Скільки Цірі себе пам'ятала, вона почувала себе щасливою після того як її вдочерили Ґеральт і Йеннефер. Стосунки цих двох завжди були люблячими, гарячими та турботливими. Вони досі дивилися один на одного закоханими поглядами, та з усією теплотою виховували свою прийомну дочку.

В наступному році Цірілла буде вступати до коледжу — Каер Морен, в якому раніше вчилися її прийомні батьки, де і познайомились, вони говорять що цей заклад дуже хороший.

Кілька днів тому на вулиці випав сніг, але цієї ночі ще більше припорошило, тому Ґеральту прийшлось розчищати стежку до вхідних дверей їхнього будинку. І все це у вихідний! І у день перед Новим роком! Дякувати Йеннефер, яка дала йому поспати ще трохи зранку, затягнувши його назад у постіль як тільки він зібрався вставати. Як би не вона, зараз би у чоловіка був би ще більш паскудний настрій.

У цей час Йеннефер готувала як завжди легкий сніданок. Вона не любить нічого готувати окрім сніданків, а вони в неї виходять неперевершені! Напевно тому що це найголовніший прийом їжі. Будучі ще у своїй кімнаті, Цірі припустила по запаху, що це напевно будуть смачнющі грінки. Дівчина закуталася у ковдру з головою, їй не хотілося виринати із тепла в прохолоду, яку дарує зима. Але заради маминої їжі та гри у сніжки з татом вона готова на все.

Добре потягнувшись, вона таки вилізла з-під ковдри. Підлога була прохолодна, тому дівчина поспішила натягнути на ноги шкарпетки, та накинути на свою блакитну піжаму з білими котиками пухнастий халат. Що ж... Прийдеться купити нову піжаму для того аби вижити в коледжі... Хоч це і був її улюблений комплект. Дівчина робить швидкий пучок, як завжди не дуже акуратний, через що її біле волосся трохи вибивалося із зачіски.

Цірі відчинила двері та вийшла у коридор, попрямувавши до кухні, але там вже дійшовши до дверної арки, в її лице майже не прилетіла коробка з яйцями. Схоже Йеннефер знову робить сніданок у поспіх, через що використовує магію не дивлячись.

— Доброго ранку, Йен, — привіталася Цірілла, привертаючи до себе увагу мами, щоб та ненароком не поцілила чимось ще у доньку.

Жінка повернулася до Цірі, усміхнулася та підійшла до неї, обійнявши та ніжно поцілувавши у щічку. Вона робила це кожного ранку, дівчина любила такі прояви любові матері. Як же вона буде жити без цього в коледжі...

— Скоро буде готовий сніданок, — проговорила жінка все ще обіймаючи доньку, схоже у неї хороший настрій. — Коли приймеш ранковий душ, погукаєш Ґеральта, він у дворі прибирає сніг.

Угукнувши, Цірі поплелася до ванної кімнати знімаючи з себе теплий халат та піжаму. Поглянувши у дзеркало, дівчина розпустила біляве волосся, воно впало їй на гарні підкачені плечі, та обрамляло її лице на якому був розсип веснянок та шрам на щоці... Як же часто їй доводилося його приховувати, він здавався таким жахливим, але прийомні батьки говорили що вона все одно прекрасна, за що вона їм вдячна, але на жаль комплексів так швидко не позбудешся. Видихнувши, Цірілла налаштувала теплу воду, і зайшла за шторку.

Тим часом Йеннефер прийшло в голову на десерт зробити ще й панкейки, які можна буде їсти з аґрусовим варенням, яке так любив Ґеральт. Діставши з холодильника молоко, яйця і масло, а з верхньої шафи цукор, вона це все додала у миску, зачаклувала вінчик, і він став сам змішувати інгредієнти в однорідну масу. Поки тісто першого етапу змішувалося, чародійка підготувала борошно, яке просіяла, сіль та розпушувач, і додала це все в вже розмішану молочно-яєчну суміш. Коли тісто було вже повністю готове, жінка розігріла сковороду, і почала викладати суміш, чекаючи поки воно трохи візьметься, і коли можна вже перевертати панкейк на інший бік.

Тим часом Ґеральт вже встиг розчистити сніг, наколоти дрова для каміну і навіть погуляти з їхньою коричнево-білою собакою породи Бордер-Коллі, на ім'я Плотва. Тому обидва заходять в дім мокрі від снігу. Почувши що коханий прийшов, Йеннефер підійшла у прихожу, цілуючи його в щоку.

— Цірі прокинулася? — Запитує він, приймаючи поцілунок і знімаючи з себе чорне пальто.

— Так, зараз у ванній, — відповіла вона, і побачила трохи розчарування в жовтих котячих очах, через що вигукнула переможуючим тоном. — Ага! Знову хотів мокру Плотву запустити до неї в кімнату? Я тільки вчора замінила постіль!

Взимку Ґеральт після прогулянки з собакою любив будити Ціріллу, запускаючи Плотву в її кімнату, яка потім біжить отримати любов від сплячої дівчини, починаючи топтатись по ній і тертись мокрим хутром об обличчя. Як тільки вони згадали про доньку, так вона одразу вийшла із ванної кімнати.

— Щось сталось? — розгублено запитала вона.

— Нічого, — посміхнулася Йен і пішла в напрямку кухні. — Сніданок вже готовий, так що чекаю вас за столом.

Вже в кінці сніданку, коли Йеннефер подала панкейки з аґрусовим варенням, жінка запропонувала сьогоднішнім вечором замість святкової вечері вдягнути светри, сісти біля каміна, закутатись в коцики і пити гарячий шоколад з маршмелоу, що вони і зробили, як тільки на землю опустилися сутінки, а в небі загорілися перші зірки.

— Ну що ж, не будемо ж ми просто сидіти мовчки? — сказав Ґеральт, беручи імбирне печиво і вмокаючи його в чашку з гарячим шоколадом, на що Йен зі смиренністю зітхнула.

— Так, тому ви розповісте мені про коледж, — усміхнулася Цірі, сьорбнувши з чашки, тримаючи її обома руками, на які добре натягнула червоний светр, захищаючи долоні від гарячої чашки. Біле волосся дівчини було заплетене в недбалу косу, трохи відкриваючи вид на шрам.

— Ми ж вже розповіли все що могли, — зітхнув Ґеральт, якому набридло розповідати одне й теж саме. — Ти вже знаєш свій майбутній коледж краще, ніж старшокурсники.

— Тепер я хочу послухати про те, як ти і Йеннефер познайомилися, — ще ширше посміхнулася дівчина.

— Це будеш розповідати ти, — переклала цю задачу на чоловіка Йен, поплескавши його по плечу, а потім хитро посміхнулася. — Не будемо ж ми просто сидіти мовчки.

— Тоді ти не перебиватимеш мою розповідь, — закотив очі Ґеральт, добре знаючи свою дружину, в цей час Цірі тихо хіхікала, спостерігаючи за батьками.

— Ну я ж повинна тебе виправляти, а то раптом, ти щось забудеш або почнеш перебільшувати, — хмикнула жінка, схрестивши руки на грудях.

На це Ґеральт знову закотив очі, та почав свою розповідь, переносячись у спогади своєї юності, у свої бунтарські та наповнені нестерпною поведінкою вісімнадцять років. Тоді він як «крутий підліток» носив шкіряну курточку, та був у коледжі тим самим популярним хлопцем який є членом збірної команди у своєму навчальному закладі. Так, за ним впадало більшість дівчат, але шанс він давав далеко не всім. І якщо ще більше заглибитись, то ми точно пройдемо по усім стереотипним канонам, найбільше Ґеральт надавав перевагу гарненьким вболівальницям з помпонами — черлідеркам.

— Ти ж розповіси про Тріс? — перебила Йеннефер, поставивши провокуючи питання.

— Я ж просив не перебивати, — нахмурився чоловік.

— Ви ж зустрічалися в коледжі? — скоріше стверджуючи чим запитуючи продовжила жінка.

— З тіткою Тріс?! — В здивуванні відкрила рот Цірі.

— Так, було таке, — цокнув язиком Ґеральт. — І добре, я розповім, але не все. — він загадково поглянув на дружину, знаючи що вона зрозуміла те, про що він подумав, і що дитині хоч вже і тінейджерці не треба такого знати.

Але добре що ми не Цірі, тож зможемо дізнатися про всю історію повністю...

* * *

Коли Ґеральт вчився на останньому курсі коледжу присвяченому вивченню магії, він вже отримав хорошу таку популярність. Ну звісно, гарний, спортивний, один із найкращих учнів, член баскетбольної команди. Ну прям стереотипна мрія «хороших дівчат».

Був осінній ранок, студенти збиралися в столовій на сніданок, який завжди як й інші прийоми їжі проводився в найбільшій залі коледжу. За столами люди розділялися на різні групки: друзі, члени клубів, студентська рада, та інші. Ґеральт йшов вздовж зали, натикаючись на погляди дівчат, які усміхалися й перешіптувалися з подружками, він знав що вони говорять про нього, і це неабияк підпитувало його его. Пройшовши до свого звичного столика, де зазвичай сиділа його команда по баскетболу, вони ж і були його друзями. Хоча за цим столом сідав ще й Любисток, його найкращий друг, і за сумісництвом головний хто відповідає за газету коледжу.

Щойно він сів, як Ламберт почав сніданок з плітки, яку знала вже половина навчального закладу, він нахилився, щоб всі за столом це почули і прошепотів:

— У нас в коледжі новенька, — хитро усміхнувся він, дивлячись на кожного, хто сидів за столом, щоб побачити їх реакцію. — Говорять вона дуже вродлива, та перевелась з пансіонату для дівчат-чародійок.

— І чого вона перевелась? — запитав зацікавлено Любисток, напевно вже готовий писати окрему колонку в газеті про цю новеньку.

— Цього вже ніхто не знає, але я маю намір дізнатись, — Ламберт самовдоволено підняв вказівний палець вгору, наче говорячи що він точно це зробить.

— Це якщо тебе не випередить Ґеральт, — почав сміятись Ескель.

— В тебе ж є Тріс! — обурився він, і вже невдоволено дивився на срібноволосого, на що той нічого не сказав, але подумав що нічого страшного від спілкування не буде.

— Привітик, — це була мила рудоволоса Тріс, з цими словами дівчина поцілувала Ґеральта в щоку, на що він легенько усміхнувся. — Про що говорите?

Тріс Мерігольд була капітаном команди черлідерок, вони частенько ходили в своїй гарній блакитній формі, яка складалася з пишної коротної спідниці та топа з довгими рукавами, на грудній клітині якого була намальована голова вовка — талісмана коледжу. Інші дівчата стояли позаду, чекаючи на свою лідерку.

Вона була хитрою. Знала коли треба підійти. Але ніхто не встигає відповісти...

Великі двері зали відчинилися, впускаючи в столову дівчину. Вона була гарна, дуже. Кудряве чорне блискуче волосся спадало хвилями на плечі. Коли незнайомка повернула голову вправо, шукаючи вільне місце, Ґеральт зміг побачити її неймовірні фіалкові очі, він ще не бачив такого кольору. Вона могла б зачарувати з першого погляду на неї.

З того дня доля постійно зіштовхувала новеньку й Ґеральта лобами, один раз в прямому сенсі, це було вперше коли вони заговорили, в людному коридорі.

— Може будеш обачніше, коли йдеш коридором? — фіалкові очі зло блиснули, підіймаючи книгу.

— Могла б теж дивитись перед собою, — роздратовано відповів він.

— Йди по правій стороні і буде тобі щастя, — крикнула вона, вже з книгою в руках.

Зблизька вона ще гарніше, але така нестерпна. Якщо її вигнали з минулого коледжу через поведінку, то він не здивується. Вони так і розійшлись в коридорі, злі та не почувши вибачень один одного.

* * *

— І як же після таких неприємних зустрічей можна зацікавитись один одним? — Насупила брови Цірі.

— Ми і самі не знаємо, — посміявся Ґеральт, роблячи ще ковток гарячого шоколаду.

— Насправді це і зацікавило, — усміхнулася Йеннефер, і почухала за вушком Плотву, що розмістилася на її ногах, а потім засміялася. — Чомусь через роздратування хотілося пізнати Ґеральта більше, зрозуміти чому він так бісить.

— Тоді перейдіть одразу до моменту де ви заговорили довше п'яти хвилин, — запропонувала Цірі.

* * *

Зазвичай Ґеральт не ходив до бібліотеки аби зробити домашнє завдання, з ним він міг впоратись і в гостьовій кімнаті гуртожитка, яка об'єднувала кімнати хлопців та дівчат, але цього вечора всі занадто розшумілися, навіть в його кімнаті сусіди вирішили повеселитись. Тож він зайшов до бібліотеки, і чомусь саме сьогодні були зайняті всі столи з диванчиками. Роздратовано зітхнувши, попрямував дивитись хто сидить один, можливо пощастить та хтось дозволить сісти з іншого боку столу.

У бібліотеці було багатенько стелажів, а вже біля вікон стояли столи з диванчиками по різні боки, це нагадувала якусь кав'ярню, тому в цьому місці можна було сидіти теж по групам. На невдачу (або вдачу, яка призведе до майбутніх щасливих моментів) Ґеральта, був лише один стіл за який він міг сісти, а саме той, за яким сиділа та дратуюча новенька, яка постійно траплялася йому то в коридорі, то в класі, або деінде, але завжди в цих зустрічах було одне — вона його дратувала, і не зрозуміло чому. Можливо через те що вона часто була права, або тому що не проявляє до нього уваги як інші дівчата. Зітхнувши, хлопець підійшов до столика.

— Можна я сяду поряд? — максимально рівно спитав Ґеральт, на що дівчина підняла байдужий погляд фіалкових очей, оглянулася, бачачи що більше місць нема та зітхнула.

— Якщо не будеш заважати, — повернула погляд до книги. — То будь ласка.

Мовчки сів навпроти, розгортаючи підручники. Так тихо і пройшла година. Вони сиділи так, наче один одного не помічали. Але Ґеральт з кожною хвилиною ще частіше кидав погляд на дівчину, помічаючи ще більше деталей в її зовнішності, витончена фігура, трохи рум'яні щічки (напевно тому що коледж погано опалювали) та чорне волосся хвилями спадаюче на плечі, але очі були найдивовижніші, такого кольору райдужки він ще не бачив, там зібрався цілий букет фіолетових відтінків, від лавандового, бузкового і лілового до фіалкового, пурпурного і виноградного.

— Може досить на мене дивитись, — погрозливо та надто підозріло спокійно протягнула вона, все ще дивлячись в книжку. — Що тобі треба?

— Може хочеш поговорити, познайомитись? — несподівано для себе запропонував Ґеральт, на що дівчина підняла на нього насмішливий погляд.

— З тобою?

— А ти бачиш когось ще за цим столом?

— І чого б це мені з тобою спілкуватись?

— Ми скільки вже стикаємось, а все ще не знаємо імен один одного, — він закрив книжки і протягнув долоню для рукостискання. — Моє ім'я Ґеральт.

— Йеннефер, — вона простягнула долоню у відповідь, але стиснула його руку лише пальцями.

— Чого ж перевелася у наш коледж, Йеннефер? — вирішив почати з простого питання.

— Коли тобі заздрять бо ти найкраща серед усіх, то це трохи заважає нормальному навчанню, — хмикнула дівчина, поправляючи своє волосся.

— Тебе підставляли?

— Можна і так сказати, — Йеннефер поставила лікоть на стіл, та поклала підборіддя на долоню, виглядаючи більш зацікавленою ніж зазвичай. — Тож, що вивчаєш тут?

—Всього потроху, взагалі навчаюся бути відьмаком, у наш час теж багато монстрів все ще існують, — розповів Ґеральт. — А ти я так розумію Чародійка.

— Як і твоя подруга, — вона усміхнулася одним кутиком губ. — Хто вона тобі? Ти так вільно спілкуєшся з іншими дівчатами. Чи не збираєшся ти до мене залицятись?

— В нас з Тріс все складно, — настрій трохи впав. — Хочу скоро розійтись з нею, так що не бійся, залицятись почну коли вирішу всі питання. — він підморгнув.

* * *

— Ну а далі ми вже почали спілкуватися, а невдовзі й зустрічатися, — закінчив розповідь Ґеральт.

— І все? — здивувалася Цірі.

— Ну ти ж хотіла швидше, — усміхнулася Йеннефер, допиваючи гарячий шоколад. — Та і вже пізно, тобі пора спати.

Посидівши ще, Цірілла пішла в свою кімнату, а Ґеральт та Йен продовжили сидіти біля каміна, згадуючи й інші моменти свого життя в коледжі, іноді приємні, а й іноді просто жахливі.

* * *

Так дні минали, Ґеральт та Йеннефер все частіше зустрічалися в бібліотеці, або просто прогулювалися по засніженій території коледжу. Все частіше теми для розмов ставали особистими, і вони відкривалися один перед одним з нових сторін, проте це не лякало їх, а тільки зближувало. Скоро вони залишаться в навчальному закладі на зимові канікули, коли інші будуть їхати до своїх родин, зате їм буде не самотньо. Але все ж не може бути так гладко.

Після чергової сварки з Тріс, Ґеральт злий пішов тренуватись в спортзал, спустити пар. Дякуючи фінансуванню коледжа, в роздягальнях що знаходяться біля зала, є ще й душ. Після важкого тренування можна його прийняти, і вийти одразу чистим.

Ґеральт як раз вийшов з душу, і на здивування, його чекала Тріс, яка сиділа на лавці в роздягальні. Невже вибачитись прийшла? Так воно і було. Але примирення зайшло задалеко. В один момент вони вже пристрасно цілувалися, вона сиділа на столі, він стояв опираючись на стіл, а з чародійки поступово почав зніматися одяг.

Виявилося вона підготувалася, на ній була гарна білизна, але Відьмак не встиг роздивитись, бо вже почав знімати бюстгальтер, оголяючи прекрасні груди. В цей час Тріс зняла з нього єдиний елемент «одягу» що був на ньому — рушник, що прикривав його вже стоячий член, який дівчина обхватила рукою, починаючи ніжно рухати знизу вгору, що ще більше збуджувало Ґеральта.

Тепер вже і на рудоволосій залишився єдиний елемент, який хлопець швидко стягнув і також поспішив торкнутися вже набухлого клітора, який тільки й чекав ніжних доторків. Дівчина простогнала відчуваючи насолоду та обійняла широкі плечі Ґеральта.

Голівка члена доторкнулася клітора, що викликало нову хвилю стогонів, та вони стали гучніші, щойно він почав тертись, підбираючись до входу. Тріс не противилась, навпаки, старалася потроху зближатися, приймаючи його правила —повністю віддавшись йому своїм тілом та душею. Вони робили це повільно, знаючи що станеться через мить. Їм це подобалося, це була наче якась гра, в якій все було вирішено, а програвших немає.

Ґеральт входив в неї потроху, з кожним разом все глибше, через що член ставав все мокрішим, а стогони все більше наповнювали тиху роздягальню. Ще момент і він повністю увійшов в неї. Тепер ніщо не заважало насолодитися сповна тим, що відбувається, його рухи були ніжними, а її стогони гучними. Скільки це тривало, невідомо, бо час плинув невблаганно.

Але час їх не хвилював, Тріс продовжувала закочувати очі, торкаючись його оголеного тіла, до того моменту поки він не сповільнився. Вона все зрозуміла та відчула, з усмішкою припавши до його губ, теплими і ласкавими поцілунками. Ґеральт рухався все повільніше, поки не почув скрип дверей і щойно повернувся, як було чутно що хтось біжить звідси. І тоді він зрозумів що зробив велику помилку.

— Тріс, ми повинні розійтись, — він відійшов від неї, і пішов до своєї шафи, дістаючи звідти речі, одягаючись.

— І ти вирішив це сказати зараз? — з ноткою істерики проговорила вона. — Чому?

— У нас давно проблеми, нам краще розійтись, — він обернувся та оглянув її. — Краще одягнись, замерзнеш.

— Або ти просто по-дурному жартуєш, — з роздратуванням промовила Тріс.

— Ні, нам серйозно краще не бути разом, я давно це повинен був сказати, і вибач що кажу це ось так, — обійшовши її, Ґеральт вже вдягнений пішов з роздягальні. Коли був вже за межами спортзалу, він побіг по коридорам, шукаючи того хто побачив його з Тріс.

Відьмак добіг до найвищої точки коледжу — головної вежі, в якій зазвичай проводяться уроки астрономії, де побачив як на підвіконні без скла сидить Йеннефер, відвернута від входу на вежу. Його серце впало, він сам у цьому винен. Дав надію одній, а з іншою не мав сміливості розійтись. Хоч в нього і були хороші моменти з Тріс, але поганих було більше, ці стосунки були приречені на постійні сварки, розставання і повернення знову і знову.

— Чого прийшов? — Вона справді могла ранити одним лише тоном. Голос Йеннефер був сталевий та холодний, як і завірюха на дворі, лапатий сніг падав білими плямами на фоні чорного неба без зірок. Дівчина була вдягнена у довгу сукню, яка здавалася зовсім не теплою, а зверху була накинута мантія з тканини, з якої зазвичай шиють пальта, що взагалі не підходило цій погоді. — Йди звідси.

— Пішли всередину, тут холодно, — не знайшов кращих слів Ґеральт.

— Слухай, чого ти хочеш від мене? — на цей раз вона повернулася до нього, і він побачив вологість її щік. — Ти говорив що розійдешся з нею, і що я бачу! Чому ти взагалі хотів зі мною спілкуватись? Нащо ти заговорив зі мною тоді, в бібліотеці?

— Ти мені сподобалася.

— О, я тобі сподобалася! — засміялася вона. — Так само як й інші дівчата в цьому коледжі яким ти затуманив розум?

— Ні, ти справді мені подобаєшся, — він зітхну. — Мені немає виправдання, я знаю. Але коли я побачив як Тріс вибачається... Я подумав на мить, що можливо краще або простіше будувати стосунки з вже знайомою мені людиною, ніж дізнаватись когось заново. Але потім я зрозумів що ні — не краще. Я не був би щасливий з нею так, як з тобою. Не зміг би жити в постійній драмі. Якщо ти даси мені один шанс, я до кінця життя залишуся тобі вірним. Вибач що розбив серце.

Зазвичай Ґеральт не був багатослівним, але у випадку де він майже не втратив людину яка стає йому дорожчою з кожним днем, він міг сказати те, що на душі. Відьмак бачив як ще пару сліз скотилося по щоках чародійки. Вітер посилився, розвиваючи мантію і волосся дівчини, їй було холодно. Вона пройшла повз нього, направляючись до гуртожитку.

* * *

Сьогодні вночі настане Новий рік, всі учні вже давно, ще з Різдва на канікулах, Ґеральт не думав що із усіх людей в гуртожитку залишаться лише він та Йеннефер, яка досі ігнорувала його. Але він знав що заслужив на це. Тріс вже не намагалася його повернути, тепер більшість черлідерок вже не спілкуються з баскетбольною командою.

Ввечері, після вечері, Ґеральт застав Йеннефер в гостьовій кімнаті гуртожитку, вона сиділа на простеленому на підлогу коцику, ближче до каміна, щоб зігрітися. Дівчина дивилася на танцюючий вогонь, який кидав м'яке світло на її задумливе обличчя, в фіалкових очах відображався блиск полум'я. Вона відчула що він стоїть і дивиться на неї.

Ґеральт знав що вона його вже відчула, тож без вагань направився до неї. Він сів поряд, дивлячись на вогонь так само як і вона. Думки були переповнені тим, що йому слід сказати, але кожен варіант, кожна фраза, була не тим що треба. Цікаво, про що ж думає вона?

— Я подумала над твоїми словами, — чародійка все ще дивилася на вогонь. Відьмак мовчав, не знав що сказати. — Думаю я можу ризикнути і дати тобі шанс.

— Чому ти цього захотіла?

— Ми стільки часу провели в розмовах, ти мені почав подобатись, і я хочу вірити що ти кажеш правду, — вона подивилася на нього. — Тому я готова тобі дати шанс.

— Ти не пошкодуєш, — легенько і ніжно усміхнувся Ґеральт, і так само легко і ніжно наблизився до її губ, цілуючи майже невагомо. Але дівчина подалася вперед, торкаючись сильніше вустами, роблячи поцілунок довшим і проникливішим.

Він обійняв її, посадивши собі на коліна, продовжуючи ніжно цілувати. Йеннефер потягнулася до ґудзиків на його сорочці, акуратно розстібаючи їх один за одним. Відьмак вдихнув повітря.

— Ти справді цього хочеш? — запитав він, боячись що знову може образити її.

— Я б не робила цього, якби не хотіла, — усміхнулася чародійка, продовжуючи те що робила.

Сорочка впала на підлогу, показуючи накачане тіло Ґеральта, яке ховав за собою одяг. Дівчина акуратно провела рукою по його плечам, що тільки збуджувало його. Руки потягнулися до застібки на довгій сукні, елемент одягу так само впав на підлогу, на якій вони зараз сиділи.

Йеннефер провела пальцем по своєму бюстгальтеру, і він зник. Цікава в неї магія. Коцик та камін рятували від холоду, але не досконало, це було видно по її стоячим соскам, але виглядало це гарно. Він ніжно стиснув груди, і почувся дуже тихий стогін. Ґеральт почав цілувати її шию, поступово наближаючись до грудей і цілуючи їх, він провів язиком по соску, чуючи стогін ще гучніше. Поцілунки розігрівали її, та давали зрозуміти що вона хоче цього ще більше з кожним доторком його губ.

Відьмак поклав її на м'який коцик, та зняв з себе останні елементи одягу. Її чорне волосся хвилями розкинулося по підлозі, вона була такою гарною в світлі каміна, такою ніжною, такою неймовірною. Ґеральт доторкнувся між її ніг, відчуваючи тепло та вологість крізь тканину білизни, дівчина рефлекторно вигнулася і тернулася об його руку — хотіла чогось більшого, але він поки не дасть їй цього.

Він навис над нею, продовжуючи приємно мучити її поцілунками в районі шиї та грудей, іноді залишаючи вологі сліди язиком на сосках, від цього її стогони були гучніші. Поки поцілунки продовжувались, його вже давно стоячий член торкався її клітора крізь тканину, що ще більше дражнило їх. Вона обіймала його, притискаючи до себе, вигиналася від насолоди, та ненавмисно терлася об член.

Губи Ґеральта поступово спускалися нижче грудей, поки він не опинився між її ніг, знімаючи білизну та помічаючи мало помітну ніяковість на обличчі Йен. Його язик ніжно пройшовся по клітору, вона скрикнула від приємного відчуття, починаючи стогнати гучніше та стискати в руках коцик коли він продовжив рухати язиком, збуджуючи її сильніше.

Коли їй ще трохи залишалося до кінця, він зупинився, усміхнувшись, побачивши її благаючий погляд. Ґеральт наблизився до її обличчя, член притиснувся до клітора, він терся збираючи вологу на свій половий орган. Йеннефер насолоджувалася цими рухами, вона схопилася за його шию та притягнула до себе, солодко цілуючи і стогнучи йому в губи, це його сильно збуджувало.

— Будь ласка... — Йен не змогла договорити через ще один стогін. Він зрозумів що вона хотіла.

Ґеральт почав поступово входити в неї, відчуваючи яка вона гаряча та мокра всередині, а Йеннефер злегка підіймала стегна йому назустріч. Коли член повністю опинився в ній, він почав ніжно та повільно рухатись, але з кожною хвилиною рухи ставали швидшими. Йен стогнала ще гучніше через напіврозтулені гарячі від поцілунків губи. Вона була неймовірно гарною. Руками стискала його плечі, залишаючи сліди у вигляді півмісяців на шкірі.

Через кілька хвилин, Ґеральт сповільнився, а Йеннефер відчула як щось тепле розливається всередині та як її м'язи напружуватися, даючи їй неймовірну насолоду, вона видихнула, цілуючи його з усім коханням яке в неї було до нього. Це було щось неймовірне.

Виснажені, вони лежали на підлозі обійнявшись, обидва часто дихаючи, з румянцем на щоках. Вони вже не лякалися холоду зими за вікнами, адже знайшли приємний спосіб зігрітися.

* * *

— І ти з того моменту не пожалкувала? — запитав Ґеральт, коли вони завершили свою пригоду студентськими спогадами.

— Ніколи не жалкувала, — усміхнулася Йеннефер. — Можемо зустріти цей Новий рік так, як зустріли тоді в коледжі.

— А мені подобається ця ідея, — усміхнувся Відьмак, сідаючи ближче до каміну, де вже сиділа його жінка.

Дещо змінюється в житті, але деякі, особливі речі, ніколи не змінюються.

Кінець короткої історії.

*Коцик — теплий шерстяний плед.

Дякую моєму хлопцю за допомогу з сюжетом ❤️

Також я вперше писала постільні сцени, тому сильно не судіть
👉🏻👈🏻