— Хіба ти не обіцяв приїхати?

Хьонджин розтягнувся в посмішці, почувши питання, яке задавала Шиа. Вони домовились зустрітись сьогодні в неї вдома. Знову. Просто щоб подивитись якесь кіно, щось поїсти. Це вже стало таким звичним, що квартиру дівчини Джин міг би назвати і своїм домом, хоч і вважав, що це було б неправильно.

— Я і приїду, — пограв бровами хлопець, переводячи погляд на свій телефон, де висвічувалась Шиа з надутими губами, бо зовсім йому не вірила, та при цьому виглядала просто страшенно кумедно. — Ну що не так? Не дуйся, я правда хотів бути один.

— Знову посварився з батьками?

Дівчина розслабилась, хоча всередині себе була натягнутою струною і очікувала вердикту. Пройшло не так багато часу, як Хьонджин став зовсім потроху відкриватись і розповідати хоч щось про себе. Що правда, цього все одно було замало, аби зрозуміти його до кінця.

В хлопця просто не виходило говорити, повертати правильно язика, щоб промовити хоч слово. Занадто довго тримав все у собі.

— Знову, — покивав головою Хьонджин. — Був сьогодні вдома, на діда дивитись неможливо без сліз, а батьки надто сильно втомились боротись з його хворобою.

— Ти хоч казав їм про те, що буквально вчора тебе показували по телевізору? Ти навіть попав в тренди!

— Не казав.

Відрізав, не дозволивши сказати більше нічого. Та і нема було що говорити. Вони б не зрозуміли, бо вже кричали на нього з цього приводу, адже він пішов з роботи і більше не приносив грошей в сім'ю. Таке його життя.

— Хьонджин, — Шиа відвела погляд від екрану, привертаючи увагу хлопця своїм зверненням. — Я не передумала.

Хлопець покивав, нічого не відповідаючи ще секунд з тридцять, обробляючи отриману інформацію. Він і сам бачив, в яку сторону йшли їхні відносини, що з кожною розмовою підходили до небезпечної межі, звідки вихід буде тільки один — зникнути назавжди. Чи подобалась йому Шиа? Так, вона була милою дівчиною, з якою треба бути відповідальним, дорослим і обов'язково мати саме стосунки, а не просто секс на одну ніч. Хьонджин досі вагався, хоча і відчував останнім часом, як йому хотілося бути поруч з нею.

Там, де комфортно і тихо, де не буде істерик, не буде звинувачень і образ. Там, де він зміг би нарешті знайти новий дім.

— Даш мені шанс?

— Тільки не пожалкуй про це, добре? — гмикнув Хьонджин і тяжко видихнув. — Не знаю, що з цього вийде, але пропоную все одно не спішити і рухатись поступово.

— Тоді замовимо піцу? В мене в холодильнику є вино.

Взагалі не спішить, жодної секунди не витрачає на просто так. Просто неймовірно! Хьонджин розсміявся, але повністю погодився з її задумом, пообіцявши, що скоро приїде. Настрій вже не був настільки поганим, а в голові проскакувала думка, що було б непогано з'їздити на море і відвести туди Шиа. Кажуть, з таких подорожей завжди виходять гарні побачення. Треба буде пізніше запитати в Йонджуна, що в нього вийшло.

Хлопець ще сидів, притулившись до дзеркал, після розмови в студії. Треба було привести думки до ладу, розкласти їх на правильні полички. Вчора він став трохи відомішим, попавши ненадовго у тренди. Чи то через зовнішність, чи то через здібності, адже буквально першим показував свій талант і виграв в батлі. Тоді його можна назвати розумничкою? Мама завжди його називала так, коли в дитинстві він отримував гарні оцінки за свої танці.

За останні роки Хьонджин не чув цього жодного разу.

Двері невеличкої кімнати-студії відкрились, впускаючи спочатку голову, а потім і усе тіло дівчини, яку хлопець взагалі не думав, що ще колись побачить. Точніше, знав, що побачить не один раз, але не ось так, щоб сам на сам.

— Що ти тут забула, Джихьо?

Спеціально виділив ім'я, щоб вона відчула, як йому хотілося знаходитись поруч з нею. Ні, не огидно, не неприємно, але неправильно точно. Дівчина просто стояла і дивилась, склавши руки за спиною, але погляду не відводячи.

— Не знала, що ти тут, — знизала плечима Даніель, — але не здивована. Ти надто часто ночуєш тут. Поздоровляю, ти тепер майже зірка. Ще кілька етерів і точно станеш відомим усім і кожному.

— Перебільшуєш.

Хьонджин піднявся зі свого місця, обтрусив штани від невидимого пилу і пішов до своєї сумки. Ось тобі і емоційні гойдалки — привіт, Даніель!

— В нас виступ післязавтра з тим танцем, з яким ти допомагав. Прийдеш?

Даніель закусила губу, не розуміючи навіщо взагалі про це сказала. Хоча ні, розуміла. Ті тижні, що вона його не бачила, виявились не дуже приємними. Погано про нього думати, розповідати усім, що він поганий, а потім бачити цьому підтвердження, знаходячи з якоюсь дівчиною — було чимось звичайним. А тепер перестало.

Без нього стало спокійно і легко, навіть Ханні перестала про нього розмовляти. Повністю увірилась, що він знайшов кохану дівчину в тій співачці Шиа. І це зовсім трохи, тільки крапельку ламало Даніель зсередини. Поки він належав кожній — було краще. А тепер він вислизнув і більше не дасть себе в чужі руки.

Дівчина прекрасно чула останні фрази з розмови Хьонджина, а потім просто стояла під дверима і чекала. Може, щоб заграла музика або Джин вийшов і спіймав її на гарячому, та нічого не ставалось, тому вона і зайшла. А він не реагував на неї. І це було образливо.

— Навіщо? — здивовано обернувся Хьонджин. — До того ж, хіба не Субін повинен був тебе навчати?

— Так вийшло, що не встиг, — розізлилась Даніель. — Тобі що, важко прийти і підтримати? Все-таки ти аж цілих хвилин п'ятнадцять мене навчав.

— Набагато менше, — покачав головою хлопець, знімаючи футболку, щоб перевдягнутись. — Вибач, Джихьо, але в мене немає планів приходити на ваш виступ.

Дівчина дивилась на доволі худе, хоча і гнучке тіло. Сама дивилась вчора етер і здивовано, вперше в житті, побачила, як Хьонджин танцював насправді. Зрозуміла, чому усі дівчата в нього закохувались. Чи вона і до того бачила, просто не звертала такої сильної уваги?

— Знову залишишся ночувати тут?

Знала, що ні, але хотіла почути зовсім не цю відповідь. Якщо він позитивно відреагує, то можна буде...

— Ти міг би залишитись в мене на якийсь час, я живу одна в гуртожитку...

— Я їду до своєї дівчини, — перервав Хьонджин, підтискаючи губи. — Принаймні вона нею стане. Хочу спробувати. Хочу тиші і спокою, щоб мене просто любили і приймали таким, який є. Нехай недовго, але просто відчути, що це.

Даніель зробила декілька широких кроків, щоб скоротити дистанцію між ними. Подолала цю відстань за якихось п'ять. Хьонджин дивився зверху вниз, але вижидав, не робив зовсім нічого.

— Чому ти хочеш відкритися саме їй? Хіба ти не казав, що я була першою?

— Малеча, — видихнув Джин і легенько штовхнув її в лоба вказівним пальцем, ніби знущаючись. — Ти чула, що я сказав? Я хочу спокою, а ти ходячий вулкан. Навіть не подобаюсь тобі, сама ж казала. До того ж, «була першою»? То тебе тільки це хвилює? Який сенс тоді? Будемо трахатись періодично, поки я в тебе буду жити? Так, ти — не твоя подружка і не бачиш в мені можливий мішок з грошима. Але при цьому ти — живий спогад про те, яким би я міг бути. Серйозно, я ж коли малим був, мав такий же характер. Мріяв стати айдолом, навіть в агентство запросили. А потім дід захворів і повністю уся любов моїх батьків раптом зникла. Мені сказали, що я не маю права жити в комфорті, бо вони так не живуть, витрачаючи купу грошей на лікування. Продаючи квартиру і машину, щоб жити в якійсь комірчині, аби вистачало на ліки. І дійшло до того, що я працював в жахливому місці, аби було хоч трошки вонів на їжу для себе, бо все останнє віддавав їм. І зараз віддаю, чуючи тільки, що їм мало. Думаєш, вони витрачають тільки на ліки чи щось потрібне діду? Захворів — вилікували. Знаєш, скільки ми жили спокійно? Два тижні, а потім стався інсульт і тепер він лежачий. Сказати, що коїться з моїми батьками? Вони почали пити, сваритись і ненавидіти усіх. Заробляють щось і пропивають, а мої гроші використовують на догляд за дідом. Наймати когось, хто б слідкував за ним вони не хочуть, бо вважають, що це неправильно, і не хочуть, щоб так поступили з ними. Показують мені приклад того, що я буду робити, коли вони стануть старими. Показують, що іншого життя в мене не буде. І я був згодний на це, і зараз також. Просто хочу хоч трохи пожити так, як хотів колись. Відчути спокій і комфорт поруч з дівчиною, в яку міг би закохатися. Відчути смак слави і нормального заробітку грошей. А потім стати тим, хто я є насправді. Сподобалась правда?

— Чому ти змушуєш себе жити так?

— Тому що в мене немає права кинути їх, — Хьонджин натягнув на себе теплу кофту і знов повернувся до Даніель. — Я повинен заробляти гроші. А ще, я в усіх бачу своїх батьків, в кожній дівчині. Усі хочуть грошей, які я дати частіше за все просто не в змозі. Хочу хоч раз в житті побути егоїстом і, можливо, назавжди зіпсувати життя хорошій людині. Але хочу спробувати, все одно попередивши, що скоріш за все це не на довго. А для тебе я скоріше за того, кого ти звикла вважати своїм якимось чином. Отримаєш ти мене і що далі?

— Буду жити і допомагати з батьками.

Зовсім тихо. Даніель і сама не знала, що насправді буде робити, якщо Хьонджин стане належати їй, стане для неї... ким? Хлопцем? Чоловіком? Вона реально не заглядала так далеко, просто думала, що було б непогано бути поруч з ним, бо так легше. Зараз так легше. Бо вона точно завжди була егоїсткою і ніколи не цікавилась чужими бажаннями.

— Навіть не смішно, — покачав головою Хьонджин. — Я набридну тобі дуже швидко. Я не впевнений, що і Шиа потрібен, хоча тут свою роль грає те, що вона сама від мене відмовиться, коли зрозуміє.

— Тоді чому саме зі мною ти такий чесний? Чому не трахнув досі і не пішов далі?

— Бо ти, маленьке стерво, неповнолітня, — Хьонджин підійшов ближче і поклав руки на талію дівчини. — Брати за тебе відповідальність і відчувати це тягарем на серці до кінця життя. В мене і так достатньо. Ти сама побудувала наші відносини, зробила їх такими, які вони є. А зараз хочеш зруйнувати, бо... чому? Моє тіло? Обличчя?

Даніель не плакала, як би їй і самій, напевно, хотілось. Як хотілось би Хьонджину, який очікував саме на подібну реакцію. Але Марш тільки злилась і підтискала губи, іноді кусала їх, а потім облизувала.

Сама потягнулась вперед, торкаючись своїми губами чужих. Перший поцілунок для неї, тому робила чисто, як в серіалах показували, — дивилась трохи переляканими очима на обличчя перед собою. Настільки близько Хьонджина вона ніколи не бачила. Усього лише один дотик губ, навіть поцілунком би хтось не назвав. В американських фільмах це взагалі б нічим не вважалось, там по-іншому цілувались.

— Дурненька, заплющуй очі.

Даніель відрахувала дві секунди, поки Хьонджин казав три слова, а потім зробила, як він сказав. Чужа долоня впевнено лягла на дівоче підборіддя, змушуючи відкрити рота одним лише натиском великого пальця. Судорожний видих, щоб потім відчути, як його губи накрили її, як чужий язик прорвав оборону, якої вже не було.

Внизу живота щось болісно скрутило, посилаючи розряди по всьому тілу і змушуючи закинути свої руки на плечі Джина, щоб притиснути до себе ближче. Несміливі рухи, зовсім невмілі, але з Хьонджина справді гарний вчитель, бо вже... а скільки секунд чи хвилин пройшло?

Марш лежала на підлозі, поки хлопець продовжував цілувати, поки вона повторювала за ним рухи. Помітила, що щось коїлось тільки в той момент, коли він видихнув їй в губи, роблячи дивний жест стегнами, який вирвав з неї стогін, і продовжив вторгатися язиком. Стискав руками талію і знову робив поступові дії, змушуючи рухатись назустріч.

А потім різко припинив, відірвавшись і сховавши обличчя десь в районі її шиї. Корив себе за те, що хотів зовсім не цього — просто короткий поцілунок, щоб показати, що в неї пропаде бажання після одного такого, а вийшло, що зайшов надто далеко. Отямився не від її стогонів, які досі стояли у вухах, а від того, що його власні руки ледь не полізли спускати з неї штани. В нього і так тепер стояв, а ще було прекрасно зрозуміло, що вона просто неймовірно мокра. Вся для нього. Зовсім з глузду з'їхав.

— Я залишусь з тобою, тому як награєшся — повертайся. І це не відміняє факту, що я тебе ненавиджу.

Бубоніла і притискала до себе сильніше. Напевно, саме так і виглядало у людей перше кохання? Бо Даніель не могла собі подібне ніяк більше пояснити. З радістю б забрала його до себе в гуртожиток і лежала з ним ось так. Ханні її точно зненавидить, та якось переживе таку зраду. Може, Марш захотіла його собі саме через подругу, бо надто часто чула розповіді про нього? Так і закохатись не важко.

— Я теж вже давно себе ненавиджу, — і короткий поцілунок в тонку шию, після чого Хьонджин зловив ще більше притискання себе дівочими долонями. — Дурненька ти, маленьке стерво.

***

Момо тримала Йонджуна за руку, заходячи в кафе, відпускала лише для того, щоб зняти з себе верхній одяг. Їй хотілося, щоб він не відходив далеко від неї, ніби варто йому це зробити, і станеться щось надзвичайно погане. Саме сьогодні в неї було величезне бажання залишитись вдома і нікуди не йти, але вона обіцяла Суджин, що буде поруч з нею. Тому дівчина в першу чергу шукала поглядом не тільки Су, але і Сану, яка стовідсотково прийшла б раніше просто тому, що Техьон перед цим погодився допомогти Чонгуку з чимось.

— Чого ти так переживаєш?

Йонджун стиснув дівочу долоню і зробив спробу зазирнути в очі дівчини, щоб зрозуміти, що саме її так лякало. Але навіть знайшовши її погляд, він не зміг нічого усвідомити.

— Не знаю, — знизала плечима Момо, видихаючи. — Напевно, просто втомилась. До того ж, якось не дуже себе почуваю, боюсь заразити малого. Не буду брати його на руки сьогодні, краще десь через тиждень приїдемо в гості до них, добре?

Чхве кивнув, погоджуючись. Якщо їй і правда було зле, може, їм справді не треба було приїжджати. Та повертати назад було вже пізно. Хоча Йонджун думав, що їх би зрозуміли, але все-таки це було рішенням Момо, з яким він повинен був змиритися.

Сана знайшлась біля Суджин, що не могло не визвати радості в Хіраї. Тому вона і потягнула свого хлопця до подруги, щоб знову познайомити його з дівчатами. Пройшло п'ять років, тому можна було вважати це повноцінним знайомством після довгої розлуки.

— О, ти прийшла нарешті, — розтягнулась в посмішці Мінатозакі. — Ми вже думали, ти прийдеш однією з останніх. Привіт, Йонджун.

— Як тобі? — обвела поглядом кафе Суджин. — Не здається, що занадто?

Все у шариках, висіли букви з текстом поздоровлення. Су здавалось, що Чону цього сильно не згадає, коли виросте, навіть, якщо йому покажуть відео з цього свята. До речі, прямо зараз камера знімала її чоловіка з сином, які грали в якийсь конкурс, котрий повинен був бути за планом ледь не останнім в програмі.

— Тут мило, — кивнув Йонджун і подивився в сторону Чонгука. — Дивно бачити його таким. З фото в новинах він виглядав більш холодним і серйозним.

— Це ще м'яко сказано, — гмикнула Суджин, згадуючи одну з таких фоток.

— Особливо враховуючи, — втрутився тільки підійшовший Техьон, — що коли ви тільки познайомились, він був нелюдимим. Тобто і на фото, і в житті це була однакова людина, а тепер це — як називає це молодь, — концепт.

— Типу ти сильно старий? — пробуркотіла Сана, глядячи на свого чоловіка.

Техьон нічого не відповів, тільки важко зітхнув і покачав головою. Момо була рада знову опинитись в улюбленій компанії людей, до яких звикла. Все-таки приємно бути поруч з тими, для кого ти коханий друг.

Йонджун розтягнувся в посмішці, хоча і намагався не сміятись з картини, що розгорнулась перед ним. Усі знали одне одного і просто спілкувались на різні віддалені теми. Запитували, як у Момо здоров'я, поздоровляли Джуна з першим епізодом, а той обіцяв, що вже в наступному покаже, як танцює він. Техьон розповідав, що втомився від цих айдолів, які його взагалі не слухаються, Сана вдавалась в подробиці, як проходили концерти в Європі, а Суджин сказала, що скоро можна буде очікувати нову пісню від неї.

Ідилія.

— Сухьон, давно не бачились.

На плечі Суджин лягла рука Чіміна, який прийшов одним з останніх, хоча дівчина знала, що в нього були на те дуже важливі причини. А радість, котрою він світився, могла казати лише про одне — виграв все-таки він.

— Чому тільки ти пам'ятаєш це ім'я? — пробуркотіла, скидаючи з себе його руку.

— Як чому? — здивувався Чімін. — Стоп, тобто ви з Чонгуком не граєте в ці рольові ігри?

— Хочеш сказати, Гуку реально подобається, коли Суджин перевдягається в хлопця?

А це вже був Сокджин, який знову вкотре перелякано переводив погляд з Суджин на Чонгука, що все ще грався з сином, паралельно спілкуючись з гостями. Скільки б років не пройшло, але тільки Кім постійно вівся на одне й те ж саме.

— А тебе все не попускає, — зареготав Техьон. — Хьон, я все-таки схиляюсь до того, що це тобі хлопці подобаються, а не комусь іншому. Чого ти завжди так реагуєш?

— Я турбуюсь про їхні стосунки!

— Звичайно, ми розуміємо, — серйозно сказав Чімін, підтискаючи губи і хлопаючи старшого по плечі. — Але ти тримайся, ми завжди з тобою.

— Вчитель Пак, добрий вечір, — здивовано пролепетав Йонджун.

Тільки зараз Чімін нарешті перевів погляд на тих, хто стояв поруч з Суджин. Сану він знав ще до цього, добре з нею спілкувався, але не думав, що вона могла знати Йонджуна і... Момо? В цей момент згадалось, як Су хотіла познайомити його з кимось і... вона ж називала її ім'я, а він навіть не звернув на це уваги. Та Пак і імені Хіраї тоді не знав, все одно не впізнав би одразу.

А тепер натягував посмішку для Йонджуна і намагався не кидати поглядів в сторону його дівчини. Білі обтягуючі штани з легкою прозорою блузкою чорного кольору і такого ж кольору майкою, високі чоботи з невеликим каблуком. Розпущене волосся і легкий макіяж. Знав би, що вона тут буде — не приходив би, сказав би, що досі в суді.

— Привіт, Йонджун.

— Ви знайомі? — здивувалась Суджин.

— Він навчається в студії Хосока, а я там часто викладаю, — швидко перевів усю свою увагу на Су Чімін. — Не очікував, що зустріну тут ще когось знайомого.

— До речі, — розтягнулась в хитрій посмішці Сана, — Чімін-щи, познайомся з Момо. Ми втрьох дружимо вже п'ять років, але ми з Момо вдвох знайомі ледь не з дитинства.

— Не перебільшуй.

Хіраї говорила чітко, тихо, і відводячи погляд, щоб не зустрітись очами з Чіміном. Сана хотіла, щоб Пак побачив від чого відмовився, а точніше, що не встиг схопити і залишити собі. Момо не подобалась така гра. Вона взагалі не розраховувала на зустріч з ним. Вони ж і не спілкувались після того, як дівчина поїхала з його квартири.

— Так Момо знайома з викладачем Паком.

В цей момент навіть у Техьона піднялися брови і погляд впав на Чіміна. Надто добре він знав друга, підозрюючи, що років п'ять тому він вже познайомився з дівчиною і зруйнував їй, якщо не життя, то точно розбив серце.

— Звідки? — в один голос запитали Суджин і Сана.

— Коли їздив в Америку на змагання, — Чімін добре пам'ятав версію, яку треба було розповідати усім. — Момо тоді прийшла до мене на майстер-клас. Нічого такого.

В це могли б повірити усі і кожен, але чоловіки дуже добре знали свого друга, а дівчата — подругу. І коли обоє відводили очі, аби не дивитись одне на одного, закрадалися смутні сумніви, що щось тут точно не так. І якщо це сталось не п'ять років тому, або більше, то точно ось там в Америці. Але розмовляти про це зараз було б точно неправильним вибором.

Особливо при Йонджуні, який взагалі нічого не розумів і просто щасливо посміхався, глядячи на свою дівчину, що намагалась розтягувати для нього усмішку. Момо справді в той момент думала, як він не здогадався, як ще не запитав, чому вона така дерев'яна і не знає, що йому відповісти.

Тиша б висіла ще якийсь час, поки хтось ще про щось не здогадався, або не зробив спробу якось вирулити з цієї біди, якби не Чонгук, що підійшов ближче до друзів.

— Ви вже пробували ті бутерброди з червоною рибою? Вони шикарні.

Після спілкування з сином з нього завжди виливалась через край енергія, бажаючи поділитись з усіма і розповісти, що можна жити в прекрасному та ідеальному світі. Це, що правда, швидко проходило, але поки він таким був, здавалось, що це найвідвертіший його стан з можливих.

— А з ким Чону? — схаменулась Суджин, не побачивши сина у чоловіка на руках.

— Лаліса забрала, — знизав плечима Гук. — Дідусь приїхав, тому вони з братом зараз усі там. Ще й Джейка привезли, тому треба буде підійти.

— Я і забув, що у вас сім'я швидко стала більшою, — натякнув Техьон, що в брата Чона також народився син. — Коли ви тільки встигли?

— Хах, це ти за п'ять років нічого не встиг, — закотив очі Чонгук. — Серйозно, Сана, ви взагалі не хочете дітей?

Вираз обличчя Сани в той момент треба було бачити. Вона встала в глухий кут, поки Техьон хитро розтягувався в посмішці, даючи усім зрозуміти, що чимось ці двоє точно не поділились з усіма останніми.

— Коли? — здивовано спитала Момо.

— Десь тиждень тому взнала, — зло глянула на Техьона Сана. — Я хотіла розповісти вам сама, а хтось не вміє стримувати свої посмішки. Скільки разів за цей тиждень тебе ловили на гарячому?

— Але ж я не зізнавався до останнього! Навіть зараз просто посміхався і мовчав, — підняв руки Техьон, ніби він невинний. — Я ж в тебе янголятко, Мінатозакі.

Йонджун приснув зі сміху, важко було дивитись на вчителя, якого усі боялись через його жорсткість в навчанні, а тепер він закохано дивився на свою колись ученицю, а зараз дружину. Джун теж би хотів мати такі відносини з Момо і бачити між ними те, що бачив у вчителя Кіма з Саною.

— Вже відомо, хто у вас буде? — зрадів новині Чонгук.

— Невідомо, але сподіваюсь, що дівчинка.

— Краще хлопчик, — покачав головою Техьон. — Я не витримаю, якщо за малою почне хтось бігати. Не в тому віці, щоб відганяти усіляких від моєї малої.

— Від мене ти нікого не відганяв, — прискіпливо глянула на чоловіка Сана.

— Ти просто не бачила.

Компанія сміялась, дивлячись тільки на цю парочку. Усі, крім Чіміна з Момо, які зустрілись поглядами і тепер не могли відірватися. Вони вже зробили свій свідомий вибір, але все одно відчували щось одне до одного. Пак пояснював це собі тим, що вона стала першою, з ким він спав після одруження і майже розлучення. Хіраї вмовляла себе не вірити власним відчуттям, що поруч з ним також тепло і комфортно.

Ні, тільки з Йонджуном. Вже вирішила і взяла собі за правило, за нерушимий закон, якому треба слідувати.

— Що ж, — вступив в розмову вдоволений Сокджин, — тоді давайте зустрінемось в наступні вихідні і посидимо в когось вдома. Наприклад от в Чіміна, він нас, до речі, так до нової квартири нормально і не запрошував. Познайомиш, до того ж, з тією жінкою, з якою зустрічаєшся.

Пак нарешті відвів погляд від Момо, аби перевести його на Джина і, підтиснувши губи, посміхнутись. Друг не зрозумів цього жесту, зробивши висновки, що Чімін не хотів, щоб хтось знав про ту Хечжин. Чи може, це як раз і не вона була?

— Ми вже будемо в Італії.

Суджин здивовано глянула на Чонгука, який це сказав. Вони так і не поговорили жодного разу про той інцидент, але він все-таки вирішив все за них обох. Точніше, трьох, бо і Чону також не залишився б в Сеулі. А психолог же їй казала поговорити, що це треба зробити, інакше ні до чого хорошого це не приведе.

— Але ж ви прилетіли сюди, щоб залишитись, — нахмурився Чімін, хоча одразу зрозумів, що дарма поліз не в своє діло.

— Ми і залишимось, — твердо сказала Суджин, заглядаючи чоловікові в очі.

— Ні, — відрізав. — Досить з нас Кореї, нагулялися.

— Чонгук!..

— Гук, ти зараз дуже неправильно поступаєш, — покачав головою Сокджин. — Це повинно бути вашим спільним рішенням.

— В нашій сім'ї рішення приймаю я, — знову різко відповів Чонгук, навіть не дивлячись на дружину. — І це остаточний вердикт, через декілька днів ми повертаємось до Італії.

— Повертайся, якщо тобі так хочеться, — відштовхнула Гука Суджин. — А я залишаюсь тут. Я вже не той підліток, за якого ти все вирішував, і більше не хвора, як раніше.

Чонгук хотів кинутись за нею, та його зупинили Момо з Саною, покачавши головами і попросивши залишити подругу їм. Чону треба буде ще обсудити усе з друзями, якщо йому так хотілося з кимось поговорити.

— Зачекаєш мене? — спитала Хіраї в Йонджуна перед тим, як піти.

— Звичайно, ти ж знаєш.

Дівчина кивнула і повернулась до Сани, яка вже наздоганяла Суджин. Останній погляд вхопився за Чіміна, який тільки хмурився і ледь не тремтів чи то від злості, чи від образи. А потім повернувся до Чонгука і, вхопивши за грудки, щось тихо йому прошипів. Напевно, теж був сильно вражений короткою сценою, що розігралась перед ними.

Су з Саною вже стояли в провулку біля заднього входу в кафе. Момо ніколи не бачила, щоб Суджин палила, але Мінатозакі спеціально відійшла подалі, щоб не дихати цим гнилим повітрям.

— Хіба ти не кормиш Чону груддю? В тебе молоко пропаде. І не тільки, це...

— Припини, — покачала головою Суджин. — Чону вже дорослий і молока в мене давно вже нема. Я і так палю не дуже часто. Взагалі цього не роблю.

— Тоді де ти взяла цигарки?

— В мене, — знизала плечима Сана. — Що? Це Техьонові. Він перестав палити півроку тому, бо лікар сказав, що це буде добре для того, щоб завагітніти. Але все одно часто носить їх з собою. Що правда, сьогодні вони були в мене в сумці, бо йому було нікуди покласти, а в кишенях він не любить їх носити.

— Та яка різниця, Господи? — важко видихнула Суджин. — Ну, викурила цигарку і що з того? Ніхто ж не вмер.

— Що у вас з Чонгуком сталося?

Питання Момо поставило Суджин в глухий кут. Ні, вона прекрасно знала, як відповісти, але все одно нічого не могла з собою вдіяти, коли язик не повертався і слова не підбирались, не бажаючи ставати в один рядок.

— Су, він же не аб'юзить тебе?

А ось тут взагалі стало страшно. Суджин з Саною повернулись до Хіраї, щоб з величезним здивуванням втупитись поглядами в подругу. І якщо Мінатозакі просто не розуміла, звідки могла прийти в голову така ідея, то...

— Ти з глузду з'їхала? Це просто чергова перепалка, вдома поговоримо і все встане на свої місця.

— Тоді, може, ти розповіси, що саме сталося? — запитала Сана, хмурячись.

— Та нічого, — зітхнула Суджин, але побачивши ще й хмурий погляд Момо, здалась. — Ми посварились, бо мені снились кошмари. Кошмари, де наді мною стоїть Дальсу і намагається задушити, вбити, зґвалтувати... знову. Я вам казала, що мені страшно, і це виливається в сни. Чонгук переживає, його криє від цього, але я вирішила, що хочу залишитись в Сеулі і припинити страждання. Інакше я просто ніколи не зможу нормально жити в Кореї. Ніби я усюди тут в небезпеці.

— Тобто він вважає, що буде краще, якщо ви поїдете?

Момо відчувала, що в цьому погодилась би з Чонгуком. Не тому, що це правильно, а тому, що саме так втекла колись сама з Японії. Не вирішувала проблему з Масакі, просто вияснила для себе все необхідне і зникла з рідної країни, полетівши в Америку. Деякі проблеми не вирішуються, до них і повертаються тільки тоді, коли проходить багато-багато років, коли вже не болить.

— Я хочу покінчити з цим, — покачала головою Суджин, викинувши цигарку в смітник. — Не десь в Італії, де спокійно, а тут, де все почалось. Тут пройшло усе моє життя і я не можу просто відмовитись від цього. В мене дві домівки, але саме тут я провела майже все своє життя, зустріла тут самого Чонгука, вас. Це нікуди не дінеться, але просто відчуваю, що треба покінчити з цим саме тут.

— Навіть, якщо буде скажено боляче? Нестерпно?

Сана підійшла ближче, протягуючи руку, щоб вхопитись за тонкий светр Суджин і притягнути до себе. Так, вона могла дати їй зараз тільки обійми. Як і Момо, яка розуміла, що не мала права відмовляти подругу від її рішення. І Чонгук такого права не мав. І сам розумів, напевно, але надто сильно боявся, що це могло б зламати Су знову. Усі прекрасно пам'ятали, як він витягував її з тих станів, коли навіть після арешту Дальсу їй снились кошмари, і вона ніби сходила з розуму.

Саме з цієї причини він так не хотів проходити через це ще один раз. Тільки не зараз, коли здавалось би все складалось як найкраще. Та Суджин вирішила по-своєму, захотівши залишитись в Сеулі. І було зрозуміло, Чон залишиться з нею, щоб вкотре пройти через круги Аду разом.

— Краще поділись історією, як вже зустріла Чіміна, — скосила очі Суджин, трохи відійшовши від подруг. — І тільки не бреши, що не спали. По твоїх очах все було зрозуміло ледь не одразу.

— Це, до речі, дуже цікаво!

— Сано, ти змерзнеш, а тобі не можна, — покачала головою Момо, але одразу побачила, що ніхто навіть з місця не ворухнувся, свердлячи її поглядами. — Зустрілись в барі, я думала, він не одружений, що в нього нікого немає, погодилась з ним переспати. На ранок поїхала, а потім вже на змаганнях побачила його, Міна стояла поруч і як раз розповіла за нього, що взагалі в нього дружина мається. Мені стало огидно, бо я згадала Масакі. А потім випадково ми зустрілись тут, я тоді вже була з Йонджуном, тому ми вирішили бути лише друзями. От і все. Більше нічого.

— Прямо взагалі нічого? — підняла брови Сана, складаючи руки на грудях. — Не вірю. Повторюсь, враховуючи ваші переглядки, а я їх помітила, ви подобаєтесь одне одному, але поставили рамки і не хочете за них виходити.

— Я тільки один раз була в нього вдома, коли в мене в усьому районі вимкнули світло. Між нами нічого не було... майже нічого. Він сушив мені волосся, а потім майже поцілував, — опустила голову Момо, підтискаючи губи. — Але ми потім поговорили і вирішили, що нам не варто бути разом. Мені добре з Йонджуном, і я зробила в цей раз правильний вибір!

Сана закотила очі. Надто добре вона знала подругу, щоб казати їй про її правильний і неправильний вибори. Суджин стояла і не могла зрозуміти, чому же так сталось? Якби вони ще тоді перед від'їздом познайомили Чіміна з Момо, може, цього можна було б уникнути? Він би не одружився з Дахьон, а Хіраї б не почала зустрічатись з Масакі. Чи все одно б сталося так, як зараз?

— Ти сама вирішуєш своє життя, але не розумію, чому відмовляєш собі в чомусь. Ну був би він одружений і що?

— Тобто, якби це сталось з Техьоном, ти вважала б це чимось нормальним?

— Звичайно ні, — зітхнула Мінатозакі. — Я не знаю, як це пояснити, але я б точно бачила, що наші стосунки змінились. Якщо б це сталось, не вважаю правильним тримати людину поруч з собою, тільки робити боляче одне одному. Так, я проти відносин на стороні, але в Чіміна вже давно нікого не було.

— Він сам сказав, що найближчі років п'ять не буде готовий до нових стосунків.

Момо огризалась і ледь не плювала отрутою направо і наліво. Так, можливо Сана і була правою в чомусь, але визнавати цього не хотілось. Не хотілось дійти до думки, що зробила неправильно. Чімін підтвердив, що не дасть їй того, чого вона хоче.

От тільки, а чого вона насправді хоче?

— І це стало вирішальним? — гмикнула Суджин. — Ти вільна вирішувати сама. Ми приймемо будь-якого чоловіка, якщо він буде кохати тебе, а ти його. Але якщо ти будеш відчувати, що ти не на своєму місці — просто кажи про це, і не намагайся затриматись там. Не Чімін зараз, не Йонджун через років двадцять, але одного разу знайдеться той, з ким твоє життя перестане бути жахливим. Однієї його присутності буде вистачати, щоб ти відчувала радість і спокій.

— Тепер я розумію, — кивнула Сана, — чому ти пишеш не тільки музику, але і тексти пісень. І все-таки, я з Су. Момо, я вірю, що ти сама обереш для себе найкращий варіант.

— Якщо ви все, то заходьте, — почувся злий голос Техьона, який в цей момент встав в дверях. — А тобі, Момо, просто потрібен чоловік, який сам все вирішить. Візьме на себе за це відповідальність. Може, колись Йонджун в такого виросте, а от Чіміну потрібен час прийти до тями. Визнай, ти не хочеш сама приймати рішення, з ким з них тобі буде краще, хочеш, щоб це зробили вони.

Хіраї зітхнула і, обіймаючи себе руками, першою зайшла назад в кафе. Треба було багато чого обдумати, адже Техьон був правий — вона не хотіла вирішувати це сама. Брати відповідальність за свій вибір було дуже важко, а колись це давалось набагато легше. Сана зайшла за нею, будучи одразу вкутаною в теплий піджак чоловіка, щоб вона хоч трохи зігрілася.

Суджин заходила останньою, але в тому невеличкому коридорі вже чекав Чонгук з теплим пледом, який попросив у офіціанта. Хмурий і засмучений, зовсім на неї не дивився, але стояв, готовий закутати її в теплу тканину і обійняти. Знала, що саме це він зробить, тому підходила, простягаючи до нього руки, щоб скласти їх в замок у нього за спиною.

— Я знаю, — кивнув Чон, притискаючи її ближче до себе. — Вибач, я в тебе такий бовдур. Але справді дуже хвилююсь і не хочу повторювати те, що з нами було. Якщо ти хочеш залишитись — добре, але обіцяй мені, що ти будеш розповідати все, бо я дуже хвилююсь, розумієш? Дуже сильно.

Су покивала. Прекрасно розуміла.

— Там Чаньоль з Чжуне прийшли. І Боббі тебе вже шукав. Пішли до них?

П.С. А я нагадую, нові частини можна прочитати на моєму патреоні: https://www.patreon.com/niceflareon

Також підписуйтесь на мій тг канал, щоб бути в курсі усього, що коїться: https://t.me/niceflareon