Чонгук завис буквально на секунду, витріщаючись, бо не міг зрозуміти, чи було це правдою, чи йому тільки здавалось? Прямо перед ним Лі Сухьок стояв, підтискаючи губи і обурено дивлячись на Лалі. Та в свою чергу не робила нічого, спокійно витримуючи чужий погляд.

Тепер їм точно треба було втікати з цього місця, міста, на землі його клану. В нього з'явився сенс захищати не тільки себе, коли буде тікати звідси.

— Ти в цьому впевнена? — Сухьок за секунду змінився від злого на засмученого і не знаючого що йому робити з правдою, яку на нього вивалили. — Може, просто збився цикл? Може, тобі наснилося, що ти спала зі своїм охоронцем?

— Як ти уявляєш собі подібне? — підняла брови Лаліса. — Хочеш вірити, що я ніколи б на таке не пішла? Я впевнена, що вагітна і дитина від Чонгука.

Скільки місяців пройшло? Майже півроку і все було тихо, аж поки кілька тижнів тому щось не змінилося. Дівчина почала під'їдати в Чона кров — як його, так і з тої, що йому приносили. Відчувати себе покусаним нею було приємно, до того ж вона ніколи не робила більше трьох ковтків, щоб це не вийшло боком.

Скільки разів вони спали по ночах? Чонгук перестав рахувати після ста десятого. Лаліса стала частіше змінюватись в настрої, раніше йти в ліжко, щоб просто відпочити.

Був би у Чона його нюх — відчув би одразу, адже прекрасно знав, що вони пов'язані. Але він не дозволяв собі і ковтка її крові зробити, що було прикрою обставиною його становища.

— Це неможливо! — розкинув руками Сухьок. — На тобі немає жодної духовної мітки, що ви одружені, а це означає, що ти просто не можеш бути вагітною. Це неможливо, розумієш? Як би тобі не хотілося вірити в це.

А це було правдою. Якщо вампіри не мали духовної мітки, яку мають право ставити тільки в окремих храмах, де і проходили обряди одружень, то зачати дитину просто не зможуть. Винятком був тільки один момент, про який жодного разу не задумувались Чонгук з Лалісою.

— Ми споріднені, — не опускаючи очей, сказала Лалі. — Це не просто віра, яку я взяла з нічого.

— І що ти пропонуєш робити мені з цим? — покачав головою Сухьок. — Виховувати вашу дитину, поки цей буде бродити десь поруч?

— Ти можеш просто відпустити нас обох, — втрутився Чонгук, нарешті, прийшовши до тями від таких новин. — Ми ніколи тут не з'явимось. І можу пообіцяти, ніколи тебе не потурбуємо.

— Мені насерти, що ти можеш мені наобіцяти. Я не вірю жодному слову Чонів, які надто багато обіцяли, а потім вбили мого старшого брата.

— Він був чудовиськом.

— Це ви в своїх висновках зробили його чудовиськом. Так хто з вас хто насправді? Він ніколи нікого не ображав і був добрим, порядним чоловіком. Завжди хотів дружити з вашим кланом, старався поліпшити відносини.

Чонгук дивився на Сухьока, бачачи в тому маленького себе, коли не хотів вірити в щось. Постійно доказував усім і кожному, що правим був саме він, а не хтось інший. Проблема тільки в тому, що Лі вже давно не маленький. Та і правду обрав собі не найкращу.

— Я добре пам'ятаю, яким він був. Можливо, мені не вистачило пам'яті на те, коли бачив останнього разу вашу матір, але його — так, — Чонгук вийшов вперед, протягнувши руку Лалісі, щоб допомогти їй сісти в крісло. — Я на протязі двох тижнів приходив до нього у камеру. Батько дуже хотів, щоб твій брат покаявся, тоді йому б пробачили. Навіть вбивство. Але твого брата спіймали, коли він ледь не вбив дитину з клану Кімів, а ті вже не церемонилися, тому батько і помістив старшого Лі в камеру. Я прекрасно бачив не тільки очі, але і тіло, котре більше походило на тіло каліта. І його розум, повністю затьмарений чужою кров'ю. Все, що його цікавило, коли йому дадуть кров, бо він зголоднів. А знаєш, скільки разів на день він хотів їсти? Я навіть рахував одного разу. П'ятнадцять. Максимум годину після прийому крові йому вистачало, щоб насититись, а після він знову бився в істериці, бо кричав, як хотів їсти. А сказати від чого подібні симптоми? Від поїдання собі подібних.

— Це просто неймовірно! — розкинув руками Сухьок. — Тобто усе життя все було нормально, а тут саме мій брат від подібного раціону зійшов з розуму, так? Дуже зручна відмовка!

— Ти і сам знаєш, що я правий.

Чонгук покачав головою і присів на коліна перед Лалісою. Занепала взагалі не дивилась по сторонах чи на Сухьока — її цікавив тільки Чон. Вампір поклав голову їй на коліна, обійнявши дівочі ноги. І яка різниця як це виглядало зі сторони?

Лі просто стояв, підтискаючи губи. Йому було неприємно бачити, як ту, кого він кохав, буквально на очах забирав інший. До того ж, як би йому не хотілося заперечувати, але Чонгук казав правду. Ймовірніше за все, звичайно. Це треба було перевірити, адже це могло виявитись тільки верхівкою айсбергу.

— Я чекаю тебе через чотири дні, Лалісо.

***

Занепала йшла по коридору, ідеально пам'ятаючи шлях до потрібного кабінету. Ці декілька днів в обіймах Чонгука були прекрасними. А ще, вона добре знала, що Сухьок не вирішиться нічого зробити, бо з дитинства вірив, що споріднені — це подарунок долі. Факт, який знав кожен вампір і ніколи б не пішов проти подібної пари. Навіть, казали, що можна отримати прокляття на увесь рід, якщо це зробити.

Може, тому не сильно переживала з цього приводу? Просто йшла і розуміла, що скоро все повинно встати на свої місця. Треба було ще розповісти батьку, який не знав геть нічого, але все одно страшно було робити подібне. З якою інтонацією краще говорити? Що саме сказати, щоб не виникло зайвих питань, а було зрозуміло прямо одразу, з першою секунди?

— Заходь!

Лаліса на якомусь автоматі постукала в двері і тільки після того, як почула голос Сухьока чомусь вирішила, що саме зараз їй би дуже хотілось розвернутись і піти додому, де точно чекають теплі руки, губи, посмішка, рідні очі. В цей момент здавалось, ніби там за дверима на неї очікувало щось не дуже добре.

Так і виявилось.

Варто було зайти до кабінету, який вивчила колись напам'ять, побачила не тільки Сухьока, але і свого батька. Чоловік сидів похмурий, ніби йому вже все розповіли. Зробили це без надії на пояснення самої дівчини. А кому, особисто, її пояснення взагалі потрібні?

— Лалісо, проходь.

Сухьок був на диво спокійним. Зате батько не дивився на свою доньку, відводив очі, ховав руки, відвертав обличчя. Жодного навіть найменшого натяку на те, що він хотів бачити чи чути свою дитину.

— Поясниш, що коїться? — так і залишилась стояти біля дверей занепала. — Чи я правильно здогадалась?

— Та як в тебе тільки нахабства вистачає?!

Батько стукнув кулаком по бильці крісла, в якому сидів. Але не кидав погляд на доньку. Лаліса здогадувалась чому. На вагітну не можна дивитись, коли обурений, коли на негативних емоціях, адже це може відобразитись в майбутньому. Та і бачити червоні злі очі улюбленого вампіра Лалі взагалі не хотілося.

— Я повинна була розповісти тобі сама, — тихо сказала дівчина, опускаючи погляд. — Такі новини треба взнавати від першого обличчя, а не від когось, хто до цього не причетний.

— Це Сухьока ти вважаєш непричетним? — в голосі була просто неймовірна отрута. — Він твій наречений, а не просто якийсь закоханий в тебе вампір! Ти хоч уявляєш, який це скандал? Як ти могла так зганьбити увесь наш рід?

А от і перший натяк.

Так, Лалісі було прекрасно відомо, що якщо вона не зможе отримати підтримку від батька, то ніхто з родини на її рідній землі не протягне їй руку помочі. Усі просто відвернуться. Напевно, вже відвернулись, адже батько не став би так просто довго мовчати. Вже через декілька годин про це дізнаються усі в їхньому клані.

— Пане Манобан, — вступив в розмову Сухьок, — не гарячіться. Я розповів вам не просто так, а тому що хотів вирішити це питання один раз і назавжди, щоб закрити тему. Вони споріднені, ми з цим не можемо нічого вдіяти, ви і самі це розумієте.

О, звичайно розумів. Він колись і сам був закоханий в свою споріднену. Але донька ніколи не знала цієї історії. Що ж, доля грала в цікавий жарт, показуючи чоловікові, що це було наче прокляття усієї його сім'ї.

— Це питання вже вирішено, — покачала головою Лаліса. — Ми підемо з Чонгуком до його клану. Нам не потрібен супровід, ми доберемось самі.

— Це ти вирішила зі своїм охоронцем? Яке блюзнірство! Безпардонність!

— Тату, припини!

— Ти думаєш, немає способу розлучити вас?

В кабінеті повисла гробова тиша. Сухьок переводив погляд з Лаліси на її батька і не міг зрозуміти, той казав правду чи це було просто невдалим жартом. Насправді, вампір і правда хотів просто відпустити ту, яку кохав, з її Чонгуком, адже вважав, що не мав права втручатись в подібне. Навіть змирився за ці дні.

А тепер виявлялось, що міг бути спосіб залишити дівчину поряд з собою?

— Це неможливо. Споріднених неможливо розлучити, адже...

— Адже це може призвести до прокляття роду того, хто їх розлучив, — закінчив батько, перекручуючи голосом правильну просту інтонацію. — Все куди простіше, ніж ти думаєш, доню. Просто ти сама повинна відмовитись від цього зв'язку, тоді ваші душі розділяться назавжди без можливості ще хоч колись бути поруч.

В Лаліси не було слів. Усі емоції, як і почуття атрофувалися. Батько вважав, що вона реально погодиться відмовитись від Чонгука? Може і від їхньої дитини також? Це ж просто елементарний абсурд!

— Хіба подібне можливо? — нахмурився Сухьок.

— Ще й як, — гордо розправив плечі пан Манобан. — Їй просто треба вийти за тебе заміж. Як тільки проведуть обряд, мітка душі визнає саме тебе володарем. Чонгук же відчує пустоту, бо більше не зможе володарювати над моєю донькою.

— Тату, це неможливо! До того ж, він не мій володар!

— Спорідненість — це хрест на усьому твоєму житті! Ти і кроку ступити не зможеш без нього, а коли він помре — будеш повільно помирати в слід за ним. Жоден обряд одруження не розрахований на подібне, бо це ненормально для вампірів. Ми не можемо мати почуття до когось, бо нам треба елементарно виживати.

— Тату, ти несеш якусь маячню!

Лаліса майже ридала. Відчувала, як по щоках котилися сльози, але поки це скоріше було схоже на тиху істерику. Дивно, як вона взагалі ще стояла на своїх двох, а не звалилась прямо тут на підлогу від неможливості хоч щось зробити.

— Припиніть, пане Манобан! — Сухьок вийшов з-за столу і підійшов до Лаліси, щоб допомогти їй втриматись і не впасти. — Ви змушуєте її плакати, що не повинні робити, як батько.

— Як батько, я не смію дивитись на неї, поки злий, — прошипів чоловік. — Ти завжди був надто м'яким до неї і ось до чого це призвело. Треба було взяти її в дружити ще до того, як ти поїхав, і наробити дітей, щоб кроку з дому ступити не могла. Щоб навчилась правильно ставити пріоритети перед собою. Тоді була б звичайна вампірша, яка слідкувала б за домом і дітьми. Чого ти не зробив це ще тоді, Сухьок?

Мовчання у відповідь.

В житті можливо все — саме так завжди казала мама, сумно роздивляючи сніг за вікном. Напевно, саме тоді Лалі зрозуміла, що ненавидить зиму і усе, що з нею пов'язане, адже мама сумувала. Але зараз, у цей момент, здавалось, що ті її слова мали зовсім інший сенс.

Батько Лаліси теж бачив кожного разу, як дружина сумно позіхала і в'яла прямо на очах, ніби так і хотіла нічого від себе не залишити. В день їх весілля щось сталось, що більше ніколи не дало йому побачити посмішку, якщо та не стосувалась доньки. Взагалі здавалось, що жінка жила тільки заради Лалі.

Чи могла вона відчути, що її чоловік кохав іншу? Що переступив через себе, щоб одружитися з нею? Скоріш за все так, бо навіть розмовляла з ним виключно односкладними реченнями і доволі спокійно відносилась, коли він заводив коханок. Ніби це могло йому допомогти.

— Пане Манобан, Лаліса тоді була ще маленькою, я не міг так поступити, — покачав головою Сухьок, відходячи від занепалої. — Коли я казав про «вирішення питання», мав на увазі, що хотів, аби ви знали про те, що я відпускаю вашу доньку. Лалісо, я кохав тебе кожну секунду, що знаю тебе... Я домовився, щоб вас пропустили. Якщо треба, вас проведуть, куди скажете найбезпечнішими шляхами. Єдине, тобі не важко буде йти вагітною? Може, краще почекати, поки ти народиш?

А потім залишитись ще трохи, бо дитинка маленька і як же можна піти з нею. Ні, звичайно, в цьому був сенс, але... але Лалісі так хотілось втекти якомога швидше. Щоб ніхто не впіймав, не знав, де вони з Чонгуком. А навіть, як би знали, все одно не могли нічого з цим зробити.

В голові крутилось тисячу думок, вони ніби в перегони грали, дратуючи дівчину. Вона і відповісти нічого не змогла, тільки щось пробубоніла, що подумає над цим обов'язково, і вийшла з кабінету. В голові паморочилось і дуже хотілось спати.

Все-таки, коли злий вампір поруч з тобою в кімнаті, це погано діє на увесь організм вагітної вампірки.

— Йди за мною.

Батько все-таки її наздогнав, хоча Лаліса і не намагалась втекти додому пошвидше. Їй справді було погано, тому вона йшла тихою спокійною ходою, боючись, що могла в наступну мить впасти і так і залишитись лежати на підлозі, поки її не знайдуть. І все одно, що тут усюди охорона, тому довго втрачати свідомість не вдасться.

— Як ти посміла зіпсувати такий шлюб? Як тобі тільки мізків і сміливості на подібне вистачило?

Вони зайшли до гостьової кімнати, де Лаліса одразу зайняла найближче крісло, де можна було просто відпочити. Від батька більше не йшло злої енергії, а це означало, що він був максимально спокійним зараз, тому могло вдатись поговорити.

— Ми не обираємо споріднених, тату.

— Ні, люба моя, ці балачки з приводу «долі» — ось справжня маячня, — присів чоловік поруч, змінюючи свій тон на добрий, батьківський, до якого Лаліса звикла. — Ти повинна сама обирати свій шлях, а Сухьок — твій найкращий варіант.

— Припини, будь ласка, я свій вибір зробила.

— Це не вибір, а те, що думаєш, тобі сказали зверху. Потяг, який неможливо зупинити, тому і подумала, ніби він твоя доля і ти його безмежно кохаєш. Але це не так, ластівко моя, — батько потягнувся до доньки, беручи в свої долоні її пальці. — Це нав'язане. До того ж, ти не думала, що декому не може не сподобатись? Сухьок прийняв, але не його родина. Ти ж знаєш, вони будуть намагатись вбити вас і вашу дитину також.

Лаліса буквально відчула, як в легенях закінчилось повітря. Вона геть забула про них, адже навіть не задумувалась, що вони могли бути проти. Хіба вони не будуть раді, що вона просто піде назавжди з їхнього життя, як вони того хотіли?

— Їм буде недостатньо, щоб ти пішла, — покачав головою батько, коли дівчина поставила запитання. — Ти навіть краще за мене знаєш цю сім'ю, вони дуже сильно піклуються про те, що саме думають оточуючі. Від думки інших вампірів, ніби залежить і їхнє життя. Якщо вони взнають, що ти завагітніла не від Сухьока, можуть зробити усе, що завгодно. І твій наречений не зможе тебе врятувати, як і «споріднений», якого майже одразу прилюдно стратять. Я навіть не хочу думати про те, що вони можуть зробити з моїм онуком.

— І що ти пропонуєш?

Лаліса була зовсім бліда, бігала очима по усій кімнаті, щурила поглядом на кожен предмет, ніби намагалась примітити їх розташування, бо вони знадобляться колись в майбутньому. От тепер їй насправді хотілось втекти до Чонгука, щоб там забути про усі біди, які були можливі.

— Я пропоную сказати, що ти захворіла. Це дозволить відкласти обряд, поки ти не народиш, а потім я зроблю усе, щоб Чонгук разом з вашою дитиною вибрався за межі міста.

— А я?

— А ти вибереш Сухьока, щоб з твоїм «спорідненим» і дитиною від нього усе було добре.

Чи було це прихованою погрозою саме від батька? Чи може він реально просто попереджав, що могло статись ось таке, якщо вона буде діяти, нічого не обдумуючи. Скільки скла їй прийдеться з'їсти в цьому житті? Вона ніколи не побачить більше свою дитину і коханого? Та і взагалі...

— ... а чи піде на це сам Сухьок? З чого б йому погоджуватись на таке?

— Я попіклуюсь, не переживай, — покивав головою батько. — Я хочу, щоб ти залишилась живою, розумієш? Мене хвилює, що буде з тобою. Краще вже, щоб мій онучок був вдалечині від нас, але живий, до того ж його є кому ростити. І це дозволить вижити тобі.

Лаліса завжди вірила своїм батькам, щоб вони не казали. Але запитати поради в матері вона не могла, адже та ніколи не відповідала на її листи. На жоден з тих, які дівчина відправила за ці роки, що знаходилась в новому місці разом з татом. Тому більш рідної людини у неї не було.

Якщо існував спосіб захистити Чонгука разом з дитиною — Лаліса погодиться на усе, навіть, якщо це буде її життя. Напевно, саме так і було зараз. Вона віддавала свою долю в руки іншого вампіра, тому що погоджувалась з батьком — єдиний вихід.

Цікаво, якщо колись не стане усіх родичів Сухьока, змогла б Лаліса померти для всіх, щоб зникнути і з'явитись поряд зі своєю справжньою сім'єю? Вона б забрала і матір, і батька. Хіба б це не була ідилія, про яку можна тільки мріяти? Хоча, це можна перетворити в життя?

***

Час пройшов майже непомітно для кожного. Як погодився на цю авантюру Сухьок для Лаліси залишалось загадкою. А ще вона просто не знала спочатку, як сказати Чонгуку про те, що збиралась зробити. А потім зрозуміла, що він ніколи не дозволить цьому статись. Або залишиться разом з дитиною, що поставить під загрозу усіх, або зробить все, аби забрати її з ними. Це теж не призвело б ні до чого доброго.

Чон і сам відчував, що з Лалі щось було не так. Вона ніби не могла їм надихатись, ніби його заберуть вже завтра. І чим ближче було до родів, тим більше вона дихала, задихаючись. Скільки разів би він не запитував, скидала все на гормони і казала, що у вагітних таке бувало не один раз. Вампір і не сперечався, але все одно щось дуже сильно тяготило серце.

А скільки пройшло після родів? Тиждень?

Той самий останній тиждень, коли Чонгук радів буквально усьому. З нього тоді навіть ошийник, нарешті, зняли. Такого притоку сил він дуже давно не відчував, зате зміг в повній мірі відчути зв'язок, який був між ним і його занепалою. Навіть розридався вдруге, бо перший раз був, коли взяв доньку на руки.

— Як би ти хотіла її назвати?

— Нітта, — недовго думаючи, сказала Лаліса. — Мама казала, що дівчата з цим ім'ям завжди щасливі, посміхаються, світлі і їх усі люблять. Я хочу, щоб вона була саме такою.

І ніхто не помітив, як в той момент перекосило батька Лалі, який одразу зрозумів, звідки його дружина взяла це ім'я. Але він нічого не сказав. Він все одно більше ніколи не побачить цю маленьку дівчинку, просто зітре її зі своєї пам'яті і буде насолоджуватись подальшим життям. Йому більше нічого і не залишалось при тому розкладі, що зараз коївся на очах.

Чонгук навіть під час кормління не відходив від Лаліси, аж поки в один день не прийшов батько дівчини зі словами «пора». Чон прекрасно розумів, що їм треба буде втікати з міста подалі від Лі Сухьока, який на диво мовчав увесь цей час. Навіть, коли приїжджав, не казав йому ні слова, просто інколи мовчки дивився, ніби хотів щось сказати. Можливо, взнав все-таки інформацію про свого брата і тепер хотів вибачитись, але просто не вистачало сил.

Чонгук пробачив.

В Чонгука нове життя і нова сім'я, яку потрібно захищати.

— Нам треба поговорити, — промовила Лалі, коли вони залишились одні в кімнаті. — Забирай Нітту і їдьте першими, я наздожену пізніше.

— Як ти собі це уявляєш?

Чонгук хмурився, знову відчуваючи, що щось йшло зовсім не так, як повинно було. Тільки тепер в рази сильніше. Якого ляду коїлось, поки він не хотів бачити?

— Нам не можна визивати підозр. Батько виведе мене пізніше, вам треба буде просто почекати мене на обумовленому місці. Будь ласка, Чонгук, послухай мене і зроби так, як я кажу. Я прошу тебе.

Так, щось підказувало, що не треба йти, але, напевно, Чон надто вірив їй. Згоден був довірити своє життя, якщо б поставили перед таким вибором. Не задумувався навіть би. Може саме тому і погодився не задавати зайвих питань, просто кивнув і вийшов, аби зайти за донькою. Речі були зібрані вже давно, навіть суміші спеціальні підготовлені, якщо пропаде молоко.

Чонгук покидав особняк з донькою на руках, сумками на плечах і абсолютною впевненістю, що на обумовленому місці на годину пізніше буде очікувати вона. Нітта солодко спала, навіть коли вони дібрались до місця зустрічі. Вампір був радий, що в нього така слухняна дівчинка.

З іншого боку від обриву, де відкривався вид на місто, щось дивно зашебуртіло. Чон нахмурився, обдумуючи свої наступні кроки. Якщо це загроза, то йому не солодко прийдеться. Але куди жахливіше було інше — а якщо з його занепалою щось трапилось?

— Чонгук!

Здивуванню не було меж, коли побачив Пак Чіміна перед собою, а за ним йшов Кім Техьон. Дивовижно, як тільки ці двоє змогли вжитись разом. І найголовніше — що вони забули тут біля цього міста?

— Ви що тут робите?

— Нам прийшло повідомлення... — Чіміну прийшлось зупинити Техьона, який рвався вперед, щоб обійняти старого друга. — Ну куди ти летиш? Коротше, нам прислали листа, що якщо ми хочемо забрати тебе, треба прийти на це місце, де ти нас зустрінеш.

Чонгук бігав очима по друзям, яких не бачив більше року. Тільки тепер усе здавалось чужим, ніби несправжнім. Ніби обидва його друга були десь у минулому житті, а не стояли зараз поруч з ним.

— Нам треба дочекатись Лалі.

— Кого? — нахмурився Чімін.

— А що це за малеча?

Техьон підійшов ближче. Чон машинально зробив крок назад і трохи відвернувся, щоб сховати Нітту. Занадто добре пам'ятав, як сім'я Кім вбивала усіх і вся, при цьому ось так весело посміхаючись. Хоч вони і були друзями з Те, але показувати йому свою доньку зовсім не хотілося.

— Та ну на тебе, я ж її не з'їм!

— Чого ти взагалі вирішив, що це «вона»?

— Бо пахне персиками, — знизав плечима Техьон. — Хлопчики так не пахнуть.

Чонгук нахмурився і переглянувся з Чіміном, мовчки запитуючи, чи відчував він цей запах. Але Пак здивовано дивився на їхнього спільного друга, геть не розуміючи, звідки в того такі знання, як пахла мала дитина в Чона на руках?

— Я не дозволю тобі наближатись до моєї доньки, зрозумів?

— Це твоя донька?

Два здивованих голоси, таких же погляди — і усе полетіло в Чонгука. Так, його. І Лалі також його. Залишалось тільки її дочекатись і тоді все стане точно прекрасно.

Одна проблема — в секунду в районі грудей щось заболіло, ніби виривали одним великим шматком м'яса. Чому так боляче? З занепалою же нічого не сталось, правда?

— Гей, з тобою все добре?

— Техьон, забери в нього дитину, — зкомандував Чімін, і навіть Чонгук слухняно віддав малу, після чого просто звалився на землю. — Прийди в себе! Розкажи, що в тебе болить? Може, це наслідки ошийнику?

Чонгук ніби в картинках прямо в голові бачив щось дивне. Ось стояла Лаліса в чорній сукні, вкрита чорною фатою, а навпроти неї Сухьок. Кров, що текла по руках. Мітка, яку залишили чужі клики на рідній білій шкірі. Сльози, з якими Лалі казала, що вона віддає свою душу іншому. І порожнеча, яка навіки заполонить собою увесь світ Чона.

— Мала хоч не плаче? — тихо запитував Чімін.

— Ні, посміхається, — відповідав задоволений Техьон. — Вона така мила. Тільки подиви, так би і з'їв.

— Я тебе потім самотужки з'їм, — відкрив заплакані очі Чонгук. — Як гадаєш, ти смачний? Я ще таким чином інших вампірів не куштував.

— А як куштував?

Сама непосредственность. Але Чонгук не бісився, не злився і майже ніяк не реагував ні на що. Більше він не чекав нікого. Його цікавила тільки його донька, тому і забрав її, не дивлячись на те, що вона почала плакати, варто було на міліметр відтягнути її від Техьона.

— Завались, Те. Пішли додому, нам тут більше нічого робити.

— Ти ж казав, ми когось ще тут чекаєм.

Але відповіді не було. В наступні декілька днів Чонгук розповість обов'язково, що саме з ним сталось. Навіть зможе відійти від своєї злості і прийняти вибір тієї, яку любив. Він же й сам знав, що їм не бути разом, підтверджував це, а потім зірвався і кинувся в омут з головою.

Сам винний.

Але в нього залишилась Нітта, яку він виростить, буде спостерігати за її ростом, буде наставляти. Обов'язково подивиться на того хлопця, якого вона вибере для себе. І більше ніколи не зустрінеться зі своєю занепалою. Хіба що тільки, коли буде дивитись на доньку і бачити рідну посмішку, очі, погляд. Він назавжди залишиться рабом в тому особняку, звідки зміг вийти.

Чонгук ніколи більше не стане на коліна ні перед ким, окрім своєї доньки.

P.S. Бонусна прихована сцена з минулої глави знаходиться на патреоні і прочитати її можна виключно там)

https://www.patreon.com/posts/zdavaisia-meni-73852711

Також мій телеграм-канал: https://t.me/niceflareon