Після того "інциденту" з Конні, пройшло два уроки. Як я помітила, Хупер мало того що самовпевнена, так ще й дволика. На уроках вона святіша за ангела, але на перервах в неї ніби хтось вселяється і вона стає іншою. Мене це не дуже дивувало, сама не знаю чому.
От з такими думками я сиділа на лавочці в саду. От чому у мене немає такого дару як бачити людину наскрізь лише під-час першої зустрічі?
Я би одразу дізналася істинний характер і напевно мені не довелося б міняти школу взагалі.
До мене підійшла Ніколь.
- Чого сумуєш? - запитала вона і сіла коло мене.
Я зітхнула.
- Лише перший день у новій "школі", а вже ворога собі нажила - сказала я адже розуміла, що Хупер  тепер від мене не відчепиться. А все чому?
Правильно, тому що я наполовину кореянка.
І я й не помітила, що сказала це все вголос...
Раптом, Ніколь посміхнулася і сказала таке, що мене трохи шокувало:
- Не повіриш,  але я теж не американка... Я з Німеччини.
Я сиділа і витріщалася на неї декілька хвилин. З Німеччини?! Та вона краще розмовляє англійською ніж деякі американські багаті і грамотні люди.
Ніколь ще раз посміхнулася і почала свою розповідь...
                                 ***
Як виявилося, вона з дитинства жила у Дінкельсбюлі. Її сім'я була дуже бідною і багатодітною. Тато їх покинув коли Ніколь було сім років і мама залишилася єдиною, хто міг прогодувати їх. Марія (так звати її маму) працювала на декількох роботах і приходила дуже пізно.
Тому, так як Ніколь була найстаршою, вона залишалася вдома зі своїми братами та сестрами.
Не подумайте, вона вчилася. Але у маленькій безкоштовній школі, спеціально для таких дітей.
А коли дівчина стала старшою, вона твердо вирішила поїхати в Америку. Тому, старанно вчила мову і працювала у декількох кафе, щоб зібрати достатню суму...
                                 ***

- І ось, я тут - закінчила Ніколь.
Я сиділа і витріщалася на неї так, ніби вона привид.
Я ще досі не могла в це повірити...
Дівчина з Німеччини, але навіть акценту немає...
Як це можливо?