почуття, почуття.. сьогодні я хочу їх не відчувати, щоб не терзати усі свої нутрощі біллю, а завтра я прагну відчути хоча б її, щоб заповнити пустоту усередині..

цілий день, двадцять чотири на сім,
хочу плакати,
яро,
мов вмерла.
кричати на всіх "геть" і трощити квартиру,
бити посуд об стіл,
ніби все не даремно,
ніби є сенс у болі,
ніби життя промайнуло,
ніби ось-ось загину.

кожен день, тиждень за тижднем
молюся до Бога.
у надіях, що скоро усе закінчиться,
що скоро до Нього
особисто прийду я,
прошу забрати мене якнайшвидше,
загорнути до Себе в обійми,
зігріти,
ніби я є безгрішна,
ніби без Нього нема куди дітись,
ніби минуле забуте,
ніби ось-ось Рай покину.

та що всім мої крики і сльози,
не дарма почуття ховаю під кофтою,
в голові яро кричу на всіх,
та на справді, лише посмішка на обличчі.
невдовзі,
ще зовсім трішки, як у річці втоплюсся
ніби грішниця клята,
ніби Бога не знаю,
ніби серце не б'ється,
ніби вірю, що роблю не даремно.