Квітень

— Починаєм за десять хвилин, приготуйтеся!

Голос пролунав не тільки по роздягальні, але і по самому залу, де збирались студентки академії балетної майстерності для виїзного заняття в одній з найкращих студій Сеулу. Все заради того, щоб в них з'явилось ще більше мотивації до навчання.

Дівчата швидше заворушилися, загомоніли тільки більше. Хтось не бачився цілі вихідні, а хтось майже тиждень, тому не могли наговоритися, розповідали історії і події з життя. Сміялися дзвіночками і поширювали сонячний настрій на увесь великий балетний зал, куди їх привезли батьки.

— Сьогодні ми займаємось без хлопців?

Ю Міна нахилила голову вбік, виглядаючи з-за дівчат, щоб подивитись на двері, але нікого там не знаходила. Невже їм прийдеться все тренування проходити виключно соло? Хоча може пані Нам скаже їм відточувати сцени з па-де-труа? Ставало навіть якось сумно, що вони не будуть відпрацьовувати парні зв'язки.

— Усі будуть завтра. Ти чим слухала? — закотила очі Єин і склала руки на грудях. — Зате сьогодні нам буде грати Юнгі.

— Хто?

І така невинність у погляді, просто словами не описати. Дивилась на подругу своїми великими очима, наче в оленятка і губи підтискала. Чисто за звичкою, тому що вважала, що ті в неї надто великі і треба це якимось чином приховати. Їй було незрозуміло, чому усі інші хлопці сьогодні не прийдуть, зате якийсь Юнгі буде грати.

— Точно, ти ж була на майстер-класі в Японії, тому не знаєш, — стукнула себе Єин по лобі і почала пояснювати: — Наш новий акомпаніатор, від якого тут усі в захваті. Йому двадцять два, в нього немає дівчини і він на третьому курсі Сеульського національного на спеціальності музичне мистецтво.

— В мене все одно вже є наречений, — примружилась Ю, розтягуючи посмішку, ніби подруга розказувала їй непотрібну інформацію. — Навіщо мені це знати?

Міна покачала головою і відвернулась, не зловивши погляду подруги. Тій дуже хотілося висказати, що вона думала з приводу такого рішення батьків про нав'язаний шлюб, але для Кореї та її суспільства — якщо казати про чеболів, — це було неймовірно звичайним ділом. Нікого навіть здивувати таким неможливо було. Хоча Єин раділа, що їй нікого не досі не знайшли.

— Просто побачиш його і зрозумієш усе сама, — гмикнула дівчина.

Ю м'яко посміхнулась і перевела погляд на вікно. Звідти відкривався неймовірний вид на ліс з садом. Якщо в залі було багато людей, то це місце здавалось яскравим і живим. Але варто було залишитись тут наодинці, одразу здавалось, що нічого холоднішого ви в житті відчути просто не зможете. І це відчуття було не через те, що приміщення було надто великим і могло погано отоплюватись, а через те, що сама Міна боялась самотності.

Дівчина звикла постійно знаходитись поруч з кимось. Навіть вдома обов'язково хтось був — частіше мама, яка давно вже взяла усю роботу додому і працювала віддалено. Усе заради того, щоб мрія маленької Міни стала дійсністю. Щоб її донька засяяла яскравіше за всіх на балетному небосхилі. І в Ю були усі шанси, якими вона планувала вона планувала скористатись, тому ретельно перев'язувала ступні і вдягала пуанти.

— Ставайте до станків, швиденько!

Знову кричала пані Нам, хлопаючи в довгі долоні. В неї завжди були дуже тендітні пальці, неймовірно тонкі зап'ястя і виправка справжнього командира з армії. Батько не втомлювався говорити, що саме на таких вчителях будується світле майбутнє дітей, адже вони своїм характером можуть зробити з будь-кого зірку. Але Міна думала, що жінці просто подобалось бути головною, що вона завжди підкреслювала червоною помадою в своїй зовнішності, стальним поглядом, ідеальною поставою і завжди неймовірно красиво вкладеним волоссям. Дівчині здавалось, що саме так виглядають балерини після того, як полишають театр і йдуть вчити майбутнє покоління.

— Ось він, дивись, — ткнула гострим ліктем подругу Єин.

Міна перевела погляд на заходячого хлопця. Хмурила брови, ламаючи ідеально рівного лоба дрібними зморшками вище перенісся. Той самий Юнгі мав руде волосся, точно профарбоване. Багато сережок у вухах, якихось ланцюжків на шиї, що виглядали з-під білої футболки, вдягнутої під чорну куртку на манер Тедді. І окуляри, які він одразу підняв, щоб усім стало видно його очі.

Ю відмітила, як дівчата загомоніли, хоч і робили це пошепки. Але на думку Міни хлопець був максимально звичайний, а ще зовсім по стилю не підходящим до того, хто повинен бути майстром у грі на фортепіано. М'який втомлений погляд, тонкі губи, худорляве тіло, яке здавалося ще худішим за рахунок тієї одежі, що була на ньому. Скоріше на репера схожим був, а не на піаніста.

І його поведінка, коли він поклонився пані Нам, але на дівчат навіть уваги не звернув, ніби не для них буде грати сьогодні. Хоча б для пристойності варто було привітатися з усіма, а не просто пройти повз і всістися за піаніно. Може, якраз ця холодність і знайшла закохані погляди присутніх, але Міну змушувала поки що тільки хмуритись.

— І що в ньому такого красивого? Не розумію.

— Згодна, твій Техьон ідеальніший.

Єин постійно підколювала, вважаючи це ледь не своїм обов'язком — нагадати, хто саме був нареченим Міни. Ідеальним з усіх боків, що навіть придертися було ні до чого. Майбутнім піаністом, заради якого батьки постаралися б звернути усі гори світу, аби їхній син завжди посміхався. І це все не дивлячись на те, що вони мали свій бізнес і буквально були головними постачальниками музикальних інструментів в Кореї.

Ю більше не дивилась на акомпаніатора, не спілкувалась з подругою, адже почалось тренування, за яким вона так скучила. Робота у станків, відпрацьовки усіх можливих постав, стрибків. Дівчину займала виключно її власна техніка, думка викладача і з'ясування своїх мінусів, щоб потім їх виправити.

— І раз, і два, пліє і пассе. І раз, і два.

Пані Нам відраховувала ритм, змушуючи повторювати одне й те саме, уважно перевіряючи кожну дівчину, щоб не пропустити жодної помилки. Па-де-ша відпрацьовували під акомпанемент, тому Ю навіть прислухалась до гри, поки не настала її черга. Єдине, на що вона відволіклась, підтверджуючи для себе вміння грати. Все-таки вмів.

Навіть коли усі збиралися додому, Міна досі приходила в себе, нікого не помічаючи поряд. Просто сиділа в роздягальні і аналізувала сьогоднішнє тренування, власні помилки, які помітила самотужки або за допомогою пані Нам. Дивилась в одну точку, тільки зрідка хитаючи головою, подумки повторюючи кожен рух, який їй здався погано виконаним. В своїй справі їй хотілося бути кращою, тому вона не могла витрачати час, хоча потім часто ловила себе на думці, як їй кортіло просто погуляти і ні про що не думати.

— Ти так все життя на лавці проведеш, — зауважила Єин, виводячи подругу до реальності. — Одягайся. Напевне, твоя мама вже приїхала.

Міна кивнула і почала вдягатись швидше. Теплий светр молочного кольору, на якому були намальовані вишні, чорні штани, рожевий пухнастий капелюх. Дівчина навіть не звертала уваги на свій смартфон, поки не вдягнулась повністю і залишилось тільки скласти речі, в яких була. На телефоні висвічувалось купа повідомлень з рекламою і з якихось чатів, звідки треба було давно видалитись і одне від мами, що вона постарається встигнути вчасно, але їй подзвонили по роботі і попросили приїхати, тому могла затриматись.

Ю зітхнула, тому що іноді таке ставалось і тоді їй приходилось сидіти і чекати біля входу, коли приїде мати. Добре, що зараз був квітень за вікном і погода добра, тому можна було впевнено піти кудись прогулятися і просто порадіти життю. Бентежило тільки те, що вони були записані до лікаря. Чи встигнуть вони?

— Нікого не залишилось. Міна, ти йдеш?

Єин завжди чекала подругу до останнього і так смішно злилась, коли та нікуди не спішила. Обов'язково надувала губи і театрально зітхала, ставлячи руки в боки. Така мила, що Ю не втрачала нагоди посміхнутися і заразити ту своєю радістю.

— Мама запізниться, тому я ще посиджу, почекаю, — сіла на лавку дівчина і витягнула довгі ноги, потягуючи в спині з піднятими догори руками.

— З тобою залишитись?

— Хіба ти не казала, що в тебе побачення? — закотила очі Міна. — Йди давай, він, напевно, зачекався.

— Я могла б і відмінити, — пробуркотіла Єин, але сперечатись не стала.

— Просидіти зі мною півгодини в очікуванні того не варте.

Міна сміялась завжди дзвінко, охоплюючи кожного поруч, змушуючи і їх хоча б посміхатись. Так і Єин махала рукою, а сама радісно йшла в напрямку виходу, укутана в тепле гапівське худі. При цьому хтось зовсім не боявся холоду, втікаючи на побачення в одних тільки велосипедках, натягнувши білі кеди з синіми шкарпеточками. Така мила. Залишалось сподіватись, що той хлопець зробить їй фото в цьому образі.

Ю на добрих десять хвилин залипала в телефоні, продивляючись магазини в Інстаграм, де продавались різноманітні пачки, пуанти і взагалі все, що могло знадобитися для занять балетом. Може, подарувати Чіміну, її партнеру, нове тріко? Це було б непоганою ідеєю, адже вона якраз побачила одне симпатичне. І собі щось прикупить.

yourkth:

коли ти приїдеш до нас з Банні?

Міна розсміялась в голос, коли побачила повідомлення, що виїхало зверху, оповіщаючи про Техьона, який прокинувся і першим ділом вирішив запитати саме це. Він завжди кликав її до себе, бо знав, як вона обожнювала гратись з кроликами, а в нього якраз був один такий пухнастий друг.

yooyoo__mi:

сьогодні до лікаря. Може завтра?

З балетної зали почулась музика і Міна прислухалась, відволікаючись від телефону і переписки. Хіба тут проводили заняття по фортепіано? Щось вона не пам'ятала у минулі рази, щоб щось подібне ставалося. Але ноти виглядали магічно. Зачаровували і змушували йти ближче, аби тільки почути гучніше. Не так віддалено, не так тихо.

Дівчина піднялась зі свого місця, вкотре перевіривши телефон, де повідомлень від мами так і не було, а Техьон досі думав, що йому такого відповісти, аби заманити дівчину до себе в гості сьогодні. Можна було дати собі пару хвилин, щоб послухати того, хто так майстерно грав. Це було щось неймовірне, чого Ю ніколи не чула. Це точно була не класична мелодія і навіть не щось від сучасних класиків. Але це було неймовірно красиво. Кім ніколи не грав їй нічого сучасного, завжди виключно класика.

В балетному залі знайшовся той самий акомпаніатор, якого Міна побачила сьогодні вперше. Він зовсім не звертав на неї уваги, повністю зосередившись на своєму виконанні. Прямо як вона двадцятьма хвилинами раніше. Довгі пальці бігали по клавішах, знайомлячи вуха з новими можливостями нот переливатися з такою красою, зливатися в танець музики, про яку можна було тільки мріяти. Ю дуже закортіло станцювати під неї, але вона тільки слухала і поринала у ці глибини мелодії, яку ніколи не чула до цього. Дозволяла їй відкластись у себе в пам'яті. Щоб потім перед сном наспівувати і спробувати станцювати щось, поки ніхто не бачить.

— Хіба не всі повинні були вже піти? — прозвучав хриплуватий голос.

Музика раптово припинилась, а Юнгі прибрав пальці з клавіш, знаменуючи те, що Міну спіймали за підслуховуванням. Хоча вона не причаїлась, як могла б, а відкрито зайшла до залу і сіла поруч з дзеркалом, щоб краще чути. Хлопець все одно оглядав її, скептично підіймаючи брови і усім своїм видом показуючи, що йому не подобались глядачі.

— Як бачиш, я ще залишилась, — посміхнулась дівчина. — Ти граєш краще, ніж я думала.

— Ага.

От і уся відповідь. Юнгі більше не дивився на неї, відвернувся до інструменту і зосередився виключно на своїх думках, іноді перебираючи по клавішах пальцями, але не торкаючись їх. Міна спостерігала за його діями і просто стояла поруч, підійшовши зовсім безшумно. Бісила його однією своєю присутністю, але просто не могла встояти, щоб не дочекатись почути ще щось з-під його долонь, які спеціально нічого не програвали, тільки імітуючи натискання. Ніби він придумував мелодію, яку хотів зіграти в наступний момент.

— Так і будеш стояти? — не витримав Юнгі, вкладаючи руки на свої коліна.

— Мені сісти?

— Тобі піти, — повернувся до неї і видохнув. — Тебе що, вдома не чекають?

— Мама запізнюється, — знизала плечима Міна і посміхнулась. — Буває, я затримуюсь тут після занять. А ти погодився акомпанувати, щоб мати доступ до фортепіано?

— Щоб заробити гроші.

По усьому його виду було зрозуміло, що хлопцю не подобалась присутність Міни. І хоч вона це прекрасно усвідомлювала, але нічого не могла з собою вдіяти. На початку заняття він взагалі її не цікавив, але після того, як вона почула його гру... захотілося взнати краще. Вона справді не очікувала, що він був настільки хорош. Тепер навіть соромно було за себе, що парою годин тому так ставилась до нього і знецінювала.

— Мелодія, яку ти грав, її створив ти?

Юнгі зітхнув і безвихідно покачав головою. Ця дівчина від нього точно не відстане, навіть якщо він дуже її попросить або навіть спробує налякати. Хоча цей варіант міг би і прокотити, але знущатись над школярками не входило в плани ні цього дня, ні цього життя.

— Я створив. Задоволена? Коли тебе забере твоя мама?

— Ти зараз це з сарказмом запитав? Я ж непогана компанія! Можу стати твоєю першою фанаткою!

— По-твоєму я реально схожий на того, кому потрібні фанати?

У Міни підлетіли брови вверх. Вона пройшлася поглядом по Юнгі ще раз, з маківки до п'ят, вкотре відмічаючи про себе, що він взагалі не сходився з образом піаніста. Виключно якийсь хуліган, якого незрозуміло яким вітром занесло до студії. Тут не те що фанати, тут взагалі ніхто і ніколи йому був непотрібний. Але ж хіба це було правильно? Зараз він зовсім не здавався поганим, скоріше намагався таким бути, щоб його не чіпали зайвий раз.

— Отож бо, — гмикнув хлопець, помітивши скептицизм в очах. — Таким як ти подобаються ванільні бойз-бенди з кей-попу і багатії, що ніколи не знали важкої праці.

— Надто клішовано, — покачала головою Міна. — Чому мені обов'язково повинні подобатись саме вони?

І піднята брова Юнгі у відповідь. Так, вона була вдягнута — як хтось би обов'язково сказав, — надто по-дівочому. Така собі мила дівчинка, яка мріє коли-небудь побувати на концерті улюбленого гурту, вийти заміж за книжкового героя і мати трьох дітей в будиночку біля озера, кожного вечора чекаючи того самого героя з роботи, де він заробляє мільярди. А зараз їй усім забезпечували батьки, що душі в доньці не чаяли. Хоча і вони теж були явно не зі звичайних сімей з самого дитинства.

— Тоді тобі подобаються стерви, які танцюють який-небудь хілс? — підтиснула губи Міна.

— Я не фанат танців взагалі, — гмикнув хлопець, дивлячись на неї знизу вверх. — І дівчину собі серед танцюристок не шукаю.

— Бути фанаткою не означає стати дівчиною, — нахилила голову вбік Міна і звела брови на переніссі. — А як на рахунок подружитись? Мені справді подобається твоя гра, тому і хочу спілкуватись. Я не шукаю з тобою стосунків, чесно.

— А чого ти шукаєш? — втомлено запитав Юнгі, бігаючи поглядом по миловидному личку, щоб знайти хоч одну причину не довіряти такій відвертості.

— Зіграй мені щось з твого улюбленого.

Хлопець закотив очі і перевів погляд на вікно. Ще п'ять хвилин тому було доволі сонячно, але за такий короткий проміжок стало темно, бо набігли хмари на дощ, закликаючи не виходити з цього залу, з цієї студії. А ще це означало, що дівчина так просто звідси не піде. Ні погуляти в очікуванні матері, ні просто відчепитись від нього на якийсь час, щоб він зміг спокійно пограти в своє задоволення.

— Весело тобі буде до машини бігти, — помітив Юнгі і повернувся до інструменту.

— Нормально, — махнула рукою Міна.

Вона взагалі не боялась дощу. В неї навіть мрія була обов'язково станцювати під дощем. Просто імпровізувати і забути про геть усе, що засмучувало, що викликало хвилювання. Змити водою усі негаразди і очистити таким чином розум. І ніяких поцілунків, як в тих романтичних фільмах, бо її наречений був піаністом. З ним буде важко цілуватись, поки вона ще й танцюватиме.

Юнгі не дивився на дівчину, не запитував, що саме вона хотіла б почути від нього, в якому настрої. Просто поклав пальці на клавіші і зосередився на мелодії, яка стала в нього перед очима прямо в голові. Знайомі і улюблені ноти, що беріг у серці вже протягом двадцяти двох років. Не знав, чому погодився зіграти їй і чому обрав саме цей мотив, але вже не міг зупинити пальці, тільки іноді поглядаючи на балерину, що стояла з закритими очима, ніби так збиралась відчути музику ще краще.

А Міна не могла наслухатись, настільки красиво переливались ноти під пальцями хлопця, що зовсім, як їй здавалось, не звертав уваги ні на що навкруги. Виключно його мелодія і сильний дощ, що так зненацька полив стіною за вікном. Дівчина не могла стримати посмішки, закохуючись в гру Юнгі ще більше. Таке ідеальне поєднання його музики і зливи.

Переливи грайливо-сумного мотиву народжували в голові Міни картинку, де вона танцювала, які саме рухи використовувала, які па. Надзвичайний пейзаж, якого ніколи жоден з піаністів в неї не викликав. Навіть Техьон грав не настільки... по-справжньому? Чи їй просто ніколи не приходилось чути його справжню гру?

— Задоволена?

Дівчина і не помітила, що мелодія закінчилась, а Юнгі тепер дивився на неї і ніби чекав, що тепер вона точно відчепиться від нього. Не скаже, чи сподобалось їй, а саме піде вже і залишить його в спокої і самоті. Міна посміхнулась ще ширше і кивнула. Звичайно, вона була задоволена, але не відчепиться, поки не приїде її мати.

— Ти брав з собою парасольку?

— Хочеш, щоб провів до машини?

— Хвилююсь, чи треба довезти тебе додому?

— Я живу в гуртожитку.

— Ну добре, — закотила очі Міна, — до гуртожитку.

Юнгі зітхнув. А йому так хотілося побути самому і пограти спокійно, щоб не слухав ніхто. Хоча і брехати собі, що йому не сподобалось, не було сенсу. Десь всередині гріло відчуття, що комусь сподобалась його гра. А їхні швидкі перекидування короткими питаннями і відповідями були навіть трохи смішними і комфортними.

— З мене друга не вийде, — повідомив хлопець.

— Тоді будеш моїм особистим ванільним айдолом, — повернула вона йому підколку.

І сміх такий з переливами, наче Юнгі досі грав мелодію, досі перебирав пальцями на клавішах, щоб дістати той самий дзвін, від якого завмирало серце. Якби хтось йому сказав, що закохатися з першого погляду неможливо — повірив би. Але з її першого сміху... можна попасти на гачок посмішки і грайливості звуків, коли дівчині весело. Так і до закоханості недовго.

— Я ще точно не один раз про це пожалкую.

...Весняний дощ відрізнявся від осіннього. Не такий холодний, не ніс з собою смуток по пішовшому літу і сонячним дням. Навіть якщо він злива, а вони вже п'ять хвилин стоять під навісом і чекають, коли приїде мати Міни.

Мовчки, жодного слова не проронячи одне одному. Хоча Ю дуже хотіла, навіть декілька разів рота розкривала і закривала одразу ж, бо їй здавалось, скаже щось не те. Боялась, що він може її не зрозуміти, або подумати про неї негарно і тій маленькій надії на дружбу кінець. А їй завжди хотілось мати друга хлопця.

Не Чіміна, з яким вона знайома все своє життя, скільки себе пам'ятала, і танцювала з ним в парі. Не Техьона, її нареченого, який не звертав на неї уваги навіть при батьках, хоч і звав завжди до себе додому. Просто залишав її з Банні, а сам займався якимись своїми справами. Яка тут дружба? А більше Міна і не спілкувалась ні з ким. Зате тепер в неї міг з'явитися перший друг, най і в образі айдола, на який той погодився. Тому кусала щоку зсередини і думала, яку б тему завести, щоб почати з ним розмову.

— Тебе точно не треба підвести?

Юнгі одразу відмовився. Ще в перший раз, коли вона спитала. Відповів, що в нього інші плани і він взагалі кудись ще збирався перед тим, як їхати в гуртожиток. А зараз просто стояв і чекав, бо не міг залишити дівчину одну. Хоча в нього була парасолька і добігти до зупинки він міг спокійно без зайвих пригод з очікуванням.

— Я сам доїду.

Навіть не дивився на неї. Зате в неї була змога роздивитись його ближче і краще. Профарбоване в рудий колір волосся відростало, нагадуючи про те, що в хлопця буле чорне коріння. Міна так і уявляла собі, як би виглядав Юнгі зі своїм справжнім кольором. Напевно, це було б дуже красиво і не так по-хуліганськи, як зараз. Хоча йому і таке підходило. Цікаво, він коли поверне свій колір, то буде відрощувати волосся чи буде коротко підстригати?

Дощ майже припинився так само швидко, як і почався. І якраз в той момент, коли машина мами в'їхала на подвір'я студії. Хлопець одразу зрозумів, що це за Міною, помітивши, як та розпливлась в теплій посмішці. Юнгі кивнув на прощання і, накинувши капюшон, вийшов під ледь крапаючі каплі, не бачачи сенсу відкривати парасольку.

— Міна, ти йдеш?

Дівчина досі проводжала поглядом спину піаніста, думаючи про себе, що не дарма взяла його номер телефону і обов'язково напише йому пізніше. Перевівши погляд, Ю побачила, що мама виглядала з-за вікна пасажирського сидіння і закликала доньку якомога швидше сісти в машину, щоб вони поїхали скоріше до лікаря, куди і так майже запізнювались, якщо не поквапитись. Чекати довго її не змусили.

Як тільки Міна сіла, поклала рюкзак на коліна і дістала телефон, щоб ще раз перевірити наявність нового номеру в телефонній книзі. От тільки на екрані висвічувалось повідомлення від Техьона, тому спочатку вона зайшла в Інстаграм, щоб подивитись, що він надіслав.

yourkth:

завтра приїде Чонгук

зможеш посидіти з нами

Ю закусила губу, згадуючи, як виглядав його друг і чому вони ніколи сильно не спілкувались. Вона бачила його неодноразово і навіть розмовляла з ним, але чомусь він не відклався в її пам'яті зовсім. Може тому, що більшу частину часу проводив в розмовах та іграх з Техьоном, куди Міну не брали? Хлопці грали в Лолу, поки їй приходилось просто дивитись, як вони розважались. Приймати участь в дійстві в неї не виходило.

— Що то був за хлопець?

Не пройшло і п'яти хвилин поїздки, як мама не витримала і все-таки запитала те, що її так турбувало. Міна відволіклась від повідомлення Техьона, просто лайкаючи його замість відповіді, і перевела погляд на жінку за кермом. Тато казав, що вони були точними копіями, тільки що вік різний. І Ю хотілось би обов'язково колись стати такою, як мама. Коханою, впевненою в собі, легкою. Та і у дівчини погано виходило вірити батькові, бо вона бачила схожість в носах і губах, але ж не повну ідентичність.

— Наш новий акомпаніатор, — підтиснула в посмішці губи дівчина. — Його звати Юнгі і, здається, я змогла з ним подружитись.

— Правда? В моєї булочки з'явився новий друг?

— Ма-а-ам, ну яка з мене булочка? — пропхинькала дівчина, стукаючи стиснутими в кулаки долонями по колінах.

— Сама найкраща, з мандариновим джемом, — підморгнула жінка, згадуючи про улюблені ласощі, і зосередилась на дорозі. — Не сильно хвилюєшся?

— А чого хвилюватись? — знизала плечима Міна і відкинула голову на спинку крісла. — Це просто гінеколог і він скаже мені рівно те саме, що і раніше. Постійні тренування і невелика кількість їжі призводять до гормональних збоїв, через які місячні або не йдуть взагалі, або йдуть по два тижні.

— Ти ж і сама знаєш, що це не добре, — пожурила мати, скосивши очима, щоб не повертатись зайвий раз.

— Але мені треба підтримувати себе у формі, — посміхнулась дівчина. — Мам, давай так, якщо вона і сьогодні скаже теж саме, я почну їсти більше, добре? І проп'ю таблетки, які вона призначить.

Жінка покачала головою, але не сказала нічого. Не відмовилась і не погодилась з запропонованим. Міна знала, що її здоров'я було куди важливіше, ніж усе інше, навіть кар'єра в балеті, але не могла з собою нічого вдіяти — настільки захоплювали танці на сцені. А для того, щоб бути в цьому кращою потрібно було йти на жертви, аби потім збирати великий врожай оплесків, захоплених поглядів і компліментів про те, як неймовірно вона станцювала.

***

Травень

Міна-я:

В тебе вже закінчилась пара?

Ю наспівувала пісню собі під ніс, не забуваючи хитати головою в такт музиці в навушниках. Вкотре можна було порадіти, що в неї з'явився друг, адже він одразу порекомендував взяти саме такі великі, коли вона в нього запитала. Їй залишалось якихось п'ять хвилин до Сеульського національного і вона зустрінеться з Юнгі. Тому йшла і паралельно відписувала йому в Какао. Раптом прийдеться стояти довго, то вона могла б сходити їм за чимось гаряченьким.

Кінець травня зустрічав прохолодою і рідкими дощами, що ніяк не дозволяли температурі повітря прийти до норми і знайти сталість. Тому Міна вдягалась тепліше і намагалась змушувати друга робити те саме. А інакше захворіє і що тоді? Їй прийдеться знову сидіти вдома і чекати, коли йому стане краще? В гуртожиток її не пустять, максимум через його друзів передавати щось для поліпшення здоров'я. Взагалі дуже образлива річ, що дівчатам не можна заходити до хлопців, навіть якщо вона навіть не в цьому університеті вчиться.

Ю зупинилась біля воріт і опустила погляд, тим самим перевіряючи неіснуючі згинки на джинсовій спідниці кольору хакі. Натягнувши рукава чорної кофтинки по самі пальці, дівчина склала руки на грудях і спробувала прийняти позу з відео, в якому розповідали, як краще привертати увагу хлопців.

Що ж, своїми довгими тонкими ногами вона точно привертала увагу, але зовсім не тих, кого хотіла. Юнгі тут все одно не було, а інші її не цікавили. Та і, напевно, добре, що вона взагалі не чула слів тих же дівчат, що проходили повз, хапаючись за неї поглядом. Уж точно не компліментами говорили їхні очі, а отже і губи могли передати виключно отруту. Ось і виходило, що Ю поправляла лямки рюкзаку на плечах і складала губи трубочкою, щоб раптом не почати підспівувати в такт музиці. Хоча вона могла б тут з радістю потанцювати, але це точно виглядало б недоречно.

В навушниках дзвякнуло оповіщення з Какао, через що дівчина моментально потягнулась до свого телефону, аби перевірити. Вона буквально спілкувалась в месенджері виключно з Єин та новим другом піаністом. Навіть Техьон писав їй тільки в Інстаграмі, хоча номерами вони обмінювались вже дуже давно.

Юнгі:

Прийшлось затриматись

Але я вже йду

Ти біля воріт?

Міна надто зраділа, адже — як їй здалось, — навіть підстрибнула, коли вчиталась в повідомлення. І не одне. Цілих три. В Юнгі була дивна звичка відповідати короткими рядками, але по декілька повідомлень. Для Ю ж було зручніше і зрозуміліше писати все в одному, а не розтягувати на десять-п'ятнадцять.

От тільки якщо в інших їй це не подобалось і вона вважала цю рису набридливою — як в Техьона, коли він при цьому ще й дуже довго міг не відповідати, — то піаністу це підходило. Ніби повністю описуючи його характер. Різкий і швидкий. Він не любив довгих розмов і сам не дуже любив багато балакати, але завжди вислуховував і мав гарну пораду, якщо та потребувалась. Він ніби знав, що ось тут треба проблему вирішити, а тут — просто підтримати, навіть якщо це на звичайних словах.

Відповісти дівчина не встигла, адже прямо в середину лоба їй тикнули пальцем, змушуючи підняти голову. Вона встигла надути губи і перебрати в голові усі можливі варіанти, хто саме це міг бути. В наступну секунду великі долоні зняли з неї навушники, опускаючи ті вниз, щоб висіли на шиї. Перед Міною стояв Юнгі.

— Стала прямо посеред шляху і заважаєш іншим ходити, — покачав головою хлопець, хоча насправді його навряд турбували сильно турбували інші студенти.

— Серйозно? То вони на мене дивились не тому що я гарна?

І така щирість в цьому питанні. Ні, насправді, Міні було все одно, але вона завжди підтримувала жартівливий характер їхніх з Юнгі розмов, коли вони спілкувались. Сам же хлопець тільки хитав головою, але не відривав погляду від дівчини, що за звичкою підтискала губи в посмішці і дивилась так відкрито.

Він вже звик до того, що вона крутилась навколо нього, що засинав тільки після її повідомлення з побажаннями і прокидався теж від них. Його б це дратувало, якби це робила якась інша, але не Міна. Ю була справжня, тому їй дозволялось більше, тому Юнгі помітив, що почав закохуватись в якийсь момент. В цю посмішку, в цю радісність, в цю жагу до життя, якої в нього було не так багато, як могло б здатися, враховуючи його талант до нот.

Навіть зараз не міг зосередитись на тому, що хотів сказати. Побачив її і вкотре за останній тиждень зізнався собі, що вона все-таки йому подобалась. На чотири роки молодша дівчина, яка вирішила стати його першою фанаткою. Але в неї все-таки вийшло стати непоганим другом, хоча він так сильно відмовлявся від цього. І корив себе, що його могли б в будь-який момент посадити, розповідаючи, що він займався розбещенням малолітніх осіб останнього року старшої школи. Ще й балерин, в яких була мрія і можливості до її здійснення, а він би тільки заважав.

— Ти дуже гарна, Ніні, — ледь підняв кутики губ Юнгі, викликаючи захоплення в очах навпроти. — Ти точно впевнена, що хочеш йти туди зі мною?

— Так, — навіть не задумуючись кивнула і склала долоні в замок за спиною, мимохіть стаючи ще трішки ближче до хлопця. — Я зобов'язана першою побачити тебе з чорним волоссям.

І знову хитання головою і думки в голові, чому він став таким м'яким. Чому посміхався їй, навіть коли самому було дуже погано? Тижні два тому напився, бо йому прямо сказали «немає грошей, то і далеко піти не вийде». Виявилось, талант не потрібен навіть у творчості, усюди найголовніше — гроші. Тільки Міна тоді сиділа поруч увесь вечір і просто дивилась, слухала і підтримувала. Їй більше нічого не залишалось, адже вона ніколи про таке не задумувалась, просто текла за течією.

За спиною Юнгі хтось розмахував долонею, через що дівчина несвідомо визирнула з-за спини і зробила спробу пригледітись, хто саме це був. Чонгук стояв поруч з іншими студентами, але, побачивши дівчину, вирішив привітатись. Хтось з хлопців моментально став його підколювати і щось казати, а другу Техьона ніби виправдовуватись прийшлось. Тільки погляди тих студентів в сторону Юнгі не сподобались.

— Ти його знаєш?

Міна повернула погляд до піаніста, видихаючи. Він не звертав уваги на якісь слова чи насмішки, повністю зосереджуючись виключно на одній тільки дівчині перед собою, що прийшла до нього, аби потім піти гуляти і чекати в салоні, коли йому повернуть більш натуральний колір волосся.

— Він кращий друг Техьона, тому і мій знайомий теж, — знизала плечима балерина.

Юнгі кивнув, більше нічого не відповідаючи, але кинувши погляд на тих студентів. Чонгук витримав, впевнено зустрівши, а ось інші моментально стушувались і повідвертались. Схоже, не дуже хотіли спілкуватись.

— Будь з ним обережна, — зітхнув Мін. — Я з ним не спілкувався, але про нього ходить багато поганих чуток.

— Про Техьона теж? — зробила висновок з дружби двох хлопців дівчина.

— Нібито ні, — Юнгі навіть задумався на секунду, щось пригадуючи. — Про нього нічого поганого я не чув.

І слухати відверто не хотів, якщо бути зовсім відвертим.

— Ох, Ю Міна, то ти йдеш з нами?

На плече Юнгі за секунду була закинута чужа рука, поки її володар широко посміхався, світячи ямочками на щоках. Молодий композитор, в якого вже були замовлення, адже він писав біти для андеграундних реперів і непогано на цьому заробляв. Кім Намджун мав рівно таку ж звичку, як і в Міни — підтискати губи в посмішці, що і робив в цей момент. Певно, теж не дуже любив свої пухкі губи, якими його нагородила природа. Але вони йому так йшли, тому дівчина засмучувалась кожного разу, як він так робив. А ще вона вичитала, що це говорило про закритість особистості і небажання впускати в життя нових для себе людей. Тому вона сама, помічаючи це за собою, намагалась виправлятись і розслабляти рот. Ніби це одразу змінить характер.

— Не пам'ятаю, щоб звав тебе з собою, — гмикнув піаніст, скидаючи з плеча руку друга. — Хіба в тебе не було планів по роботі?

— І залишити тебе один на один з красивою дівчиною без мене? — ледь не проскиглив хлопець, роблячи поранений вигляд. — Хьон, може я хочу запропонувати їй зустрічатись. Міна, що скажеш?

— Там буле цілий салон робітників, — закотив очі піаніст. — Тільки тебе ж і не вистачатиме.

Суперечка продовжувалась і далі, тільки Міна стояла і сміялась, не втримавшись. Намджун постійно так робив, ніби виводячи на емоції Юнгі, хоча більше просто заради того, щоб дівчина посміхнулась. Йому вдавалось кожного разу.

— Ну от, наша красуня радіє. Хіба це не робить твій день краще, хьон?

Юнгі у відповідь закотив очі і обійшов Міну, прямуючи в салон. Друзям прийшлось наздоганяти його, хитро переглянувшись напослідок. Піаніст усю дорогу не розмовляв з ними, хоча і шлях з університету до місця призначення був не таким вже й довгим. Зате пролягав через парк, де усі гуляли зі своїми улюбленцями, нагадуючи Ю, що вона теж хотіла б завести собаку.

— Ти ж казала, що любиш кроликів, — все-таки подав голос Мін, коли дівчина вкотре проводжала сумним поглядом чотирилапого друга.

— Так, люблю, — сумно зітхнула Ю і подивилась на друга. — Ще котів люблю. Тільки з ними по вулиці ось так сильно не погуляєш.

— Не знаю, я бачив котів на повідку, з ними нормально гуляли.

Міна здивовано почала озиратись в пошуках тих самих пухнастиків, але зовсім нікого не знаходила, на що Кім тільки хитав головою і приговорював, наскільки його друг злий, що так бере і обманює дівчину. І взагалі це Мін тут схожий на кота, тому по ньому давно плаче повідець. На це Ю вже сміялась і далі продовжила слухати Намджуна.

— Ти ж знаєш, що завжди можеш зайти якось до нас і посидіти з Луффі, — підняв палець вверх Кім, нагадуючи про свого улюбленця, який жив з ним та Міном.

— Знаю, але ж Луффі не мій пес, — сумно зітхнула Міна, але моментально переключилась, адже вони дійшли до потрібного місця.

Навіть в салоні, поки майстер займався своєю справою, більшу частину часу розмовляв виключно Намджун, розповідаючи як в них з Юнгі пройшов день. Тут тобі і історія, як на лекції Кіма ледь не спалили, що він курив на останньому ряду поруч з вікном, як Мін захищав свою курсову роботу, адже скоро вже канікули, а хлопець йшов на високу оцінку. А ще що на обід давали кімпаби, від яких Кіма вже відверто нудило, а кухарі могли б зробити щось більш цікаве для студентів.

Ю подобалось слухати і паралельно дивитись на Юнгі, який розглядав щось в телефоні, переводив погляд у дзеркало і чухав ніс обережно, скоріше за звичкою. А може подаючи сигнал, якого зовсім не розуміла дівчина, бо тільки закушувала губу, після чого хлопець зітхав, прикриваючи очі і хитаючи головою. Мін відповідав іноді Намджуну, коли на його думку щось не сходилось в оповіді. А ще рідше Ніні, як він її називав, ловила його очі, зустрічаючись у двобої, ніби життя залежало від того, хто першим їх відведе.

Прийшлося відволіктись на телефон, коли той провібрував, адже дівчина вимкнула звук, щоб він не звучав на увесь салон і не заважав Намджуну говорити, бо тоді б він захотів теж прочитати, що там такого писали. Враховуючи невелике коло друзів, Міна одразу зробила висновок, що це могла написати Єин або мама з приводу сьогоднішньої вечері, тому одразу перевірила екран.

Юнгі:

В тебе ще не болить від нього голова?

Дівчина гмикнула, стримуючись від сміху, і обережно скосила погляд на Намджуна. Той зовсім не звертав уваги, що Ю відволіклась і повністю зосередилась на переписці. Підтискала губи, ховала заважаючу прядку за вухо, затримуючи руку на щоці, і посміхалась, ніби отримала любовного листа. Червоніла від відчуття, що робила щось заборонене і неправильне, адже повинна була займатись зовсім не перепискою.

Міна-я:

Він милий)) хіба ні?

Юнгі:

Ти надто добра

Вимираючий вид

Міна б не витримала і засміялась в голос, особливо, коли кинула погляд у дзеркало і побачила, як Юнгі стримувався, тому міг тільки широко посміхатися, відкриваючи вид на ясна та зуби. Взагалі Ю дуже подобалось дивитись на піаніста, коли той не втрачав посмішки і радів. Може, тому і підтримувала завжди жартівливий характер. Завадило тільки те, що телефон знову провібрував, та на цей раз це було повідомлення від матері.

Мамочка:

Я купила макарунси, тому не затримуйся з Юнгі

Ми з татом чекаємо тебе додому вчасно

Юнгі передавай від нас вітання!

Ю затиснула останнє повідомлення і поцупила його в діалог з другом, моментально зосередившись на хлопці у дзеркалі, до якого підійшов барбер і сказав, що пора змиватись. Приємно було помітити, як Юнгі посміхнувся меседжу і сховав телефон, підіймаючись з місця. Навіть підморгнув, коли зустрівся поглядом з подругою.

Міна раділа, що він швидко здався і погодився з нею дружити, хоча точно мав намір тримати оборону ще дуже довго. Тому Ю вважала, що їй дуже повезло з її наполегливим характером — хоча скоріше впертим, — бо в неї вийшло підкорити цю крижану скелю з прізвищем Мін, що так ідеально підходило її імені.

— Я пам'ятаю його з природним кольором, — вивів з думок Намджун, коли Міна ок'ала мамі на її повідомлення. — Ти такий краш зловиш, я тобі серйозно кажу. На першому курсі дівчата за ним бігали, наче він Аполлон якийсь.

— Він і справді дуже гарний хлопець, — покивала з важливим видом Ю. — Було б дивно, якби вони за ним не бігали.

— Ну за мною ж не бігали, — образливо знизав плечима Кім. — А я, між тим, ще і дуже розумний, в мене високий айкью. І зріст високий. А ще я тренуюсь багато, слідкую за модою і круто вдягаюсь. Я ж краще, ні?

І як Міні було пояснити хлопцю, що вона ніколи не розглядала його в такому ключі? Вона бачила ідеально красивих чоловіків, яких дівчата обожнювали і робили цілю свого життя вийти за них заміж. Але хіба це було головними рисами для таких рішень? Ю краще б обрала когось, хто б піклувався про неї і обов'язково любив її більше, ніж вона його. Такого, як Юнгі.

Напевне, якби була можливість, то вона хотіла б вийти заміж саме за нього. Простого, трохи холодного, але з гарячим серцем, закоханого в свою справу. У Міни навіть думки ніколи не пролітало, що у нього могло не вийти чогось добитися, бо вона просто знала, що на небосхилі колись з'явиться його зірка, як геніального піаніста та композитора.

Дівчина стискала в долонях край спідниці і жувала губу, зітхаючи. Вона знову думала про Юнгі в такому ключі, хоча ще тиждень тому зобов'язувалась собі цього не робити. В неї був Техьон і наскільки ж було негарно сидіти в нього вдома, граючись з Банні і думати про друга, замість нареченого. І хоч сам Кім про це не знав, а дівчині ставало так соромно за свої думки, що вона буквально втекла додому, а потім отримувала повідомлення з питаннями «що сталось?», «в тебе точно все добре?» і «якщо потрібна моя допомога, то кажи одразу. Не втікай так, я хвилююсь». Як тут пояснити, що вона просто не могла заспокоїти серце, що розривалося і боліло?

— Ех, ти теж мене не любиш, — безвихідно подивився на підлогу Намджун, але через секунду перевів погляд на дівчину, щоб вона побачила, як в нього загорілись очі. — Юнгі казав, що ви зараз готуєтесь до виступу в кінці навчального року.

— Так, наприкінці січня буде великий концерт в нашій студії, — Міна закусила губу, радіючи, що могла ще комусь розповісти і поділитися хорошими новинами. — Туди приїдуть навіть агенти з Америки та Європи. Уяви, якщо ми з Чіміном добре себе покажемо, то нам запропонують полетіти вчитися закордон!

— Це ж шикарно! — Намджун розкинув руками і одразу кинув погляд на Юнгі, якому вже сушили волосся. — Але ж ти будеш продовжувати спілкуватись з нашим морозним другом?

— Він дуже теплий, Намджуне, — розчервонілась дівчина, пригадуючи обійми хлопця, коли вони одного разу прощалися біля її будинку, і моментально знову закусила губу, щоб зробити собі боляче і нагадати, що про таке не можна думати. — Просто в тебе ще не до кінця вийшло пізнати його серце.

— Як поетично, — закотив очі Кім. — Взагалі-то я його найкращий друг!

— А я його перша фанатка. В нас різні рівні.

І чисто для показовості підняла долоні, ніби хтось один з них був вищим за другого в цій ієрархії. В Намджуна тільки рот відкривався і закривався, ніби в рибки. Лише через декілька секунд зміг пробуркотіти щось про нахабство фанатів і що їм ніколи не дістатись тих вершин, що і найкращим друзям.

Тільки дискусію вже ніхто не продовжував, бо Юнгі досушили волосся і тепер можна було подивитись на нього в чорному кольорі, що так сильно виділяв і без того білу шкіру хлопця. Міна облизала губи і закусила нижню, поки Намджун присвиснув. Можливо, через нову зачіску друга, а, можливо, тому, що побачив подругу і реакцію. Піаніст тільки зітхав і дивився на Ю, сподіваючись, що їй подобалось.

Тепер він і справді був схожим на кота з чорним хутром, але білою мордочкою. Міна прямо бачила перед собою цей неперевершений малюнок, від якого варто було відвернутися і не дивитись. Сама обіцяла і сама не виконувала. Але чи могла вона відмовитись від думок, що так і лізли в голову.

— Тобі дуже личить, — збентежено посміхнулась дівчина, відчуваючи, як червоніла. — Було б круто, якби ти залишив саме цей колір.

***

Сімейні вечори, коли на них були присутні гості, частіш за все здавались скоріше показовими, ніж наповненими родинними цінностями і традиціями. Мама спеціально готувала найсмачніші страви, батько вдягався в сорочку та строгі брюки, хоча зазвичай ходив по дому в домашньому костюмі. А Міну змушували натягувати на себе сукню і посміхатись. Звичайно, все це можна було не робити, але так повелося ще з дитинства дівчини, тому вона навіть не надавала цим простим діям значення. Скоріше, це просто було своєрідним ритуалом.

— Макарунси поклала в піалу, але не перебивай собі апетит, добре?

Мама крутилась на кухні з останніми приготуваннями, коли туди зайшла Міна, щоб забрати чергові страви на стіл, який довірили їй цього разу на сервірування. Знизавши плечима, дівчина все-таки облизнулась на солодке в названій мисочці, але втрималась від можливості поцупити макарунс по дорозі до вітальні. Їй хоч і потрібно було їсти більше, щоб місячні повернулись до свого нормального циклу, але це не означало, що потрібно псувати собі шлунок, під'їдаючи солодке. А їсти ще більше овочів дівчині не хотілось, не говорячи вже про м'ясо, яке вона не сильно-то і любила. Вже краще рибу, якщо так діло піде. Тому дівчина непримітно скривилась і відвернулась від піали.

— Я все одно небагато з'їм, — покачала головою Міна.

— Юна леді, скільки разів тобі казали, щоб ти більше піклувалась про своє здоров'я? — зайшов до кухні батько і попрямував одразу до дружини, щоб поцілувати її і почути, що він їй заважає. — Треба більше їсти, щоб бути здоровою і сильною. Як ти будеш танцювати, якщо сил не вистачить?

— Мені ж завжди вистачало сил, тому і тут впораюсь.

Дівчина не могла стриматись, щоб не посміхатись, коли дивилась на батьків. Вони так кохали одне одного, що і в Міни з'являлись думки, як би їй хотілось так само. Щоб хтось дивився на неї закоханими очима навіть після двадцяти років спільного життя, двадцяти трьох років стосунків. І поцілунки щоб обов'язково були такими ж ніжними і з любов'ю.

Вона понесла дві тарілки з якимись салатиками до столу, намагаючись максимально не заважати батькам нормально поцілуватись, а не соромитись доньки. Чи вони зовсім і не соромились, а Ю просто собі навигадувала? Цікаво, вони з Техьоном коли-небудь закохаються одне в одного чи так і залишаться просто друзями в майбутньому шлюбі?

Міна зітхнула. Вона дуже багато часу приділяла танцям і зовсім нічого не залишала для власних стосунків. Хоч батьки і домовились за шлюб з Техьоном, бо дружили з його батьками і вирішили колись породнитись, тим самим поєднавши сім'ї, але Ю жодного разу навіть не цілувалась з нареченим. Три роки різниці у віці і прірва в спілкуванні, яке траплялось виключно на таких посиденьках з родичами.

Важко було назвати спілкуванням розмови в нього в будинку, де в сусідніх кімнатах сиділи його батьки, а Чонгук був присутнім майже на кожній зустрічі. Ну і найголовніше: їхні родичі з обох боків чомусь навіть не намагались якось зробити так, щоб залишити їх вдвох наодинці і дати поговорити. Ніби і в майбутньому Ю з Кімом, одружившись, все одно постійно будуть поруч з рідними чи друзями, а не одне з одним.

В двері роздався дзвінок і Міна першою пішла дивитись, хто саме там прийшов. Це було і так зрозуміло, а батьки повністю зосередились на останніх приготуваннях, тому батько поспішив перейняти в доньки естафету носіння страв до столу, поки вона вже стояла перед домофоном і дивилась на гостей на екрані. Сім'я Кім посміхались і махали долонями в камеру, показували, що прийшли не з пустими руками.

— Боже, Міна, яке чудове плаття!

Пані Нам заходила в дім першою і з широкою посмішкою, одразу хапаючись поглядом за дівчину, що їх зустрічала, ще й обійняла, цілуючи в обидві щоки. Вона завжди була такою життєрадісною, що цим можна було заразитись. Її чоловік був більш стриманим, коротко кивнувши і привітавшись, але від обіймів також не втримався. Тільки після цього підійшов до вішаків і знімав з себе піджак, залишаючись в бордовій сорочці, і допоміг дружині зняти теплий кардиган. Позаду батьків стояв Техьон, який тримав той самий тортик, що так показували на камеру, і посміхався, дивлячись на родичів. Його теж зворушували стосунки своїх старих, як він їх називав.

— Дякую, що завітали до нас, — розпливлась в щасливій посмішці Міна.

— Ну привіт, наречена, — розкрив обійми хлопець, підходячи ближче. — Сьогодні знову будеш їсти, немов пташка? Чи втечеш, нічого не пояснивши?

Ю йому так і не сказала, чому тиждень тому покинула його дім. Прийшлося і цього разу закотити очі і зробити вигляд, ніби нічого такого не сталося. Ну втекла і втекла. З іншого боку, вона від нього ніколи не бачила такої реакції і щоб він так хвилювався. Навіть зараз дивився на неї і намагався знайти щось в обличчі, ніби саме там ховалися усі відповіді.

— Тільки не кажи, що і ти будеш підстібувати мене з приводу мого харчування, — закотила очі Міна. — Я просто не витримаю ще і тебе.

— Тоді я буду лицарем і захищатиму тебе перед батьками, — моментально перемінився хлопець, зрозумівши, що вона йому нічого не скаже, як мінімум при батьках, тому підхопив її настрій.

Ю засміялась, бо Техьон з надзвичайно важливим видом підтиснув губи, задрав підборіддя і нагадав себе з дитинства, коли грав в супергероя. Він тоді намагався їй доказати, що такі як він не захищають принцес, тому що в його світі є тільки прекрасні журналістки, котрі будуть брати в нього інтерв'ю і розповідати світу який він прекрасний, а не принцеси-балерини, що скоріше будуть постійно ходити за ним хвостиком. Згодом рятувати маленьку Міну в нього виходило все краще. Та чим старшим він ставав, тим більше його інтереси відходили далі від дівчини.

Хоча там і з'явився Чонгук в середній школі і Міна часто чула їхні таємні розмови про дівчат з паралельних та молодших класів, але Техьон тільки губи кусав і просив нічого не розповідати батькам, бо їм же потім одружуватись. А ці всі дівчата були просто погуляти і поспілкуватись, поки він ще зовсім молодий, а Ю маленька. І вона слухала, нічого не говорила, але і сама ні з ким майже не спілкувалась. Та на це уваги Кім вже не звертав, вважаючи, що не мав права втручатись в її особисте життя, поки вони не одружились.

— Ловлю на слові, ти мені винний!

Міна тільки не ткнула вказівним пальцем в кінчик носа Техьону, хоча він так і відчував, як в неї руки свербіли це зробити. Тому підтиснув губи, щоб не засміятись, бо треба було триматись з останніх сил. Він вже дорослий і не буде реагувати на її майже дитячу поведінку, як хлопчик п'ятнадцяти років. Але ж так хотілося, бо вона сурово зводила брови і взагалі була схожою на свою викладачку Нам. Такий собі маленький генерал.

— Що? — показав усе можливе здивування хлопець. — Це коли я став тобі винним?

— Коли став моїм нареченим, — театрально зітхнула Міна. — З того самого дня ти винний виконувати усі мої забаганки.

— Цей злочин і покарання повинні занести в книгу законів Південної Кореї, — підігруючи дівчині говорив Техьон. — Чому вони не продумали такі дрібниці?

— Щоб ти всідався за стіл і не розігрував тут спектаклів, — пожурив сина батько, вкладаючи йому на плече свою велику долоню. — Давайте хутко, стендапери.

— Тату, коли ти почав частіше дивитись Ютуб, я думав, ти переглядаєш щось по бізнес-тематиці, а ти пішов по новомодному комедійному шляху!

Техьон прямо розумів, що йому краще б замовкнути, але не підтрунити над батьком просто не міг. В них взагалі в сім'ї були такі стосунки, яким позаздрили б інші. Той же Чонгук постійно казав, що йому завжди не вистачало дрібних суперечок з батьком, щоб просто посміятись, а мама обожнювала зустрічатись зі своїми подружками, а не проводити час з сином. І це тільки один такий приклад сім'ї. А скільки їх ще серед «вищої знаті»?

Бо в Кіма погано виходило приписувати собі такий статус, хоча усі в університеті вважали інакше. Але ж в його батька не бізнес меблів, техніки чи взагалі ай-ті. Для Техьона вони були звичайною сім'єю, хоч і з великим достатком, як і Міна, тато якої займався екологічними продуктами, будучи першим в цій промисловості в усій Кореї. Все одно вони не підходили під загальні правила вищого класу. Принаймні, як їм обом здавалося.

— В мою молодість стендапери теж були, просто їх називали по іншому. Іди до столу давай.

В такому ж жартівливому русі усі сіли на свої місця, бо голова сімейства Кім не цурався і легенько підштовхнути сина, щоб той швидше рухав ногами, а не стояв до останнього в коридорі перед вхідними дверима. Там вже зустрічало і сімейство Ю, приймаючи обійми й поцілунки.

Вечеря у сімейному колі завжди була легкою і простою. Розмови про роботу відходили на другий план, зате дітям давали змогу розповісти, як у них проходили дні в школі та університеті. Так Міна розповідала про підготовку до концерту, а Техьон — про найближчі здачі семестрових.

Ю ловила погляди нареченого, які ті кидав зрідка, але чомусь в той момент, коли це було надто помітно. Одразу опускав очі або відводив вбік, але не намагався витримати такі улюблені бої, що так любила дівчина. Просто звикла до цього, тому не могла зрозуміти, чому він так ховався. Може, йому все-таки розповіли, що в неї з'явився друг і вона приходить в Сеульський національний не до нього, а до Юнгі?

Міна саме в Техьоні завжди бачила того ідеального на зовнішність хлопця, про якого розмовляла сьогодні з Намджуном. Ось він сидів прямо перед нею, зі своїм каштановим волоссям, яке профарбував не так давно, зробленою зачіскою, щоб відкрити лоба і здаватись більш хуліганом, ніж прикладом сім'ї. Або найкрасивішим хлопцем університету, який підкорював кожну дівчину своїм горіховим кольором очей.

Ю давно не чула ніяких історій про інших дівчат, бо ще на останньому році старшої школи хлопці перестали говорити на такі теми. Точніше, вони не говорили саме при Міні. Може, вони не хотіли, щоб вона знала, а може вважали, що не дуже правильно по відношенню до неї. Але дівчина могла б посперечатись, що за Техьоном бігала ледь не половина університету, просто навіть її друг не хотів про це говорити. Напевно, щоб не образити.

— Треба буде запросити і Юнгі на твій день народження, — покивала мама, виводячи доньку з її думок. — Як думаєш, він же зможе прийти?

— Не знаю, — зніяковіла Міна. — Я не питала в нього.

Звичайно, вона казала йому, що в неї скоро свято, але навіть не думала, що він захоче прийти. Хлопець завжди здавався нелюдимим, тому їй важко було попросити його прийти. Ніби тоді Ю змусила б його переступити через себе і зробите щось в угоду їй, а не своєму власному комфорту. Міна, наприклад, хоч і любила завжди знаходитись у компаніях і знайомитись з новими людьми, але при цьому їй було важко серед незнайомців. Тому і знаходила для нього причину не приходити, а для себе тихо сподіватись, що він сам якось натякне, що хотів би прийти.

— Ви про Мін Юнгі? — здивувався Техьон, привертаючи до себе увагу і відкладаючи палички на тарілку. — Його називають генієм нашого факультету.

Точно, Ю зовсім забула, що друг і наречений не просто навчались в одному університеті, але і вчились обидва на композиторів. Різниця в один рік робила з них сонбеніма та тонсена, а не головних ворогів, що боролися за кращу оцінку. Так Юнгі був генієм свого року, а Техьон свого. Щоправда, тих самих дівчат поцупив саме Кім, коли поступив.

— Справді? — здивувалась пані Ча, мама Те. — Невже це той хлопчик, який минулого року зайняв перше місце в університетському конкурсі?

— Проти нього взагалі дуже важко боротися, — покивав Техьон, схрещуючи руки на грудях. — Я чув декілька його композицій, які він сам написав, коли вони з хьонами приходили до нас на практикуми. Так от, він просто монстр. В нього нереальна музика.

Міна сиділа і не могла стриматись, щоб не посміхатись настільки гордо. В неї був настільки крутий друг, що навіть той, кого вона з дитинства вважала найкращим піаністом, визнав його кращим за себе. А їй Мін грав ледь не постійно, даруючи все нові і нові емоції. Хоча б раз на тиждень після тренувань вони затримувались. Хлопець для того, щоб пограти, дівчина — щоб його послухати.

— Юнгі мій кращий друг і я обов'язково запрошу його на день народження.

Тепер вона була просто зобов'язана це зробити. В цей момент в ній прокинулось бажання поділитись з усім світом і знайомими, що вона спілкувалась з генієм. Але якщо він скаже їй, що не зможе або вигадає іншу причину, то вона не буде його вмовляти.

Ну, напевно.

__________________________________

ознайомчий фрагмент закінчиться на другому розділі. Я планую 10-15 розділів на першу частину і тільки після її закінчення буду виставляти розділи щотижня сюди на вп (а може і не щотижня, оскільки це буде залежати від вашої активності). З цієї причини всі, хто після ознайомчого фрагмента зацікавиться і не захоче чекати - пишіть мені в приватні повідомлення, щоб дізнатися про підписку. Або ж, якщо у вас є можливість оплачувати на Патреоні, тоді скидаю посилання:

https://www.patreon.com/niceflareon

За візуалізацією, спойлерами, спілкуванням, отриманням відповідей на всі питання, що цікавлять, звертайтеся в мій телеграм-канал (в скорому часі його буде повністю переведено на українськомовний формат роботи):

https://t.me/niceflareon