у нашому житті зустрічаються люди, які стають якимсь потаємним місцем для відпочинку, тиші, щастя, радості. навіть просто знаходячись поряд, ми почуваємо себе краще. але, нажаль, люди йдуть - геть усі. і те саме "місце щастя" покидає згодом... мені досі цікаво, як мая особлива людина зараз живе, що з нею трапилося, чи щаслива вона.

сподіваюсь, що наші особливі знайомі зараз щасливі, здорові та не забувають про нас..

що він потім робив, куди пішов?
де свій шлях торував: серед страху чи волі?
курив індіанську трубку, кИдався у вогонь,
десь у морі зоряних скупчень пОмер?

невідомі стежки призвели до кінця,
а отрута містилася глибоко в м'Ягкому серці?
де тепер він - мій загублений скарб,
яку стежку обрав для пошуку свого місця?

карі очі ховали в собі золото дороге,
справжня цінность була в самому його існуванні.
він не знав.
то й пішов.
і слово німе
застигло скабкою в груддях: "він був єдиним"