я завжди перевіряю твою сторінку. це вже увійшло у звичку: заходити зранку, передивлятися нові пости, сторіс, коментарі. заглядувати у приватні - а може, отримала нове повідомлення від тебе. та ніколи не наважуватися зробити перший крок і, от халепа, написати тобі перша. я знаю, що у твоє життя увійшло власне щастя, і я вже лишня, зайва, непотрібна. але, поки ти не знаєш, я потайки заглядаю на твою сторінку і ніби роблю затяжний вдих перед зануренням. мені цього вистачає...

душа тужить за чимось рідним,
за кимсь
далеким і недосяжним.
така безхатня шукає
дому,
шляху шукає, та марно все.

немає світла у темній
хащі,
нема любові, тепла немає.
душа немічна молить о
поміч,
просить про крила, про силу йти.

простягне руку - у небо синє,
а їй звідти - рука
Святого:
Вона провадить скрізь усі хащі,
і відправляє своїх янголів.

душа марудить в болоті темнім,
а хтось за шкірку тягне на волю,
і очі рідні у саме
серце,
пробудить поле з далеких снів.

такі зелені, такі яскраві,
душі безхатній
дім дарували.
та усе марно, усе не ясно,
бо темінь світу вже
у нутрі.

і лише подих, глубокий вдих
зеленого поля в очах
завітних
підносить сили душі загублій,
штовхає на шлях, щоби
далі йти.