Ноа думала, що по прильоту в Корею весь університет буде обсмоктувати її повернення, адже її кинули, а вона просто вийшла вчитись далі. От тільки тиждень десь загубила, але ж то нічого, правда?

От тільки не було навіть коротких косих поглядів, усе як завжди. В столовій чекали Сонкьон та Сохі, але вони навіть не питали, як там йдуть справи з Юнгі. Просто спокійно пообідали разом, ніби нічого не сталося взагалі. І це... дивувало.

Вебер дуже кортіло поговорити з блонді, адже вона точно знала щось, наприклад, чому усі просто мовчать. Це типу знак солідарності жінок? Але і хлопці були тихими.

Омега вийшла з чергової лекції і продивлялась в телефоні, що в неї стояло наступною парою, а точніше в якому кабінеті, бо цей викладач дуже любив міняти місця проведення своєї диктатури. За цю половину дня Ноа ні разу не бачила Юнгі, що трохи насторожувало, ніби вже за наступним поворотом він буде чекати її, аби привселюдно принизити.

Вона, звичайно, обдумала усе від початку і до кінця, тому розуміла, що нічого подібного не буде. Скоріше, він просто пройде повз і зробить вигляд, що вони взагалі ніколи не були знайомі. Знав би він, як важко їй прийшлось ті жахливі три дні, коли в неї почалась тічка, а він був геть в іншій країні за тисячі кілометрів. Як вона поривалась подзвонити, плюнувши на усі свої забобони, аби просто почути його голос.

— Ми можемо поговорити?

За поворотом чекав не Мін, дивлячись на неї спідлоба. Ноа мимоволі здригнулась і закусила губу. Їй тільки Пака в цьому житті не вистачало. Точно ж буде розповідати, яка вона погана і як зробила боляче не тільки йому, але тепер і його другу. А раніше б її це не хвилювало навіть.

Але Вебер просто кивнула і пішла за Чіміном, не переживаючи, що з нею могло б щось статись. Просто розмова, яка призведе до чогось. Наприклад, Ноа покриє його матом, або просто піде з місця зустрічі, ніби так і було задумано.

— Будеш розповідати, як йому погано без мене?

Ні, вона на це навіть не розраховувала. Так, навмання питала. Прекрасно розуміла, що Юнгі було, скоріш за все, просто все одно, він вже тиждень як жив далі, поки Вебер не могла впоратись зі своїми емоціями, а потім і з думками про нього, що норовили вбити її на місці за те, що просто поїхала. За те, що взагалі приїхала тоді в той дім.

— Йому насправді погано, — видихнув Пак. — Ти хоч знаєш, як боляче — проводити гон без своєї пари?

— А, типу рука втомлюється?

В будь-якій незрозумілій ситуації, коли тобі впарюють, ніби комусь було гірше, ніж тобі, — використовуй сарказм. Дієвий засіб, котрий одразу відгонить від тебе усіх і кожного. До речі, з чоловіками працювало взагалі на «відмінно».

— Не смішно, — покачав головою Чімін. — Ти його пара, і він залежить від тебе, а ти просто зникла.

Ноа примружилась, намагаючись знайти в альфі хоч щось, за що можна було зачепитись і виставити це, ніби його слова неправдиві, абсурдні, надто галасливі. А ще пафосні. Вебер не просила нікого хапатись за себе і називати своєю парою.

— А він просто повинен був мене трахнути і кинути, — знизала плечима Ноа і розвела руками. — Вибачте, що обламала.

— Це було актуально максимум в перші два тижні! — вигукнув Пак, хмурячи брови і починаючи злитись. — Він взагалі цього не хотів... краще він сам тобі усе розкаже. Хочеш за це когось ненавидіти — краще мене.

— Тобто я вже не твоя істинна? — здивовано запитала Ноа, підіймаючи брів. — Віддаєш мене другові?

— Ти і сама знаєш, що не моя. Але ти його...

— Я нічия! — вигукнула Ноа на увесь закуток коридору, де вони стояли. — Своя, зрозуміло? Я нікому не належу!

Напевно, якби зараз не закінчувалась перерва, а вони розмовляли не подалі від студентів, то Вебер чули б усі. Хоча це було б хорошим уроком. Їй хотілося вірити, що Юнгі також погано, але ще вона не могла зупинити думки про те, що він грав на неї.

Як і вона на нього.

Нічим не краща, тому і дивилась на все зі своєї точки зору. Вона завжди після подібного проходила повз, бо так точно буде болючіше. Ці семеро альф молодці, в них вийшло дати їй відчути, як боляче було їм. Тільки в їхніх випадках це зачіпало виключно їхню гордість, їхнє его, а для неї... а в неї боліло серце. Ось так сопливо і рожево, саме так, як вона ненавиділа, але не могла сказати, що то була неправда.

— Просто поїдь до нього. Ти йому дуже потрібна. Це єдине, про що я прошу.

— Ха, — гмикнула Ноа, закотивши очі. — Чому ніхто не говорить про те, що він мене кинув? Або що ми розійшлись? Це теж завдяки якомусь плану, так?

Чімін покачав головою, переступаючи з ноги на ногу і, ніби налякана тваринка, облизуючи губи. Він ніби не знав як йому сказати наступні слова, підбирав правильні і все ніяк не міг наважитись.

— Він казав, що ви посварились, коли в нього питали. А ті п'ятеро... просто повір, вони більше ніколи не будуть тебе чіпати. Не тільки ми з Юнгі, але і Чонін впрігся. Чула б ти, яку він потім розмову влаштовував нам, то вважала б це найкращим покаранням.

Так, цей вмів говорити так, щоб в усіх інших вуха в'яли. Але він серйозно ось так просто встав на її сторону і давай звездюлів Паку з Міном. Де в цей момент була блонді?

— Найкращим покаранням я вважаю кастрацію деяких індивідів, — схрестила руки на грудях Ноа.

— Це надто радикально!

— Це чесно! Але цього ніхто не буде робити, — покачала головою і тихенько гмикнула. — Тепер зрозуміло, чому він так швидко погодився бути зі мною.

— Він не хотів йти у мене на поводі. С хлопцями домовлявся я, от і ненавидь мене. Юнгі почув, що я використав його в цьому плані пізніше. Зі свого боку я просто сказав йому показати тобі, що в тебе нічого не вийде, можливо, закохати в себе.

— Ага, актуально було десь два тижні на трахнути і кинути, так-так, — скептично кивала головою Вебер.

— Я розповів йому про це десь на третій день, як у вас почалось! Він бачив, як мені було погано, він знав кожного з останніх п'яти, тому вважав, що подібне було б в якійсь мірі справедливим! Хоча спеціально бачився з тобою не кожен день, просто вивчав і хотів зрозуміти, яка ти, чи заслуговуєш на таку помсту. На другому тижні після вечірки, коли я повернувся до гуртожитку, він сказав, що нізащо не зробить подібного з тобою. Ми з ним довго ще не розмовляли після, бо цей придурок сказав, що ти його істинна. Знаєш, як боляче це було?

— Що за маячню ти верзеш?! Істинна?

— Хіба не чуєш його запах? — скептично підняв брови Чімін. — Не придурюйся, я точно знаю, що ти ніколи не чула жодного запаху якогось альфи. Коли я на побаченні запитував в тебе, який в мене аромат, ти казала тупо навмання, аби було. Ро сказала нещодавно, що ти ніколи не чула альфових запахів. Але точно чула Юнгі.

— Він просто сильний альфа, це нічого не змінює.

— З сильними феромонами на увесь університет Чонін, Чонгук, Техьон, Шону та Меттью, який рік назад поступив, переїхавши з Америки. Але ти навіть уваги на це не звертала. Тому відповіси собі сама, істинна ти для Міна чи ні.

Ноа залишилась одна в закутку з чітким розумінням, що більше ніколи не хотіла б слухати Чіміна чи розмовляти з ним, бо він казав якісь геть дивні речі. Виправдовував Юнгі, розповідав про істинність спочатку з собою, тепер з його другом. Він хотів її заплутати і привести до якогось дивного фіналу в кінці?

Зате на пару вона запізнилась аж на п'ять хвилин. Як же їй сильно влетить.

***

Блонді вже чекала Ноа у себе вдома. Ще біля дверей стало зрозуміло наскільки сильно Розе переживала і не могла заспокоїтись навіть, коли вже заварила чорний чай і всілась поруч прямо на кухні, щоб вже не йти у кімнату.

— Хочеш, можемо добавити віскі в чай.

Вебер розтягнулась в посмішці, гмикаючи, але кивнула. Вона, звичайно, розраховувала, що вони будуть пити, але якось уявляла це собі зовсім іншим чином. Наприклад, вони б реально пили соджу або ще щось, а не заливали віскі в чай.

Розе піднялась зі свого місця і досить швидко знайшла потрібну пляшку, яка виявилась вже відкритою. Омега розлила по чашкам алкоголь і всілась назад на своє місце, все ще не знаходячи правильних слів.

— Коли ти встигла випити стільки віскарю?

— Це не я, — покачала головою блонді і знову відвела погляд. — Чонін, поки кричав тут на Чіміна і Юнгі, випив одну третю десь. А хлопці ще одну третю потім.

— Невже справді вставляв їм по перше число? — Ноа зробила ковток, подумуючи, що можна було б добавити трошки більше. — Мені просто в це якось не вірилось зі слів Чіміна.

— Ви бачились? — нарешті подивилась в очі подрузі Розе. — Слава богу, хоч щось зробив правильно. Так, Чонін був дуже злий. Він бачив, як ти тоді вибігала, а Юнгі за тобою. Тож піднявся до нас і почав питати в Чіміна що сталося. Так і я узнала про цю дурну витівку.

— Вони тобі не казали?

— А повинні були? — якось сумно відвела погляд дівчина. — Такого лайна і знати не хочеться. Я ще з першої нашої зустрічі знала, що ти була з Чімом, що кинула його. Чула усі ці історії від хлопців, як ти поступала з іншими альфами, але... чомусь ті помсти не викликали в мене відчуття, що ти робила щось неправильно, а ця...

— Ага, я теж лайно на паличці, — розсміялась Ноа. — А, неправильно сказала, ну то ладно. Напевно, я теж заслуговувала на таке відношення. Доля сама б розказала їм, як поступати не можна.

— Вони все одно продовжували робити те, що і раніше, — знизала плечима Розе. — Просто тепер робили це не з нашими університетськими дівчатами. Хоча все-таки на якийсь час їх попустило.

— І Чімін також?

— Ні.

Блонді покачала головою і зробила ковток чаю, трохи жмурившись. Для неї подібний алкоголь був не надто приємним, але вона все одно пила, ніби це могло допомогти їй заспокоїтись.

— В нього майже одразу з'явилась омега, з якою він спав увесь цей час, — опустила очі в чашку Розе, нагадуючи маленьке сумне цуценятко. — Ти, коли з'явилась на порозі радіо-кружку в мене пролетіла думка, що ти не награлась з Чіміном, а потім ви почали зустрічатись з Юнгі. Я так рада була, бо мені здавалось, на нього б точно ніхто не сперечався, бо він дуже добрий і хороший. Думала, що тоді зможу бути ближче до Чіма. Він ніколи не вів себе зі мною якось погано, завжди допомагав і відносився ласкаво.

— Стій, то коли ви познайомились? Хіба за ті роки, що ви знайомі в нього не було такої купи дівчат?

— Тільки ти і та омега, з якою він спить зараз, — покачала головою Розе. — Я перевелась в наш університет в той же день, що й ти. В той же день познайомилась з Юнгі, а на наступний день він познайомив мене з Чіміном. І якось так вийшло, сама не знаю, що ми стали усюди ходити втрьох. А Чім постійно сидів у мене вдома, майже жив тут, страждав по тобі або розповідав, яка ти класна. Коли в нього з'явилась омега, він перестав приходити так часто.

Ноа здивовано дивилась на блонді і не могла зрозуміти, чому в неї закрадалися дивні підозри. Ніби вона колись чула не щось подібне, але точно віддалено потрібну інформацію. І ця інформація була вкрай важливою!

— Ви з Чіміном спали, коли він приходив до тебе? Я маю на увазі, коли в тебе нещодавно була тічка?

— Ну, — Розе завагалась і зробила декілька великих ковтків. — Він так сильно шкрябав у двері і дуже просив впустити його. Я сказала, що не пущу, поки від нього буде смердіти іншою омегою. Я була в прострації, але цю фразу дуже добре пам'ятаю, а ще потім проплакала і все-таки випила таблетку.

— Ти ж знаєш, що цього не можна робити? Чому не сказала раніше?

— Не хотіла турбувати своїми проблемами, — підтиснула губи омега. — Лікар взяв аналізи і сказав, що зі мною все добре. Від однієї таблетки нічого поганого зі мною не сталося.

— Все одно не треба було так поступати.

— Чімін розповів, що саме сталося?

— Так, розповів, — видихнула Ноа і помітила зацікавлений погляд. — Хіба ти не знаєш?

— Я зрозуміла усе в загальних рисах, коли Чонін їх відчитував і роздавав по перше число. Мені цього вистачило, тому я демонстративно виставила їх з квартири і сказала, що не буду з ними розмовляти, поки вони не владнають усе з тобою. От тільки Юнгі майже одразу поїхав додому.

— Додому? Він не у гуртожитку?

Тільки зараз згадались слова Чіміна, що він просив поїхати до Юнгі, а не зайти в їхню кімнату у гуртожитку. То він це насправді мав на увазі. Як цікаво однак виходило.

— Він у Тегу в батьків, як я зрозуміла. На зв'язок так і не виходив, а поїхав буквально через два дні після тієї вечірки.

Ноа покивала головою. Може, тому про їхню «сварку» знало не так багато людей? Мало хто питав, а говорити про це усім і кожному вони з якоїсь причини не стали. Це, звичайно, на руку і добре, але Вебер хотіла зустрітись з Міном, коли приїде до Кореї. Побачити, що він її ігнорує, краще, ніж втратити його зі всіх радарів взагалі. Де його в тому Тегу шукати? І чи правильним було подібне бажання, яке так потребувало виходу?

Може, настав час відмовити собі хоч в одному бажанні?

— А в тебе є адреса його дому в Тегу?

***

Червона цегла слідувала за чорною, створюючи цікавий малюнок огорожі, в такому ж стилі двоповерховий будинок і чорні металеві ворота. Ноа вже хвилини три стояла і не могла наважитись подзвонити у дзвінок. А раптом він вдома один? А якщо ні, то як її сприймуть його родичі? Як їй представлятися? Одногрупницею? Подругою?

Айщ, та й чорт з ним!

Вебер сюди їхала майже дві години тільки на потязі, а це не враховуючи ще скільки вона проїхала по самим містам. Наприклад, по Тегу, поки шукала потрібний будинок. А тепер гаяла час тільки тому, що боялась натиснути ту кляту кнопку! Та яка різниця, хто там буде чи не буде? Може, і самого Юнгі зараз взагалі немає вдома!

— Слухаю? Хто це?

Жіночий голос з динаміку на секунду вивів з рівноваги, бо Ноа не очікувала почути саме його. Їй здавалось, що відповість чоловік, тобто батько, можливо. Але цей голос був надто молодим, тому Вебер закусила губу, вже налаштовуючись на те, що її просто пошлють куди подалі.

— Добрий день! Я одногрупниця Юнгі. Хотіла взнати, як він?

— О, заходьте-заходьте, я відкриваю!

Одразу роздався звук відмикання воріт і Ноа, подякувавши, зайшла всередину. Зовсім невеличка відстань до головних дверей, а якщо пройти лівіше, то можна побачити сходи на другий поверх. Напевно, це було доволі зручно, якщо жити там. Хоча можна з впевненістю сказати, що сходи в самому будинку також були.

Двері перед Вебер відчинились, варто було їй підійти. Вона навіть не встигла занести руку, аби постукати. Та і навіщо, якщо люди і так знали, що вона там стояла?

— Доброго дня!

Той самий голос, тільки та, кому він належав, була зовсім не молодою дівчиною, якою уявлялась. Перед Ноа стояла жінка приблизно сорока п'яти років, хоча омега не дала б їй більше сорока. В посмішці вгадувались знайомі риси обличчя, трохи показуючи ясна. Тільки очі були трохи більші, тому Вебер зробила висновок, що ними Юнгі, скоріш за все, пішов в батька.

— Мам, хто там?

По сходах з другого поверху спускався Мін. Ноа підтиснула губи, моментально відчуваючи запах хвої. Вона прекрасно бачила, що альфа хотів запитати ще щось, але просто зупинився на останній сходинці і ніби боявся подивитись в її сторону.

— Судячи з його виду, — ще ширше посміхнулась мати Юнгі, — тебе звуть Ноа. Він дуже багато про тебе розповідав. Заходь скоріше, я майже приготувала сніданок.