Заплуталася я щось трохи

кохання неначе виноградна лоза, та з шипами.
обвиває усе теперішнє до самого майбутнього,
впивається гостро у шкіру, мов ланцюгами прикута,
залишає по собі кров. шрами. та відчай.

і якби хтось сказав мені, що втраплю у такі тортури,
якби хтось тільки натягнув, що зустріну кінець у кандАлах,
що зробила би я?
втікла би?
не знаю.
а може повз прошла, й не помітила б ці дивні чорні очі посеред неба блакитного,
ці ціловане сонцем лице у веснушках,
її усмішку,
та гіпнотизуючий погляд на мене.

гримить, то не в небі, на жаль, а десь під шлунком.
там де ховаються залякані комахи, кляті метелики.
та сховатися від почуття неможливо,
воно знайде всюди.
і місця під Богом відкрите для Його ока.

мені заборонено кохати так, як роблю це,
все навпаки треба, і користь буде.
та тільки не можу.
мене зламали.
чи може то я зламаною народилась?
кохання питає мене, а відповіді не знаю.
і краще б вже не дізналась.
і краще б вже її не кохала.