роботи працівників.

Розказавши їй все, ми затвердили графік на найближчий тиждень. Я посміхнувся, з нетерпінням чекаючи реакції Амелії. Це буде дуже весело.

***

Наступного вечора, спустившись до ресторану, я зайшов на кухню. Там на мене чекав шеф-кухар, та мій хороший друг Маркус, який завжди смачно готував їжу не тільки для мене, а й для гостей. На відміну від мене, йому вдалося працювати тим, ким він мріяв. А ще на нього завжди можна було розраховувати. Маркус — це той, хто почувши, що я вліз у якусь дупу, полізе слідом за мною.

— Привіт, Ден, — посміхається. — Годину тому тут була Амелія.

— Чортеня?

— Так, — Маркус трішки хмуриться, поки готує стейк. — Не розумію одного: чому ти її так ненавидиш? Вона хороша дівчина.

— Чортеня може бути хорошим? — сміюсь. — Ти щось плутаєш. Вона — справжній демон. Я навіть не розумію, за які гріхи вона впала мені на голову.

— Ти перебільшуєш. Тобі просто варто з нею нормально спілкуватися.

— Я б з радістю, але вона постійно псує мені нервову систему. Ця дівчина не вміє нормально розмовляти. Тому це може залишитися тільки в мріях.

Маркус посміхається і продовжує працювати. Через декілька хвилин він дає мені вечерю і я вирішую провести час на терасі, що знаходилась на даху. Після цього, потрібно буде спуститись до ресепшену і позловтішатись над Амелією.

Піднімаюсь сходами до тераси і відчиняю двері, після чого йду до диванчиків зі столиком. На вулиці доволі тепло і я радію, що одягнув футболку, замість сорочки.

Як тільки я зібрався сісти на диван, щоб повечеряти, то помітив досить дивну і страшну картину. Сюди прийшла Амелія. Вона не помітила мене, а пройшла до тієї частини тераси, де були відсутні перила і сіла на самий край, опустивши ноги вниз так, щоб вони звисали.

Що це чортеня робить?

— Не раджу там сидіти. Можеш впасти і розбитися, — кажу я, намагаючись не налякати її. — Ти буквально за крок до смерті.

Вона повільно повертає голову в бік і дивиться на мене. Її карі очі з якимось сумом декілька секунд роздивляються мене, після чого вона відвертає голову, дивлячись вперед, на нічне місто.

— Дякуючи тобі, — тихо відповідає вона.

— Я тут до чого?

— Не прикидайся. Я знаю, що це ти змінив мій графік.

Невже я так засмутив її своєю витівкою?

Чому я взагалі маю хвилюватись через це паскудне дівчисько?

Але я не настільки безсердечний, як вона. Якщо навіть я її розчарував, то потрібно хоть щось сказати. Беру маленьку тарілку з тирамісу та дві ложки, і йду до Амелії. Обережно сідаю поруч і протягую їй ложку.

— Та пішов ти, — каже вона.

— З тобою все гаразд? — запитую я, сильно ризикуючи.

Звичайно, я ніколи не отримував ані ляпаса, ані будь-якого іншого удару від дівчини, але поруч з Амелією все зараз може змінитися. Хто знає, що їй зараз спаде на думку?

— Ні, не гаразд! — кричить вона. — Чому ти так ставишся до мене?

— Я ставлюсь? Ти себе згадай!

Амелія нічого мені не відповіла і продовжила дивитись на місто. Її плечі опустилися, а тіло розслабилося. Вона не помітила, як я задивився не неї, розглядаючи кожен сантиметр обличчя та тіла.

У Амелії були темно-карі, майже чорні, великі очі. Поки вона дивилася на місто, можна було побачити як на зіницях мерехтіли жовті вогники. Хоч іноді вона і дивилась на мене ворожим поглядом, але в інші випадки від неї віяло ніжністю та теплом. Її волосся на вигляд здавалося м'яким, наче пір'їнка. Воно було довгим, майже до поясу, прямим та майже такого ж кольору як і очі. У неї була бліда шкіра, яка напевно і не знала, що таке сонце, і мені чомусь на мить захотілося відчути дотик її пальців. Я відчую тепло? Мабуть, так.

Амелія мала рожеві, пухкі губи. Вони були трішки потріскані. Цікаво, який на смак її поцілунок? Мені так хотілось доторкнутись до її губ, що я на мить забув про контроль, і вже хотів протягнути руку, але вчасно схаменувся.  Вона не та дівчина, на яку мені слід звернути увагу, а я не той хлопець, який їй потрібен. Я розіб'ю їй серце. Хоч вона і чортеня, але не заслуговує на це.

Стараючись більше про неї не думати, я відвів погляд на вечірнє місто.

Амелія була вродливою. Вона ніби найсолодший сон, і хотілося, щоб він ніколи не завершувався. Якби не її кошмарний характер, в неї можна було б закохатися. І від цього кохання ніколи не знайшлося б порятунку.

— Мені було 15, коли я познайомилася із старшокласником. Тоді я навчалася в 9 класі, а він був у 11. Ми з Русланом подружилися одразу ж. В мене ніколи не було друзів у школі, тому я дуже цінувала дружбою з ним.

Я не перебивав її. Напевно, у них щось трапилось. Інакше чому б вона зараз з таким сумом розповідала мені про нього?

— Ми часто гуляли і разом робили домашнє завдання. Дивно, але він встигав робити своє і допомагати мені. Іноді навіть просто забирав мого зошита і все писав замість мене.

— Він тобі подобався? — не знаю чому я запитав це, але дивлячись з якими почуттями вона розповідає про нього, я зробив саме такий висновок.

— Так, подобався. Але ми ніколи про це не говорили, тому що у нього була дівчина. Одна за іншою. А я так і залишалася подругою.

Я протягнув їй знову ложку і вона взяла її, відібравши у мене десерт.

— Сьогодні я дізналася, що він одружується.

Тепер зрозуміло, що її так розчарувало. Виявляється, у чортеняти теж є серце і вона здатна на таку річ, як кохання.

— А ще я дізналася, що також йому подобалася деякий час. Ми були занадто боягузливими, щоб одне одному зізнатися. Якби я була трішки сміливішою, то на місці його нареченої зараз була б я.

Я не знав, як краще підтримати Амелію, тому мовчав. Краще так, аніж сказати якусь річ, від якої їй може стати гірше. Амелії справді було боляче і на декілька секунд мені стало її шкода.

— Це він тобі розповів про заручини?

— Так. Сьогодні вранці. І я могла б зараз вдома плакати в подушку, але сиджу тут з тобою.

— Взагалі, ти мала б зараз бути в холі.

Вона повернула голову і подивилась на мене дуже роздратованим поглядом, від чого я посміхнувся. Навіть коли вона сердиться — залишається привабливою.

— Пробач, що змінив твій графік роботи.

— Даніель Філц вибачається переді мною?

— Не радій одразу ж. Це вперше і востаннє.

Вона сумно посміхнулася і знову поглянула на місто. Амелія почала їсти десерт і протягнула мені, щоб я теж міг взяти і насолодитись його смаком.

— Дякую, — шепоче вона. — Мені стало краще.

— Прошу, — відповідаю їй. — Знаєш, ти можеш піти додому, якщо втомилася. Я впевнений, що твій напарник впорається сам.

— Справді? Так просто відпустиш?

— Ні. Заберу премію, яку виписав за допомогу з Катрін.

Вона знову хмуриться і я сміюся.

— Жартую. Якщо дійсно хочеш, то можеш піти додому.

Вона киває головою і дякує ще раз. Ми закінчуємо їсти тирамісу, після чого я допомагаю їй піднятися і вона йде до ресепшену. Моя вечеря вже давно охолола, але я не звертаю уваги на це.

Я тільки що доторкнувся до Амелії.

І це було... цікаво.

У неї дуже ніжні долоні і я боявся ненароком зробити їй боляче. А ще приємний дотик.

Дурень Даніель, про що ти думаєш?

Сідаючи на диван, мені ввижається, що щось сяє на підлозі. Там справді щось є. Я підходжу ближче до дверей, які ведуть назад до готелю і помічаю маленьку сережку у формі серця. Напевно, це сережка Амелії.

Ліфт зайнятий. Він щойно почав спускатися вниз, тому мені доведеться йти по сходах, якщо хочу наздогнати Амелію. Швидко біжу вниз, іноді навіть перестрибуючи сходинки. Коли я встиг розпочати цей марафон бігу за дівчиною? Та ще й за чортеням?

Добігаю до першого поверху якраз в той час, коли Амелія прощається зі своїм напарником, Джейком, і йде до роздягальні. Я наздоганяю її і віддаю сережку. Вона якось сумно дякує мені і йде, не затримуючись.

Я повертаюся на терасу, де все ж таки намагаюся з'їсти свою вечерю. Але в моїй голові занадто багато думок, щоб спокійно вечеряти. Я дивлюся на те місце, де декілька хвилин тому ми сиділи разом з Амелією, і посміхаюся. Можливо, Маркус був правий і вона дійсно хороша?

Я сідаю на край і дивлюся на місто. В голову одразу ж приходить написати пані Вернер і сказати, щоб повернула старий графік Амелії, що я і роблю. Вона не витримає декілька нічних змін підряд, особливо якщо їй зараз так погано.

І коли це я став перейматися почуттями якогось чортеняти?

Написавши пані Вернер повідомлення, я думав про те, що було б, якби в першу нашу зустріч ми не посварились. Можливо, ми б змогли стати друзями. Амелія, здається, хороший друг.

— Звичайно повірив, а як інакше?

Чую її голос і опускаю погляд вниз. Амелія виходить з чорного входу, розмовляючи по телефону.

— Серйозно? Ти справді чортеня, Амелія! — сміється якийсь дівчачий голос.

Я впізнаю. Це Мія. Вони, очевидно, розмовляють по відеозв'язку.

— Це йому буде уроком. Амелію Скотт неможливо перехитрити. Він думав, що я не дізнаюсь про те, що в нічну зміну працює тільки один портьє? Хотів помститись мені? Ха! Я завжди буду на крок попереду!

Амелія зникає будинком, а я починаю сміятись.

— Паскудне дівчисько! — кричу на всю вулицю.

Сподіваюся, вона мене почула.

Як вона змогла мене обдурити? Акторка ще та! Так вдало розповідала про трагічну історію кохання! Та ще й десерт мій з'їла!

Ніколи не довіряйте чортенятам.