Амелія

Щойно ми приїхали до бабусі, то вона з порогу нагодувала нас і пригостила своєю випічкою. Даніель був трішки здивований тим, як моя сім'я добре прийняла його, адже всі буквально не відходили від нього.

- Твої родичі неймовірні, - промовив Даніель, коли ми вийшли надвір і сіли у невеличцій альтанці.

- Дякую, - з посмішкою відповіла я і сіла на лавку. - Вони тебе ще не втомили?

- Є трішки, - відповів хлопець, розслаблючи тіло. - Твоя мама дуже хороша людина.

Ми сиділи в тишині, насолоджуючись спокоєм і співом пташок. Ще тільки середина липня, тому їх тут було багато.

Ми чуємо, як до воріт під'їжджає автомобіль, після чого водій сигналить. На вулицю одразу вибігає мій молодший брат і відчиняє ворота.

На територію будинку заїжджає автомобіль мого старшого брата. Він зупиняється і звідти виходить брат зі своєю дружиною.

- Привіт, малий, - промовляє хлопець, обіймаючи його. - Знайшов вже дівчину?

- Прошу, тільки не ти. Мене Амелія вже дістала з цим запитанням.

Брат сміється разом з дружиною і дістає речі, а я досі сиджу, не знаючи, що робити. Ми дуже давно не спілкувалися.

Точніше після появи Андрія рік тому.

- Ти підеш до нього, чи так далі і будеш сидіти? - запитує Даніель, підіймаючись.

Дивлюся на нього, сподіваючись, що він не змусить мене піти.

- Амеліє, -звертається до мене, присідаючи поруч. - Він твій брат. Ваша сварка це дрібниця. Я впевнений, що він давно тобі пробачив.

- А що, якщо ні?

- Тоді я буду поруч, ти ж це знаєш. Я буду поруч не дивлячись ні на що.

Він торкається моїх рук і стискає, показуючи підтримку, після чого підіймається і цілує в чоло.

- Ти зможеш. Це не найгірше, що може статися, - додає хлопець і тягне мене за руки. - Ти впораєшся. Ми разом впораємося.

На моїх очах підступають сльози і Даніель миттю витирає їх пальцями, щойно вони починають текти по щоках, після чого ми йдемо до всіх.

Мої батьки по черзі обіймають брата та його дружину у якої було видно невеличикй животик.

Боже мій, вона вагітна?

Скільки всього я пропустила в житті брата?

- Доброго дня, - промовляє Даніель, звертаючись до брата.

- Привіт, - посміхається. - Ти, напевно, хлопець моєї сестри?

- Так. Даніель, - він простягає йому руку, все ще тримаючи іншою мене.

- Том, - відповідає мій брат, тиснучи руку. - Радий познайомитися.

- Взаємно.

Даніель тягне мене на себе. Я мало не падаю в його обійми, але тепер я стою майже біля брата.

- Привіт, - зі страхом в голосі промовляю я.

Він декілька секунд мовчить, а потім посміхається:

- Привіт.

Теж посміхаюся і Том обіймає мене, після чого я вітаюся з його дружиною - Алісою. Ми всією родиною йдемо до будинку. Кожен зайнятий своїм: батьки допомагають бабусі, Алекс у своїй кімнаті, так само, як Томас з жінкою. Даніель і я теж були в моїй кімнаті. Він лежав у ліжку, доки я сиділа в кріслі біля вікна і думала про старшого брата.

- Даніель, ти спиш?

Хлопець повертається в мій бік і підіймає на мене погляд.

- Що тебе турбує? - турботливо запитує.

- Мене нічого не турбує, але я думаю про брата. У нього напевно стільки всього нового, а я навіть не знаю про це.

- То що тобі заважає піти і поговорити з ним?

Я близько хвилини мовчу, думаючи, що сказати. Можливо, Даніель має рацію і мені вартоо піти до Тома.

- Гадаєш він захоче зі мною розмовляти?

- Звісно. Він твій брат.

Декілька хвилин роздумую над цим, перш ніж послухатися Даніеля і піти в кімнату до Тома та Аліси. Я обережно стукаю в двері, перш ніж відкрити їх і прислухаюся до будь-яких звуків.

- Том? - тихо запитую.

Мій погляд падає на ліжко, де в обіймах одне одного лежали брат та його дружина.

- Том, ти спиш?

- Ні, - відповідає хлопець, підіймаючи руку і махаючи. - Ти щось хотіла?

- Це не дуже важливо, тож якщо ти зайнятий...

- Ні. Все гаразд. Сідай, - відповідає він, підіймаючись. - Ліса, все добре?

- Так. Я піду на кухню щось поїм, поки ви будете розмовляти.

Мій брат цілує жінку в чоло і обіймає, перш ніж вона піде. Я тепло усміхаюся, тому що згадую, як Даніель робив те саме.

- Що? - дивиться на мене Том. - Надто мило?

- Не звикла бачити тебе таким, але так, ви дійсно дуже мило виглядаєте. Теж так хочу.

- Хіба Даніель не робить так? - брат сідає навпроти і уважно дивиться на мене.

- Звичайно робить.

Я брешу, але тут є і частина правди. Хоч ми і не разом, але він продовжує піклуватися про мене. До того ж, він раніше так робив

- Аліса вагітна?

- Ти помітила? - киваю. - Ми збираємося про це сказати під час вечері.

- Вітаю, - посміхаюся і на емоціях обіймаю брата.

Пізно розумію, що накинулася на нього і хочу відсунутися, але він обіймає мене у відповідь і не дозволяє цього зробити. Мій брат нарешті тут. Поруч зі мною.

Я сумувала, Томе.

Даніель

Амелія досить швидко засинає після напруженого та виснажливого дня. Пасма її волосся хаотично лежать на подушці, лице розслаблене, а долоня лежить на моїй. Я точно не пам'ятаю, в який момент вона торкнулася моєї руки, але моє тіло мало не здригнулося від дотику.

Я сумую.

Минуло багато часу від моменту, коли я сказав їй ті жахливі слова. Слова, що принесли їй біль та страждання.

Яким ж я був дурнем.

Я так багато разів хотів виправити все, але щоразу мені бракувало сміливості, коли я опинявся поруч з нею. Стільки разів я хотів доторкнутися, поцілувати, обійняти, але відчував себе справжнім покидьком і не міг дозволити цього.

Я не був поруч, але завжди турбувався. Я цікавився у друзів про її стан, просив Маркуса приготувати щось смачне для неї, адже помічав, як вона схудла. Допомагав фінансово чи ще якось, просто щоб вона не відчувала себе самотньою.

Господи, що я накоїв?

Думки стали надто болючими і прогнали сон, тому я обережно виліз з ліжка і вийшов з кімнати. Свіже повітря має мені допомогти.

Я пішов до альтанки, де ми сиділи з Амелією до приїзду її брата.

До речі, саме зараз він там сидить.

- Привіт, - промовляю йому я.

- А, це ти, - втомлено відповідає хлопець моєю мовою. - Сідай.

- Ти знаєш словацьку?

- Так. Я вчився там раніше Амелії, але на відміну від неї повернувся додому надто швидко. Мені не вистачило сил та духу.

- Цікаво, - сумно посміхнувся я, роздивлячись зорі на небі.

- Ти її кохаєш? - раптово запитує хлопець.

- Що?

- Ти кохаєш мою сестру?

- Я не хочу розповідати про свої почуття, - відповідаю йому.

- Я просто цікавлюся. У нашої сім'ї, шкода що не у всіх, є одна неймовірна здібність: ми одразу викриваємо брехню. Якщо вам і вдалося надурити батьків, то не мене. Я бачу, що між вами відбувається щось не те. Ви у сварці?

- Щось таке.

- Прошу, не грайся з Амелією. Вона пережила багато лайна за останній рік.

- Ти..?

- Чи знаю я про Андрія? Так. Руслан мені в ту ж ніч про все розповів. Я знайшов того покидька і побив його. Він хотів звернутися до поліції, але мій друг, який там працює, допоміг мені. У виродка був вибір: або він мовчить, або сідає до в'язниці за спробу зґвалтування, - Том дістав сигарету. - Куриш? - я похитав головою, відмовляючись. - Амелія думає, що я справді не цікавився весь рік. Насправді ж, Руслан завжди мені про все розповідав. Навіть про те, що ти кинув її.

Я промовчав, дивлячись на силует Тома.

- Я розумію твої почуття з приводу того хлопця, але ти вчиняєш, як бовдур. Або поверни стосунки, або йди геть. Якщо ти продовжиш мучити Амелію, то клянуся, я вріжу тобі. Ти робиш боляче моїй сестрі. Вона не витримає цього і знову впаде на дно, з якого ніколи більше не вибереться.

Після цього він докурює сигарету і йде, прощаючись зі мною.

Він має рацію.

Я повинен щось вдіяти.