Машини проносились повз на величезній швидкості і залишали після себе лише вітер, що пронизував до кісток, і від нього по шкірі поповзли дрижаки. Дощ нещадно хвистав по обличчю і плечах, одяг намок і висів на мені жалюгідними шматками, а волосся намертво прилипло до скронь. Я стояла, обхопивши себе руками, і дивилась кудись вдалину, намагалась хоч чимось заповнити пустоту в душі - марно.

Мені хотілось ридати, кричати, бити посуд, захлинутися сльозами, я боялась цієї безжиттєвості всередині себе. Що зі мною сталося? Невже я і справді настільки покохала Джеймса, що без нього стаю просто порожнім місцем? Увесь мій світ - це він. Він став усім, землею під ногами, небом, деревами навкруги, повітрям, тільки поруч із ним я розуміла, що по-справжньому живу. Здається, що все, що було до нашої зустрічі, можна було назвати лише існуванням, механічним виконанням повсякденних обов'язків, але ніяк не справжнім життям.

Судома раптом звела грудну клітину, і я зігнулась навпіл, щоб хоч трохи послабити біль. Повз промайнув автомобіль - і крижаний вихор прийняв мене у свої обійми. Я знову стиснула плечі руками і пішла вздовж шосе, не замислюючись куди і навіщо, просто щоб опинитись якомога подалі звідси, від цього будинку, від цього міста, від нього...

Що ж мені тепер робити? Бігти немає сенсу: Андерсони знайдуть мене всюди. Мені в будь-якому разі доведеться знову зустрітись із Джеймсом, коли настане час ділити цей бісів спадок!

І все через гроші. Він зруйнував моє життя просто тому, що йому було мало третини акцій однієї з найбагатших корпорацій у світі. Невже люди можуть бути настільки нелюдяними і жорстокими? В них не залишилось ні жалості, ні співчуття. Їм начхати на те, що відчувають інші. Вони думають, що в усіх інших теж немає серця, що вони не можуть страждати, немов усі ми зроблені з каменю, а сльози - пережиток минулого. Дійсно, до чого у світі, де все вирішують зелені папірці, доброта і чесність? Набагато простіше запхати совість куди подалі і начхати на інших, топтати їх гордість без жалю, знищувати душу.

Раптовий вереск шин позаду змусив мене злякано обернутись. На узбіччі стояли дві машини, одна за десяток метрів від мого мотоцикла - можливо, вона стояла там і раніше, а я її просто не помітила - а інша зовсім поруч. Обидва автомобілі я знала надто добре, щоб не впізнати: один належав моїм колишнім охоронцям, а інший - Андерсону.

Як тільки я, зіщулившись, роздивилась у світлі фар відчинені двері і знайому широкоплечу фігуру, то одразу ж зірвалась з місця і кинулась геть. Будь ласка, нехай він не стане наздоганяти мене! Нехай назавжди піде, нехай більше ніколи не заговорить зі мною, і я не потраплю в полон цих очей, цього магічного голосу, ніколи більше не торкнусь його шкіри, яка завжди опаляє... Та напускна холодність, що допомогла мені піти від Андерсона, зникла, тепер я не зможу більше протистояти йому.

- Теа! - гучний баритон змусив серце зробити шалений скачок. Цей голос такий рідний, такий...

Ні, я не хочу більше його чути! Не повинна хотіти його чути. Потрібно просто засвоїти раз і назавжди: що б не сказав Джеймс - брехня. Йому потрібні лише гроші і нічого більше. Що б я не прочитала в його очах, це не може стати надійним доказом, що я знову не буду обманутою. Я вже бачила, який він прекрасний актор...

- Теа, зупинись! Та стій ти! - я почула його голос десь зовсім поруч - і відчула, як пальці чоловіка вчепились у мій лікоть мертвою хваткою. Не втримавшись від різкого штовхана назад, я втратила рівновагу, впала прямо в руки Джеймса й одразу опинилась з ним обличчям до обличчя.

Звичний відтінок загрози, смутне хвилювання, полегшення - все змішалось на його обличчі, але я твердо вирішила більше не вірити нічому з цього. Опам'ятайся, Теа, невже ти хочеш знову стати безпорадною лялькою у його руках? Дозволиш вертіти собою як завгодно, тільки щоб продовжити цей фальшивий спокій? Де ж твоя хвалена гордість?!

Повагавшись секунду, я вирвалась із його рук і відскочила вбік, опинившись на проїзній частині. Очі чоловіка миттєво розширились від жаху, він подався вперед, я інстинктивно відскочила, випадково повернула голову вбік... і застигла на місці.

Зляканий вереск застряг у горлі, коли дві сяйливі точки засліпили мене. Ще мить - і автомобіль, що наближався, зіб'є мене, розмаже по асфальту, залишив лише спогад, проте останньої миті Андерсон схопив мене за руку і потяг на себе. Ми впали на мокру землю, і лише кілька секунд потому я нарешті зрозуміла, що сталося.

- Ідіотка! - Джеймс одним ривком підняв мене на ноги, струснувши за плечі. Темні безумні очі метались по моєму обличчю з відчайдушною швидкістю. - Твою мати, Грін! Ти хоч розумієш, що могла померти?! - моїх сил вистачило тільки на те, щоб безпорадно ковтати ротом повітря, задихаючись від ридань. Я навіть не намагалась прибрати його руки зі своїх плечей, тому що боялась, що якщо залишусь без цієї опори, то обов'язково впаду на землю. - У мене ледь серце не зупинилось! - Джеймс заплющив очі, важко дихаючи, а потім притиснув мене до себе.

Навіть якби я хотіла звільнитись, то не змогла б: залізна хватка Андерсона ледь дозволила мені зітхнути. Мені так хотілось повірити в ці обійми, забути про все, просто зупинити час і провести вічність на його грудях, відчуваючи на спині теплі широкі долоні... Але в голові крутилось лише одне: все - брехня.

- Просто повір мені, Теа, - прошепотів він біля мого вуха, обдавши шию гарячим подихом. Шкіра миттєво вкрилась мурашками, я навіть затамувала подих, боячись порушити невідомі чари, що охопили мене. - Якщо ти підеш, усе втратить сенс. Просто повір, - немов заворожений шепотів він, а я вірила. Я подумки повторювала заповітне слово "брехня" і вірила йому.

Це і стане моєю останньою помилкою. Я вже не можу піти зараз, навіть якщо давно забута гордість знову прокинеться в грудях. Я занадто слабка, щоб залишити його, адже не протримаюсь і дня - просто з'їду з глузду. Це кохання знищує мене, коли я далеко від Джеймса, воно ж і питає мене, коли я поруч з ним.

Бомба уповільненої дії, яка починає відлік кожного разу, коли я йду.

- Я хочу вірити, - нарешті відповіла я. - Намагаюсь, але не можу. Кожного дня я все більше і більше сумніваюсь у тобі. А найстрашніше те, що мої підозри підтверджуються...

Чоловік відсторонився, проте все ще тримав мене за плечі. Я набралась сміливості і зазирнула йому в очі, в темряві яких немов відображався мій біль. І навіть тепер нас не можна назвати квитами...

- Я хотів розповісти тобі, - кілька секунд потому сказав Джеймс. Він підняв голову і перевів погляд на машини, що проносились за моєю спиною.

- Ні, - я обережно торкнулась його обличчя і змусила знову зазирнути в мої очі. - Годі відвертатись і брехати. Скажи мені правду.

- Що ти хочеш дізнатись?

- Усе. Від початку до кінця.

Насправді, я не знала, чи хочу це почути. Раніше єдиним моїм бажанням було зрозуміти мотиви Джеймса, тепер я боялась їх.

- Я дійсно приїхав до Нью-Йорку, щоб знайти тебе, - почав Джеймс. Він говорив із зусиллям, але все ще не зводив погляду з мого обличчя, а я не забирала пальців із вкритої легкою щетиною щоки. - Ти навіть полегшила мені задачу, коли вкрала папку. В тому контракті, який ти підписала, була стаття про те, що після смерті мого батька ти добровільно передаш мені всі свої акції.

- Що? - не вірячи своїм вухам, перепитала я. Отже, весь цей час акції вже були в нього в руках?

- Так. Тому я і розірвав його. Цього твій Едвард не врахував, - на мить на його губах мигнула самозадоволена посмішка. - Він сказав тобі, що я хочу одружитись із тобою, щоб отримати акції, так?

- Так, - я опустила очі і закусила губу. Мені раптом стало соромно за те, що Едварду вдалося так легко ввести мене в оману.

Тепер настала черга Джеймса змусити мене підняти очі. Його пальці торкнулись шкіри на моеєму підборідді й власно підняли його вгору.

- Я дійсно покохав тебе, Теа. Ти стала моєю єдиною слабкістю, тому я хотів, щоб ти пішла. Я зрозумів те, що твоя мати знала з самого початку, - вперше під час згадки про маму в моєму серці не прокинувся біль. Може, йому вдасться те, що не вдалось Еліс і Едварду - допомогти забути? - Тобі не місце в родині Андерсонів, Теа.

- Ти не можеш вирішувати за мене! - у відчаї скрикнула я. Він знову прожене мене?

- А я і не намагаюсь вирішувати за тебе, - Джеймс пирхнув і погладив мене по щоці. - Якби я не був таким слабовільним, то не став би тебе наздоганяти і не стояв би тут. Ти б вважала мене бездушним покидьком, але була б у безпеці.

Я бачила, як важко давалось йому кожне слово. З першого погляду ясно, що слова - не його сильний бік. Один вчинок Джеймса говорив у тисячу разів більше, ніж десять безглуздих фраз. Тільки от я, на жаль, так і не навчилася розуміти його... Напевно, я досі упереджено ставлюсь до Андерсона, в кожному його кроці бачу підступ, і виправити це буде непросто. Коли я припиню сумніватись і почну довіряти йому?

Джеймс нахилився і поцілував мене. Я не пручалася, тому що очікувала на цей поцілунок і хотіла насолодитись смаком його губ. Він цілував мене владно, так, як ніхто ніколи не цілував. Цей поцілунок ніс у собі якусь погрозу і одночасно ніжність і дивне полегшення, пристрасть, непереможне бажання... Ні, так умів цілувати лише він один.

...

Коли я увійшла до теплої вітальні будинку, залишаючи позаду дощ і холод, то відразу відчула себе набагато краще, немов перетнула невидиму грань, за якою завжди буду в теплі й безпеці. Андерсон невідступно слідував за мною, вивчаючи уважним поглядом.

У моїй голові знову крутились тисячі питань, які кортіло поставити, але, знаючи Джеймса, я справедливо вважала, що вони скоріше за все залишаться без відповіді. Отже, немає сенсу сидіти й чекати на диво - краще прийняти душ і переодягнутись у теплу піжаму, а потім заснути під улюблений серіал так, немов нічого й не сталося. Але чи зможу я все забути? В мене ще не було часу обміркувати ту правду, що я дізналась.

Кинувши обережний погляд на Джеймса, який із навмисне відстороненим виглядом стояв біля стіни, я попрямувала до сходів, а він безмовно йшов за мною. Як тільки я піднялась сходами і повернула наліво, до дверей у свою кімнату, Джеймс взяв мене за лікоть і розвернув до себе. Я застигла перед ним, не знаючи, на що ще очікувати. Він сам усе розкаже? Ні, про це залишається лише мріяти. Може, він хоче щось спитати? Чи...

- Сьогодні будеш спати в мене, - промовив Андерсон. Його погляд блукав моїм обличчям, ніде не затримуючись, а пальці на лікті стиснулись мертвою хваткою. На моїх щоках з'явився легкий рум'янець, і чоловік, помітивши це, додав із легкою посмішкою: - Просто спати, Теа.

Перш ніж я встигла залитись фарбою і пробурмотіти щось незадовільне, Джеймс підхопив мене на руки і поставив на підлогу лише біля дверей у ванну кімнату, що прилягає до його спальні. Поки я спантеличено спостерігала за ним, чоловік підійшов до шафи і витяг звідти одну зі своїх сорочок.

- Бери, - він простягнув її мені і жестом вказав на двері ванної кімнати.

- Що... - почала було я, зовсім шокована його турботою, але в ту ж мить зустрілась поглядом із Джеймсом і затнулась на полуслові, боячись, що це всього лише сон і прекрасне видіння скоро скінчиться. Він дивився на мене з теплотою, якої я раніше не помічала в його погляді, так, немов сьогодні крига між нами нарешті почала танути і дозволила мені побачити давно сховані в глибині його душі почуття.

Усвідомивши, що ми стоїмо без руху вже цілу вічність, а мокра сорочка на мені просякає тіло холодом все сильніше й сильніше, я поспішила сховатись за дверима ванної, притулитись до неї спиною і лише тоді полегшено зітхнула. Що ж це таке? Варто йому глянути на мене - і все всередині немов перевертається, а душа починає пурхати в чарівному танці мрій. Напевно, це і називається "метелики в животі"!

Закінчивши з водними процедурами, я із насолодою натягнула сорочку Джеймса, яка доходила мені майже до колін. Все-таки ми з ним надто різні не лише по характеру, але і зовні. Порівняно з Андерсоном я здаюсь Дюймовочкою: мало того, що він вищий за мене на цілу голову, якщо не більше, та ще й ширший у два рази...

Я довго не наважувалась вийти з ванної, зніяковіло кидала погляд то у дзеркало, то на дверну ручку, смикала довгі рукави сорочки, які довелось закатати по лікоть, і намагалась зрозуміти, чи подобаюсь я собі в такому вигляді чи ні. Еліс би назвала мій зовнішній вигляд жахливо милим, та я не Еліс і не дивлюсь пачками серіали, де головна героїня разів по п'ять перевдягається в чоловічий одяг! Тим більше, ця сорочка жахливо повнить. Вона надто велика і груба і зовсім не пасує до моєї фігури.

Нарешті я важко зітхнула і змусила себе обережно відчинити двері. Андерсон сидів у кріслі і застиглим поглядом дивився прямо перед собою. Схрещені на грудях мускулисті руки, щільно стиснуті губи, зведені на переніссі брови й тінь, що лежала на обличчі, говорили про те, що думки його були далеко не райдужними, але як тільки Джеймс помітив мене, зморшки на його лобі одразу ж розгладились, а в очах поселився спокій. Чи це всього лише чергова майстерна гра, щоб приспати мої підозри? Серце казало, що я повинна йому вірити, а розум підказував, що я вчиню нерозумно, якщо знову сліпо покладусь на цю людину.

Як би там не було, мені вже не вдасться забути те, що сталося. Це назавжди стане між нами, і кожного разу в такі моменти я буду згадувати про те, що він приховував.

Чоловік устав і, взявши мене за руку, підвів до ліжка. Я присіла на край матрацу і зробила вигляд, що дуже зайнята вивчанням кімнати, хоча вже знала напам'ять кожний предмет у спальні.

- Я знаю, в тебе ще багато питань, - хрипло промовив Джеймс, і я миттєво підняла на нього погляд, забувши про все. Чоловік навіть не звернув уваги на це пожвавлення. - Я думаю, відповідь на них ти отримаєш у Вашингтоні, коли я познайомлю тебе зі своїми батьком і братом.

- У Вашингтоні? - здивувалася я. - Ми поїдемо до Вашингтону?

- Так, але не зараз. Якщо ти не хочеш...

- Ні! - миттєво відповіла я. Це мій шанс нарешті в усьому розібратись і врешті-решт уперше в житті зустрітись із прийомною родиною. Адже формально я - Андерсон... Ох, голова кругом іде від новоспечених родинних зв'язків! - Тільки спочатку мені потрібно скласти екзамени...

- Навіщо? - Джеймс зневажливо пирхнув і машинально поправив пасма темного волосся, що впали на чоло. - Після смерті мого батька ти станеш володаркою третини акцій корпорації Андерсон, цих грошей вистачить на все життя, Теа.

- Це не мої гроші, - заперечила я. - Джеймсе, я не хочу ні від кого залежати. Тим більше, батько ще живий, і я сподіваюсь, що так буде і далі.

На його обличчі не відобразилось і тіні збентеження. Напевно, у багатіїв так прийнято: ділити грошики при ще живому батькові. На мить я знову відчула колишню відразу й одразу ж змусила себе викинути з голови всі спроби судити Джеймса. Нехай сам розбирається зі своєю совістю!

- Ти не знаєш мого батька, - кілька секунд потому промовив Андерсон. Ця фраза прозвучала так похмуро і гірко, що я мимохіть занепокоїлась. Чого ще я не знаю про свою нову родину? - Думаю, ділити гроші мені не доведеться.

- Що ти маєш на увазі?

- Неважливо, Теа, - чоловік, немов опам'ятавшись, почухав перенісся і на мить примружився. - Це стосується лише мене. Спи.

Я не стала заперечувати і в кілька секунд забралась під ковдру, укутавшись майже з головою. Не знаю, скільки я так пролежала в абсолютній тиші. Можливо, минуло набагато більше години, коли ліжко збоку від мене прогнулось під вагою тіла Джеймса: схоже, він сів поруч. Мені стало цікаво, навіщо він тут - невже знову буде роздивлятись мене? Наступної миті я відчула, як його пальці торкнулись моєї щоки, потім волосся, безсвідомо перебираючи їх. Тоді я не витримала і непомітно привідкрила очі, намагаючись з-під опущених вій роздивитись хоч щось у напівпітьмі.

І ледь не скрикнула від подиву. Джеймс сидів і усміхався, ледь припіднявши кутики губ. Ні, це була не презирлива усмішка, не насмішкувата, не хижий оскал, а звичайна людська усмішка, радісна і трохи наївна, по-дитячому прекрасна. Я раптом зрозуміла, що ніколи ще не бачила, щоб він посміхався, і тепер вразилась красі його обличчя в цю секунду. На щоках у Джеймса з'явились ямочки, риси згладились, стали не такими загрозливими і хижими, а очі прийняли відтінок теплого шоколаду, а не порожньої темряви.

Замилувавшись цим видовищем, я навіть не помітила, що сама потихеньку почала посміхатись. Може, я і справді марно дозволяю підозрам прокрастись у своє серце? Невже зараз, коли Джеймс думає, що я сплю, сидить біля мене і гладить моє волосся, посміхаючись, наче дитина, він бреше? Ні.