Ноа злилась, не знала, куди себе діти, вигадувала усі можливі варіанти, як втекти до того моменту, коли закінчиться гра. Особливо страшно стало в той момент, коли Мін не просто почав закидувати м'ячі, а буквально один вів на собі ледь не усю гру. Хіба він не повинен був обходити її стороною, щоб вона його добивалась? Це ж саме так і задумувалось з самого початку, а тепер виходило щось геть незрозуміле.

От як в цей момент, коли в неї не вийшло втекти, а він увесь спітнілий і з широкою посмішкою біг до трибун. Прямо до неї. З посмішкою, яку так обожнювали дівчата, що було чутно по їхнім крикам, — така, що було видно ясна. В котів немає таких посмішок, Юнгі, це просто нечесно!

— З тебе поцілунок, Ноа!

Трибуни вибухнули в короткий момент після цих слів. Усіх буквально розірвало від такої заяви. Все-таки ніхто не побачив того плакату, який тримала в руках Вебер. Поруч раділа і Розе. Білявка стукала сидячого поруч Чіміна, щоб той також порадів за їхнього друга. Їй дуже хотілося побачити хоч маленький промінь підтримки, адже Юнгі знайшов нарешті собі дівчину!

Ноа сглитнула, забігала очима по майданчику, тільки б не дивитись на Міна. Треба було просто не приходити сюди. Навіть подруги сиділи поруч і зараз тільки очікували, що саме зробить Вебер. Піддасться на цю провокацію чи вигадає щось краще, якийсь вихід з ситуації.

Юнгі важко дихав і дивився спідлоба, спираючись руками за поставлені низенькі парканчики прямо перед самим початком гри. Очікував, вижидав, ніби хижак перед наступним стрибком, щоб вп'ястись зубами в шию жертви і розірвати на дві частини.

Ноа видихнула, намагаючись себе заспокоїти. Чого вона так нервувала через простий поцілунок? Ніби вона не цілувалась в цьому житті ніколи! Вона злилась на Міна, що поліз в цю авантюру з надписом з плакату. І на себе, що не вигадала нічого краще, ніж уповати на примарного Бога, який її взагалі не чув.

Вебер піднялась з місця і підійшла впритул до Юнгі. Декілька сантиметрів, не більше двох секунд дотику до чужих губ — і вона буде вільна. Сперлась на той самий парканчик, як і Мін, і потягнулась вперед, щоб залишились буквально міліметри. Цими самими міліметрами став вказівний палець альфи. І ніби замість «стоп-слова» підняті в здивуванні брови і тремтячі губи, що так і хотіли розтягнутись в злорадну хитру посмішку.

— Не при всіх, — покачав головою. — Не хочу цим ділитись ще з кимось. Краще сюди.

Спеціально повернув голову вбік і вказав на щоку. Це він з неї так знущався? Покидьок, чесне слово! Зате як на це улюлюкав увесь зал!

— Тих консервованих помідорів, які прислала моя мама, — і легкий поцілунок у щоку, — ти більше не отримаєш.

О, тепер точно один-один!

За ці два тижні це була єдина їжа, в яку він закохався до нестями, уплітаючи за обидві щоки. Хто ж знав, що Мін настільки сильно любить консервовані помідори. Ноа колись їздила з сім'єю у відпустку в Італію — ще коли була маленькою, — і так закохалась в цю страву, що мамі прийшлось вивчати і освоювати рецепт приготування. Роки пройшли і Вебер більше не їла ті в таких великих кількостях, зате знайшла однодумця з приводу їхнього смаку серед корейців.

А погляд який злий, словами не описати, як одразу легко стало! Ноа розвернулась і з найяскравішою посмішкою пішла в сторону виходу з залу. Тільки на секунду подумала, що в Міна доволі стійкі духи виявились, що навіть такі гонки по майданчику їх не вивітрили. Щось хвойне з перцем і бергамотом. Сюди так і просився кислий лайм чи гіркий грейпфрут, але це просто було ділом смаку.

Ноа ніхто не зупиняв, поки вона йшла до свого гуртожитку. Не було ані дивних поглядів, ані зустрічних одногрупників. Плакат можна було закинути кудись подалі, але вийшло поки залишити тільки на комоді. Хотілось видихнути, почитати книжку, полистати стрічку Інстаграму, але Ноа потягнуло на повідомлення, яке прийшло з Твіттеру. Воно буквально вискочило зверху екрану, привертаючи до себе увагу.

Декілька фотографій.

Ось Юнгі зупиняє їхній поцілунок, на другому вказує на свою щоку, третє — момент, коли Ноа торкнулась чужої гладенько вибритої шкіри. А скільки під цим постом було коментарів. Увесь університет буквально розривало від цієї новини. Залишалось тільки зрозуміти, як в такому вирі милашності і добра Розе не чула, що Вебер кинула Чіміна.

Верх екрану знов освітився повідомленням. На цей раз від Юнгі в діалозі. І знову. І в третій раз. Він надіслав фото себе в окулярах, явно після душу, вже перевдягнутого і готового знову грати в гру на виживання з Ноа. Не хто кого закохає в себе, а хто кого скоріше виживе.

Придурок Мін [19:37]:

Ну і що це було?

Чому не зачекала мене?

Ноно [19:38]:

Мені ще й чекати тебе треба було?

Придурок Мін [19:38]:

Так.

Що це за дивне Ноно?

Тебе хтось ображав в дитинстві цим прізвиськом?

Психологічна травма?

Вона його вб'є. Навіть пояснювати не хотілось, що саме так називала її бабуся, з якою вона надто давно не бачилась. А та зовсім не хотіла визнавати гаджети, як спосіб спілкування. Ноа закотила очі, видихнула і відкинула телефон подалі. Тільки Вебер і самотність. Господи, як мало треба для щастя — просто, щоб більше, окрім неї в кімнаті нікого...

— Ноа, тут до тебе прийшли, — почулось з-за дверей. — Відкриєш?

Декілька секунд пішло на розуміння того, щоб від неї просто так не відстануть, бо це та сама Шень з сусідньої кімнати. А ще вона обожнювала плітки і, якщо б не вона, можливо, вийшло б обійтись без жертв, а точніше без настільки гучного розголосу про Вебер з Міном. Якби не вона, гуртожиток би так не гудів, а після і не гудів би університет.

Прийшлося підійняти кісточки з ліжка і доповзти до дверей. Тільки по ту сторону стояла лише Шень, більше нікого не було. Навряд чи, це вона так сильно кортіла до неї в гості.

— Хто прийшов? — примружилась Ноа.

— Ти мені спочатку скажи, — легенько похлопала в долоні радісна Шень. — Це правда, що кажуть?

— А що кажуть?

Ні, вона не падала на ідіотку, реально не розуміла, про що саме лепетала сусідка. Звідки Ноа взагалі знати, хто там про що каже.

— Ну, одні поговорювали, що Юнгі надто сильно домінує, може навіть відлупцювати. А інші розповідають, що він надто ванільний. Але кожного разу усе закінчується одним — він просто уходить, навіть не пояснюючи нічого. Так от, який він?

Відлупцювати? Словами типу? Ні, ну комусь подобались приниження під час сексу, що ж тут поробиш. Взагалі обидва варіанти виглядали якимись притягнутими за вуха. А ще точніше, надто вони були протилежними, щоб якийсь з них виявився правдою. Треба буде запитати, чому саме його вирішили обрати Сохі з Сонкьон. Що він насправді такого поганого зробив, що потрапив в список?

— Шень, тільки нікому не кажи, — змовницьки прошепотіла Ноа, спеціально наближаючись до сусідки, на що та почала активно кивати. — Але те, що він робить пальцями і язиком... м-м-м, просто неймовірно і ідеально закриває мінус його маленького члену. Знаєш же як, найхолодніші хлопці завжди мають маленького друга.

Ось тобі і психологічна травма, Мін Юнгі! Ну, ти не сумуй, буде і на твоїй вулиці свято! В іншому житті, що правда, але ж це нічого.

— Серйозно? — з відвертим жахом в очах промовила Шень. — Моя старша сестра якось зустрічалась з альфою — зовсім недовго, так, заради подарунків і статусу, — і в нього був маленький. Вона розказувала, що він дуже швидко кінчав! Мені ніколи не попадались такі. Невже все настільки погано?

— Так, люба, — ледь не сміючись промовила Ноа. — Якщо якийсь хлопець спустить перед тобою штани, а там буде зовсім мале слоненятко — тікай. Він не вартий того.

Господи, та звідки Вебер могла знати з якою частотою кінчають ті чи інші альфи. В неї всього один був, і вона якось не стояла і не міряла лінійкою, наскільки довге в нього «слоненятко». Але як це пояснити Шень, при цьому не зареготати і не видати себе? Тепер чутки про молодшого Юнгі підуть по всьому університету, які вони до цього не ходили.

Одна проблема — Шень щось буркотіла собі під ніс і кинулась в свою кімнату зі швидкістю вітру. А яка різниця, що вона тільки що розмовляла з Ноа?

— Гей! Шень, так хто там прийшов?

Вебер простояла в дверях не більше десяти секунд і повернулась в кімнату. Може, лягти сьогодні спати раніше? А, ні, точно, сьогодні той день, коли Юнгі як по годинах приходить через вікно і спить в неї на підлозі. Добре, що ліжко вузьке, а то цей кіт міг би на нього зазіхнути.

На телефоні висвітилось декілька повідомлень і усі були від Міна. Відкривати чат не хотілось, щоб не прочитати в свою сторону ще щось огидне. Але бажання натякнути, що вже в понеділок він почує про себе багато нового — або не дуже, якщо те, що вона сказала було хоч частковою правдою, — в той момент стало непомірним.

Придурок Мін [19:50]:

Вибач

Не ображайся

Якщо не хочеш до мене виходити, добре

Думав посидіти в тебе, поки ти будеш готуватись

Залишила мене одного

Прийдеться тусити до початку з іншими

Я чекаю тебе на вечірці о 9

Вдягнеш щось сексуальніше тих балахонів, які носиш?

Ось тут взагалі не зрозуміла? Яка ще, бляха, вечірка? Вона щось пропустила? Єдиним виходом з цієї ситуації був дзвінок людині, яка знала усе про вечірки, які могли б влаштовувати сьогодні, тому що скоріш за все це робив Чімін, а значить...

— Привіт, Розе.

...настав час дзвонити блонді.

— Привіт ще раз! — радісно заголосила дівчина в слухавку, але одразу змінилась в голосі. — Ноа, тільки не кажи, що ти прийдеш! Ми усі тут так чекаємо, щоб ви з Юнгі прийшли. Ця вечірка зроблена для вас!

Ідеально! Тут навіть питати не прийшлось — білявка сама все видала, як на духу. Величезне дякую. Залишилось тільки зрозуміти, як відмазатись, якщо вона вже зрозуміла, що щось іде не так, як хотілось.

— В мене ще під час гри болів живіт. Я би з радістю, але...

І голос зробити спеціально більш сумним, ніж завжди. Щоб вже точно добити, і блонді не могла сказати ані слова в її сторону.

— То в тебе скоро тічка?! — на задньому фоні почулось копирсання і чужі голоси, які явно відгукнулись на таке гучне запитання. — Треба буде провести бесіду з Юнгі, щоб він поводив себе чемно!

Вона серйозно зараз? Якщо у Ноа відірве дах при Міні, то його чемність буде нікому не потрібна. Перед ким він буде вдавати з себе джентльмена? Точно не перед тічною омегою, якій до біса не здались подібні риси його ідеального характеру.

— Бло... Розе, не треба, — краще вже сходити. — Я прийду, але зовсім ненадовго. В мене в гуртожитку комендантська година об одинадцятій.

— Звичайно, а потім Юнгі відведе тебе додому!

На тому і вирішили. Залишилось тільки обрати собі щось з одежі, щоб виглядати нормально. Як там взагалі вдягаються корейці на такі тусовки? В якісь милі платтячка або комбінезончики? Ага, прямо, як дитинчата в дитсадку.

***

Все-таки вони реально саме так і одягалися. Дівчата, як на підбір, усі або в сукнях, або жіночних образах з джинсами, романтичних зі спідницями. І Ноа... в високих джорданах, спортивних сірих штанях і лаковому корсеті для акценту. Чисто по якомусь домашньому стайлу з перчинкою. Насправді, їй просто було лінь щось сильно вигадувати. Хоча над шістьма довгими косами вона старалась, надто любила робити щось таке зі своїм волоссям. Кофту прийшлося зняти, бо в квартирі було доволі спекотно.

— Ого, нічого собі! Ноа, ти так круто виглядаєш!

Назустріч йшла блонді. Такий ідеальний образ замріяної дівчинки в джинсах-кльош і оверсайзовим светром з настільки широкими рукавами, що Ноа захотіла собі такий в колекцію. Вона вже давно шукала щось подібне, треба буде спитати, де Розе його купляла.

— Дякую, ти теж, — посміхнулась Вебер. — Якби знала, вдягнулась би по-іншому.

Ага, в сукню. Добре, що наступних питань не прослідувало, блонді просто повела її до їхньої компанії. Виявилось, це квартира одного з їхніх друзів з п'ятого курсу, який зараз допомагав на кафедрі, підзаробляючи перевіркою студентських робіт. Тут усі збирались час від часу, щоб потусити разом і обов'язково трошки випити, аби розслабитись. На одному з диванчиків знайшовся і Юнгі.

Знову в своєму телефоні, повністю відданий гаджету. Мін навіть не звернув уваги, що хтось додався до них, взагалі не помічав нікого. Розе просто сповістила усіх, що в них поповнення і всілась поруч з Чіміном, підзиваючи до себе Вебер. Тільки в Ноа були інші думки на цей рахунок. Треба було зіпсувати вечірку одному Юнгі.

— Я так і образитись можу.

Показово надути губи і, забравши телефон, всістись Міну прямо на коліна. Що правда, сидів він спочатку не дуже зручно, бо розставив ноги, тому прийшлось трошки собі допомогти і звести їх. І контрольний — обійняти, щоб помітив, наскільки її образив його ігнор.

— Ноа?

Юнгі опустив погляд вниз, просканувавши Вебер, і повернувся назад до очей. Він думав лише декілька секунд, після чого однією рукою обійняв за талію, а другою підхопив під дівочими колінами. Все заради того, щоб посадити її ближче до себе, буквально дихаючи їй у груди і прошепотіти:

— Де загубила?

Сіпнулось око. Ноа прекрасно зрозуміла, на що саме натякав Мін. І ні, він навіть не намагався її образити, з реальним інтересом цікавився. Вебер розтягнула посмішку і закусила губу, щоб не втратити самовладання при всіх. Зате почула тихе «ау», коли довгими нігтями вп'ялась Юнгі прямо в шию ззаду.

— Вони просто тебе злякалися.

Одна мить і здивований погляд перетворився на хмурий. Ще секунда і Мін засміявся в увесь голос, сповіщаючи кожного на диванчиках, що в них сталось щось дуже смішне і цікаве. Але навіть висміявшись говорив тихо, щоб більше ніхто не міг почути, тільки Вебер.

— Я мав на увазі ліфчик. Чому ти не вдягнула ліфчик?

Ноа сторопіла, опускаючи погляд вниз. Подібні лакові корсети не були розраховані ще й на бюстгальтери. Чи це так тільки вона і думала?

— Тобі-то що? По відчуттях — не збудився.

— І не збирався, — знизав плечима Юнгі. — Мені омеги в білизні подобаються більше, ніж без неї.

— О-о-о, в нього на це фетіш!

Все-таки хтось почув останню фразу Міна, тому вирішив вставити свої п'ять копійок в розмову. Той самий власник квартири Чонін, про якого в кількох словах розповідала блонді. Але те, що він сказав, насправді виявилось дуже цікавим фактом, через що Ноа звернула усю свою увагу на Юнгі, вивчаючи його в цей самий момент.

— Чого ти так на мене дивишся?

— Стривай, тобто ви ще не спали? — Чонін повернувся усім корпусом до парочки, добре, хоч не привернув своїм питанням кожного на диванчиках. — Вам би краще було б хоч раз спробувати перед тічкою Ноа. Юнгі, ти повинен був подумати про це.

— Перед якою тічкою?

— Ну як, — зам'явся хазяїн квартири, оглядаючись на блонді. — Ноа, ти хіба не казала Розе, що в тебе скоро почнеться?

Пальці Юнгі стиснули сильніше, погляд став напруженішим. Це він так злився чи йому огидно було? Він же там ніби не дуже жінок полюбляє. Просто відмахнувся при розмові про це, що типу все нормально, але походу все-таки щось не дуже то і так.

— Просто щось не те з'їла, — намагалась максимально безтурботно відповідати, не звертаючи уваги на Юнгі. — Тому і болів живіт. Таке і в тебе може статись. Краще пий своє пиво, добре?

Мін розслабився тільки на декілька секунд і вже підіймався зі свого місця, знімаючи з себе Ноа, коли блонді почала кричати щось про те, що Вебер треба сьогодні напитися. Юнгі тільки стиснув щелепи і зиркнув в сторону подруги, яка його зовсім не помітила. Так, якщо тічка планувалась в найближчі тижні, то велика кількість алкоголю могла приблизити це дійство.

— Юнгі, мені боляче.

Він надто сильно стискав її своїми пальцями. Ігри іграми, але все одно треба було знати міру і коли зупинитись. Наприклад, зараз, щоб перестати прирікатись і бісити одне одного, бо вони знаходились серед друзів Міна.

Секунда і ноги Юнгі знову розійшлися в сторони, через що Ноа буквально ледь не впала п'ятою точкою на диван. Впала б, якщо не притримавший дівчину Мін, що вже через секунду всадив її до себе спиною між своїми стегнами. Поза доволі однозначна. Так і кричала, що вони пара, особливо, коли альфа закріпив замок долонями в районі живота Вебер.

І знову ця хвоя з перцем і бергамотом. Буквально на секунду — і пропала.

— Ти нервуєш, — як ні в чому не бувало повідомив Мін. — Я хочу спати, мені тут незручно.

— Потерпиш, — чисто на зло, хоча сама хотіла додому. — Я хочу випити не один шот текіли перед сном.

Напевно, він закотив очі, але нічого їй не сказав. Як же Ноа хотіла до себе в ліжечко і щоб тепленько було під ковдрою. Але Юнгі сам винний, що не зміг відмовити блонді в цій вечірці. Він точно міг сказати, що не прийде, але Мін в неї закоханий. Напевно, в цей момент кидав на неї погляди і хотів зловити її очі своїми. Вебер знайшла пляшку текіли і руки, що подавали одну зі стопок. Чімін увесь цей час слідкував за нею, хоча при цьому здавалось, ніби вся його увага була зосереджена на Розе.

— Давай зіграємо, — запропонував Пак. — Мене тут ще ніхто не зміг перепити.