Вашингтон зустрів нас похмурою погодою, що якраз відповідала моєму жахливому настрою. Мені не хотілось знайомитись з Андерсонами, я підозрювала, що в цій родині відбувається щось погане, і мені в це краще не лізти. Врешті-решт навіть бажання дізнатись усю правду і розібратись у минулому моєї матері стало потихеньку згасати і поступатися місцем страху. Адже мама не просто так поїхала зі столиці і перестала контактувати зі зведеним братом і його дітьми. Джеймс сказав, що вона хотіла захистити мене, тому вивезла з Вашингтону, і тепер мене непокоїло одне-єдине питання: чого вона боялась? Чи, може, кого?

- Міс Грін, - шофер у чорному костюмі з білим метеликом на грудях виник прямо переді мною з сутінок.

Я взяла подану мені руку і обережно спустилась слизькими від минулого дощу сходами до машини, що припаркувалась біля під'їзду. Всередині на мене вже чекав Джеймс в елегантному чорному костюмі, зшитому на заказ для благодійного балу-маскараду, який ми повинні відвідати сьогодні.

Я з самого початку була проти цієї ідеї і з усіх сил намагалась запевнити Джеймса, що він може піти туди і без мене, але він сказав, що не прийняти запрошення одного з найвідоміших політиків США - не просто неввічливо, а нерозумно, до того ж, для мене це прекрасний шанс познайомитись з його родиною і завести корисні знайомства.

Андерсон роздивлявся мене, закинувши ногу на ногу, а я ніяк не могла зосередитись на чомусь конкретному. Думки вислизали крізь пальці, я незмінно поверталась поглядом до його непроникного обличчя і відчувала, як щоки заливає густий рум'янець. Звісно, я знала, що обраний для балу наряд прекрасно пасував мені і підкреслював тонку талію - за час, проведений у будинку, я схудла на кілька кілограмів і тепер могла справедливо назвати свою талію тонкою - і все одно не до кінця вірила в захоплення в його очах.

Сукня була зроблена з дивного зеркального матеріалу, що при різному освітленні міняв колір з срібного на грифельний і майорів усіма відтінками сірого. Боковий розріз від стегна, відкриті плечі й глибоке декольте, підкреслене вирізом у формі серця, змушували мене зашарітися і одночасно почуватися по-справжньому привабливою. Скручений у формі троянди невеликий бант на талії і легкий розсип каміння на подолі додавали наряду елегантності й оригінальності; я щиро вклонялась майстерності дизайнера, що створив ескіз цієї сукні.

Ще більше я дивувалась умінню стилістів, яких найняв Джеймс, вкласти волосся так, щоб жоден волосок не вибивався з зачіски, нанести ідеальний макіяж і зробити шкіру м'якою і ніжною, наче в дитини. Великі кучері, зачесані на бік, матова помада на губах і підведені темними тінями очі в поєднанні з сукнею робили мене схожею на спокусливу злу чаклунку, що з невідомих причин вирішила навідатись на бал-маскарад. Так, тепер я виглядала до пари Андерсону!

- Тобі краще одягти її зараз, - Андерсон жестом вказав на зроблену з того ж матеріалу, що й сукня, маску, яку я від хвилювання смикала в руках. Я схопилась і заходилась возитися з зав'язками. Джеймс посунувся ближче і акуратно забрав з моїх рук прикрасу. - Дозволиш?

- Т-так, - з легкою заминкою відповіла я і знову почервоніла.

Все-таки, незважаючи на полум'яні погляди Джеймса, я так і не почула у свою адресу жодного компліменту. Це мучило і дратувало мене: невже так складно сказати хоч пару слів? Може, я недостатньо красива? Адже у дзеркалі я виглядала карколомно!

Коли його пальці, холодні і на подив обережні, торкнулись волосся на моїй щоці, я затамувала подих і завмерла в незграбній позі. З губ зі свистом зірвався тихий подих, який я одразу ж задавила, на долонях виступив піт. Чому його близькість так діє на мене? Це немов магія якась: як тільки Андерсон наближається ближче, ніж на метр, я не можу думати ні про що, крім його поцілунків...

Тим часом Джеймс уже закріпив маску в мене на обличчі, і я повернулась у його бік. Схоже, вийшло це надто різко, тому що наші обличчя виявились зовсім поруч. Я майже торкнулась кінчиком носа щоки чоловіка, а він, замість того щоб відсторонитись і дозволити мені спокійно зітхнути, нахилився ще ближче.

По обличчю Андерсона ковзнула задоволена посмішка, коли він помітив мої широко розплющені очі, збите дихання і зрадницький рум'янець. Я зробила глибокий вдих і опустила очі, сподіваючись, що на цьому все і скінчиться, та Джеймс, немов граючи, нахилився до мого вуха і ледь чутно прошепотів, обдавши шкіру гарячим диханням:

- Ти виглядаєш неймовірно. Може, забудемо про бал і повернемось у готель?

Я посміхнулась. Чомусь з його вуст ці слова звучали смішно, я навіть на мить забула, що переді мною холодний і до всього байдужий Джеймс Андерсон, і відчула себе сімнадцятирічної дівчинкою, якій закрутило голову перше кохання. Хоча чим я від неї відрізняюсь? Я наївно і без пам'яті закохалась у Джеймса - заперечувати це безглуздо.

- Іншого разу, - прошепотіла я у відповідь.

- Тоді поквапимось, - Андерсон в одну мить відсторонився від мене і знову розвалився на сидінні, а я злегка розчаровано відвернулась до вікна. Всі його дії надто різкі і протиречні, а я ніяк не можу до цього звикнути! Чи навчусь я колись розуміти цю людину?

Моє роздратування, що раптово спалахнуло, ще не згасло, коли автомобіль загальмував біля високої гарної будівлі в старовинному стилі. Освітлене багатьма вогнями, воно нагадувало будинок джентльмена з дев'ятнадцятого століття, а не сучасну будівлю. Швейцар відчинив мені дверцята й допоміг вийти з машини. Задивившись на будинок, я ледь не перечепилась через поділ сукні і втрималась на ногах лише тому, що чоловік притримав мене за лікоть.

Джеймс із невимушеністю звиклої до таких заходів людини ковзнув по будинку байдужим поглядом і запропонував мені лікоть. Об'єктиви камер миттєво повернулись у наш бік, а ті журналісти, що зібрались на сходах біля входу всередину, поспішили до нас. Цікаво, вони встигли відобразити на знімках момент, коли я ледь не впала?

Від місця, де зупинялись машини, і до самого входу в будівлю була розстелена червона коврова доріжка, вздовж якої з обох боків стояла срібляста огорожа, що заважала газетчикам оточити кільцем гостей вечора. Я вмить відчула себе якоюсь знаменитістю і, не втримавшись, посміхнулась. Цю посмішку одразу ж помітили жуналісти і заходились жваво клацати об'єктивами камер. Ніколи не думала, що буду йти червоною доріжкою під руку з одним із найзавидніших холостяків Америки!

На подвір'ї нас зустріла строката компанія з кількох чоловіків і жінок. Їх вік не можна було виявити точно через маски, що приховували обличчя, але більшість, я впевнена, були не старші за Джеймса. Одні з них тримались за руки, як ми, інші потягували шампанське з бокалів, хтось вів жваву бесіду. Коли ми підійшли ближче, всі немов за командою розплились у приємних посмішках, у більшості з який я відчула фальш. Гарний настрій одразу зіпсувався, коли я зрозуміла, що люди тут нічим не відрізняються від тих, хто був на першій вечірці у Нью-Йорку, яку я відвідала з Джеймсом.

- Джеймсе, ми вже думали, що ти не прийдеш, - високий молодий чоловік у світло-синьому костюмі й краватці в краплинку поплескав Андерсона по плечу, на що той відповів стриманим кивком. Цікаво, як йому вдається так ретельно зберігати спокій? Таке відчуття, що я йду під руку з кам'яною статуєю!

- Коли ти поїхав, усі ці вечори стали набагато нуднішими, - помітила дівчина із довгим світлим мелірованим волоссям.

Вона підійшла ближче і з посмішкою взяла Джеймса під руку з іншого боку. У мені одразу ж скипіли ревнощі. Всього мить вона боролася зі скромністю, а потім нарешті вилилась назовні і захлиснула мене цілковито. Невже мені так само, як і в Нью-Йорку, доведеться весь вечір зносити нахабність прихильниць Андерсона?

Я міцніше стиснула лікоть Джеймса і послала дівчині вогняний погляд. Вона відповіла мені все тою ж чарівною, але вже не такою привітною посмішкою. В холодних сірих очах немов читалась німа погроза. Я згадала погляд Джеймса, що лякав мене більше за все, спробувала скопіювати його якомога точніше і додала посмішці побільше нахабства. Результат не змусив на себе довго очікувати: суперниця на секунду скривилась і відвернулась, немов не помічаючи мене.

- А це миле створіння, схоже, і є міс Грін? - встряг інший хлопець, який виглядав молодшим за всіх у компанії. Джеймс миттєво вп'явся в нього уважним погрозливим поглядом, з чого я вивела, що йому цей хлопчина зовсім не по душі. - Дозвольте поцілувати вашу рку, - він зробив крок уперед, а я вже збиралась простягнути долонь уперед, проте Андерсон звільнив свою руку з хватки нахабної білявки й безцеремонно попрямував всередину, потягнувши мене за собою.

- На жаль, нам час іти, - кинув він наостанок.

Що ж, приємно знати, що не одна я вимушена відганяти від свого коханого настирних прихильниць. Мені раптом захотілось піддражнити Андерсона і сказати що-небудь гарне в адресу молодого чоловіка, але, глянувши на суворо зсунуті бровиДжеймса, передумала.

Білявка невідступно йшла за нами на відстані кількох кроків, схоже, очікуючи на зручний випадок підійти до нас. Хто ця дівчина? Інтуїція підказувала мені, що вона одна з тих, із ким Андерсон переспав і, можливо, не один раз. Від цієї думки руки самовільно стиснулась у кулаки. Джеймс, схоже, відчув мою напругу, тому що одразу ж поцікавився в чому справа.

- Нічого особливого, - одразу ж збрехала я, а потім передумала і додала трохи тихше: - Чому ця білявка постійно йде за нами?

- Ти ж уже здогадалась, - по його вустам ковзнула миттєва посмішка Він знову знущається з мене! Краще б мовчала... - Розслабся, Грін, твої ревнощі не до місця.

- Твої теж, Андерсоне, - холодно відгукнулась я.

Мало того, що він навіть не намагається заперечувати те, що вони були коханцями, так ще й знущається з мене!

- Для людини, що вперше бачить кожного в цьому залі, ти надто багато думаєш, - із часткою загрози в голосі відповів Андерсон. Цей тон означав, що мені краще заткнутись і зробити вигляд, що нічого не сталося, та я навіть не думала зупинятись.

- Було б добре, якби ти не був знайомим з деякими надто близько.

- Припини цю комедію, Грін! - він нарешті перестав робити вигляд, що ми просто розмовляємо, і обернувся до мене. Обличчя втратило свою непроникну маску. - Ми приїхали сюди не з'ясовувати стосунки.

- Так, я помітила, - ми підійшли до одного з високих круглих столиків, і Джеймс відпустив мою руку. Я одразу ж відсунулась і відвернулась. Мабуть, потрібно було погодитись на його пропозицію і повернутись у готель!

- Мені потрібно відійти, - нарешті перервав паузу, що затягнулась, Андерсон. Я лише роздратовано смикнула плечем: білявка, що на самоті стояла за сусіднім столиком, дивилась на нас із легкою посмішкою, що злило мене ще більше, ніж поведінка Джеймса.

- Щось сталося? - намагаючись наслідувати його холодно-відстороненому тону, спитала я. Питання повинно було прозвучати недбало, але чомусь виглядало майже як погроза. Боже мій, що я роблю! Я ж ніколи особливо не ревнувала... Чи, може, мені просто нікого було ревнувати?

- Потрібно з деким переговорити, - він навіть не глянув на мене і своєю звичною безшумною ходою хижака попрямував в інший кінець зали.

Я закусила губу і заходилась нервово барабанити нігтями по столу. Мій погляд невідступно ковзав за фігурою Джеймса. Ось він підійшов до столика, навколо якого стояли чоловіки представницького вигляду в костюмах. Вони були набагато старші за Джеймса, тож я мимохіть вразилась тій повазі, з якою кожний з них потиснув йому руку. Схоже, Андерсон дійсно вважається тут авторитетом. Хоча не дивно: з такою базою для шантажу, що в нього є... Взагалі, навряд чи комусь закортить бути ворогом такої людини, як Джеймс!

Коли мені набридло самотньо стояти біля столика, я, намагаючись не привертати уваги, прослизнула у вбиральню. Через те що я кусала губи від хвилювання, поки ми їхали в машині, помада трохи змазалась, тому довелось поправити макіяж. Звісно, відновити первісну картину мені не вдалося, але контур я не зіпсувала. Задоволено усміхнувшись своєму відображенню, я пригладила волосся і поспішила назад. Сподіваюсь, за ці короткі п'ять хвилин білява бестія не встигла нічого зробити...

На жаль, мої побоювання виявились не марними. Коли я знову з'явилась у залі, дівчина вже стояла поруч із Андерсоном і щось захоплено щебетала йому у вухо. Першим моїм поривом було кинутись до них через усю залу і наочно пояснити, що вішатись на чужих хлопців - неввічливо, але потім мені все ж вдалося взяти себе в руки. Не потрібно забувати про гордість. Якщо я зараз влаштую скандал, то покажусь усім звичайною істеричкою. Адже нічого страшного ще не сталося: вони просто розмовляють. А скандал можна влаштувати і ввечері, коли ми будемо наодинці.

Проте моє внутрішнє чуття підказувало: ця дівчина неспроста бігає за Андерсоном. Я підійшла до найближчого столика і заходилась нишком спостерігати за парою. Джеймс, на моє полегшення, відповідав на репліки співбесідниці скупо і неохоче і весь час не зводив погляду з виходу, видивляючись когось. Оркестр заграв відому мелодію, і я помітила, що люди навкруги заметушились. Невже будуть танці? Хоча чого я очікувала: це ж благодійний бал.

З танцями в мене завжди було погано: в дитинстві мама записала мене в балетну школу, і на першому ж занятті я розплакалась і навідріз відмовилась повторно відвідати це місце, а після епічного падіння під час випускного вальсу бажання займатись цим пекельним насиллям над собою в мене відпало остаточно. Звісно, мені подобалось рухатись під музику на концертах і дискотеках, але зазвичай це не заходило далі за примітивні помахи руками.

Я задивилась на пару, що танцювала недалеко від мене - чоловіка похилого віку із сивими вусами і жінку років тридцяти. Вони похитувались у такт музиці, обійнявшись, і це виглядало так... мило. Це, напевно, і є справжнє кохання... Жаль, що ми з Джеймсом не можемо так само танцювати в обіймах, тільки сперечаємось через будь-яку дрібницю. Ми немов з різних планет! Те, що подобається мені, ненависно йому і навпаки.

Нарешті я змусила себе відірвати погляд і відновити спостереження за ненависним столиком, але він був порожнім. Я перевела погляд і ледь не задихнулась від обурення: Андерсон і білявка танцювали разом з усіма. Вона поклала руки йому на шию і з задоволеною посмішкою блукала очима по залі. Коли наші погляди зустрілись, я зрозуміла, що готова голими руками задушити це стерво! І вона ще насмілюється дивитись на мене, як переможець?! Ні, це вже занадто! Якого біса вона робить?

Я схопила свій клатч і зібралась уже попрямувати до пари, що танцювала, проте в останню мить краєм вуха вловила уривок розмови молодих жінок, що стояли поруч.

- Схоже, Керол Мітчелл знову досягла свого, - із погано прихованою заздрістю говорила одна з них. - Гляньте, як повисла на Андерсоні...

- Отже, чутки про якусь Грін були фальшивкою, - байдуже потиснула плечима інша.

- Я вам відразу сказала: це стерво завжди свого досягне, - пирхнула третя.

Усі інші ствердно закивали. Я непомітно наблизилась, щоб краще слухати їх розмову. Задавити всередині сказ було все важче й важче, але я всіма силами переконувала себе триматись.

Спокійно, Теа, це всього лише танець. Що вона може зробити? Всього лише набита силіконом лялька, яка, звісно ж, не зможе зачепити Джеймса. Адже він прийшов сюди не з нею, а з тобою, чи не так?

- Скільки разів він уже знаходив у собі інші розваги - і все одно потім з'являвся на заходах із Мітчелл, - знову говорила друга дівчина. Я тихо вилаялась і подумки порівняла себе з білявкою. Може фігура і неї і нічого, зате ніс... Так, надто великий ніс безперечно все псував.

- До речі, де та Грін? Мені сказали, що вона приїхала разом з Андерсоном.

- Напевно, стоїть у сторонці й тремтить від люті, - помітив хтось, і вся компанія беззвучно захихотіла. Цього було досить, щоб я остаточно вийшла з себе.

Танець скінчився, і обидва повернулись до свого столика. Я смикнула сукню, поправила зачіску і з якомога більш дружнім виразом на обличчі попрямувала в їх бік. Сподіваюсь, мій погляд не надто сильно показує, як я ненавиджу цю біляву гадюку. Як же хочеться повисмикувати ці її штучні вії!

Як тільки я підійшла до них, обличчя білявки розквітло в милій посмішці, а очі ясно говорили про те, що вона не має до мене ніякої симпатії. Дівчина ближче присунулась до Андерсона і поставила свій бокал на столик, щоб взяти його під руку. І раптом мені в голову прийшла прекрасна ідея, що ставила жирний хрест на рішенні не влаштовувати публічних скандалів. Тут мене вважають наївною дурепою, що стане лише миттєвим захопленням Андерсона, але я доведу зворотнє!

- Джеймсе, я повертаюсь до готелю, - спокійно сказала я, вп'явшись нігтями в долоні, щоб не вийти з себе. Якщо йому так хочеться побалакати з премилою Керол - будь ласка, та я на це дивитись не зобов'язана.

- Щось сталося? - Андерсон миттєво вп'явся в мене неспокійним поглядом.

- Ні. Просто не хочу заважати вашій чудовій компанії, - я подарувала Мітчелл посмішку, що скоріше нагадувала оскал хижака. Що ж, мені майже вдалося скопіювати міміку Джеймса.

Браво, Теа, скоро ти не зможеш елементарно посміхатись!

Чоловік зіщулився. Куточків його губ торкнулась легка усмішка, що ще більше підхльоснуло мою лють. Отже, йому смішно? Що ж, добре, тепер моя черга посміятись! Надто довго я дозволяла йому знущатись із себе.

- Позичиш мені танець? - він як ні в чому не бувало простягнув мені руку. Я лише скептично здійняла брови і стиснула зуби.

- Керол танцює набагато краще, - я попрямувала до виходу і, немов би ненавмисно, зачепила ліктем бокал, що стояв на столі, так що шампанське пролилось на її білосніжну сукню. Білявка скрикнула, її обличчя змінила гримаса гніву, а я, криво усміхнувшись, злорадно кинула:

- Вибач, не помітила.