Придурок Мін [10:41]:

Нагадай мені ніколи не погоджуватись допомагати Розе з її ідеями

Ноа фиркнула і поклала телефон назад на стіл. Вона йому і до цього казала, що це погана ідея, але хто б її слухав. Зате можна було не просити показати, що вийшло, бо блонді зробила все сама — показала фотографії, скинула їх Вебер і змусила поставити на головні шпалери, щоб при блокуванні обов'язково висвічувався альфа.

— Що там такого смішного?

Сохі відволіклась від телефону, певно, сподіваючись, що їм з Сонкьон зараз будуть розповідати про якийсь мемчик з інтернету. Сон, що правда, взагалі нікого не слухала в цей момент, бо була зайнята читанням нових пліток з новинного сайту університету.

— Нічого, — відмахнулась Ноа. — До речі, я все забувала запитати... чому ви обрали саме Юнгі?

Обидві подруги втупились поглядами у Вебер, ніби та повинна була зрозуміти їх буквально по очах. От тільки розумілось щось взагалі не дуже. От прямо зовсім, тому і питала, натягувала посмішку, ніби промовляючи, щоб вони швидше казали причину.

— Ти як в іншому світі живеш, — закотила очі Сонкьон. — Хоча не буду сперечатись, за час ваших «відносин» чутки ходили тільки про його маленький член.

— Ага, якась з омег дуже постаралась, — піддакнула Сохі. — Чому саме він? Ти правда ніби нічого не читаєш і не чуєш. Юнгі зустрічався одразу з двома, а потім кинув їх обох заради третьої.

— А її кинув буквально через тиждень, як пройшов гон. А ще Раюль з третього курсу міжнародних відносин плакалась, що він з кимось посперечався на неї і після того, як трахнув, — кинув.

Кінематографічно. Прямо, як з якогось дешевого серіалу двохтисячних. Ноа відвела погляд, знову зачепившись ним за телефон. Він реально поступав так з кимось?

— Хіба Юнгі один такий? — якось сумно промовила Вебер. — Таких героїв-коханців розплодилось багато, а ви обрали саме цих сімох. У вас там що, голосування якесь проходило, кого обираємо наступним?

Подруги переглянулися. Вони, бляха, серйозно? Тобто ці дві реально провели голосування і таким чином обрали головних героїв? Неймовірно просто!

— Не тільки, ми зібрали достатньо матеріалу від дівчат, з якими він спілкувався, — видихнула Сохі. — Він завжди вів себе нахабно і по-скотськи по відношенню до жінок. Я взагалі здивована, що ти на собі цього не відчула.

Ноа схопилась за палички, підтискаючи губи. Ні, вона як раз нічого подібного не відчувала взагалі. Якщо з іншими це було видно одразу, навіть якщо не по відношенню до неї самої — адже її хотіли вразити, — або показували свій характер аб'юзера, варто було дати змогу відчути себе на ближчому рівні, то Мін відрізнявся. Або надто добре усе приховував, або... не мав нічого спільного з тим, що про нього казали.

— Він тобі подобається? — тихенько запитала Сонкьон, нахиляючись ближче.

— З чого ти взяла?

— Просто бачу, — знизала плечима подруга, і її погляд став співчуваючим. — Краще зупинись зараз, ніж потім будеш жалкувати.

Поруч зітхнула Сохі, але повністю погодилась, покивавши і вернувши свою увагу до їжі.

— Ні, — покачала головою Ноа. — Але все-таки я сама перевірю інформацію ще раз. Не хочу відступати, якщо все, що ви кажете — правда.

Залишок дня для Вебер пролетів, як в тумані. Треба було зустрітись з Юнгі і якимось чином взнати в нього, що було правдою, а що ні. Хіба не настав час поговорити про колишніх?

В котрий раз Ноа перевірила час на телефоні і на секунду зависла, роздивляючись шпалери з Міном в головній ролі. З кучерями, що майже повністю закривали очі, в якійсь чорній кофті. Нічого зайвого, але від цього фото віяло чимось комфортним, ніби її прямо через екран намагались обійняти. А ще ці губи... їхній смак досі добре пам'ятався, що викликало збентеження і бажання кудись втекти. Мозок навмисно підкладав спогади про те, що сталося два тижні тому.

— Я тут на кульбабу схожий, — пробуркотів хтось прямо над вухом. — Я мало селфі тобі скидав? Чому саме ця фотографія?

Ноа обернулась. А ось ці губи в житті. Тепер сухі і потріскані, що не дивно, бо постійно їх облизував, а потім на вітру тримав, мов так і треба. Захотілось змочити чимось. Вебер аж перекрутило від цієї думки, і дівчина покачала головою, щоб її викинути. Через скільки там в неї тічка? Стовідсотково усі ці думки через неї!

— Бо ти тут милий.

Підтиснула губи і розвернулась в напрямку свого гуртожитку. Вона і забула, що Мін сьогодні йде до неї. Тільки чомусь він зарано вирішив з нею зустрітись.

— Куди ти йдеш?

Юнгі не відставав. Сховав руки в кишенях штанів і йшов поруч, маючи змогу навіть перегнати дівчину, але вперто знаходився поблизу, ні спереду, ні ззаду. Рівно, щоб кілька сантиметрів відділяли їхні руки від того, аби зримуватись долонями.

— У гуртожиток, — Ноа різко зупинилась. — Ти зібрався йти зі мною через головний вхід?

— Я збирався забрати тебе на побачення, — хлопаючи очима сказав Юнгі, ніби думав, що вона знала про його думки. — Ти сама казала, що тобі набридло сидіти у тебе в кімнаті.

Ну так, казала. Десь тиждень тому, коли зрозуміла, що більше не могла витримувати його присутність, бо кожного разу згадувала, що між ними було. А що було? Поцілунок? Знайшла з якого приводу переживати, господи прости.

— Ми підемо в парк і мені прийдеться дивитись, як ти граєш в баскетбол? — скептично посміхнулась Ноа, підтискаючи губи.

— Гарна ідея, — клацнув пальцями Мін, — та відкладемо це на інший раз, добре? Ти казала, що давно хотіла подивитись «Хто боїться Вірджинії Вульф?». Я домовився і зняв окрему кімнату, де можна буде подивитись.

— Кімнату? — гмикнула Вебер. — Ти впевнений, що ми точно йдемо дивитись фільм?

— Для сексу я би зняв номер в лав-готелі. А, мені ще сказали, що «Трамвай «Бажання» варто подивитись.

Зняв би номер? Просто прекрасно! Дожили на такі теми з ним розмовляти. Добре, сама винна, сама натякнула, але все ж таки. Невже не можна було якось по-іншому сказати? Але думки вже зупинити виходило погано, як і власного язика.

— А ти хотів зі мною переспати?

— Я ж казав, грейпфрутику, — закотив очі Юнгі, — віддайся мені. Хоча згоден, я не уточнював тільки душею чи ще і тілом.

— Дуже смішно.

А от Міну було смішно, бо він в цей момент розпливався в єхидній посмішці і в наступну секунду ладний був засміятись в увесь голос. Не робив цього, бо стримувався, але залишалось не так багато часу до рокового моменту.

— Пішли, ми швидко доїдемо.

Звичайно ж на задній двір, звичайно треба пройти перед усіма студентами їхнього університету, тримаючи її за руку. Насправді, прямо усіх вони не зустріли, але те, що останнім точно будуть розповідати найближчим часом — стовідсотково.

— Навіть не знаю, їй повезло чи не дуже.

І звичайно ж дівчата обговорювали чутки, які ходили навколо Юнгі та його молодшого друга. І ще деяких частин тіла. Ноа відчувала зовсім легку провину, не дуже розуміючи, чому та взагалі намагалась прийти до неї і осісти на деякий час. Але більш за все бісила зовсім не вона в цей момент, а...

— Ти ж забрав машину з ремонту.

Причому вже давно, от тільки зараз вони стояли зовсім не перед його седаном, який віддав батько, щоб син міг спокійно їздити по великому місту, а перед байком. Юнгі вже встиг розповісти історію, як він назбирав свого часу достатньо грошей, щоб викупити цю «ластівку». Взагалі, було дуже цікаво інше — в Кореї молодь їздила зазвичай на яких-небудь скутерах, а батьки не думали, якою машиною краще рухатись їхньому чаду, зате Міну подарували саме авто.

— Ти ж не квіточка, — гмикнув Юнгі, подаючи один з підготовлених шоломів, — яка боїться мотоциклів. Тебе можна навіть водити на зчеплення у більш цікаві місця, ніж квартира.

— Знущаєшся? Ми точно на фільм ідем?

— Ага, для дорослих, — підтиснув губи, щоб не засміятись, — з ефектами старого кіно.

Нє, ну нормальні жінки, коли бачать якісь психічні розлади в чоловіків — посилають далеко й надовго, а не приймають шолом від мотоцикла і ще й всідаються позаду, щоб потім обійняти, бо знесе, коли поїдуть. Ноа завжди вважала себе нормальною, а з цим Юнгі усе пішло шкереберть і геть не так, як хотілося.

Але більше вона нічого не казала, просто сіла позаду, обійняла і притиснулась ближче. На секунду згадалась та сама розмова в її кімнаті і стало якось образливо, що блонді би не повели в «більш цікаве місце», бо вона ж квіточка і ніжна тендітна дівчинка, а її, Вебер, можна. Так він ще й знущатись морально продовжував, типу на фільм дорослий. Та якщо він реально щось подібне ввімкне, точно отримає по потилиці за все хороше.

Доїхали вони і правда швидко, як Юнгі і казав. Будівля була більше схожа на більярдну на другому поверсі, та караоке на першому. Що правда в середині вияснилось, що це був гральний клуб, де можна було зняти окрему кімнату і подивитись кіно, пограти в ігри, поспівати в караоке також — за ваші гроші будь-який каприз, адже в кімнатах усе підготовлено.

— Так і не будеш зі мною розмовляти?

По замовленню для них підготували соджу, пак соку, смажену курочку, декілька упаковок чіпсів. Яке це побачення? Скоріше посиденьки двох нерозлучних друзів, що не бачились цілу вічність. Поки Юнгі шукав фільм, іноді кидав погляд на Ноа, очікуючи, щоб вона хоч слово сказала, але дівчина тільки вперто дивилась перед собою, навіть їжі і соджу не торкалась.

— На що саме ти образилась? — закотив очі і відкинувся на спинку дивану. — Я реально в цьому тупий, поясни мені, як себе поводити.

Ноа тільки гмикнула і схрестила руки на грудях. Тільки зараз подумала, що в неї було достатньо причин ображатись. Наприклад, їй не дали переодягнутись, тому вона так і залишилась у рваних білих джинсах і поло в смужку, а могла — в новій білій сукні чи тому костюмчику, в якому було видно живіт і прес, який Вебер качала усю зиму. Зате Юнгі виглядав їй під стать: кофта, джинси, сумка через плече.

Чим не причина образитись, що їй не дали виглядати краще, ніж зараз?

— Припини.

Він, напевно, це несвідомо зробив... Ноа опустила здивований погляд униз, де трохи вище коліна тепер лежала рука Юнгі, періодично стискаючи. Прямо в тому місці, де в неї була дірка в джинсах. Дуже закортіло покричати, встати з місця і усім своїм видом показати, щоб він більше ніколи так не робив.

Але Ноа просто сиділа і дивилась на його руку, намагаючись зрозуміти, які саме почуття всередині брали верх над іншими. Поки що на першому місці зручно влаштувався трепет.

— Вибач, якщо сказав щось образливе. Я просто хотів пожартувати і не думав, що ти так близько це сприймеш.

Він пішов далі. Ні, не в тому сенсі, як уявляла собі Ноа, коли в неї перед очима пролітали картинки, як Юнгі прокладає шлях рукою вище. Мін закинув собі на ноги її кінцівку, вже через секунду провертаючи це ж і з другою. Від такої неочікуванності Вебер не тільки ногами опинилась десь зверху, але ще й трохи з'їхала вниз тулубом і головою, опиняючись майже на м'якій поверхні дивану. Але альфа більше нічого не робив, просто тримав руку там, де і до цього — трохи вище її коліна, — і гладив по шкірі надто обережно.

— Скількох ти кинув одразу після зчеплення?

Останнім часом з язиком в неї точно проблеми. А вже, взагалі-то, йшла десята хвилина фільму, на який Ноа не звертала уваги, навіть заради пристойності.

— Жодної, — не відриваючись від перегляду.

— З ким воно у тебе проходило тоді?

— З тими, з ким була домовленість, — знизав плечима Юнгі і вимкнув фільм, одразу потягнувшись за соком. — Тепер буду з тобою.

— Все так просто?

— Грейпфрутику, — хлопець почесав ніс і на секунду завмер. — Чорт, в мене тепер руки жасмином пахнуть.

— Не відволікайся!

Ноа всілась зовсім поруч, забираючи свої ноги з його колін, і тепер дивилась спідлоба на Юнгі, який не відводив від носа тієї самої долоні, яка секунду тому стискала її шкіру. Це виглядало... по-тваринному? Збуджуюче? Та яка в біса різниця! Якого ляду захотілося звести коліна і напрягти м'язи стегон?!

— Все просто, Ноа, — видихнув Юнгі. — Я завжди спав з тими, з ким у мене були відносини, або домовленість. Моя черга... як я пахну, грейпфрутику?

— Хвоя з перцем і бергамотом, — не задумуючись відповіла. — Ти підібрав хороші духи.

— Як давно ти його чуєш?

Стискав зуби і наближався, не відводячи очей. Зате Ноа дуже кортіло відвести, хоча б свої. Так ось що означає «попасти під вплив аури альфи». Їй не дозволяли навіть глянути кудись вліво чи вниз, тільки дивитись в його зіниці, які з кожною секундою ніби загорялись жовтим все більше.

— На грі? Припини давити на мене.

В неї голос тремтів і вела вона себе, ніби омега, яка вже через секунду почне плакати, бо їй страшно. Страшно, що вона відчувала щось дивне і незвичне, чого ніколи не було навіть у її уяві. Страшно, що вона хотіла відчувати це.

— Хіба тобі не подобається? Мені припинити?

Моргнув і ледь відсунувся, буквально на міліметр. Напруга спала, але залишилось дивне бажання продовжити, бо ще міліметр від нього — і буде зовсім пусто. Маячня якась! В неї точно тічка скоро, от і веде навіть від простого погляду!

— Іди сюди.

Мін відкинувся на спинку і похлопав по своїх ногах. Це він так хотів, щоб вона, як слухняна кішка всілась йому на коліна? Ноа ображено підтиснула губи, бо не могла дозволити собі так низько пасти. А так хотілося в цей момент саме цього.

— Сам іди.

— Ноа, — тяжко видихнув і закотив очі. — Будь хорошою омегою і зроби, як я сказав, або я стану дуже поганим альфою.

В грудях щось защемило, а бажання звести коліна взяло верх, тому вже наступної секунди погляд Юнгі був притягнутий до її ніг.

— Тепер зрозуміло, — покивав сам собі Мін.

— Що тобі зрозуміло?

Ноа хмурилась, не знаходила для себе відповіді, але головне — не хотіла піддаватись своїм бажанням, які з'являлись під натиском чужої аури. Їй здавалось, що вона не відчувала його запаху до цієї секунди, а тепер не могла надихатись, ніби без цього можна вмерти.

Юнгі дихав повільно, смакував, щось думав в своїй голові. Стовідсотково вигадував нові види тортур, щоб потім її з ними познайомити. Вебер знала, як виглядають альфи, коли чогось хочуть і намагаються задавити, але ані жадібного погляду, ані якихось бі́льших поривань — нічого. Тільки дихання і прикриті очі, щоб взагалі на неї не дивитись.

— Це через твій запах. Я дію рефлекторно, навіть сам не розумію, як роблю щось.

Рефлекторно притягнув до себе? Чи сказав, щоб вона сіла на нього? Коли це рефлекторно почало працювати? І чому саме з нею? Чому воно взагалі на ній працює, адже такого ніколи не ставалось!

— Чомусь, коли ти спав поруч в моїй кімнаті, цей запах тобі не заважав.

— Іноді достатньо, щоб ти просто була поруч, — Юнгі нарешті розплющив очі і поглянув на Ноа. — Невже ти досі не зрозуміла?

— Та пішов ти!

В неї більше не було наміру вислуховувати усю ту маячню, яку він розповідав. Просто намагався зробити так, щоб вона йому піддалась. Чи як Мін там сказав — віддалась?

Ноа піднялась зі свого місця настільки різко, наскільки дозволяв власний організм. Ноги не слухались, підкошуючись і не дозволяючи стояти рівно. Голова пуста і ватяна, плакати хотілось — все навалилось в один момент. Вона щось неправильно робила? Але що саме? Чому так не хотілось йти звідси? Всередині усе крутило, ніби в водо воріт затягувало. Буквально до болю в грудях, до свербежу в потилиці і ломоти в пальцях.

Юнгі зупинив, схопивши за зап'ястя і потягнув на себе. Вебер впала прямо в його обійми, поки він носом водив по дівочому волоссю і ледь тремтів, зовсім невідчутно. Хоча вона відчувала і це змушувало тремтіти у відповідь.

— Я можу допомогти.

— Знаю я твою поміч!

Зовсім тихий писк і відчуття, ніби вона стала блонді замість себе, помінялась з нею ролями в останню секунду перед виходом на сцену. Вона прекрасно відчувала, як він міг допомогти — пальцями, що стискали талію, але норовили опуститись нижче; диханням, що перейшло на шию, хоча до цього плуталось у її волоссі. Вона відчувала Юнгі внизу, прекрасно знаючи, що саме це означало.

— Просто поцілунок, — видихнув прямо в губи, допомагаючи перекидати через себе дівочу ногу, — як тоді...

І знов ця аура, знову цей запах, від якого вело, завдяки якому Ноа хотілося розтектись калюжицею прямо тут і зараз. З останніх сил намагалась качати головою і хникати. Скидала всю відповідальність на Юнгі, а потім ловила себе на бажанні притиснутись ще ближче. Вдавити себе в нього, щоб відчувати повністю.

— Хоча ні, — тепер його очі чітко світили жовтим, — я хочу трохи більше. Цього вистачить, запевняю.

Розтягнути ці секунди у вічність, аби відчувати його губи ще довше.

В Ноа проблеми, конкретні такі. Але їй подобалось, як і легка біль в животі, ніби метелики вилуплювались зі своїх лялечок.