Вперше за два роки Чонгук стояв на рідній землі, яку вимушено покинув. Та все одно в нього не було для рідних краєвидів ані посмішки, ані слів, — тільки пустий погляд. Скільки ночей він корив себе за те, що не зміг захистити своїх людей, за яких взяв на себе відповідальність, а потім заспокоювався, бо положив своє життя в обмін на їхні, залишивши свій дім. Скільки днів проводив, обдумуючи, чому єдиним захистом знайшов тільки здатися в полон. А тепер дивився на те, що прийшлося залишити батькові.

— Тут майже нічого не змінилось за ці роки.

Чонгук перевів погляд на Чіміна, але знову поринув у свої думки. Знав, що його знову визнають найсильнішим, бо зміг все-таки захистити. Тільки у душі навічно постане клеймо, що він раб, що в нього немає волі. Усе це тільки перед нею, іншої більше ніколи не буде. Навіть та, яку він звав своєю нареченою ще два роки тому, зараз буде просто ніким.

— Вона знову плаче.

Чон опустив погляд вниз на маленький згорток, який тримав в своїх руках. В маленької дівчинки був її ніс, її погляд, її посмішка. Він добре пам'ятав ці речі. Бо саме вони ламали його, а потім приручали до себе. Більше ніхто не міг так легко підняти його до самого неба, а потім спустити з найближчої хмарини униз, вбиваючи.

Тільки вона. Його пані. Його спасіння і смерть одночасно. Його Лалі.

Два роки тому

Його вивертало прямо на підлогу. Дякувати нещодавньому обіду, коли їм принесли стару кров. Усім цим шматкам лайна було все одно, чим годувати вампірів, яких полонили. Нехай би хоч здохли, усі б раділи, ніби дітлахи. Ставали в одне коло і починали танцювати. А Чонгука вивертало тільки більше від того, що підкидувала фантазія.

Іншим було не краще. Такі ж постраждалі, як він, але з інших сімей. Свою, як і тих, за кого він мав відповідальність, захистити зміг своєю жертвою. Та інших винищували, а тих, хто залишився, забирали, ніби трофеї, щоб потім продати на ринку і отримати купу грошей за справжнього вампіра, який навіть кусатися не зможе.

Клики не виривали. Тільки проблема: ошийник на горлянці не давав заподіяти хоча б якусь шкоду, поки господар не дозволить. Тому і кормили якимось лайном. Рівно таким же, як вони самі.

В цьому світі взагалі завжди здавалося, ніби виживали тільки найсильніші. Але такими вважалися саме вампіри. В який момент все пішло не так і тепер багатьом ставало поперек горлянки їхнє існування, що вони ставали рабами? Вони ніколи не торкалися людей без причини. Навіщо, якщо окрім крові ті і дати нічого не зможуть? Тому в кланах приймали людей на служіння.

Усе змінилося близько ста років тому, коли люди вирішили, що вони всесильні. Навіть змогли погодити угоду на поміч. Яке було здивування, коли декілька кланів просто встали на сторону цих нижчих створінь. Вони жодної причини на це не назвали, окрім, що так буде чесно і там вони зможуть піднятися куди вище, ніж вдома на рідній землі.

— Ви же герцог Чон?

Чонгук повернувся на голос, знаходячи очима того, хто запитувався. Впалі щоки, пусті очі без натяку надії на подальше існування. Чон повинен був стати таким самим? Перед ним сидів вампір більше схожий на живого трупа, котрому не давали їжі куди більше днів, а то і тижнів, ніж Гуку.

— Не шукайте в мені надії на спасіння. Зараз я такий самий раб, як і ви.

— Я і не думав, — голос у вампіра був спокійний, та дуже слабкий. — Моя смерть прийде швидше, ніж ви могли б когось врятувати звідси. Просто хотів, щоб ви знали, що буде на вас очікувати, коли вас заберуть звідси.

— Ще більш важка смерть? Вбивати будуть повільно? Сказати чесно, я і до цього готовий, тому не хвилюйтесь.

— Ні, — вампір покачав головою і перевів погляд на одну з дівчат, що сиділи подалі. Їх кормили зазвичай частіше, хоч і тим самим лайном, але це вже було хоч якимось плюсом, у них було більше шансів вижити. — Знаєте, для чого нас купляють люди?

— Щоб знущатись?

— Надто низько літаєте, пане, — посміхнувся вампір, змушуючи Чонгука насупити брови. — Вас точно викуплять, бо ви гарний, їм такі потрібні, як і ці жінки. Як не до когось в колекцію, то в бордель.

— Ха, — Чонгук розтягнувся в оскалі, задираючи голову вверх. — Я сподівався на смерть чи тортури, а мене зроблять лялькою у ліжку? Цікавий вибір.

На його голос обернулися ті самі дівчата, але одразу поопускали очі. Певно, вони знали, що їх чекало. Тільки Чон був у невіданні. Краще б здох десь по дорозі.

— Багато хто тут вже не перший раз, бо їхні хазяї повертали товар, — видихнув вампір і помітив здивований погляд Чонгука. — Просто ви дивились на кожного з нас ці кілька днів. Ті, хто тут вже не перший раз, затримуються довше, бо ми порчений товар. А таким, як я, і того «краще». Смерть здається благословенням.

Більше навіть язик не повертався щось запитувати, взнавати чи ще щось. Брали тільки злість та відчай. Десь всередині Чонгуку нестримно хотілось допомогти і цим вампірам, хоч вони не були його підопічними, не його сокланівцями. Але той жаль, який вони в нього визивали, змушував думати про те, наскільки ж він слабкий, хоча все своє життя вважав себе вершиною світу.

...Чонгук в котре дивися, як з його клітки виводили по одному таких, як він. Типова ситуація з якихось романів для дівчат, щоб потім закохати в себе головного героя. Там жінка викупала собі чудовисько, а потім показувала, яка вона до нього мила і добра, щоб той розтанув і віддав за неї після своє життя. А ще краще, щоб вижив і любив її одну до скону. Таке ж лайно, як і усі ці люди.

Залишалось тільки лаятись про себе і сподіватись, що його вб'ють за найближчу спробу втекти. Краще здохнути, аніж бути відданим якійсь збоченці, що буде тупо фанатіти з його кликів чи червоних очей, а потім викине сюди ж, як тільки він їй набридне. Чомусь людиськам подобалось щось подібне, бо в них такого не було. Але самі при цьому ставати вампірами вони щось не дуже то й хотіли. Сцикуни, чесне вампірське!

— Підіймайся, шмат гівна, тебе ще до аукціону викупили.

Смачно він під ноги сплюнув, нічого не скажеш. Таке відчуття, ніби слину збирав усю дорогу до клітки, щоб від душі зробити щось подібне, а потім ще бридко посміхатись, ніби у Чонгука в будь-який момент не вийде перегризти горлянку. Не було б ошийника — в секунду б це вже зробив.

Але прийшлося підійнятись, витираючи з губ залишки блювоти після шикарного обіду. От би цим вилупком закусити, та щось Чон дуже сумнівався, що ця гіркота хоч якось буде затьмарена чимось їй же подібним. Останній погляд на того старого вампіра, який тепло йому посміхнувся на останок, і зачинена клітка. Більше вони ніколи не зустрінуться.

В кабінеті, куди його привели, вже сиділи люди, що збирались купляти собі нову іграшку. Здогадатись, для чого саме, було однією з найлегших задач, хоча мозок працював вже геть ледащо, адже без толкової їжі Чонгуку вдавалося скоріше просто ловити перші думки, які більш за все виривалися з туману, що панував в голові. Потрібен був час, щоб зосередитись ще на чомусь, окрім «поїсти» і «вбити усіх цих мразот».

Перед Чонгуком сидів чоловік приблизно сорока років, хоча виглядав молодшим, і дівчина, якій вампір ніколи б не дав більше двадцяти. Напевно, саме так воно і було. Запаморочення в голові змушувало частіше прикривати очі і важко дихати, ніби він міг забути це зробити, аби прожити ще хоч на секунду довше.

В кабінеті горів камін, розставлені по усьому приміщенню свічки також добавляли світла і деякої подоби тепла. Це точно краще, аніж там в підвалі в камері з тим собачим холодом.

— Ви взагалі їх не кормите чи що?

Чон підняв погляд на того самого чоловіка, якого помітив одразу. Він переглядався з дівчиною, яка хмурила брови. Чонгука точно для неї купляють, йому навіть стовідсотково відомо для чого саме. Серйозно, звідки люди вичитують ці байки про те, що з вампірами секс більш кращий? Може, якісь спеціальні газети десь виходять? А ні, точно, як він міг забути! То ж з романів для дівчат, там точно про вампірів також було!

Та в тій дівчині було щось дивне. В ній ніби відчувалось щось вампірське, ніби десь на дні. Ніби вона ще ніколи не пила крові людини. Тільки так діти в свої вісім років проходили ініціацію, щоб стати повноправними членами суспільства та клану. А от в чоловіку це відчувалося більше. Напівкровка? Тоді було б не дивно, що в дочці чулося куди менше вампірського.

Та в ній сприймалось ще щось, незважаючи на те, що Чонгук зараз не розумів майже нічого. Запах, що проникав до легенів не був болісним, скоріше — жаданим. Його хотілося вдихнути ще.

А може, в Чонгука вже просто запаморочення? З якого ляду комусь навіть з напівкровок його купляти?

— Справно один раз на день, пане.

А от і власник кабінету, в якому вони всі зустрілись. Але через свій стан Чонгуку було важко зосередитись на зовнішності кожного з присутніх. Однак на цьому покидьку потрібно, бо колись обов'язково перегризе йому горлянку. Кожну зморшку, розріз очей, тонкість губ, дивний ніс, більше схожий на крюк, — треба запам'ятати усе!

Можливо, Чон це зробить навіть зараз. Треба тільки зібрати усі сили.

— Помиї — це ж їжа.

Не витримав? Чонгук розтягнув усмішку на одну сторону — усе, на що вистачало сил в такій ситуації. Все задля того, щоб в наступну секунду відчути, як його штовхнули якоюсь палицею в спину, від чого він завалився вперед, падаючи прямо до ніг тої дівчини. Прекрасний фінал, зараз його точно вб'ють. От тобі і перегриз горлянки тим, кого так важко запам'ятовував.

— От лайно смердяче, їжа не подобалась?!

По спині пройшлися батогом. Це точно той ватажок цього гурту смертників. Якщо Чон виживе після такого — вб'є його. Навіть, якщо не вдасться після втекти. Як мінімум на одного продавця вампірських життів стане менше.

— Припиніть, ми не труп його купляти збирались.

Удари батогом припинились, хоча, чесно кажучи, якось не дуже Чон їх і відчував, бо в голові вже майже нічого і не було. Усі думки просто зникали на очах, розчинялися і ставали простим димом, якого ставало тільки більше. Повна безвихідь свого положення, втрата свідомості, яку так намагався зберегти якомога довше, і дівочий голос, який одночасно віддавав теплотою і холодною передвісницею близької смерті.

***

Розплющувати очі було складніше, ніж приходити до тями, на що в Чонгука пішло близько десяти хвилин. Він їх не відраховував, але по якомусь внутрішньому годиннику охрестив саме такою цифрою. В приміщені, де йому пощастило знаходитись, було на диво тихо. Навіть з вулиці жодних звуків, хоча за вікном стояв квітень і вже повинні були співати птахи. Та і не треба забувати про гуркіт коліс повозок з цокотінням копит по бруківці.

Полежавши в повній тиші, розглянувши кожен промінь світла з ліхтарів, що потрапляв до кімнати, Чонгук підійнявся з ліжка. Добре, що хоч це далося на диво легко. Слух все одно не міг уловити жодних звуків, ніби в усьому домі була непроглядна тиша. Навіть поглянувши у вікно, складалося відчуття, що життя тут завмерло. Ніяких інших будівель навколо будинку, жодних людей, які навіть у темний час повинні були ходити по вулицях. Чи вони боялися виходити, бо раптом на них нападе вампір? Було б дуже смішно подивитись на щось подібне. Але ніяких чоловічків у фраках чи платтях з корсетами, що затягували і внутрішні органи, не було.

Та варто було вийти за двері, як все встало на круги своя — з кухні доносився брязкіт посуди, зовсім легкі поступи чиїхось ніг. Враховуючи те, як ходила ця людина, можна було зробити висновок, що це була жінка не вище ста семидесяти сантиметрів зростом.

Йти було доволі важко, хоча з кожним кроком ставало трохи легше, ніби ноги звикали до старих відчуттів. Кухня виявилась столовою, де якась дівчина накладала на стіл, стоячи до Чонгука спиною. Ясна в районі кликів звично засвербіли. Відчуття голоду знову прорізалось в голові, виганяючи звідти усі останні думки, дозволяючи думати тільки про те, як Чон буде смакувати нарешті теплу кров. Скільки він вже не їв? Ніколи стільки не утримувався від улюбленої страви.

— Я б не радила.

Голос здався знайомим, але голод брав своє. Хто там його зна, що вона не радила, але Чонгук хотів їсти. Чхати він хотів на усе те, що ця дівчина йому казала. Навіть незрозуміле відчуття, яке — як йому здалось, — Чон вже відчував, не зупинило його.

Але зробити ще хоч один крок в її сторону не вийшло, горло здавило, ніби розпеченим джгутом, від чого Чонгук впав на коліна, хватаючись за шию і боючись, що зараз просто задихнеться. Що за гівняний фінал життя? Він вже й забув, що на його шиї був цей ошийник, тільки очікуючий, як би його придушити. Хоча, напевно, в нього і не такі функції маються.

— Я ж попереджала.

Дівчина зітхнула, обертаючись і хитаючи головою. Чонгука відпустило, як тільки вона клацнула пальцями. Він знову зміг мислити тверезо, до того ж подібне дало йому ласку перестати думати тільки про їжу. Тепер Чон роздивлявся ту, що стояла перед ним, кривлячи губами. Варто відмітити пухкими губами, які нафарбували червоною помадою. Волосся трохи нижче, ніж по плечі, якогось дивного чорного кольору, що переливаючись ставав більше схожим на каштановий. Великі очі, скриті за густим чубчиком. А сама вона вдіта в коротку чорну сукню, яку варто було охрестити чимось вульгарним і забороняти жінкам так одягатись.

Принаймні, на Батьківщині Чонгука жінки так ніколи не вдягались.

Все-таки, дивні ці створіння — люди. Тільки для сексу та їжі і годяться.

А Чон думав, що в тих людських аристократів прийнято вдягатись в щось закрите, з бантами, воланами, пишними юбками і корсетами. Взагалі не дивно було, чому в дівчат, яких він бачив, були відсутні ті ж груди — просто здавлювало майже все життя тим самим корсетом, тому деформувалося. Краще вже вульгарне, якщо чесно.

— Так і будеш на мене вирячитись?

— А що мені ще робити, якщо закусити тобою не вийде? Можу тільки дивитись і мріяти, як перегризу горлянку.

— Серйозно? — хоча жоден м'яз на обличчі не смикнувся, голос був здивованим. — Думала, після укусу ви залишаєте жертву живою, а не випиваєте досуха.

— Я їсти хочу, дивна ти людино!

Дівчина закотила очі і тяжко видихнула, ніби Чон сказав щось дуже дурне. Не глядячи, її права рука дістала позаду себе келих і протягнула чоловіку. Тільки зараз в Чонгука почали повертатись спогади, адже це була та сама дівчина, що викупила його, як раба. Від якої відчувалось щось споріднене, ніби в ній також текла вампірська кров. А тепер протягувала йому келих з рідиною, яка знов була застарілою, щоб потім його знову рвало їй на радість. Тому й почав ричати і злитись.

— Ну, моє діло запропонувати.

Чонгук насупив брови. На його очах вона спокійно випила усе, що було в келиху і відставила його назад на стіл. Чону здавалось, що люди після подібного повинні піти виблюватись, а не стояти, облизуючи губи і розтягуючи задоволену посмішку. Що тут в біса коїлось?!

Чи це можна було списати на те, що вона на якусь крихітну частину була, як він?

— Хто ти?

— Мене звати Лаліса, — знизала плечима дівчина і посміхнулась ще ширше, показуючи клики, які були і в Чона. — Ага, я не людина. То що, їсти будеш? Є ще один келих з кров'ю, це ягня. А також його м'ясо. Я зробила з приправами.

В голові не вкладалося, як таке було можливим, щоб вона виявилась вампіром. Ще один протягнутий келих на цей раз був прийнятим і випитим. Що ж, ягня не таке вже й погане, навіть дуже смачне, враховуючи скільки днів Чонгук не їв нормально. Ані простроченою, ані застарілою кров не виявилась. І сили з'явилися, щоб хоча б сісти за стіл навпроти цієї Лаліси, щоб знову подивитись їй в очі. Щось між зеленим та сірим, ніяк не зрозуміти точно, ніби освітлення заважало, постійно змінюючи їх колір.

Чон відчував, як випита кров підживлювала нутрощі, розливалась по всьому тілу, повертаючи можливість ожити. Він знову був живий майже настільки, щоб помітити дивну радість в середині себе. А ще згадати про тих самих вампірів, яких усі їх клани звали занепалими. Ті самі, що погодились жити з людьми в «мирі та злагоді», піднятись вище, ніж вони були. Лайно собаче, аж сплюнути захотілось. Та хто при здоровому глузді захоче жити поруч зі своєю ж їжею? Це ж просто смішно!

Але такі і справді були. Усього три сім'ї, що нараховували не більше п'ятнадцяти вампірів кожна, та про жодну після їх зради в кланах не чули. Згодом це стало скоріше байками дідів сторічної давнини, а не тим теперішнім, в якому тихо жили сім'я Чонгука та йому подібні. А тепер перед ним сиділа представниця однієї з таких занепалих сімей. Чон навіть хмикнув, не втримавшись.

Не важко було здогадатись, що вона саме з них, хоча, напевно, кров все-таки змішалась з чоловічою. Вампірське в цій дівчині відчувалось в край непомітно, ледве-ледве. Як тільки у Чонгука з його мізерними силами зараз вийшло відчути подібне? Були б вони в інших умовах, можна було б подумати, що вона його «споріднена». Та це було б просто смішно!

— В мене просто нема слів. Одна з занепалих вирішила мене викупити? Скажи чесно, у вас не вистачає чоловіків для продовження роду і ви вимираєте? Тому мішаєтесь кров'ю з людьми? Мене для цього викупили? Щоб зберегти родовід?

— Цікаві спостереження.

Лаліса, поставивши лікті на стіл, склала пальці в замок і поклала на них підборіддя. Один нахил голови вліво для більшої схожості неї з якоюсь живою лялькою, і хитра посмішка, яку вона не втримала.

— В мене іншого пояснення немає, — Чон відкинувся на спинку різного стільця, на якому сидів, і примружився. — То за їжу мені потрібно смачно відтрахати пані?

— Можеш почати з відлизування.

Чонгук здивовано дивився, як дівчина спокійно відкидалась на спинку свого стільця, ніби віддзеркалюючи його самого, а потім розставляла ноги ширше, повертаючись трохи боком, ніби так буде краще видно. Чон проковтнув слину, спостерігаючи за кожним її рухом, але сам сидів, не ворухнувшись ані на міліметр.

Здавалось, вона брала його на «слабо», хоча в самої очі бігали по його обличчю. Можна було зробити висновок, що їй було страшно зовсім трохи, але вона трималась. Намагалась здаватися сміливішою та величнішою, ніж є насправді?

— Вже не такий сміливий?

— Ти, бляха, серйозно? — просто в голові не вкладалось, як вона могла робити і казати щось подібне. — Якщо дуже хочеться, з легкістю це зроблю. Просто зрозумій одне, я зможу звідси вибратись, зняти цього ошийника, тоді ти будеш перша, кого я вб'ю, бо будеш поруч. А потім того виблядка, який мене тобі продав.

Чонгук підійнявся зі свого місця під примруженим поглядом дівчини і, підійшовши до неї, встав на коліна. Гордість? Так, звичайно, вона в нього була, але ніякої проблеми вампір ніколи не бачив в подібному. В його клані це вважалось навіть чимось правильним, він же не з клану Кім. До того ж можна легенько вкусити за стегно, отримавши таку необхідну кров. Це теж було абсолютно нормальним, ділитися своєю кров'ю, коли ти здоровий, а хтось в скрутному становищі. Хоча зазвичай, подібне ставалося конче рідко, бо використовувалось під час війни. Або вампіри давали свою кров, коли мали близькі стосунки. От як зараз, коли дівчина хотіла, щоб він стояв ось так перед нею.

Лаліса не ворушилась, спостерігаючи за діями Чона. По усьому її виду можна було помітити, що її зараз виверне від того, що Чонгук збирався зробити, але вона ніби намагалась додивитись цю картину до кінця. А можливо розігрувала перед ним пастку, щоб потім смачно його побити.

— Не зупиниш? Я ж бачу, що тобі це не подобається.

Чи подобалось? Бо Чонгук якимось внутрішнім відчуттям мав уяву про її дихання через розширенні ніздрі, про ледь тьохкаюче серце та тремтячі вії, що намагались скрити очі від його погляду. Його так і підштовхувало продовжувати і дивитись, як вона б розтанула в його долонях.

Чон однією рукою підхопив дівчину за ліве коліно, змушуючи роздвинути ноги ще ширше, виринаючи з вирізу на стегні, і краще розвернутися до нього повністю. Напевно, це здавалося йому певною грою. Все-таки, знав, що нічого в нього не вийде, вона в останню мить його зупинить, бо намагалась робити вигляд, що їй огидно він кожного його дотику, а ще тримати обличчя перед своїм рабом.

Клики стали довшими самі по собі, легенько разом з губами проходячись по дивовижно ніжній шкірі стегна, аби піднятися вище. Чон не забував зосереджуватись на ледь прикритих очах зверху, що буквально кричали, щоб він припинив, але губи мовчали. Навпаки, вона стиснула зуби і терпіла. В кошенятка погано виходило показувати зубки з кігтиками.

Але різкий удар по носу стегном, завдяки чому його трохи відкинуло і він вдарився головою об стіл, був точно непередбачуваним. От мале стерво! Чонгук на неї так і дивився, намагаючись принизити поглядом ту, хто зараз сиділа, гидко посміхаючись і закинувши ногу на ногу.

— Якщо я колись захочу гострих відчуттів, навіть тоді не спущусь до тебе. Занадто багато честі. Але за віддачу дякую, це похвально, — Лаліса склала руки під груддю і видихнула. — Тебе купили моїм охоронцем, а не для забаганок.

Чонгук хмикнув, встаючи в повний зріст, йому ще вдасться погратися з цією кішкою, якою б впертою вона не була. Лаліса. Як на думку Чона, смішне ім'я.

— І від кого тебе захищати? Від людей, що повинні стояти з вилами біля твоїх вікон? То я їх щось не бачу.

За вікнами насправді не стояло взагалі нікого. Чи навряд щось змінилось за ті хвилини, що Чонгук провів з нею і не виглядав на вулицю. Будинок був більше схожим на невеличкий особняк, але призначений для життя цілої сім'ї з прислугою. Та щось Чону підказувало, що окрім них двох тут більше ніхто не знаходився. До того ж, якщо вона казала, що робила ягня самостійно. Вампіри серед людей не такі вже й заможні?

А як же «піднятися вище»?

— Люди до нас вже звикли, тому ми один одного не боїмось, — Лаліса взяла ніж з виделкою до рук і почала розрізати м'ясо. — Давно вже навчилися вживатися разом.

В самому куточку дівочих губ крапля крові ягняти проклала собі шлях до підборіддя, змушуючи Чонгука жадібно простежити і зловити її. Він пройшовся пальцем до вуст, збираючи вологу доріжку, а потім облизнув його, пробуючи на смак. В приготовленому вигляді кров була ще гірше, ніж уявлялось.

Дівчина завмерла, спостерігаючи за діями вампіра. Хмурила брови, ловила поглядом кожний жест і важко дихала. Її не покидало відчуття, ніби вона крольча перед хижаком. І це при тому, що на ньому ошийник.

— Просто смішно, — Чонгук повернувся на своє місце і повторив дії дівчини зі столовими приборами, не спускаючи погляду з неї. — Люди можуть жити поруч тільки в тому випадку, коли вони розуміють, що їхня доля бути їжею. Ніхто їх не вбиває, живуть приспівуючи, кров віддають регулярно. Занепалі же їдять ягнят, як я бачу. Самим не огидно?

— З дитинства так харчуюсь.

Дівчина знизала плечима, ніби пересмикуючи. Хотілося скинути з себе це наслання з можливістю вкусити крові людини. Молодим вампірам з цим завжди було важко, але законом це було заборонено, тому аби не вмерти трималися як могли. Зате таке терпіння призводило до ідеального контролю свого голоду, що було тільки на руку.

— Ти так і не відповіла.

Від кого він повинен був захищати це мале стерво? Але вона більше не помічала Чонгука, ніби його не існувало в цій кімнаті. А в нього ще стільки запитань було. Наприклад, куди подівся той чоловік, що був з нею в кабінеті? Чому в домі нікого, окрім них двох? Де уся прислуга, яка повинна слідкувати за домівкою?

Подібна тиша зберігалася кожного разу, як вони сідали їсти. Просто неймовірно, що йому давали їсти м'ясо вбитого кроля або ягняти, а краще б давали більше крові, без якої Чон постійно відчував себе виснаженим. Сил і так було небагато, бо ошийник блокував деякі функції, але і нестача їжі сказувалась.

Хоча дещо усе-таки прояснилось: прислуга приходила один раз на день, щоб поприбиратись та приготувати їжу. Та на інші питання відповідей Чонгук так і не отримував. Ті, хто приходив, жодного разу йому не відповідали, як і сама Лаліса, яка ніби набрала води в рота. Дівчина взагалі майже не виходила зі своєї кімнати, постійно роздивляючи якісь малюнки, листи, які отримувала від прислуги. А ті намагались обходити вампіра стороною, що було не дивно — люди боялися, що його ошийник на них не зреагує, і тоді він їх вб'є. Та Чон поки тільки вижидав кращого моменту, щоб перевірити цей факт.

Іншим разом здавалося, ніби Лаліса тут у тюрмі. Може від навколишнього світу її захищати і потрібно було? По типу не випускати з оселі, щоб сиділа в чотирьох стінах і навіть не намагалась кудись рипатись? Смішно просто, яке ж це смердюче лайно, куди Чонгук вляпався.

Та кожного разу дивно було ловити себе на думці, що йому хотілося бути поруч з нею. Якомога ближче, а не просто в одному будинку. Варто було зайти до столової і побачити її там, у нутрощах ставало тепліше, незрозумілим чином притягуючи до неї ще ближче. Ніби так і шепотіло: «підійди до неї. Відчуваєш, який солодких запах її шкіри в районі шиї?».

Йому точно потребувалося поїсти нормальної крові, бо він вже втрачав глузд.

— У твоїй шафі є мисливський костюм. Вдягни його після вечері.

Це було тим єдиним, що він почув за два тижні життя в цієї дівчини. Можливо, спостерігаючи за сумними зітханнями, такими ж поглядами, ніби вона в будь-який момент може почати скиглити на луну, Чонгук повинен був перейнятися долею цієї затворниці. Та щось реально заважало. Напевно, те саме відчуття під лопаткою, що він не на своєму місці, а вона, маючи свободу, якби хотіла, давно вже б втекла не тільки з дому, але й міста людей. Йому хотілося тільки одного від неї — спробувати її кров на смак, а потім вдихати змішану металевість та її природній аромат. Навіщо йому її при цьому розуміти?

— Навіщо? Ми збираємось на полювання на кролів?

— Який здогадливий, — розтягнула посмішку на один бік Лаліса. — Сьогодні «судна ніч», свято кланів, коли ми виходимо на полювання. Тільки не на тварин.

— На людей? — зацікавлено блиснув очима вампір.

— Навіть не мрій про це. На зрадників, а ще на рабів, яких не вдалося продати.

Чонгук був у ступорі, почувши подібне. Навіть їх клани не йшли на таку мерзенність. Зрадників вбивали одразу, одним рухом, вириваючи серце. Та все ж можна було зрозуміти і такий поворот подій. Але тих, хто був з ними однієї раси, здорові, живі, — ніколи. Їх клани не відловлювали занепалих, що забрідали на їх землі, не вбивали, влаштовуючи ніч полювання, перед цим тримаючи у в'язницях. Просто нечувано!

— Чуєш, занепала, у вас взагалі совісті немає?

— А чи не ти виказував, щоб тобі кров свіжу давали, а не від ягняти?

Чонгук бігав очима по дівчині, яка спокійно продовжувала їсти. Ну так, що в цій «судній ночі» такого, з чим не стикалися представники вампірської знаті? Будемо чесними, подібне траплялося тільки у Кімів, коли вони сходили з розуму, і то зазвичай вони полювали на якихось великих тварин, або взагалі на нижчих вампірів, які втратили глузд і вбивали усе, що бачили. Але не тих, хто тверезо мислив! Не тих, кого спіймали задля втіхи, а тепер збиралися відправити на вірну смерть. Якого ляду?!

— Ніколи не порівнюй. Я в цьому мерзотному цирку приймати участь не збираюсь!

— Тебе ніхто і не просить. Ти мій охоронець, а не мисливець.

— Пропонуєш спостерігати, як вбивати будуть інші?

— Саме так, — відвела погляд Лаліса. — Ми не їмо людей, тому один раз на місяць випускаємо рабів та зрадників у ліс, де полюємо на них. Спіймаєш — маєш повне право його з'їсти. Ти ж хотів свіжої крові. Якщо дуже захочеться — попроси, я відпущу побігати.

Дівчина промокнула маленьким рушником губи і встала з-за столу. Чону треба було зупинити усе те блядство, яке намагалися творити на його очах, тому, не доївши, він пішов за Лалісою. Чонгука не спокушала думка навіть стояти поруч з місцем, де будуть вбивати рабів, як він сам. Тільки в тому випадку, якщо в нього вийде їм усім допомогти, а після вправити мізки родичам «господині».

Лаліса знайшлась у своїй кімнаті, де в цей момент якраз зняла з себе чергове плаття, більше схоже на коротку ганчірку, в якій навіть спати було до неможливості незручно, як вважав Чонгук. Взагалі не залишало жодної фантазії, ніби вона людина якась з борделю, а не вампірка з вищої родини. До речі, з якого вона насправді клану взагалі?

На секунду Чонгука перемкнуло, брови зійшлися у перенісся, поки погляд роздивлявся шрам, перетинаючий увесь поперек. Ніби хтось навмисно пройшовся по дівочому тілу, щоб назавжди залишити слід. І знову це дивне відчуття, яке тихо сиділо ще декілька хвилин тому, даючи йому злитись. А тепер щось змінилося? Очі побачили те, чого не треба було?

Дівчина його навіть не помітила, стягуючи білизну. Чон підійшов ближче і потягнувся пальцями до шраму, визиваючи в занепалої мурах. Вона здригнулась і обернулась, роблячи при цьому кілька кроків назад, щоб його руки не могли її більше торкнутися. Її власна нагота не дуже то і цікавила, але свої шрами показувати їй не подобалось.

Чонгук же вперше подивився на неї по-іншому. Худа, ніби ніколи нічого нормального не їла, більше схожа на ляльку, яку можна зламати одним лиш поглядом, навіть не торкаючись — ось наскільки крихка. Зате в очах вогонь і чітке бажання жити. І знову ці червоні губи, які тепер кричали не про її ганебну натуру і зневагу до кожного, а про захист. Більше походила на їжака, а цей колір замість голок, щоб відлякувати усіх і кожного.

— Пішов геть звідси!

— Ти там щось казала про гострі відчуття і що не спустишся до мене навіть в такому випадку. Але хіба я не кращий варіант, ніж вбивати невинних? Я можу подарувати насолоду, дати свою кров. Пані не прийдеться йти на цей захід.

Що він там казав? Воно само виривалося з рота, не фільтруючи жодного слова. А запах ставав різкішим, нагадуючи, як ще нещодавно хотілося встромити клики в цю тонку шию. Помітити собою, щоб ніхто подібного більше не зміг зробити. Чорниця? Ожина? Це одна з цих ягід зараз така чітка?

Чон насувався на Лалісу, намагаючись розгледіти в очах хоч щось, що могло б дати йому ходу, окрім його особистих думок. Коли він взагалі вирішив, що займатись з нею сексом — непогана ідея? Краще піти на полювання і вистежити самому кількох її родичів, вбити і діло з кінцем. Ні, Чонгук якогось ляду намагався її вмовити не йти нікуди.

Як взагалі з нею займатись чимось? Вона ж того й гляди — зламається прямо в руках. Таке худе навіть самій собі задоволення доставити не зможе. Не через те, що якось незручно, а тому що стидалась. Він бачив колись таку жінку, вона прийшла з земель людей і розповідала, що таких як вона багато. Тепер Чонгук бачив це своїми очима.

Але чому не побачив ще тоді, як опустився на коліна вперше? Коли торкався її ніг? Було не до цього? Та з неї ж навіть крові випити не можна — в ній самій її кіт наплакав. Чому не побачив одразу? Чому навіть зараз не міг себе зупинити, бажаючи цю дівчину навіть такою крихкою. Знав, що не зможе зламати, а от хоча притиснути до себе точно зміг би.

— Ти повинен слухатись моїх наказів, а я сказала, щоб ти йшов геть!

— Я не збираюсь робити боляче, — і ніби в доказ, однією долонею взяв в захват обидва зап'ястя дівчини. — Бачиш, ошийник не розгледів в моїх думках поганих намірів. Я просто дам тобі задоволення, а ти залишишся сидіти в будинку разом зі мною.

— Мій обов'язок бути присутньою при полюванні! — Лаліса виривалася, та сил не вистачало, прямо як завжди. — Відпусти мене, кому сказала!

Чонгук смикнув дівчину на себе, зіштовхнувшись носами, навіть голову прийшлося трохи опустити. Тепер йому було прекрасно видно очі навпроти, в яких вогонь ставав все більш крихким і неминуче потухав. Те, що відбувалось, лякало Лалісу, ніби визиваючи старі спогади, які хотілося назавжди стерти зі своєї пам'яті.

Вампір обережно огладив великим пальцем дівочі губи, намагаючись зосередитись на своїх відчуттях. Максимум, що він міг би зараз зробити — поцілунок і те, що збирався доробити з минулого разу. На більше його б просто не вистачило, бо вона вже тремтіла скоріше від страху. Як його могло зваблювати тіло занепалої, коли її хотілося скоріше відгодувати?

— Відпусти, будь ласка.

— Може, мені просто втекти?

До Чонгука тільки дійшло, що за увесь цей час він пройшов кожен сантиметр будинку, мав наснагу в будь-який момент втекти, але так і не зробив цього. Не через цю вампірку, що зараз утримував, а тому що з якоїсь причини просто вирішив поки зачекати. Щось у нутрощах кричало сидіти і не рипатись зі свого місця. Ніби поки що його перевіряли, щоб потім дати більше свободи — тоді в нього точно вийде.

— Тільки, як знімеш ошийника, — її погляд опустився на названу річ. — Усе місто просякнуте магією. Ти навіть за двері дому не зможеш ступити. Або зі мною, або через прямий дозвіл господаря.

— Хочеш сказати, що навіть, коли вийду з будинку, далеко не втечу?

Дівчина кивнула, одразу підтискаючи губи, бо її рухи скоріше виглядали, ніби вона кішкою з ним загравала. Своїм носом терлась об його ніс. Просто нечувано! Але Чонгук взагалі не звернув на це уваги, відволікаючись та обдумуючи, що його внутрішні позиви правильно казали йому не рипатись поки що. Треба було придумати, як зняти з себе ошийника. Чи навряд, якщо він просто буде спати з занепалою, вийде щось добре. Треба було придумати ще якусь лазівку, яка б могла допомогти. Та цим можна зайнятись і потім.

— Занепала, досить вириватися, це не виглядає привабливим, як могло б здатися.

Вільною рукою, Чон притягнув дівчину до себе ближче і обережно поцілував спочатку в губи, ніс, і тільки потім доторкнувся до лоба. В нутрощах розлився спокій, ніби він зробив те, що від нього вже так довго просили. Вириватись дівчина припинила. Маленька перемога і великі очі, які не розуміли, чому з нею не зробили чогось іншого.

— Хотіла чогось більш розпещеного, так, занепала?

Чонгук хмикнув, відпускаючи і відходячи назад. Нічого кримінального він не зробив, та і що міг? Зрозумів, що перед ним ніби дитина стояла, яку годувати хочеться. Зрозуміло, що на тій їжі, якою і його кормили, навряд можна вирости нормальним здоровим вампіром. Нічого дивного, що його думки про продовження роду могли виявитись правильними. Скільки вона така слабенька зможе виносити дітей? Правильно, нуль. Звідси і така маленька кількість занепалих, чи не так? Їх жінки якщо і народжували, то напевне не так багато хлопчиків, щоб ті в свою чергу теж подовжували рід. А то і взагалі від людей, від них легше, як колись розповідали.

Складно їм тут живеться, напевно.

І річ була навіть не в тому, що Лаліса виглядала занадто худою, ніби кістки просвічували, скоріше те, як тремтіла, як при ближчому розгляді виднілись темні кола під очима. Шлунок, нирки? Неймовірно, як глави їх сімей взагалі не піклувались про своїх родичів. Не дивно, що і він відчував себе слабким після такого годування.

— Нам все одно потрібно піти на полювання!

— Що ти залагодила з цим, зрозуміти не можу? Там помазано чи що?

— Це мій обов'язок, який я повинна виконувати! А ти, як мій охоронець, повинен мене слухатись, а не ставити мені свої умови! — Лаліса паралельно витягувала з шафи дивну одежу, якій Чонгук не знав назви. — Ще раз спробуєш зробити щось подібне, я дам в твій ошийник сигнал, який точно тебе приборкає.

— Впевнена?

— Хутчіш вдягай костюм і чекай мене біля дверей! Виконуй наказ, негайно!

Горло стиснуло, ніби намагалось вбити за один раз, тому Чонгук впав на коліна, хватаючись пальцями за ошийник, аби зняти його якомога скоріше. Якого ляду це лайно вирішило зробити з ним це? Через її наказ? Хочете сказати, що вона і таке з ним робити може? Йому треба виконувати усе, що вона скаже? Чому ж до цього не наказувала? Невже і справді хотіла чогось більш розпещеного, а він обламав її забаганку?

Та твою ж, чому так боляче?!

Чон відповз ближче до дверей, відчуваючи як його трохи попускало і не помічаючи винуватого погляду хазяйки. Перевіряти чи правильні в нього думки не хотілося. Хотілося піти на полювання — піде з нею, але буде стояти осторонь, поки не побачить можливості допомогти. В яке лайно його закинуло? Просто слів нема.

Перевдягнувся Чонгук швидко, та і чекати, коли вийде занепала, не прийшлось довго. Обтягуючий чорний костюм з купою ремінців на поясі — Чон нарахував чотири, хоча здавалося, ніби їх куди більше, — високі чоботи, шуба майже в повний її зріст та шкіряні рукавиці. Але найголовнішим стали змінені акценти на обличчі — підведені чорним очі і жодної червоної помади на губах. Взагалі ніякої помади на них.

Тепер вона була куди більш схожою на вампірку, яких знав Чонгук вже багато років. Такою, від якої тамувався подих. Знову розривало між бажанням накормити та спробувати її на смак самому. Хоча подібні костюми також вважалися занадто відвертими. Жінки в кланах зазвичай вдягали штани та широкі сорочки, а не щось дивно схоже на обтягуючі лосини. Напевно, це повинно було виглядати сексуальним, але Чон тільки хмурився, розглядаючи її увесь їх шлях в кареті. Кого вона своїм тілом зваблювати думала? Його? Треба визнати, щось всередині і справді тремтіло від думки, що це вона наряджалась задля нього.

Відповідь прийшла, коли вони під'їхали на місце. Темний ліс, наповнений магічними ліхтарями, більше походив скоріш на якесь жахіття. Стежка, що вела до основного місця подій, була всипана цими ліхтарями по краях, підсвічуючи шлях. Мелодія скрипки також скоріше лякала, аніж зваблювала підійти ближче і послухати.

— Не кажи ні слова, ні у що не втручайся, поки я не скажу. Це наказ.

Чонгук тільки одну брову підійняв, але нічого у відповідь казати не став, прикинувшись гарним хлопчиком. Якщо занепалій так кортіло похизуватися перед родичами та друзями новою покупкою — най там що.

Скільки було здивування — яке проявити Чон не міг привселюдно, — коли побачив, як були вдягнені інші жінки. Костюм Лаліси виглядав максимально закритим порівняно з тим, в що були вдягнені усі інші. Але при цьому тільки одна занепала, яку йому винно називати своєю господаркою, виглядала так, ніби доходила свій вік. В жінок були ідеальні форми, на які ласували дивитись чоловіки. Ті, в свою чергу одягалися приблизно в те ж саме, що і Чонгук — шкіряні штани та піджак, а також сорочка. Тільки вони при цьому витрачали куди більше грошей, це теж було прекрасно видно.

Єдине, що непокоїло з самого початку поїздки — дівчина була в шубі, в той час, як останні спокійно стояли в одних своїх обтягуючих костюмах. На дворі був кінець весни, доволі теплий, чому тоді Лаліса була вдягнена взагалі не по погоді?

— Ти і цього разу збираєшся просто стояти осторонь? Невже не хочеться чогось свіжого, окрім кролятини?

До них підійшла дівчина, чи не старша за занепалу, але з куди більш зневажливим виразом обличчя, ніж увесь цей час намагалась робити Лаліса. А вона намагалась постійно, Чонгуку вже набридло дивитись на подібне. Та ця перевершила, поставивши жирну крапку, ніби останній цвях. Ця була ідеально щира в своїх емоціях, не намагаючись їх контролювати.

— Я не мисливець, щоб робити щось подібне.

— Так, ти кімнатна квіточка, яку стережуть до вінчання, — закотила очі дівчина з нахабним поглядом. — Тобі б хоч раз покуштувати справжньої крові. Чи, можливо, твій новий охоронець принесе тобі якусь здобич?

Вона перевела погляд на Чонгука, розтягуючи звабливу посмішку. Так, це дівчисько точно знала, як привернути увагу чоловіка, але в Чона викликала в цей момент тільки бажання скривитися.

— А чутки швидко розбігаються, — Лаліса покачала головою. — Мій охоронець тут, щоб захищати мене, а не приносити здобич, як ти виразилась. Мені не цікаве полювання. Якщо в тебе вийде зловити більше рабів, хіба це для тебе не буде плюсом?

— Ще й як, але ж без нашої «принцески» буде дуже сумно. Скільки років ти вже на цій ненормальній дієті? Та і нащо?

Чонгуку дуже хотілось відсторонитись від цієї дивної розмови, але він стояв геть поруч, тому перемкнутися на огляд територій було вкрай нелегко. Хоча помітки вампір робив доволі швидко. Наприклад, за тих самих занепалих, що були тут присутні. Дуже мало жінок виглядали такими ж худими, як і Лаліса, що могло б натикнути на дивні думки. Вони вибірково мордували голодом?

— Я ще не вийшла заміж.

Отже, Чон був правий в своїх здогадках. Певна дієта була притаманна тільки деяким, але по іншим було видно, як вік не доходив і до шістнадцяти років. Лалісі же точно було близько двадцяти трьох, на його думку.

— Хто досі притримується старих традицій? Після шістнадцяти років можна харчуватися, як забажаєш! Та і після ініціації хоча б раз на місяць дають не тваринку.

— От я і харчуюсь так, як схочу, Айрін.

Помітка про ім'я підійшовшої дівчини була зроблена, рівно як і про те, що ця «дієта» точно була забаганкою маленького стервиська. Чонгук взагалі уникав називати вампірку її справжнім ім'ям в своїх думках. Частіше там проскакувало «занепала», яке прийшлося до смаку.

— То я все-таки теж не приймаю участі в полюванні?

Чон все-таки вирішив відкрити рота і запитати те, що його цікавило, коли вони залишились вдвох. Навколо ходили інші занепалі, але нікого не цікавила Лаліса, скоріше її усі сторонилися.

— А дуже хотілося?

Вампір покачав головою. Ні, це точно не входило в його плани. Цікаво, що полювання, яке почалося вже через приблизно годину, залишились дивитися тільки діти зі своїми охоронцями та вони з занепалою. Від кого повинен був захищати це дівчисько Чонгук, йому було незрозуміло. Від дітлахів, що спілкувались між собою, бігати по усій території? Від охоронців, що навіть поглядів не кидали в сторону когось іншого, окрім своїх підлеглих? Сюди можна було просто не приходити, адже до них все одно ставились, як до пустого місця. Кому занепала там що була зобов'язана — не зрозуміло.

На банкетному столі знайшлися бокали з кров'ю, яка виявилась вовчою. Дивно, але у Чона добре виходило розпізнавати подібне. Скоріш за все тому, що він завжди був одним з перших серед мисливців свого клану, коли вони виходили на полювання на великих тварин.

Іноді Чонгук кидав погляди на занепалу, яка тільки сумно зітхала і дивилась то в бік, звідки вони приїхали на кареті, то на вхід у місце полювання. Вирішивши, що запитувати в неї, що ж з нею сталося, просто немає сенсу, він роздивлявся навколишнє середовище. Дівчисько казала, що усе місто пронизане магією, тому вийти не вдасться, але зараз вони вже були за містом, тому питання стояло тільки в тому, як зірвати ошийник. Щось йому підказувало, що зробити це могла тільки занепала.

І все ж дивним було те, що уся територія виглядала взагалі незахищеною, хоча поруч з кожним з дітлахів були охоронці, іноді навіть по три. Та кому в голову прийде напасти в такий момент? Принаймні, враховуючи те, що занепалі вели справи з людьми, тому могли не очікувати підлянок.

Відповіддю став дивний шум, на який почали реагувати інші охоронці. Усі виглядали напруженими, а Лаліса вперше за ці тижні схопилась за рукав піджака Чона. Вона ніби намагалась сховатися за ним, бо там попереду було щось дуже страшне.

— Що таке? Ти боїшся шумів полювання?

Інших пояснень подібному шуму в Чонгука не було. Та і звідки? Такий гул голосів, в перемішку з криками міг бути тільки у випадку, коли увесь клан радісно забивав декілька жертв, хай і в різних місцях. Що в цьому було такого, що Лаліса злякалась, а охоронці напружились, Чон не розумів.

— Вони ніколи не підходили так близько.

Запитати, що мала на увазі Лаліса, Чонгук не встиг, бо шум ставав дедалі ближчим. Це вже змусило напружитись і його, зводячи брови на переніссі. Якось навіть смішно ставало, але жоден з охоронців не ворухнувся, в той час як діти завмерли, намагаючись не дихати. Чон ніби чув, як дихання дітлахів припинило гойдатись взад-вперед.

На кілька хвилин утворилась ідеальна тиша, в якій було чутно тільки шелестіння листви, деяких комах і шум, ніби щось наближалось усе ближче. Навіть голоси і крики з лісу припинились. Чонгуку хотілося просто ринутись зі свого місця, підхопивши занепалу, і добігти до карети, яка б відвезла до особняку. Але щось не давало навіть пальцем ворухнути. Напевно, та сама Лаліса, яка мертвою хваткою трималась за лацкан піджака.

Неочікувано протрубив ріг, який частіше за все казав про напад. Охоронці вхопили дітей та побігли в сторону лісу, де проходили полювання. Лаліса також потягнула Чонгука в ту сторону, ніби намагаючись самотужки його врятувати. Ніби це її робота, а не його.

— Нам швидко потрібно до лісу! Там вони нас не знайдуть!

— Хто?

Одне питання, але дівочі очі розширились, показуючи її з найналяканішої сторони в її житті. Вона ніби стояла перед обличчям смерті. Уся та нахабність і спроби показати себе господаркою Чонгука одним цим поглядом пішли до пекла.

— Каліти.

З цими словами з лісу вибігли ті самі охоронці з дітьми. Страх на обличчі занепалої добіг свого піку, і всередині неї, напевно, також, тому що в наступну секунду вона вже притискалась до Чона і ледь не плакала. Вампіри вибігали з лісу і тікали в різні сторони, а ті, хто був без дітей, діставали мечі, клики і усе спроможне допомогти в нерівній боротьбі.

Подумати тільки. Каліти. Одна з найсильніших рас нечисті, яка могла вбивати навіть вампірів, маючи силу набагато більшу за їх опонентів. Але це означало ще й те, що в лісі вкритися в них би просто не вийшло, тому треба було шукати якийсь інший шлях.

Чонгук не обмірковував, як саме йому вчинити, але на ньому якимось тягарем висіла відповідальність за занепалу, яку він виправдовував тим, що тільки вона могла зняти з нього ошийник. А ще через те дивне відчуття і її запах. Навмисно кидати її на смерть, хоча це також могло б стати виходом, совість не дозволяла. Вампір одним рухом стягнув шубу з дівчини, викинувши ту, і підхопив Лалісу під стегна, кидаючись кудись в сторону.

Вже через кілька секунд туди приземлився каліт. Зі шкірястими крилами, вище за два метри зростом, але при цьому все одно схожий чи то на вампіра, чи то на людину. Навіть одягнений був не в якийсь відвертий мотлох. Один на один Чонгук легко б зробив з нього красивий труп, але проблема була в Лалісі, яку треба захищати. Таке ламке створіння, як вона, просто не витримає навіть поруч стояти. Потрібно бігти якомога далі. Та ще й слабкість через недоїдання давала про себе знати.

— Їжа... їжа...

Якби не ці потуги каліта говорити, Чонгук би не згадав, що найпростіше прямо перед носом. Їх не торкнуться, якщо все зробити правильно.

— Заплющ очі і уяви щось приємне. Улюблену їжу, коханих родичів, байдуже, — Чон шепотів на вухо Лалісі, відчуваючи, як вона тремтіла. — Вони реагують на страх.

— Але мені справді страшно.

Каліт відчувши те, що йому було потрібно, важкою ходою почав рухатись в їх напрямку. Треба було привести в почуття дівчину, щоб вона хоч трохи перестала тремтіти від страху, який в цей момент тільки заважав.

Обережний поцілунок у скроню, ніби він намагався заспокоїти істерику маленької дитини, поки очі слідкували за калітом. Той зупинився, ніби осліпнувши на кілька секунд. Щоб нічого не зірвалося, Чонгук навіть притиснув занепалу ближче, щоб ще й не виривалась. Краєм ока бачив, як вона здивовано дивилась на нього, а потім сама обійняла і притиснулась міцніше. Цього більше ніж достатньо, щоб відвернути увагу. Головне, щоб вона не злякалася знову.

— Заплющ очі і не відкривай. Краще опусти і сховай обличчя, щоб нічого не бачити. Зрозуміла мене?

Занепала кивнула і зробила те, що від неї просили. Каліт простояв не довго, ловити тут було нічого, тому він просто полетів до інших, які розбиралися з охоронцями. Видихнути можна було тільки на секунду, бо це точно не можна було назвати кінцем.

— Відкрий очі і обережно озернись. Ти бачиш карети чи коней?

Чонгук передбачливо відходив, озираючись по сторонах. Лаліса знову кивнула, що змусило вампіра зупинитись.

— Зараз я відпущу тебе, біжи до коней з усіх ніг. Я за тобою. Не смій обертатись ні в якому разі, просто біжи. Зараз ми не в їх полі зору, але це все одно небезпечно. І, будь ласка, намагайся не боятися, думай про щось хороше.

— Вони реагують на страх.

Чон кивнув — добре запам'ятала. Це вже жирний плюс цьому дівчиську. Ледве вампір поставив занепалу на землю, вона побігла в сторону коней. Сам Чонгук кинувся в сторону зброї, яку ніхто не вирішив брати для полювання. Як мінімум ці два списи йому знадобляться, гірше від них не буде, а от без них... голими руками йти на каліта — самогубство. Звичайно, якщо перед цим ти не напився людської крові. Але це точно не варіант Чона.

Благо, до цієї секунди, в занепалої усе йшло добре — майже добігла до коня. Тому Чонгук зірвався в її сторону. Краєм ока побачив, як один з калітів вже летів зустріти Лалісу на місці. Головне, щоб вона не зупинилась, бо тоді вбити її буде в рази легше.

Але у Чона вийшло добігти до місця вчасно, щоб кинути спис в каліта, тим самим дозволивши занепалій забратись на коня. Тепер же вона просто не знала, куди їй їхати, очами вишукуючи свого охоронця. Чонгук чекати себе не змусив, одним рухом опинившись позаду неї і взявши управління в свої руки. Тепер треба було їхати якомога далі, краще в місто, а ще краще додому.

Кігті по спині пройшлися неочікувано, але визвали різкий випад, не глядячи. Чонгук не зупинявся, точно знаючи, що потрапив каліту лише в район грудної клітки, та це дало їм шанс вирватись вперед. Тепер був хоча б мізерний шанс, що можна буде не боротися з цією махіною.

Через хвилину Чон видихнув — їх точно ніхто не переслідував. Тому шлях до особняку був швидким, хоча й обережним. Неодноразово вампір обертався, озирався і намагався оцінити ситуацію, якщо каліт рухався за ними потайки. Але нічого такого не коїлось, тільки занепала тремтіла так, ніби її ледь не вбили.

...В будинку, як завжди, стояла мертва тиша. Дівчина йшла за Чонгуком, боючись, що каліт міг якимось чином опинитись в неї вдома, навіть не знаючи точної адреси. Та зрозумівши, що все добре, розслабилась і видихнула, проходячи до ванної кімнати, поки Чон розпалював вогонь в каміні.

— Треба обробити.

— Саме загоїться.

Чонгук обернувся і побачив занепалу з невеликим тазиком, наповненим водою. Напевно, там ще і рушник вже плавав, готовий до використанням по призначенню.

— В їх кігтях присутня отрута!

— Я це і без тебе знаю, — Чон підійнявся і підійшов до Лаліси, забираючи в неї тазик. — Знаєш, занепала, що може допомогти?

— Повернення тобі твоєї сили?

— Було б чудово, — він підійшов до дивану, залишаючи ношу на столі, і сів. — Але краще свіжа кров.

Лаліса стиснула губи, відводячи погляд, але підійшла до Чонгука, протягуючи руку. Подібний жест визвав у вампіра тільки усмішку. Зазвичай давали шию, а не зап'ястя. Він дуже хотів її шию. А це вже скоріше було схожим на якийсь вінчальний обряд.

— Я все одно багато дати не зможу, тому бери, що дають.

Брови Чона піднялися від здивування, але суперечити він не став. Чужа рука була занадто тонкою. На перший погляд навіть не було зрозуміло, як її не перегризти випадково, але добре було видно усі вени, що було скоріше за плюс. Клики стали довшими автоматично, та Чонгук намагався бути максимально обережним з дівочим зап'ястком.

Він був правий — точно ягода. Ожина. Занадто добре пам'ятав улюблений смак з дитинства. Та хіба у вампірів буває так, що кров не металевого смаку, а ягідного? А це важливо взагалі, якщо Чонгука знову вело? Він пив маленькими ковтками, по відчуттю краплями, а не як завжди. Усе аби їй теж сподобався цей ритуал.

Її губи тремтіли — прекрасно це бачив. І кров ставала ще гарячішою, підтверджуючи — їй подобалось, хоча і для неї самої було несподіванкою.

— Досить.

Він же не зробив і чотирьох нормальних великих ковтків, перебившись чимось маленьким, але сам позначив, що треба кінчати. Чон не зможе зупинитись, якщо продовжить. Чужий зап'ясток був облизаний в місці укусу, після чого кров перестала витікати, моментально намагаючись згорнути ранки. Цього було досить, щоб вивести отруту з організму самотужки, а далі якось саме загоїться, як Чонгук і казав.

— Рану все одно треба хоча б промити.

Чон тільки видихнув, але опиратися не став, знявши з себе піджак і сорочку. Холодна вода насправді могла допомогти трохи полегшити біль. Там вже йшов процес загоєння, але відмовлятись від додаткової помічі не мало сенсу.

— То мене для цього купили?

— Так, — Лаліса обережно торкалась вологим рушником ран. — Більшість наших чоловіків пішли воювати за людей, тому ми залишились без захисту. Дякую, що не кинув там одну.

— Нема за що. Часто вони тут з'являються?

— Як тільки ми залишились одні. Але до лісу вони ніколи не підходили, там бар'єр, як і у місті. Звідки ти знаєш, що вони реагують на страх?

— А у вас про це ніхто не знав? — Чонгук повернувся до Лаліси обличчям, коли вона закінчила і тепер вижимала рушник у криваво-червону воду. — Ці падлюки дуже не люблять, коли заходять на їх території. Але от проблема: вони кожного разу позначають нові кордони, які їм не належать. Тому у нас їх просто винищували.

— Але ти не вбив жодного з тих калітів, що напали на нас.

— На смерть одного, злітається десяток. Чи ти хотіла героїчно померти?

Чонгук дав їй ще одне ім'я — наївна. Просто слів не було, звідки така тяга робити щось ненормальне? Як вона уявляла собі, що вони вб'ють каліта? Чон звичайно б міг, але з самого початку не збирався. Достатньо було б просто зробити рівно те ж саме, що вони і так зробили.

— Як гадаєш, скільки там загинуло? Якщо бар'єр не спрацював.

— Піклуйся про своє життя, занепала. Це перше правило, коли на тебе нападають каліти.