— Коваль Лілія .Як просувається робота? — спитав мене викладач, поки я малювала макет мого майбутнього моста.

— Все чудово, Альберт Генадійовичу.

Чоловік кивнув і пішов далі по ряду оцінювати роботи.

До мене підійшов новенький хлопець. Чесно, я забула як його звати.

— Привіт, у тебе є ластик?

Я підняла великий ватман. Під ним лежала лінійка, але ластику на було.

— Хм. Ось він.

Його рука ткнула у мій відкритий пенал.

— А. Так бери.

— Я доречі Артур. А ти?

— Я Лілія.

— Приємно познайомитись.

— Взаємно.

Якийсь дивний тік пройшовся по можму тілу.

Чому ти вбив мене?