І пішла мовчки, не сказавши "бувай",
А в середині ангели спалювали Рай.
Ножем виводили в серці твоє "прощай"
І розтікалася тілом лава, мов ручай.

І я пішла, навіть не озирнулася на прощання,
А між ребрами болісно било кохання.
Кігтями скребло кожну вену та судину,
З кожним кроком моїм знищувало якусь клітину.

А ти стояв, не чула твоїх рухів позаду,
Ніби вже просто мовчав і молився Господу.
Знав, мабуть, що так буде правильніше,
Тому й молився тихо, щоб не було сумніше.

А ти стояв і не відчувався твій погляд:
Цікаво пролетів тоді в тобі хоч один наш спогад?
Чи також всередині тебе щось зламалось,
Коли наше не спільне серце прощалось?