Біла кухня, але така затишна. Ноа завжди здавалось, що цей колір робив приміщення більш холодним, хоча тут тепло скоріше йшло від самої сім'ї, яка мешкала в будинку. Столик за який її всадила пані Кан — так, в Кореї при шлюбі не брали прізвище чоловіка, — був присунутий до стіни, тому вміститись за ним могло в цей момент лише двоє, але Юнгі пообіцяв відсунути, коли мама скаже.

Жінка радісно наспівувала собі під ніс, завершуючи якісь тільки їй відомі моменти з приготуванням їжі, поки Ноа з Юнгі сиділи і навіть не дивились одне на одного. Мін постійно відводив погляд, бо йому досі було соромно, а Вебер не могла наважитись заговорити першою. До того ж, жоден з них не хотів вирішувати проблеми при пані Кан.

— Ноа, а ти в дитинстві також не любила овочі та зелень?

Мати Юнгі сіла за стіл саме в той момент, коли альфа встав, щоб зробити собі каву. І одразу пожалкував про це.

— В мене мама вегетаріанка, тому більшість раціону в моїй сім'ї складалась саме з овочів, фруктів та зелені, — покивала дівчина. — Тато відстоював права м'яса, але ми з братами звикли їсти те, що готувала мама.

— О, то в тебе є брати? — зацікавлено запитала жінка. — В Юнгі тільки кузина по батьковій лінії, але вони переїхали років десять тому до Великобританії по роботі і так і залишились. Тому ми не часто бачимось, як хотілось би.

Пані Кан сумно зітхнула. По ній було видно, що вона хотіла запитати дуже багато, та і розповідати також мала що. Тільки сам Юнгі підійшов ближче, поклавши матері долоні на плечі, ніби мовчки попросивши нічого з цього не робити.

— Ноа, будеш каву або чай? В нас, здається, ще був яблучний сік.

Він, напевно, такою натягнутою посмішкою і загальними питаннями намагався відтягнути момент істини, коли маму понесе не в той бік. Вебер прекрасно його розуміла, адже її батьки були такими ж, їм тільки дай волю поговорити про своїх дітей.

— Сік підійде, — кивнула Ноа.

— Ти така висока, навіть трохи вища за Юнгі, — на таку заяву від матері альфа гучно закрив холодильник, звідки діставав сік. — В тебе, напевно, і батьки високі?

— Тато, — стало трохи ніяково. — І дядько, його брат. Але моїй кузині повезло більше, вона пішла в батька і тому її зріст сто вісімдесят п'ять. Ми живемо поруч і все дитинство пробігали разом, тому я звикла, що вона мені, як рідна сестра, а не кузина.

Ноа в перше в житті не розуміла, чому вона стала говорити настільки багато про своє життя. Ніби підтримувала тон бесіди з жінкою, яка робила саме так. Ніби, якщо Вебер буде розповідати менше, то це буде максимально неетично і потім це позначиться на їхніх відносинах з пані Кан.

— І правда повезло, неймовірно! — захоплено розвела руками жінка. — Завжди хотіла бути вище, але природу не обдуриш. Зате наш Юнгі доказав усім, що зріст зовсім не головне. Батько їм так пишається, що наш хлопчик грає в баскетбол. Та ще й кращий гравець в команді!

— Мамо, перестань.

Юнгі закотив очі і поставив перед Ноа склянку соку, який та замовляла. Сам же знову відійшов, бо як раз кавомашина зробила потрібний напій.

— Що перестань? — надула губи жінка. — Я ж не з тобою розмовляю, до того ж не розповідаю нічого дурного. От, Ноа, ти знала, яке прізвисько дали Юнгі інші гравці по команді ще за часів середньої школи?

— Мамо!

— Ні, яке?

— Шуга, — задоволено посміхнулась жінка. — Це вони так скорочували з англійської «атакуючий захисник». Але, я так розумію, зараз його вже ніхто так не називає в університеті.

— І слава богу! — вигукнув Юнгі. — Знаєш, як мені ніяково від цього прізвиська?

— Чому? Ти ніколи не розповідав, просто казав усім, щоб не називали так.

— Здається, я знаю, — підтиснула губи Ноа, косячи поглядом на альфу, який тільки нервово відстукував ногою якийсь ритм по підлозі. — Воно звучить, як цукор англійською.

— Серйозно? — здивувалась пані Кан. — А коли ти хотів стати репером, то на усіх прослуховуваннях представлявся усім Шугою.

— Мамо, досить.

Альфа буквально прохникав це прохання до матері. Зате скільки цікавого можна було знайти в його минулому житті! Сам Мін ніколи б не вирішився розповісти комусь щось подібне. В Ноа навіть були підозри, що той же Чімін, з яким Юнгі дружить доволі близько, не знав такої інформації, а їй виклали безкоштовно.

— Твоя майбутня дружина має право знати такі подробиці!

Мін поперхнувся і почав кашляти, бо кава точно пішла не в те горло. Зате Ноа сиділа максимально здивована, а ще відчувала дивну радість всередині. Напевно тому, що вона в цей момент як раз нічого не пила. Яка цікава заява, але їй подібних пропозицій не поступало.

— Мамо, я казав тобі, — видихнув Юнгі, — ми сильно посварилися.

— Помиритесь, — припечатала пані Кан. — Яку б гидоту цей дурник не зробив, але я можу тобі точно сказати, Ноа, він кається і обов'язково не раз попросить вибачення.

Жінка змінилась буквально за секунду, ставши строгою і власною. Юнгі ж більше не казав ні слова, тільки помінявся з нею місцями, щоб їй було зручніше готувати. А точніше, вимикати плиту і накладати в тарілки. На питання чи могла б Ноа чимось допомогти, пані Кан покачала головою, знову розтягнувшись в посмішці і повідомивши, що вона впорається сама.

Розмова за столом знову пішла, коли вже усі троє сиділи за столом. Мати Юнгі розповідала смішні історії з дитинства сина, але тепер він не перечив і просто тихо слухав усе, що вона розповідала, тільки іноді виправляючи.

— До речі, саме батько його і возив на усі прослуховування.

— Ага, — закотив очі Юнгі. — Вони ж знімали на камеру, а він стояв за нею і тихо ржав з мене кожного разу. Я був особистим клоуном.

— В тебе були такі дорослі тексти для твого віку, тому це виглядало досить комічно, — посміхалась по-теплому жінка. — При цьому він кожного разу хизувався перед друзями, зачитуючи твої вірші.

— А я ще думав, куди зникали мої блокноти.

— В твого батька є таємна коробка, де зберігається кожен з твоїх блокнотів. Можна буде його попросити якось, щоб Ноа також послухала, — підморгнула омезі пані Кан. — А ще наш Юнгі в дитинстві був таким балакучим! Особливо, коли був зовсім малюком.

— А коли вивчив слова, перестав? — підтиснув губи Мін.

— Ні, так і залишився, — задумливо сказала його мати. — Що правда, перестав розмовляти уві сні.

Ноа кидала погляди на Юнгі і тихенько сміялась, тому бачити, як червонів альфа було вкрай мило і кумедно. Уся атмосфера тепер стала куди більш домашньою і комфортною, затишною. Можна було розслабитись і видихнути увесь накопичений поганий настрій за усі ці дні.

***

— Повернусь завтра близько одинадцятої-дванадцятої! Не забудьте закрити вікна на ніч!

Пані Кан увесь день не залишала Ноа з Юнгі наодинці, ніби спеціально знаходячись поруч. Спочатку Вебер здавалось, що жінка хотіла просто якомога більше поговорити, але потім помітила, які погляди вона кидала в сина. Ні, не відтягувала час для розмови між омегою та альфою, а скоріше накаляла бажання це зробити.

От тільки варто було їй вийти за двері, як Мін не проронив ні слова, просто стоячи на верхній сходинці на другий поверх, а Ноа вбирала посмішку з обличчя. Залишилась тільки тиша. Повинні були зостатись також питання, але жоден з них не був заданий. Та і не хотілося якось.

— Сильно втомилась? — все-таки заговорив Юнгі, ховаючи долоні в карманах штанів. — Мама вміє заговорити настільки, що аж втомлюєшся.

— Трохи, — кивнула Ноа і підійшла до альфи ближче. — А твій батько? Коли він повинен приїхати?

— Він у відрядженні, — знизав плечима і зосередив погляд на очах дівчини. — Ми залишились вдвох.

— Ти цього боїшся?

— А ти?

Хороше питання, бо вона скоріше боялась того, що могло б статись. Навіть враховуючи те, що збиралась тримати себе в руках і до останнього гнути саме свою лінію. Та все одно страх був присутнім, це правда.

— Показати тобі мою кімнату? — закусив губу Юнгі. — Чи хочеш поговорити тут?

— Почитаєш мені свої вірші?

— От зараз взагалі не смішно було, — гмикнув Мін і трохи розслабився. — Вибач, Ноа. Коли ти підійшла до мене на майданчику, того ж вечора я розповів Чіміну. Мені нема було чого приховувати від нього. Навпаки, я вважав, що він повинен знати, адже постійно тільки про тебе і говорив. Тоді він вмовляв мене помститись за нього, а я... коли побував у тебе в кімнаті... я захотів зрозуміти, чому він так сильно обурився на тебе. Ну кинула і кинула, він постійно робив те ж саме з дівчатами. І ще... я не міг відмовитись від твого запаху. Спочатку потрохи, а потім хотілося тільки більше.

— Ти і правда балакучий, виявляється, — Ноа обійшла Юнгі та пішла на верх, чуючи, як він шарудів своїми капцями по сходах за нею. — Ти знав, що вони сперечались і втягнули у це тебе, але нічого не зробив з цим. Тільки на тій вечірці духу вистачило, щоб типу прийти і висказати їм усе? Чому не одразу, Юнгі?

Альфа зупинив її біля однієї з дверей і відкрив, впускаючи до своєї кімнати. Низьке ліжко, буквально один високий матрац з темно-сірим простирадлом. Якась дивна картина яблука на стіні, нічна лампа над головою і поряд купа різних речей: столик з дрібницями у вигляді духів, кремів; стіл, де стояв годинник, ноутбук. На стіні з тієї сторони висіли фотографії-полароїди з людьми, яких Ноа ніколи не бачила, фото з якихось подорожей, картки з автографами баскетболістів. Під столом рюкзак, м'яч. Ідеально характеризуюча його кімната.

— Я не знаю, — покачав головою Юнгі. — Не знаю, чому не зробив цього одразу. Можливо тому, що казав Чіміну, що і так не збирався робити подібного з тобою.

— Ти не хотів займатись зі мною сексом? — скептично підняла брів Ноа.

— Грейпфрутику, я тебе з першої зустрічі хочу. Я мав на увазі робити тобі боляче. Думав, що Чімін мене почув і хлопцям сказав, щоб припинили будувати свої дивні плани помсти. Та я все одно винний, прекрасно це усвідомлюю.

— Тобто мені можна робити з тобою усе, що я захочу? Щоб ти зміг спокутати свою провину.

— Якщо дозволиш.

Ноа підійшла до Юнгі. Казали, що нормальна відстань між двома повинна бути тридцять сантиметрів, щоб обом було зручно себе почувати. Скільки ж зараз було між ними? Сантиметрів п'ять набереться?

Мін не дивився в очі, усім своїм виглядом показуючи, який він винуватий. Шкідливий кіт, якому давно не давали по вухах за його поведінку. Ноа простягнула руку, торкаючись альфового обличчя і моментально бачачи, як він видихнув, косячи поглядом на її долоню. Хотів ластитись і вдихати омежий запах, потонути у ньому.

— Ти ж в курсі, що через півтора місяці я лечу назад до Сіднею?

— Н-ні, — переляканий погляд і важке дихання буквально дали Ноа під дих. — В сенсі ти їдеш? Н-назавжди?

— Скоріш за все, — кивнула дівчина. — Тільки зараз в мене є варіант скоротити навчання і довчатись навіть цей семестр вже у себе в університеті. Я тут по програмі обміну, а не тому, що мені закортіло вчитись в Сеулі.

— Я дуже погано знаю англійську.

Юнгі підтискав губи і злився, але не дозволяв собі показувати це в повному обсязі. Навіть дихати намагався спокійніше, щоб Ноа не помітила, як стикав щелепи, аж жовна було видно.

— Ти ж через рік закінчуєш? — і дочекавшись кивка, продовжила: — Вивчай англійську. Я прилечу кілька разів, але не більше, та і то на декілька днів. Ти повинен розуміти, я тобі більше не довіряю, то ж заслужи.

— Якщо я буду просто мовчки чекати, як вірний пес, а через рік полечу до своєї хазяйки, то таким чином покажу, що мені можна довіряти?

— Ні, — покачала головою Ноа, побачивши, як Юнгі хмурився в своєму непорозумінні. — Таким чином ти зможеш спокутати свою провину. Це твоє покарання. А от як заслужити довіру — придумай сам.

— Де ти була увесь цей час? Куди так летіла, що навіть не збиралась на вечірку? Чому зникла, коли я так хотів з тобою поговорити?!

І злий такий, що аж зуби зводило. Бо відчувала, що тепер його злість виходила на новий рівень — тваринний. Усією своєю аурою наказував відповідати на його питання, та кожного разу, як намагався почати на неї давити — зупинявся. Просто не міг зробити це з нею. Тільки показував, який страшний і що міг би вчинити, але не робив цього.

— Думала, встигну довчитись тут і повернутись, щоб хоч попрощатись, — нервово облизала губи Ноа. — Бабуся не дочекалась мене. Обіцяла, але не дочекалась.

Сльози проступили моментально, одразу покотившись по щокам. Вебер за секунду стала маленькою дитиною, яка згадала кожен момент, проведений з рідною людиною.

Юнгі нічого більше не казав, відчувши, як в ньому з'явився страх, повністю замінивши собою злість. Він не знав, що треба було робити в такі моменти, тому просто притиснув до себе. Ледь не до хрусту кісток, бо не розрахував силу, але Ноа було все одно.

— І ти ще добив мене в той вечір, — Вебер вдарила його кулаком по спині, а після притиснулась сильніше. — Я нічого не могла нормально зрозуміти. До мене дійшло тільки в літаку. Знаєш, як люди дивились на мене? Ніби я скажена якась. Жінка поруч навіть дитину чоловікові віддала, щоб та не бачила, як якесь дівчисько соплі пускає при всіх. Це було так боляче, Юнгі.

— Знаю, — Мін кивав і намагався її заспокоїти, легенько гладячи по спині, по шиї, потилиці. — Я ніколи не відчував такої пустоти, як в той момент, коли не зміг зупинити твоє таксі, а жодного поблизу зловити так і не зміг. Навіть не знав, куди ти зникла. Просто сказала, що розбиваєш мені серце і пішла. Заслужив, так, але більше не хочу переживати подібного. І не хочу, щоб таке переживала ти. Вибач мені, грейпфрутику, я в тебе найжахливіший альфа з можливих.

— Це правда, — заспокоїлась Ноа, хоча все одно шмигала носом. — Я не краща. Я точно сперечалась на тебе.

— Ну і похуй, — заглянув Юнгі їй в очі. — Якби не це, ти б не підійшла до мене. Тоді ми б ніколи навіть не поговорили нормально. І назавжди втратили одне одного.

— Надто романтично.

— Згоден, — гмикнув альфа. — Спи тут, а я піду в кімнату батьків.